IV. Методичні рекомендації по виконанню самостійної роботи:

1.Повторити розділи підручника з внутрішніх хвороб, присвячені питанням проведення невідкладної допомоги при зупинці кровообігу та дихання.

2.Ознайомитися з відповідним розділом учбового посібника «Техніка лікарських маніпуляцій в терапевтичній практиці».

3.Відпрацювати прийоми серцево-легеневої реанімації на муляжах.

V. Методичні матеріали за темою самостійної роботи

До основних скарг хворих при захворюванні органів дихання відносять задишку, кашель, кровохаркання, біль у ділянці грудної клітки.

Задишка (dyspnoё) – характеризується порушенням глибини, частоти, а іноді ритму дихальних рухів. При більш утрудненому вдиху, задишка називається інспіраторною; вона виникає внаслідок звуження просвіту гортані, трахеї, бронхів (стороннє тіло, набряк, пухлина). При звуженні просвіту дрібних бронхів, втрати еластичності легень, або при обструкції бронхів виникає експіраторна задишка в разі якої спостерігається більш утруднений видих (емфізема легенів, бронхіальна астма, обструктивний бронхіт). Під час розвитку деяких захворювань легенів (крупозна пневмонія, туберкульоз), серцевої недостатності, коли порушуються постачання кисню й виведення вуглекислоти з організму, утруднені як вдих так і видих. Така задишка називається змішаною.

Приступи інтенсивної задишки, які виникають раптово, називають ядухою. Вона може виникнути під час бронхіальної астми, емболії або тромбозу легеневої артерії, набряку легенів, а також внаслідок ослаблення роботи лівого шлуночка при наявності серцевої астми, що може привести до набряку легенів.

Кашель (tyssis) – виникає внаслідок скупчення секрету у дихальних шляхах при різних запальних процесах (харкотіння, слизу, крові), або потраплянні в них сторонніх предметів.

Кров, яка з’являється в харкотінні може бути свіжою, або зміненою. Свіжа червона кров в харкотінні з’являється за наявності туберкульозу легенів, бронхіального раку, бронхоектазійної хвороби. У хворих на крупозну пневмонію в другій стадії розвитку хвороби кров має іржавий відтінок (іржаве харкотіння), що зумовлене розпадом еритроцитів і утворенням пігменту гемосидерину.

Кровохаркання у хворих с ураженням серця (мітральний стеноз, інфаркт міокарда) зумовлено наявністю застійних явищ та інфаркту легенів. За наявності легеневої кровотечі, яка іноді виникає несподівано, кров червона піниста, має лужну реакцію і супроводжується частим кашлем.

Біль (dolor) у ділянці грудної клітки може виникати внаслідок патологічного процесу в грудній стінці, органах дихання, серця, може бути зумовлений іррадіацією в грудну клітку з хребта, органів черевної порожнини, тощо.

Біль у грудній клітці необхідно розрізняти за походженням, локалізацією, характером, інтенсивністю, тривалістю, іррадіацією, зв’язком з актом дихання, кашлем і положенням тіла.

Найчастіше біль в грудній клітці виникає у разі ушкодження плеври (сухий плеврит, пухлина плеври, за наявності плевральних спайок), а також захворювань легенів (пневмонія, туберкульоз, рак легенів ).

З анамнезу хворих на легеневі захворювання необхідно з’ясувати коли і за яких обставин виникло захворювання, які легеневі захворювання передували даному, контакт з хворими, умови праці і побуту (професіональні та інші шкідливі чинники), зловживання тютюном і алкоголем.

При обстеженні хворого із захворюванням органів дихання особливу увагу звернути на результати додаткових методів дослідження (лабораторних, інструментальних, променевих);

- при оцінці лабораторних даних звернути увагу в загальному аналізі крові на лейкоцитоз, еозинофілію, збільшення ШЗЕ, біохімічних показників "гострофазових показників" аналізу харкотиння - лейкоцити, еозинофіли, еритроцити; бактеріологічного дослідження - можливість виділення стафілококів, пневмококів тощо;

- при аналізі рентгенограм вміти визначити вогнища інфільтрації та ознаки емфіземи, "вибухання" стовбура легеневої артерії, розширення прикореневих артерій, рівень рідини в плевральній порожнині тощо;

- бронхоскопію та бронхографію слід призначати при підозрі на розвиток бронхоектазів чи раку бронхів, з метою постановки діагнозу хронічної пневмонії та оцінки активності запального процесу;

- рестриктивні та обструктивні порушення легеневої вентиляції вивчають за допомогою визначення функції зовнішнього дихання.

