1. Основні стратегічні цілі розвитку інформаційного суспільства в Україні:

прискорення розробки та впровадження новітніх конкурентоспроможних ІКТ в усі сфери суспільного життя, зокрема в економіку України і в діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

забезпечення комп'ютерної та інформаційної грамотності населення, насамперед шляхом створення системи освіти, орієнтованої на використання новітніх ІКТ у формуванні всебічно розвиненої особистості;

розвиток національної інформаційної інфраструктури та її інтеграція із світовою інфраструктурою;

державна підтримка нових "електронних" секторів економіки (торгівлі, надання фінансових і банківських послуг тощо);

створення загальнодержавних інформаційних систем, насамперед у сферах охорони здоров'я, освіти, науки, культури, охорони довкілля;

збереження культурної спадщини України шляхом її електронного документування;

державна підтримка використання новітніх ІКТ засобами масової інформації;

використання ІКТ для вдосконалення державного управління, відносин між державою і громадянами, становлення електронних форм взаємодії між органами державної влади та органами місцевого самоврядування і фізичними та юридичними особами;

досягнення ефективної участі всіх регіонів у процесах становлення інформаційного суспільства шляхом децентралізації та підтримки регіональних і місцевих ініціатив;

захист інформаційних прав громадян, насамперед щодо доступності інформації, захисту інформації про особу, підтримки демократичних інститутів та мінімізації ризику "інформаційної нерівності";

вдосконалення законодавства з регулювання інформаційних відносин;

покращення стану інформаційної безпеки в умовах використання новітніх ІКТ.

2. Досягнення зазначених цілей дасть змогу:

підвищити національну конкурентоспроможність за рахунок розвитку людського потенціалу, насамперед у високоінтелектуальних сферах праці, а також розширити експортний потенціал ІКТ-індустрії України;

поліпшити життєвий рівень населення завдяки економічному зростанню, забезпеченню прав і свобод людини, наданню рівного якісного доступу до інформації, освіти, послуг закладів охорони

здоров'я та адміністративних послуг органів державної влади та органів місцевого самоврядування, створенню нових робочих місць і розширенню можливостей щодо працевлаштування населення, забезпеченню соціального захисту вразливих верств населення, зокрема людей, що потребують соціальної допомоги та реабілітації;

сприяти становленню відкритого демократичного суспільства, яке гарантуватиме дотримання конституційних прав громадян щодо участі у суспільному житті, прийнятті відповідних рішень органами

державної влади та органами місцевого самоврядування.

3. Основними напрямами розвитку інформаційного суспільства в Україні визначити:

формування та впровадження правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, технологічних, методичних умов розвитку інформаційного суспільства в Україні з урахуванням світових тенденцій;

всебічний розвиток загальнодоступної інформаційної інфраструктури на засадах сприяння вітчизняному виробництву новітніх ІКТ та інформаційно-телекомунікаційних систем, подолання технічної і технологічної залежності від зарубіжних виробників;

забезпечення вільного доступу населення до телекомунікаційних послуг, зокрема до мережі Інтернет, ІКТ та інформаційних ресурсів;

збільшення різноманітності та кількості послуг населенню та бізнесу, що надаються за допомогою ІКТ;

створення загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів на основі врахування національних, світоглядних, політичних, економічних, культурних та інших аспектів розвитку України;

надання кожній людині можливості для здобуття знань, умінь і навичок з використанням ІКТ під час навчання, виховання та професійної підготовки;

створення умов для забезпечення комп'ютерної та інформаційної грамотності усіх верств населення, створення системи мотивацій щодо впровадження і використання ІКТ для формування широкого попиту на такі технології в усіх сферах життя суспільства;

забезпечення участі громадськості в побудові інформаційного суспільства, забезпечення конституційних прав людини, суспільства та держави в інформаційній сфері;

розробку та впровадження системи індикаторів розвитку інформаційного суспільства в Україні з внесенням відповідних змін у систему державних статистичних спостережень з узгодженням їх з міжнародними стандартами і методологією та щорічним їх оприлюдненням.

Запровадження засад взаємодії учасників побудови інформаційного суспільства передбачає, що це суспільство розбудовується за умови співпраці і солідарності громадян, приватного сектору економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, відповідних об'єднань громадян, коли:

органи державної влади визначають пріоритети розвитку, забезпечують їх досягнення і всебічну підтримку, координують та стимулюють виконання завдань, формують законодавчу базу і контролюють її виконання всіма учасниками побудови інформаційного суспільства;

приватний сектор економіки, здебільшого, забезпечує впровадження та використання ІКТ у всіх сферах життя, вдосконалює інформаційну інфраструктуру, надає інформаційні та комунікаційні послуги тощо;

об'єднання громадян взаємодіють з органами державної влади, органами місцевого самоврядування і приватним сектором економіки у питаннях забезпечення справедливого та рівного доступу до інформаційних і комунікаційних послуг, формують громадську думку щодо пріоритетів та перспектив розвитку інформаційного суспільства;

держава, приватний сектор економіки та об'єднання громадян сприяють встановленню і розширенню взаємовигідних відносин з міжнародними організаціями, в тому числі з міжнародними фінансовими установами, які відіграють провідну роль у розвитку інформаційного суспільства та оцінці прогресу в цій сфері.

