4.5. Методи активізації пошуку та вирішення творчих завдань в організації

 

Існує ряд евристичних способів активізації та стимуляції творчої діяльності суб’єкта: методи розширення поля пошуку інтуїтивних аналогій, наочних образів і так далі, які можуть допомогти “навести на осяяння”, і методи, що дозволяють звузити поле пошуку вирішення проблем і відкинути безліч “порожніх варіантів”.

Метод аналогії. Ґрунтується на наслідуванні всіляким структурам. Одним з варіантів такого методу є особиста аналогія − емпатія (здатність поставити себе на місце іншої людини (або предмету), здібність до співпереживання. Емпатія також включає здатність точно визначити емоційний стан іншої людини на основі мімічних реакцій, вчинків, жестів і так далі). При використанні даного методу необхідно, щоб дослідник, зайнятий пошуком ідей, ставив себе на місце даної речі, і, відповідаючи на власні питання, уявляв собі, що він почав би робити в цьому випадку. Даний метод можна використовувати як індивідуально, так і у складі групи. Проте даний метод має недолік: ототожнюючи себе з тим або іншим об’єктом, дослідник відбирає ті зміни, які прийнятні для людини, і відкидає ті, які неприйнятні для людського організму (дроблення, розчинення і тому подібне).

Метод прецендента. Вказує на вже наявні в науковій практиці випадки.

Метод реінтеграції. Будується на створенні складних структур з простіших.

Метод організмічної імітації. Був з успіхом використаний А. Тойнбі при побудові ним теорії локальних цивілізацій^[1].

Метод інверсії шкідливих сил в корисні. Був використаний І. Локатосом за ситуації, коли через певний проміжок часу “аномалії” ставали полем захисту наукової теорії.

Метод антитезиса. Означає використання теорій, прийомів і методів, діаметрально протилежних традиційним.

Метод антропотехніки. Даний метод широко застосовується в техніці. І припускає створення нових конструкцій шляхом пристосування до можливостей людини.

Метод фокальних об’єктів. Полягає в тому, що ознаки декількох випадково вибраних об’єктів переносять на удосконалюваний об’єкт, внаслідок чого виходять незвичайні поєднання, що дозволяють долати психологічну інерцію.

Проблемний метод навчання. Цей метод дозволяє формувати творчі здібності вже на етапі навчання. Теоретичною підставою цього методу є концепція поетапного формування розумових дій, в якій питання про механізм творчості вирішується через його формування на етапі навчання. Творча дія формується ззовні, через засвоєння суб’єктом зовнішніх дій з предметами і соціальних форм спілкування і шляхом переходу зовнішній дій у внутрішній план свідомості, тобто “ззовні-всередину”. При цьому психологічним корелятом творчих дій виступає система интериоризированных розумових дій, за допомогою яких суб’єкт і веде дослідницький пошук в проблемних ситуаціях. Даний метод використовується при вирішенні невеликих творчих завдань, коли викладачеві заздалегідь відомі вирішення даних завдань.

Необхідними складовими евристичного мислення є інтуїція і уява. Інтуїція допомагає справитися із сталими поглядами на об’єкт, психологічними бар’єрами наявного на даний момент часу знання, яке часто неусвідомлено для самого суб’єкта блокують можливість іншого погляду на вже пізнані властивості, зв’язки, методи пошуку рішень, затінюючи безліч інших властивостей і методів, деякі з яких можуть мати вирішальне значення для шуканого вирішення

Для відкриття нових ідей, рішень на основі інтуїтивного мислення були створені методи активізації творчих здібностей суб’єкта. Всі методи володіють великим потенціалом. Проте при роботі з ними необхідно враховувати той факт, що разом з плідними ідеями вони дають і безліч абсурдних, тривіальних або невідповідних варіантів.