Із рентгенологічних методів для дослідження органів дихання застосовуються рентгеноскопія грудної клітки, рентгенографія, томографія, бронхографія і флюорографія.

Найбільш поширеним методом дослідження є рентгеноскопія легенів, яка дозволяє визначити прозорість легеневих полів, виявити вогнища ущільнення (інфільтрати, пневмосклероз, новоутворення) і порожнини в легеневій тканині, чужорідні тіла трахеї і бронхів, виявити наявність рідини або повітря в плевральній порожнині, а також грубих плевральних злук і шварт.

Рентгенографія застосовується з метою діагностики і реєстрації на рентгенівській плівці виявлених при рентегноскопії патологічних змін в органах дихання. Деякі зміни на рентгенограмі визначаються краще, ніж при рентгеноскопії. Томографія дозволяє виконувати пошарове рентгенологічне дослідження легенів. Вона застосовується для більш точної діагностики пухлин, а також невеликих інфільтратів, порожнини і каверн. Бронхографія застосовується для дослідження бронхів. Хворому після попередньої анестезії дихальних шляхів у просвіт бронхів вводять контрастну речовину (йодоліпол), який затримує рентгенівські промені. Потім знімають рентгенограми легенів, на яких отримується чітке зображення бронхіального дерева. Цей метод дозволяє виявляти бронхоектази, абсцеси і каверни легенів, звуження просвіту бронхів пухлиною.

Флюорографія є різновидом рентгенологічного дослідження легенів, при якому виконується фотознімок на малоформатну плівку. Застосовується для масового профілактичного обстеження населення.

Бронхоскопія застосовується для огляду слизової оболонки трахеї і бронхів І, ІІ, ІІІ порядку. Вона виконується спеціальним прибором – бронхофіброскопом. До бронхоскопу додаються спеціальні щипці для біопсії, видалення чужорідних тіл, видалення поліпів, фотоприставка і інш.

Перед введенням бронхоскопа виконують анестезію слизової оболонки верхніх дихальних шляхів лідокаїном. Потім бронхофіброскоп вводять через рот і голосову щілину в трахею. Досліджуваний оглядає слизову оболонку трахеї і бронхів.

За допомогою спеціальних щипців на довгій рукоятці можна взяти кусочок тканини із підозрюваної ділянки (біопсія) для гістологічного та цитологічного дослідження, а також сфотографувати її. Бронхоскопію застосовують для діагностики ерозій і виразок слизової оболонки бронхів і пухлини стінки бронха, видалення чужорідних тіл, поліпів бронхів, лікування бронхоектатичної хвороби і центрально розміщених абсцесів легенів. У цих випадках через бронхоскоп спочатку відсмоктують гнійне харкотиння, а потім вводять у просвіт бронхів або порожнину антибіотики.

Торакоскопія виконується спеціальним приладом – торакоскопом, який складається із порожнистої металічної трубки і спеціального оптичного приладу з електричною лампочкою. Вона застосовується для огляду вісцеральної і парієтальної плеври і роз'єднання плевральних злук, які перешкоджають накладанню штучного пневмотораксу (при кавернозному tbc легенів).

При оцінці рентгенограм вміти визначити наступні патологічні симптоми:

- доріжка до кореня легені - полосовидна чи множинні лінійні тіні від патологічного утворення до кореня легені (характерна для периферичного раку, абсцесу);

- доріжка до кореня легені з дренуючим бронхом - полосовидна тінь від патологічного утворення до кореня легені з диференціацією в ній просвіта 1 чи декількох бронхів, що являє собою перибронхіальну та периваскулярну інфільтрацію;

- дисемінація обмежена - дрібновогнищеві утворення, які не перевищують на рентгенограмі висоти двох міжреберних проміжків з 1 чи 2-х боків. Однобічна обмежена дисемінація частіше обумовлена туберкульозом і виникає внаслідок бронхогенного чи лімфогенного розповсюдження процесу із сусідніх вогнищ чи порожнин розпаду. Туберкульозні каверни верхньої долі правої легені, як правило бронхогенне обсіменіння в середній чи нижній відділ правої легені, каверни лівої легені - в основні сегменти тієї ж легені. Лімфогенне розповсюдження запального чи пухлинного процесу диференціюється у вигляді дрібносітчастого малюнка від патологічного вогнища до кореня легені чи плеври. При двобічній обмеженій дисемінації можливий гематогенний генез і характерна симетрична локалізація вогнищ.