Розділ 4. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

СТАВЛЕННЯ ГРОМАДСЬКОСТІ

ДО НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ

На замовлення Проекту ТАСІС "Посилення регіональних соціальних служб" аналітичний центр "Соціоконсалтинг" провів соціологічне дослідження "Ставлення громадськості до надання соціальних послуг у Рівненській та Волинській областях".

Вибірка дослідження є репрезентативною, було опитано 702 респонденти, теоретична похибка вибіркової сукупності — не більше 3,8%.

Його завданнями було вивчення думки громадян та експертів про систему соціальних послуг і необхідність подальшого її реформування: визначити ставлення населення до системи; рівень обізнаності про організації, котрі працюють у цій сфері; про групи громадян, які найбільше потребують соціальних послуг.

Дослідження засвідчило: населення ще недостатньо знає, що таке "соціальні послуги". Найчастіше це поняття асоціюється з соціальними пільгами, субсидіями, матеріальною допомогою або ототожнюється з пенсійним забезпеченням.

А серед категорій населення, які можуть розраховувати на безоплатні послуги, респонденти найчастіше називали: дітей-сиріт (79%); постраждалих від стихійного лиха (65%); малозабезпечених (61%) та безробітних (58%). Незначна частка опитаних знає, що соціальні послуги надаються також людям, які зазнали насильства (16%). Найменше опитані знають про можливість надання соціальних послуг особам, які звільнилися з місць позбавлення волі (8%).

Серед опитаних досвід отримання соціальних послуг мали лише 16% респондентів, з яких більше половини (58%) засвідчили, що цей досвід був позитивним. Здебільшого вони зверталися до місцевих органів виконавчої влади й самоврядування (40%), до соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (21%), центрів професійної, медичної чи соціальної реабілітації інвалідів (13%), територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян (13%).

З усіх видів отриманих респондентами послуг найчастіше називали грошову допомогу (43%). Інші види послуг отримувала незначна кількість опитаних. Визначаючи потребу в різних видах соціальних послуг, респонденти найчастіше називали матеріальну (грошову) допомогу (32%). Близько чверті респондентів зацікавлені у розвитку послуг для дітей (оздоровлення).

Також значним попитом користується юридична (15%) та соціально-медична допомога (14%). Для мешканців сіл актуальними є довідкові, інформаційні послуги, а для міст, що не є обласними центрами, — послуги з працевлаштування.

Водночас, більшість опитаних виказували незадоволення надто складною процедурою отримання соціальних послуг, бюрократичними вимогами, а також висловлювали зневіру в тому, що їм реально допоможуть (38%). Більш ніж третина респондентів вважає, що безоплатні послуги недоступні для багатьох людей через великі черги, надання їх лише знайомим тощо.

Позитивну оцінку серед діючих соціальних установ отримала лише служба зайнятості: респонденти як у містах, так і в селах зазначили, що отримували виплати по безробіттю, проходили навчання (перекваліфікацію) та знаходили роботу.

Про інші соціальні служби та їх послуги — знали менше. Водночас, частина опитаних переконана в необхідності існування служб, що надають безоплатні соціальні послуги, та вірять, що такі установи можуть бути вагомою підтримкою для людей, які опинилися у складних життєвих обставинах (30%).

Але більшість опитаних вважає, що держава/уряд має посилити заходи з розширення спектру соціальних послуг для населення. Так, оцінюючи обсяги надання соціальних послуг, 51% респондентів вважають, що соціальні служби, хоч і допомагають, але недостатньо.

Допомога соціальних служб є радше формальною, вважає кожен четвертий з опитаних. А на думку 55%, нинішній перелік соціальних послуг відповідає лише мінімальним потребам уразливих груп.

Ставлення до клієнтів соціальних служб у населення переважно толерантне: більшість опитаних (76%) вважає, що ці люди дійсно перебувають у скрутному становищі, виказують їм співчуття.

Натомість ставлення до соціальних працівників/робітників не є виразно сформованим: близько третини опитаних вагалися з відповіддю щодо оцінки їхньої діяльності, більше половини — щодо рівня професіоналізму.

Водночас, респонденти вважають, що особистісні якості соціальних працівників — відданість, дбайливість, небайдужість — можуть відігравати важливу роль у покращенні життєвої ситуації клієнта (65%). Практично кожен третій з опитаних вважає, що такі фахівці — дійсно віддані своїй справі люди, які роблять все, щоб максимально допомогти своїм клієнтам. А 43% респондентів — що соціальним працівникам/робітникам необхідно мати спеціальну освіту та відповідні знання і навички.