Одним з найбільш відомих на сьогоднішній день методів є метод мозкового штурму, розроблений А. Осборном. Він запропонував розділити етапи генерування ідеї. Група “генераторів ідей” висуває різні ідеї, у тому числі і найпарадоксальніші. При використанні даного методу для зменшення “психологічної інерції” на час проведення сесії колективної генерації ідей (КГІ) вводяться наступні правила: критика не допускається, оцінка пропозицій здійснюється пізніше, вітається незвичність ідей. Чим більше висувається ідей, тим краще, оскільки при цьому зростає вірогідність появи цінних ідей. Бажаними є комбінації та удосконалення ідей.

Найбільш високі результати даний метод дає при використанні його в групі. Було виявлено, що групове мислення, здійснюване методом мозкових штурмів, продукує на 70% більше нових ідей, ніж проста сума індивідуальних мислень^[2].

Метод мозкового штурму дозволяє виявити альтернативний розвиток процесу або події, наприклад, стрибкоподібні етапи в розвитку процесу; вибирати інструментарій для виробництва конкретного прогнозу в умовах великої невизначеності вихідних даних; складати сценарій, особливо якісних сторін розвитку об’єкту. Окрім цього, даний метод може бути успішно використаний при вирішенні питань, пов’язаних з синтезом прогнозу, що передбачає складання багатопараметричної моделі об’єкту, і при рішенні питання про можливість модельної інтерпретації прогнозованого процесу.

Даний метод в класичному вигляді володіє рядом недоліків: низький коефіцієнт використання часу “мозкового штурму”, спонтанний і стихійний характер генерації ідей. Саме для подолання цих недоліків В.А. Лісічкіним була розроблена керована система генерації ідей. Управління генерацією відбувається шляхом інтелектуальної дії на генераторів в певні моменти часу заздалегідь сформованими керуючими сигналами. Ця система складається з чотирьох підсистем:

1)  підсистема вироблення технічного завдання;

2)  підсистема формування програми генерації ідей;

3)  підсистема генерації ідей;

4)  підсистема формування таблиць експертних оцінок і дерева цілей.

Для інтелектуальної дії на генераторів в певні моменти часу заздалегідь сформованими керуючими сигналами керівником колективної генерації ідей формуються дві групи експертів:

1) група підсилювачів − фахівців з досліджуваної проблеми, що володіють розвиненим дедуктивним мисленням;

2) група пригнічувачів − фахівців з досліджуваної проблеми, що володіють розвиненим асоціативним мисленням.

Ідея генератора ідей (фахівця прямої і суміжної професії з досліджуваної проблеми) надходить до підсилювачів, якщо ідея за оцінкою селекторів (фахівців з досліджуваної проблеми, які мають право вибірково оцінювати пропозиції і гіпотези) оригінальна або перспективна або до пригнічувачів, якщо ідея за оцінкою селекторів абсурдна або тривіальна. При цьому підсилювачі виробляють для генератора висловлювання, що логічно розвивають або доповнюють оригінальну або перспективну інтуїтивну ідею генератора, пригнічувачі ж виробляють пригнітюючі висловлювання для того, щоб заглушити інтуїтивний розвиток абсурдної або тривіальної ідеї.

Велика роль в активізації і стимуляції творчих можливостей дослідника належить методам прогнозування.

Інтуїтивний метод прогнозування − метод Дельфі, розроблений співробітниками науково-дослідної корпорації США “Rand Corporation” О. Хелмером і Т. Гордоном, дозволяє виключити вплив психологічних чинників (навіюваність, нав’язування, пристосування до думки більшості та ін.) на процес вирішення завдання, використовуючи багатократне повторення циклів мозкового штурму. Цей метод реалізується за допомогою спеціально розробленої програми послідовних індивідуальних письмових опитувань (із застосуванням особливих анкет-опитувальників), по черзі із зворотним зв’язком у вигляді інформації і думок, що отримуються шляхом обробки на комп’ютерах узгодженої точки зору експертів за більш ранніми частинами програми.