Дисемінація вогнищево-ретикулярна - вогнищева дисемінація на фоні сітчатого малюнка, який обумовлений змінами в лімфатичних судинах і інтерстиційній тканині легені, розширенням судин (спостерігається при пневмоконіозах, хронічному дисемінованому туберкульозі, лімфогенному метастазуванні новоутворень, колагенозах, інтерстиціальному фіброзі);

Дисемінація розповсюджена - дисемінація, при якій ділянка розповсюдження вогнищ перевищує висоту двох міжреберних проміжків. Однобічна розповсюджена дисемінація спостерігається при бронхо- чи лімфогенній дисемінації туберкульозу, рідше ~ при раці легені, гострій пневмонії. Двобічна - зустрічається частіше і виникає при гострому чи хронічному дисемінованому tbc, гострій та хронічній пневмоніях, пневмоконіозах, метастазах злоякісної пухлини, колагенозах, грибкових та паразитарних дисемінаціях, при аспірації та інгаляції різних речовин, порушеннях кровообігу і обміну рідини в легенях, пошкодженнях, ретикульозах;

Затемнення обмежене – затемнення, яке займає об'єм від субсегмента до долі легені. При внутрішньолегеневих процесах обмежене затемнення обумовлене безповітряністю ділянки легені (гостра і хронічна пневмонія, пневмосклероз і цироз, рак дольового чи сегментарного бронха з ателектазом чи запаленням у відповідній ділянці легені, травма, аномалія розвитку легені), при позалегеневих - тінню випоту і плевральних нашарувань, патологією ребер, хребта, діафрагми, змінами з боку діафрагми. Зниження прозорості верхівок легень може бути обумовленим накладанням тіней збільшених лімфовузлів шиї, пухлин шийно-грудної локалізації, сколіозом. Множинні обмежені 3 спостерігаються при множинних фокусах пневмонії, інфарктах легень, ділянках фіброзу, ателектазі сегментів. Двобічні обмежені 3 можуть бути обумовлені двобічним запальним процесом, комбінацією різних процесів, набряком легень, грибковими ураженнями;

Затемнення тотальне (субтотальне) - затемнення (3), що займає всю легеню чи майже всю (1-2 сегментів);

Зміна положення і форми затемнення у в зв'язку зі зміною положення хворого спостерігається при наявності рідини в плевральній порожнині чи у внутрішньо-легеневому подвоєному утворенні (кіста, каверна, абсцес тощо). Симптом може бути позитивним і при накопиченні рідини між основою легені та куполом діафрагми, а також при міждольовому плевриті;

Зміна положення і форми затемнення при диханні спостерігається при кістах, заповнених рідиною, колабованій легені внаслідок пневмотораксу, наявності рідини в плевральній порожнині;

Інтенсивність затемнення порівнюється з інтенсивністю нормальних анатомічних структур легені чи грудної стінки. Велика інтенсивність затемнення відповідає приблизно інтенсивності кортикального шару ребер (затемнення долі та більшої частини легені, туберкульозні вогнища у фазі ущільнення, вогнищеві тіні при гемосидерозі і деяких видах пневмоконіоза). Середня інтенсивність затемнення відповідає інтенсивності тіней поперечних проекцій судин легені (продуктивні .туберкульозні вогнища, первинні і вторинні пухлини легень, плевральні нашарування, осумкований плеврит). Мала інтенсивність затемнення відповідає інтенсивності тіней продольних проекцій судин легені і пов'язана із невеликими розмірами патологічного утворення (свіжі ексудативні вогнища, невеликих розмірів пухлини, запальна інфільтрація у фазі гіперемії чи розсмоктування, плевральні нашарування, осумкований плеврит на фоні великого шару повітряної легеневої тканини);

- Корінь легені безструктурний виявляється при повнокров'ї, в результаті набряку клітковини при її запальній інфільтрації, при наявності в ньому збільшених бронхолегеневих лімфовузлів, інфільтративному рості пухлини з розповсюдженням на корінь легені; симулювати втрату структури кореня легені можуть тіні патологічних утворень, які на нього проектуються;

- Корінь легені - зміщення в бік патологічного процесу - спостерігається при хронічному запальному процесі з явищами цирозу та при ателектазі легені;

- Збільшення кореня легені - при розширенні його судин, інфільтрації та набряці клітковини кореня, його фіброзній деформації, збільшенні бронхо-легеневих л/в;

- Зменшення кореня легені - при зменшенні притоку крові в легені (тетрада Фалло, стеноз легеневої артерії).