Певною довірою населення користуються й волонтери, які, на думку 43% респондентів, є дійсно відданими своїй справі людьми, а також потребують державної підтримки та спеціальної підготовки.

При виборі установи/організації, яка надає соціальні послуги, респонденти частіше за все орієнтуються на: якість послуг, які там пропонуються (40%); можливість отримати їх безоплатно (30%); рекомендації знайомих (23%).

Що ж стосується готовності респондентів сплачувати за соціальні послуги, то, здебільшого, вони не готові це робити. Найменш схильні громадяни до оплати соціально-психологічних та соціально-побутових послуг (19–20%).

Готовність оплачувати послуги з юридичної допомоги та оздоровлення дітей демонструє половина респондентів (51% та 49% відповідно).

За результатами масового опитування, головним важелем впливу на якість послуг респонденти вважають укладання угоди між соціальним працівником та клієнтом (43%).

Переважна більшість (69%) опитаних вважає, що в їхньому населеному пункті не вистачає інформації про організації, які надають соціальні послуги. При цьому, майже половина з них (47%) зазначила, що не отримувала жодної інформації про подібні організації.

Що ж стосується досвіду отримання такої інформації, то тільки 30% опитаних бачили/чули таку інформацію по телебаченню або радіо, 21% — у друкованих ЗМІ, 18% — на зовнішніх носіях і у транспорті. Основним джерелом інформації про соціальні послуги для громадян є інші споживачі цих послуг (знайомі, родичі, колеги) (46%).

Також респонденти вважають доцільною організацію роботи спеціалізованої телефонної служби — безкоштовної телефонної "гарячої лінії" з питань надання соціальних послуг (88%). Така служба особливо актуальна для мешканців села, де транспортні проблеми ускладнюють особисте спілкування населення з представниками соціальних служб.

Результати експертного опитування

Проведені глибинні інтерв’ю з експертами — 15-ма фахівцями державних і недержавних установ та закладів соціальної сфери - засвідчили необхідність модернізації системи соціального обслуговування з наближенням до європейських стандартів. А саме: децентралізації; деінституалізації; індивідуального підходу до потреб кожної окремої людини; поважного ставлення до усіх її прав; впровадження нової фінансової моделі ("гроші ходять за клієнтом"); забезпечення якості та професіоналізму в наданні соціальних послуг тощо.

Позитивно оцінюючи нормативно-правову базу, експерти наголошують на:

необхідності якнайшвидшого прийняття низки підзаконних актів із ліцензування соціальних послуг, стандартів якості, розвитку конкурентоспроможного ринку соціальних послуг за рахунок залучення постачальників послуг різних форм власності;

посиленні координації діяльності різних структур у сфері соціального обслуговування та взаємодії між ними;

модернізації надання соціальних послуг:

• розукрупнення інтернатних закладів (зменшення кількості підопічних, формування сімейного мікроклімату);

• запровадження (за потребою) ставок психолога, юриста тощо в установах, що надають соціальні послуги ;

• забезпечення можливості перебування в терцентрах (у денному стаціонарі) людей похилого віку, які не є одинокими і потребують допомоги, наприклад, таких, які живуть окремо від дітей, яким не вистачає спілкування тощо;

• розширення, за потреби, переліку соціально-побутових послуг, які мають надаватися в територіальних центрах, зокрема таких: перукар, маляр, столяр, сантехнік, прачка, швачка, організатор культурних заходів тощо;

• реорганізація допомоги сім'ям з дітьми-інвалідами. Вкрай потрібні послуги з соціально-медичного патронажу дітей-інвалідів; педагогічно-психологічні послуги, орієнтовані на дітей-інвалідів та їх батьків;

• запровадження навчання без відриву від виробництва для соціальних працівників і робітників;

• необхідність залучення до надання соціальних послуг волонтерів і виокремлення їх підготовки в окремий напрямок роботи;

• розробки різноманітних інформаційних матеріалів для відповідних цільових груп (видання спеціалізованих листівок та буклетів, які повинні бути у соціальних установах, там, де концентруються представники уразливих груп: в аптеках, лікарнях, школах тощо), а також широке використання соціальної реклами.

Отже, результати опитування підтвердили: система надання соціальних послуг потребує значних подальших змін. А це вимагає координованого запровадження системної інформаційно-роз'яснювальної роботи щодо надання соціальних послуг.

З більш повним змістом результатів дослідженнямї ви можете дізнатися на сайті Міністерства праці та соціальної політики України (www.mlsp.gov.ua) у розділі “Соціальні послуги”.

ПерелІк використаноЇ лІтератури

при підготовці Методичного посібника

1. Закон України "Про інформацію".