Метод евристичного прогнозування. Служить для виявлення об’єктивізованого уявлення про перспективи розвитку галузі науки або техніки на основі систематизованої обробки прогнозних оцінок репрезентативної групи експертів. Разроблений В.А. Лісічкіним. Він схожий з методом Дельфі та методом мозкового штурму в тому, що одним з елементів методу є збір і обробка професійного досвіду й інтуїції. Проте на відміну від останніх, він відрізняється вищим рівнем наукового обґрунтування основних принципів і техніки дослідження. Сферою застосування даного методу можуть бути науково-технічні об’єкти і проблеми, аналіз розвитку яких або повністю, або частково не піддається формалізації, тобто для яких важко розробляти адекватну модель. У основу методу покладено три теоретичні припущення:

1)  здійснення у експерта психологічної установки на майбутнє, сформульованої на основі професійного досвіду, інтуїції і можливості її екстериоризації;

2)  тотожність процесу евристичного прогнозування і процесу вирішення наукової проблеми і однотипність отримуваних знань у формі евристичних правдоподібних висновків, що вимагають верифікації;

3)  можливість адекватного відображення тенденції розвитку об’єкту у вигляді системи прогнозних моделей, що синтезуються з прогнозних експертних оцінок.

Даний метод передбачає виконання наступних робіт: зображення прогнозованого об’єкту у вигляді графа; утворення експертних груп (включаючи оцінку за особливою анкетою компетентності кожного експерта); формулювання основних питань і створення таблиць експертних оцінок; процедура роботи з експертами; техніка обробки експертних оцінок; верифікація отриманих прогнозів; узагальнення прогнозних оцінок.

Синектика. Запропонований У. Гордоном. Він запропонував використовувати метод мозкового штурму в спеціально сформованих постійних професійних групах, в яких поступово, від штурму до штурму, накопичується досвід вирішення завдань. Гордон упорядкував процес вирішення завдання, зберігши стихійність, властиву мозковому штурму. Керівник синектичної групи спрямовує процес рішення, закликаючи до почергового використання аналогій. Це стимулює генерування ідей і не утрудняє свободи пошуку. На думку У. Гордона, творчий процес пізнаваний і піддається удосконаленню. Для цього необхідно вивчати записи вирішення завдань, а також регулярно тренуватися на різноманітних завданнях. У. Гордон також робить акцент на необхідності попереднього навчання, на використанні спеціальних прийомів і на певній організації процесу рішення, і в цьому принципова відмінність його методики від методики Осборна. Для творчого процесу, як вважає У. Гордон, дуже важливо вміти перетворювати незвичне в звичне і навпаки. Це вміння за новою (тобто незвичною) проблемою побачити щось знайоме і, відповідно, таке, що вирішується певними засобами. З іншого боку, дуже важливий свіжий погляд на те, що вже стало звичним. Для вироблення свіжого погляду на проблему або завдання використовуються спеціальні прийоми, засновані на аналогіях:

–     прямій − як вирішуються завдання, схожі на дане завдання;

–     особистій − спробуйте поглянути на завдання, ототожнивши себе з об’єктом даного завдання або проблеми, увійдіть до образу цього об’єкту і спробуйте міркувати з цієї точки зору;

–     символічній − знайдіть короткий символічний опис завдання або об’єкту;

–     фантастичній − викладете завдання в термінах казок, міфів, легенд − як це завдання вирішили б казкові персонажі.

На думку У. Гордона, необхідно навчати застосуванню різного виду аналогій, оскільки це забезпечить підвищення ефективності пошуку і створить сприятливі можливості для прояву творчого потенціалу суб’єкта.