Комп’ютерна томографія (КТ) — це високоінформативний метод рентгенологічного дослідження. Метод дозволяє візуалізувати вогнища розміром до 1–2 мм, можливостю отримання кількісної інформації про щильність тканини і зручним поданням рентгенологічної картини у вигляді тонких (до 1 мм) послідовних поперечних або продольних «срізів» досліджуваних органів.

Принцип метода. Просвітлювання кожного шара тканини здійснюється в імпульсному режимі за допомогою рентгенівської трубки з щелевим коліматором, яка обертається навколо продольної вісі тіла пацієнта. Кількість таких просвітлювань під різними кутами досягає 360 або 720. Кожного разу при проходженні рентгенівських променей через шар тканини відбувається ослаблення випромінювання, яке буде залежить від щильності окремих структур досліджуваного шара. Ступінь ослаблення рентгенівського випромінювання вимірюється великою кількістю спеціальних високочутливих детекторів, після чого вся отримана інформація оброблюється ЕОМ. В результаті отримують зображення зріза органа, в якому яскравість кожної координатної точки відповідає щильності тканини. Аналіз зображення проводять як в автоматичному режимі з використанням ЕОМ і спеціальних програм, так і візуально.

В залежності від конкретних задач дослідження і характеру патологічного процесу в легенях лікар-оператор може вобирати товщину аксіальних зрізів та напрямок томографірування, а також один з трьох режимів дослідження.

1. Безперервна КТ, коли послідовно отримують зображення всіх без винятку зрізів органу. Самке цей спосіб томографування дає змогу отримати максимальну інформацію про морфологічні зміни, але відрізняється великим променевим навантаженням і коштовностю.

2. Дискретна КТ с заданим відносно великим інтервалом між зрізами, суттєво знижує променеве навантаження, але призводить до часткової втрати інформації.

3. Прицільна КТ полягає в пошаровому дослідженні одного або декількох участків органа, які найбільше цікавлять лікаря (в області раніше знайденого патологічного утворення).

Комп’ютерна томографія має суттєві переваги над рентгенологічним дослідженням, включно рентгенівську томографію, при будь-яких захворюваннях органів дихання Тому показання для використання метода КТ в клінічній практиці достатньо великі.

Найбільш достовірні дані показників легеневої вентиляції отримують при спірографії.

Крім вимірювання легеневих об'ємів, за допомогою спірографа можна визначити ряд додаткових показників вентиляції: дихальний і хвилинний об'єми вентиляції, максимальну вентиляцію легенів, об'єм форсованого видоху. Користуючись спірографом, можна також визначити всі показники для кожної легені (за допомогою бронхоскопу, підводячи повітря окремо із правого і лівого головних бронхів – "роздільна бронхоскопія"), наявність абсорбера для вуглекислоти дозволяє встановити поглинання кисню за хвилину.

При спірографії також визначається залишковий об'єм. Для цієї мети застосовується спірограф із закритою системою, який має поглинач для СО₂. Він заповнюється чистим киснем; досліджуваний дихає в нього протягом 10 хвилин, потім визначається залишковий об'єм за допомогою розрахунку концентрації і кількості азоту, що попав у спірограф із легенів хворого.

Повітря функціонального мертвого простору. Судити про його кількість можна із розрахунку співвідношення парціального тиску СО₂ у видихаємому повітрі і артеріальній крові. Він збільшується при великих кавернах і наявності вентилюємих, але недостатньо постачаємих кров'ю ділянок легенів.

Дослідження інтенсивності легеневої вентиляції.

1. Хвилинний об'єм дихання визначається множенням дихального об'єму на частоту дихання. В середньому він дорівнює 5000 мл. Більш точно він визначається за допомогою мішка Дугласа і по спірограмах.

2. Максимальна вентиляція легенів – та кількість повітря, яка може провентилюватися легенями при максимальному напруженні дихальної системи. Визначається при максимально глибокому диханні з частотою біля 50 за хвилину, в нормі дорівнює 80-200 л/хв. За А.Г. Дембо, необхідна МВЛ=ЖЄЛ х 35.