2. Закон України "Про звернення громадян" .

3. Закон України "Про рекламу".

4. Закон України "Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–20015 роки".

5. Наказ Міністерства юстиції України "Про затвердження Типового положення про правову громадську приймальню" від 15 червня 2005 року № 61/5.

6. Організація освітньої роботи серед населення. — К.: Мінпраці, 1996.

7. Стратегія і тактика комунікації з громадськістю: Метод посібник / Королько В. Г. та ін. — К,. 2003.

8. Як стати відомим: Практичний посібник із зв'язків з громадськістю для представників громадських та благодійних організацій / Упор. О. Чередайко. — К.: КМ Академія, 2003.

9. Семигіна Т. Інформаційне забезпечення діяльності соціальних служб і організацій // Соціальна робота в Україні: перші кроки /За ред. В.Полтавця. — К.: KM Academia, 2000. — C. 173–196.

10. Семигіна Т. Інформаційно-консультативні центри в системі соціального захисту населення // Соціальна політика і соціальна робота. — 2000. — № 1. — C.77–82.

11. Семигіна Т. Формування громадської думки щодо соціальних питань// Соціальна політика і соціальна робота. — 2000. — № 2. — C.88 –101.

12. Представництво інтересів соціально вразливих дітей та сімей: Навч. посібник / За ред. Семигіної Т.В. — К.: Четверта хвиля, 2004.

13. Ткаченко М., Король І., Ткаченко Л. Формування громадської думки в галузі прав дитини із психіатричними діагнозами. — К.: Арктур-А, 1999. — 72 с.

14. Public Relations для громадських (недержавних) організацій: Практичні поради на щодень / Упор. А.Куліш. — К.: УОПРР та "Вінрок Інтернешнл", 2001.

ПЕРШІ ВІДГУКИ ПРО ПОСІБНИК

Заступник начальника Головного управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Волинської облдержадміністрації Світлана Ремезовська:

“Зміст методичного посібника "Інформування громадськості та співпраця зі ЗМІ" розглянуто та обговорено в Головному управлінні праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Волинської облдержадміністрації.

Матеріали посібника підготовлені фахово, що надасть можливість спеціалістам системи соціального захисту населення ґрунтовно готувати матеріали і результативно співпрацювати з різними засобами масової інформації та громадськістю.

Для забезпечення належної діяльності в інформаційній сфері обов'язковою умовою має бути утворення власної інформаційно-аналітичної служби чи прес-центру та залучення до роботи фахівців з відповідною журналістською освітою.

Рекомендовані інструменти інформаційної роботи дозволять поліпшити інформування громадськості щодо форм і методів соціального захисту населення.

Проте варто зауважити, що така робота вимагає кваліфікованих спеціалістів, затрат робочого часу та відповідного фінансового забезпечення.

Сподіватимемось, що з часом усе це в нас буде”.

Заступник головного редактора журналу "Соціальний захист" Лідія КАЧАН:

“Насамперед, хочу щиро подякувати всім, хто долучився до створення вкрай необхідного для спеціалістів соціальної сфери посібника. В першу чергу — експертам проекту ТАСІС "Посилення регіональних соціальних служб", які зуміли відчути цю нагальну потребу та об'єднати потенціал авторів.

Методичний посібник "Інформування громадськості та співпраця зі ЗМІ" — це не лише відповідь на потреби сьогодення, а в дечому — й завдання на перспективу.

Наше суспільство прагне досягти високого рівня життя та соціальних стандартів. І важлива роль у цих процесах належатиме спеціалістам зі зв'язків з громадськістю та ЗМІ. Саме вони мають стати з'єднувальною ланкою між владою та людьми, створити підґрунтя для суспільного діалогу”.

ПЕРШІ ВІДГУКИ ПРО ПОСІБНИК

Заступник начальника Головного управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Волинської облдержадміністрації Світлана Ремезовська:

“Зміст методичного посібника "Інформування громадськості та співпраця зі ЗМІ" розглянуто та обговорено в Головному управлінні праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Волинської облдержадміністрації.

Матеріали посібника підготовлені фахово, що надасть можливість спеціалістам системи соціального захисту населення ґрунтовно готувати матеріали і результативно співпрацювати з різними засобами масової інформації та громадськістю.

Для забезпечення належної діяльності в інформаційній сфері обов'язковою умовою має бути утворення власної інформаційно-аналітичної служби чи прес-центру та залучення до роботи фахівців з відповідною журналістською освітою.

Рекомендовані інструменти інформаційної роботи дозволять поліпшити інформування громадськості щодо форм і методів соціального захисту населення.

Проте варто зауважити, що така робота вимагає кваліфікованих спеціалістів, затрат робочого часу та відповідного фінансового забезпечення.

Сподіватимемось, що з часом усе це в нас буде”.