Розділ 3. Державне регулювання ціноутворення в Україні
Роль та місце держави у процесах регулювання ринкових відносин – одне з найбільш дискусійних в економічній науці. Відсутність єдиного підходу до концепції регулювання цін спричинює низьку ефективність державної цінової політики, розбалансованість продовольчого ринку та часті потрясіння на ньому. Перетворення, які сьогодні здійснюються в Україні, повинні спиратися на науково обґрунтовані засади державної економічної політики [4, с.234-235].
На сьогодні, в Україні формування ринку відбувається складно і суперечливо, результатом чого є безліч проблем, необхідність невідкладного вирішення яких зрозуміла для всіх. Серед найважливіших завдань, що поставлені перед Україною сьогодні, провідне місце займає створення і впровадження такого механізму правового регулювання господарської діяльності, який забезпечив би фінансово-економічну стабільність підприємств України і детінізацію її економіки. Важливу роль у забезпеченні цієї стабільності відіграє цінова політика держави та правове регулювання цін і ціноутворення [21,с. 56].
Цінова політика держави — це діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади, спрямована на досягнення трьох основних цілей: послідовного проведення цінової лібералізації, державного регулювання цін (тарифів) на окремі види товарів (послуг) та здійснення контролю за їх додержанням.
Сучасна ринкова економіка в Україні є гнучкою системою пристосування виробництва до споживача, системою державного контролю за дотриманням принципів конкуренції та соціального захисту. Державне регулювання виявляється в різноманітних формах. На макрорівні – це антитрестівське законодавство (в тому числі й у ціноутворенні, яке є основою ринкової економіки). Незважаючи на дію ринкових законів, держава регулює ціни на окремі групи товарів (сільськогосподарську продукцію, продтовари, деякі види сировини і матеріалів), поштово – телеграфічні та комунальні тарифи тощо.
У регулюванні ринкового механізму використовують певні непрямі методи: «ціни втручання», «ціни підтримування», введення кількісних обмежень та імпорт, встановлення «рекомендованих цін», проведення закупівель у буферні запаси під час спаду цін, розпродаж товарів із запасів у період зростання цін.
До методів прямого регулювання цін належить адміністративно – юридичні методи. Уряд контролює і регулює ціни на товари і послуги, що мають особливо важливе значення для підтримання життєвого рівня населення або є результатом діяльності монополізованих виробництв [20, с.237-238].
Ціноутворення в Україні за сучасних умов має певні особливості, зумовлені переходом до ринкової економіки.
починатися з радикальної реформи цін. Для цього в економіці та в суспільстві повинні бути створенні заздалегідь необхідні стабілізаційні та перехідні умови – економічні, соціальні, правові, політичні. Важливо на цьому етапі застосувати весь арсенал засобів фінансового оздоровлення економіки, створити умови для конкуренції, соціальні гарантії, запровадити систему антиінфляційних заходів і заходів щодо захисту доходів населення.
Перехід до ринку потребує наукового, розважливого аналізу впливу цін на ринкові відносини, що передбачає попереднє моделювання найважливіших економічних процесів.
Чітка теоретична концепція ціни і механізму ціноутворення на основі світової економічної науки і практики, а також національних особливостей дає змогу уникнути багатьох проблем. Основою такої концепції повинно бути усвідомлення того, що ціна – це втілення у грошовій формі складний механізм взаємодії цінових і нецінових чинників, основою якого є балансування корисності й витрат.
Ядром ринку є вільні, функціонуючі на основі саморегуляції ринкової ціни, однак запровадження їх повинно бути поступовим, регульованим і контрольованим державою.
Аналізуючи інформацію про ціни, можна до мінімуму скоротити непередбачувані ситуації у сфері цінової політики. Важливою умовою виживання підприємства у невизначеності ринкового оточення є правильна оцінка всіх умов ринку і можливостей підприємства у визначенні цін на реалізовану продукцію, послуги, а також набуті чинники (засоби) виробництва [14,c. 212].
Мал. 3.1 Інформація, яка потрібна для ухвалення цінового рішення
Підприємство здійснює розвиток технології, організації виробництва,
створює умови для контролю якості продукції. Але ефективність продукції, яку
випускає підприємство (тобто ступінь вигідності певної продукції для
підприємства), апробує ринок, ціною її реалізації. Ціна відіграє визначальну
роль у системі ринкового механізму і є інструментом, який функціонує тільки
на основі економічних законів.
Дії держави стосовно регулювання цін :
1. Визначення базових напрямів цінової політики;
2. Стимулювання активізації підприємницької діяльності вітчизняного
виробника;
3.Впровадження заходів проти монопольних цін;
4.Обмеження зростання цін на товари першої необхідності.
Державний регулюючий вплив на ціноутворення може бути прямим та
опосередкованим.
Діюча система цін в українській економіці зорієнтована на врахування особливостей підприємницької діяльності суб’єктів вітчизняного ринку, але
аналіз її використання виявив ряд недоліків:
1. В умовах розбалансованості внутрішнього ринку досить висока частка
вільних цін.
2. Недостатньо уваги приділено механізму «відпуску цін».
3. Простежується організація вітчизняних цін на рівень світових.
Ціни є об’єктом постійної уваги і регулювання з боку держави, оскільки являють собою ту критичну точку економічного і соціально-політичного життя, де зіштовхуються інтереси споживачів і виробників, імпортерів і експортерів.
Вплив на ціни служить цілям глобального державного регулювання економіки, кон’юнктури і структурної політики, боротьби з інфляцією, посиленню національної конкурентоздатності на світових ринках і пом’якшенню соціальної напруженості. Економічною основою державного регулювання економіки є частина ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет і позабюджетні фонди, а також державна власність. Ефективність державної економічної політики за інших рівних умов тим вища, чим вищі державні доходи, чим більша частка ВВП перерозподіляється державою, чим більшу роль в економіці відіграє державний сектор. Але в державних доходах та в доходах державного сектора є відносні границі росту.