3. Резерв дихання визначається за формулою РД=МВЛ-ХОД. У нормі РД перевищує ХОД не менше ніж в 15-20 разів. У здорових осіб РД дорівнює 85% МВЛ, при дихальній недостатності зменшується до 60-55% і нижче. Ця величина в значній мірі відображає можливості. які є у здорової людини при значному фізичному навантаженні або у хворого з патологією системи дихання для компенсації значної недостатності збільшенням ХОД.

Всі ці проби дозволяють вивчати стан легеневої вентиляції та її резерви, необхідність в яких може виникнути при виконанні важкої фізичної роботи або при захворюванні органів дихання.

Дослідження механіки дихального акту. Дозволяє визначити зміни співвідношення вдиху і видиху, дихального посилення у різні фази дихання і інші показники.

1. Експіраторна форсована ЖЕЛ досліджується за Вотчалом-Тіфно. Вимірювання проводиться, як правило, при визначенні ЖЕЛ, але умовою являється максимально швидкий, форсований видих. При цьому ЕФЖЕЛ у здорових осіб виявляється на 8-11% (100-300 мл) менше, ніж ЖЕЛ, в основному за рахунок опору потоку повітря в мілких бронхах. При підвищенні цього опору (при бронхіті, бронхоспазмі, емфіземі і інш.) різниця зростає до 1500 мл і більше. Визначають також об'єм форсованого видиху за 1 с., який у здорових осіб дорівнює в середньому 82,7% ЖЕЛ, і тривалість форсованого видиху до моменту його різкого сповільнення, це дослідження проводиться тільки за допомогою спірографії. Застосування бронхолітичних засобів під час визначення ЕФЖЕЛ і різних варіантів цієї проби дозволяє оцінити значення бронхоспазму у виникненні дихальної недостатності і зниженні вказаних показників.

2. Інспіраторна форсована ЖЕЛ визначається при максимально швидкому форсованому вдосі. ІФЖЕЛ не змінюється при емфіземі неускладненій бронхітом , але зменшується при порушенні прохідності дихальних шляхів.

3. Пневмотахометрія – метод вимірювання "пікових" швидкостей повітряного потоку при форсованому вдосі і видосі, дозволяє оцінити стан бронхіальної прохідності.

Індекс Вотчала-Тіфно – процентне співвідношенння ОФВ₁ до ЖЕЛ (в нормі – 70%).

Індекс Тіфно знижується при бронхоспазмі і обструкції. При рестриктивній, тобто обмеженій, дихальній недостатності, обумовленій поширеними анатомічними змінами в легенях (пневмосклероз, ателектази і т.д.), зменшується переважно ЖЕЛ, тобто індекс Тіфно зростає. Змішаний тип ДН характеризується зниженням як ОФВ₁, так і ЖЕЛ, показник Тіфно при цьому суттєво не змінюється

4. Пікфлоуметрія і моніторування пікової швидкості видоху (ПШВ). Пікфлоуметр це портативний прилад, який потрібен для вимірювання ПШВ, тобто максимальної швидкості повітряного потоку при форсованому видосі. Вимірювання ПШВ проводять в положенні стоя, два рази на день до застосування ліків: зранку, зразу після підйому, коли значення близьки до мінімальних, та увечорі, через 10-12 годин (за звичай значення ПШВ досягають найкращих показників). Вимірювання виконуються 3 рази підряд з невеликими інтервалами. Найкращий показник з 3-х вимірювань фіксується та наноситься на графік. Систематична реєстрація цих показників називається моніторуванням ПШВ.

Правила користування пікфлоуметром. Слід пам’ятати, що пікфлоуметр – засіб індивідуального використання. Пікфлоуметр повинен бути завжди чистим перед використанням. Якщо можливо, треба проводити вимірювання ПШВ стоячи, тримаючи пікфлоуметр горизонтально. Пальці не повинні торкатися шкали та закривати отвори прилада. На початку кожного вимірювання слід маркер виставити на позначку нуль. Перед вимірюванням хворий повинен зробити глибокий вдох. Мундштук пікфлоуметра слід щільно обхватити губами. Видох повинен бути максимально швидким та різким. Замінювати пікфлоуметр слід щороку. Шкала пікфлоуметра повинна відповідати величині пікової швидкості хворого та її можливим відхиленням. Загалом пікфлоуметри поділяються на дорослі та дитячі. Пікфлоуметри для дорослих градуюються від 50-60 л/хвил до 700-850 л/хвил, а дитячі від 35 до 300-350 л/хвил.