Всі розглянуті вище методи активізації пошуку рішень дають значно більше ідей, чим звичайний метод проб і помилок. Проте при цьому “пошукове поле” залишається достатньо широким, і дослідник керується тільки особистим (власним) досвідом. Звузити “пошукове поле” і відкинути неробочі варіанти дозволяє теорія вирішення винахідницьких завдань, розроблена російським дослідником Г.С. Альтшуллєром. Дана теорія принципово змінює підхід до виробництва ідей. Вона пропонує планомірні розумові дії, засновані на знанні законів розвитку досліджуваних явищ і врахуванні ухвалень рішення завдань іншими дослідниками. Виходячи із законів розвитку технічних систем і відібравши найбільш ефективні прийоми усунення технічних і фізичних суперечностей, Г.С. Альтшуллєр запропонував алгоритм вирішення винахідницьких завдань (АВВЗ), що дозволяє без перебору варіантів зводити “складні” завдання до більш “простих”. Дана програма містить:

–     спеціальні оператори, що дозволяють за певними правилами виявляти фізичну суперечність (за Альтшуллєром, фізична суперечність − це коли до однієї і тієї ж частини системи пред’являють взаємнопротилежні вимоги.);

–     інформаційний фонд, що включає винахідницькі прийоми, що використовуються для вирішення певного типу завдання або для подолання фізичної суперечності, що міститься в ньому;

–     засоби управління психологічними чинниками, перш за все засоби активізації інтуїтивного потенціалу, уяви і засоби подолання психічної інерції.

АВВЗ організовує мислення суб’єкта так, як ніби у розпорядженні однієї людини є досвід багатьох винахідників. У АВВЗе Г.С. Альтшуллєр також усунув недолік методу емпатії за допомогою методу моделювання за допомогою “маленьких чоловічків” (ММЧ). Суть його в тому, щоб підготувати об’єкт у вигляді безлічі (“натовпу”) маленьких чоловічків. Така модель зберігає достоїнства емпатії (простота і наглядність) і не має властивих їй недоліків. Крім цього, він ввів спеціальних операторів в АВВЗ з метою зламати старий образ технічної системи − операторів, що включають декілька уявних експериментів, що перебудовують умови завдання (розміри, час і так далі) і вийшла ТВВЗ (теорія вирішення винахідницьких завдань, ТРИЗ − теория решения изобретательских задач). Таким чином, ТВВЗ і АВВЗ спрямовують процес мислення, активізують пошук рішення, запобігаючи помилок, і дають робочу тактику вирішення винахідницьких завдань.

Всі вищеперелічені способи і методи допомагають суб’єктові народжувати нові ідеї на основі творчого мислення в процесі розгляду окремих явищ з різних точок зору. У кожному з розглянутих методів суб’єкт вирішує проблему або завдання, спираючись як на досвід, так і на інтуїцію. Всі вони містять суб’єктивні моменти, їх ефективність залежить від майстерності суб’єкта. З іншого боку, при правильному використанні вони організовують схему, за якою можуть ефективніше використовуватися творчі здібності.

Окрім цього ряд авторів^[3] виділяють наступні методи.

Зміна точки зору на проблему. Вирішуючи проблему, необхідно перевірити початкові посилання, оскільки якщо вони будуть невірні, це обов’язково приведе до помилкового результату. Як відомо, у кожного суб’єкта існує маса стереотипів − це спрощене, схемне уявлення про який-небудь об’єкт або подію, що склалося в умовах дефіциту інформації як результат узагальнення особистого досвіду людини і упереджених установок. Стереотипи направляють мислення знову і знову по замкнутому колу. Усвідомлення власних обмежень дозволяє побачити проблему під іншим кутом зору, дозволяє побачити її нові сторони і, отже, розширює можливості мислення. Це дає можливість виробити новий підхід до проблеми, знайти абсолютно нове рішення, нарешті, отримати нову інформацію про предмет, що вивчається.

Це можна зробити у декілька етапів:

1)  сформулювати виниклу проблему;

2)  проаналізувати вихідні установки і записати їх на аркуші паперу, а потім спробувати їх заперечити, знайти альтернативу і обов’язково її записати. Список інших точок зору на цю ж проблему також може бути корисний. Потім можна проаналізувати, чи можливо реалізувати на практиці кожну висунуту альтернативну установку, і якщо можна, то як;

3)  записати нові ідеї і погляди щодо поставленого завдання.

Існує декілька різних підходів.