Обсяги і структура основних складових сукупного попиту та джерела покриття внутрішнього попиту показані у Таблиці 3.1, з якої видно, що зростання номінальних обсягів сукупного попиту супроводжується уповільненням темпів його зміни, зменшенням питомої ваги проміжного попиту при одночасному зростанні частки інвестиційного попиту. Це корелює з уповільненням темпів зростання ВВП.
Таблиця 3.1
Проаналізувавши дані таблиці, слід зазначити, що у складі сукупного попиту збільшується частка внутрішнього попиту внаслідок продовження тенденції його випереджаючого зростання. Зовнішній попит знизився з п’ятої частини сукупного попиту до одної шостої. У складі внутрішнього попиту найбільшу частку займає проміжний попит (проміжне споживання), а також споживчий попит.
Обсяг і структура пропозиції товарів і послуг подані в Таблиці 3.2
Таблиця 3.2
Проаналізувавши зміни сукупної пропозиції, слід зауважити, що у структурі найбільшу частку займає внутрішня пропозиція (ВВП). Починаючи з 2008 і до сьогодні внутрішня пропозиція зростає стрімкими темпами. Проте значні зміни відбуваються і у вартісній величині зовнішньої пропозиції (імпорт), але загальна частка у структурі сукупної пропозиції майже незмінна протягом декількох років (близько 30 – 35%).
З вищесказаного слід зробити висновок, що попит і пропозиція в українській економіці посткризового періоду значно розбігаються, внаслідок високого рівня монополізму. Про це свідчить, зокрема, завищена прибутковість електроенергетики, галузей зв’язку та трубопровідного транспорту, а також економічно необґрунтовані, завищені тарифи за послуги житлово-комунальних служб. Крім того, антимонопольна політика держави в наш час є досить слабкою.
Розглянувши державне регулювання механізму ціноутворення в Україні, слід провести аналогію з іншими країнами світу.
Наприклад, В Австрії, де відсутня система державного регулювання цін, у деяких штатах діє контроль за цінами на певні продовольчі товари – хліб, яйця, молоко. Штати країни регулюють максимальний рівень цін на ці товари, хоча обмеження поширюються тільки на оптові ціни. Стосовно інших масових сільгосптоварів і деяких видів сировини чинне законодавство встановлює мінімальні закупівельні ціни.
У Греції державне регулювання в галузі ціноутворення здійснюється за допомогою механізму визначення цін і контролю за їх дотриманням та політики цін і доходів на конкретних етапах розвитку країни. Ціна приблизно 20% найменувань споживчих товарів і послуг регулюється державними органами. Контроль за дотриманням цін здійснює спеціальна служба – ринкова поліція.
У Данії система ціноутворення формується під впливом вільної конкуренції. Питома вага встановлюваних безпосередньо державою тверджень (регульованих) цін у загальній структурі цін виробників, а також оптової і роздрібної торгівлі становить приблизно 6%.
В Іспанії держава здійснює регулювання і контроль цін на товари першої необхідності, а також товари і послуги, виробництво яких монополізоване. Питома вага регульованих і встановлених державою цін – 10%.
В Італії держава в періоди галопуючої інфляції вдається до прямого контролю за цінами. У «кошик» контрольованих за цінами товарів відібрано 33 види продовольчих товарів і 3 види товарів домашнього вжитку, яуі є основною частиною споживання середньої італійської сім’ї. Для уряду Італії політика прямого контролю за цінами є актуальною у зв’язку з безперервною інфляцією.
У Канаді відсутня єдина система регулювання цін. На більшість товарів і послуг їх встановлюють, орієнтуючись на попит і пропозицію. На думку канадських спеціалістів, існуюча система регулювання цін далека від досконалості й охоплює лише 10% товарів і послуг.
У Норвегії ціни і торгова конкуренція регулюються законом про контроль за цінами, прибутком і обмеженням конкуренції від 1953р. У країні заборонено індивідуальні і колективні угоди між виробниками і продавцями про встановлення підвищених цін на товари. Заборонено також будь-які угоди про встановлення несправедливості (підвищення) цін.
У США більшість цін формується на основі саморегуляції. Державні ціни зберігаються в галузях зі штучною монополією. Державою регулюється 5-10% цін, контролю цін і аналіз їх динаміки в Міністерстві сільського господарства США відбувається щомісячно. Щорічним є контроль і облік цін на продукцію фермерів і цін на засоби виробництва для сільського господарства.
У Франції діє принцип вільного встановлення цін. Однак держава може регулювати ціни на сільгосппродукцію, газ, електроенергію, транспорт. До 20% цін регулюються.
У Швейцарії законодавчо фіксуються ціни майже на 50% обсягу товарної продукції сільського господарства. Особливу увагу держава приділяє ціноутворенню в галузях, які вона фінансує.
Ціноутворення в Японії є тією сферою економіки, де пяме втручання держави мінімальне. Адміністративно регулюються до 20% споживчих цін, у тому числі на рис, пшеницю, м’ясо, молоко, продукти із них, воду, електроенергію, газ, залізничний транспорт, освіту і медичне обслуговування [20, с.237-238].
Таким чином, в майбутньому Україна має врахувати закордонний досвід в системі встановлення цін для того, щоб підтримувати високу ефективність регулювання як на мікро- так і на макрорівні. Саме вдосконалення регулятивної функції держави в механізмі ринкового ціноутворення виведе Україну на міжнародний рівень, у загальноекономічний простір.