Областю застосування цього метода є будь-які обструктивні захворювання легень, але при бронхіальній астмі він особливо корисний. Проводити реєстрацію ПШВ можливо як в кабінеті лікаря, так і самостійно з метою самоконтролю. Метод використовується для постановки діагнозу, визначення ступеня важкості захворювання, ступеня контролю астми, ефективності лікування. За допомогою метода можливо передбачити загострення захворювання. Метод використовується для діагностики професійної астми, верифікації провокуючих засобів.

Як оцінювати результати вимірювань ПШВ? Форма графіка свідчить про якість лікування. При гарному контролі форма графіка близька до прямої лінії. Чим більше зигзагоподібна крива пікфлоуметрії, тим гірший контроль за перебігом захворювання. Ранкові зниження ПШВ називаються «ранковими провалами». Наявність навіть одного ранкового провалу свідчить про недостатній контроль бронхіальної астми.

Дані моніторування ПШВ є основними показниками при плануванні дій при астмі. План складається лікарем індивідуально для кожного пацієнта. Базуючись на клінічних симптомах та показниках ПШВ, виділяється декілька зон. Найбільш популярна та розповсюджена система трьох зон за принципом світлофора: до зеленої зони відносять показники ПШВ > 80% від належних величин, до жовтої – ПШВ в межах 60-80%, а до червоної – ПШВ < 60%. Кожній зоні відповідають рекомендації: в зеленій зоні – слід продовжувати планову терапію, в жовтій зоні пропонуються різні варіанти підсилення терапії та рекомендовано достроково з’явитися до лікаря, в червоній зоні зазначені термінові міри по усуненню загострення та необхідно негайно звернутися до лікаря за спеціалізованою медичною допомогою. В деяких випадках додатково виділяється четверта зона, бордового або фіолетового кольору, якій відповідає рекомендація негайного виклику швидкої допомоги.

Треба звернути увагу студента на вміння інтерпретувати стан альвеолярно-перфузійних відносин у хворих на органи дихання.

У людини дихання включає такі послідовні процеси:

1) легенева вентиляція - газообмін між атмосферою та альвеолярним простором;

2) легеневий газообмін - газообмін між альвеолярним простором і кров'ю легеневих капілярів;

3) транспорт газів кров'ю;

4) тканинне дихання.

Два перших процеса - об'єднуються визначенням зовнішнє, чи легеневе. дихання, результатом якого є артеріалізація крові (підвищення напруги кисню і зниження напруги вуглекислого газу в крові). Порушення функції органів дихання приводять до зниження напруги кисню в артеріальній крові (артеріальної гіпоксемії).

Основні причини артеріальної гіпоксемії:

1) Альвеолярна гіповентиляція ~ е проявом виражених порушень вентиляційної функції легень. При цьому підвищується напруга СО2 в альвеолах і артеріальній крові (тобто гіпоксемія супроводжується гіперкапніею).

2) Нерівномірність розподілу вентиляції і кровотоку в легенях. При цьому синдромі напруга СО₂ в альвеолах і в артеріальній крові може бути: а) зниженою (гіпокапнія) за рахунок переважання зон гіпервентиляції, де СО₂ виводиться в надлишку, б) підвищеною (гіперкапнія) - при переважанні зон з гіповентиляцією, в) нормальною (нормокапнія) - при приблизно рівному об'ємі зон з гіпо- та гіпервентиляціею.

3) Легеневі шунти. Для цього синдрому характерно комбінування артеріальної гіпоксемії з гіпокапнією за рахунок компенсаторної гіпервентиляції.

4) Порушення дифузії - це поєднання артеріальної гіпоксемії з гіпокапнією, оскільки у відповідь на гіпоксемію розвивається компенсаторна гіпервентиляція, яка приводить до надлишкового виведення СО2.

Показником, що відображає функцію зовнішнього дихання є газовий склад артеріальної крові. Зовнішнє дихання здійснює артеріалізацію крові, тобто оксигенацію крові та звільнення її від вуглекислоті.

Кисень кров'ю переноситься у 2-х формах:

1) розчинний в плазмі кисень = 0,3 мм O₂ на 100 мл крові, (0,3 об %);

2) зв'язок O₂ з гемоглобіном є основною формою транспорту O₂ з кров'ю (1 г гемоглобіну може теж зв'язати 1,39 мл O₂). В нормальних умовах насичення артеріальної крові киснем (S_aO₂) становить приблизно 96-98%, для визначення якого використовують метод пульсової оксиметрії.