Виділення складових частин проблеми

Роздумуючи над завданням, суб’єкт зазвичай розглядає її як щось монолітне, неподільне. Але кожна ситуація має свій власний набір компонентів. Необхідно виділити її на складові.

Цей підхід застосовний до будь-якої проблеми. Розбиваючи завдання на декілька підзавдань, можна потім окремо працювати з кожним з них. Чим більше складових проблеми можна виділити, тим більше її характеристик можна поліпшити або змінити. Це стимулює виникнення нових ідей і рішень.

На першому етапі важливішою є кількість, чим якість. Необхідно скласти максимально детальний опис. При цьому необхідно враховувати, що різні люди виділяють різні сторони проблеми.

Зазвичай при описі проблеми виділяють такі характеристики: фізичні, функціональні, соціальні і ін.

Поділ проблеми на складові

Можна проводити поділ проблеми (або іншої початкової моделі) на частини. Якщо представити проблему як щось ціле, то з нею майже нічого не можна зробити. Але якщо проблему цілком довільним чином розбити на декілька окремих елементів, то ці елементи можна буде перегрупувати і об’єднати будь-яким довільним чином.

Цей метод допоможе навчитися ділити проблему на частини, а потім знову збирати їх воєдино, використовуючи вже нові ідеї. Розбиваючи кожен аспект завдання на декілька елементів, ми отримуємо в руки “елементи конструктора”, з яких можна створити все, що завгодно.

М. Мікалко пропонує наступний алгоритм рішення даного завдання:

1)  сформулюйте суть проблеми гранично коротко;

2)  розбийте проблему на дві частини, кожна з яких позначатиметься по-своєму;

3)  виділіть в кожному понятті по дві ознаки, які пов’язані з ним;

4)  продовжуйте поділ виділених вами властивостей надвоє, поки не відчуєте, що вичерпали всі свої можливості;

5)  подумайте, яку нову ідею підкаже вам та або інша ознака. Іноді найбільш незвичайна, новаторська ідея може бути прихована в самій, здавалося б, незначній ознаці;

6)  комбінуйте виділені вами ознаки та поняття, створюючи з них все нові і нові поєднання, використовуйте різні варіації і несподівані ідеї, це допоможе знайти оригінальне рішення головного завдання.

Виділення позицій стимулює перегрупування наявної інформації і пошук нових способів реалізації виниклих ідей. При цьому неважливо, скільки позицій було використано, або як це буде пов’язано із загальною проблемою. Основним є пробудження фантазії суб’єкта.

Груповий пошук рішення

Даний метод можливо застосовувати як індивідуально так і в групі.

1) ознайомте всіх присутніх з поставленим завданням і попросіть виділити гранично можливу кількість особливостей. Всі варіанти необхідно записати. Можливо, будуть повтори − не потрібно цього боятися;

2) запропонуєте членам групи подумати над новими шляхами вирішення проблеми на основі запропонованих варіантів її дроблення, нехай кожен висловить свої думки, а останні спробують їх доповнити і розвинути.

Застосовуючи цей метод, спочатку розбийте завдання на частини, а вже потім прагніть змінювати точку зору, аналізуючи отриманий матеріал. Подумайте про нестандартні способи вирішення проблеми. Якими вони можуть бути? В кінці знову зберіть частини в єдине ціле.

Дослідження протилежностей

Часто нові ідеї виникають при дослідженні протилежностей. Вміння неоднозначне сприймати те, що оточує підсилює аналітичні здібності. При вивченні об’єкту з протилежного боку з’являються ланцюжки думок, які можуть привести до цікавих рішень. Ставлячи завдання, протилежне даному, можна знайти новий спосіб рішення.

Постановка питань

Як відомо, нове − це добре забуте старе. Для того, щоб народилася ідея, необхідно придумати якомога більше варіантів. Будь-яка точка зору є лише однією з великої кількості можливих. При пошуку альтернативних варіантів рішення цього або іншого завдання відбувається наступне:

− одна з ідей може виявитися вирішенням виниклої проблеми;

− альтернативна ідея допомагає по-іншому оцінити складові поставленого завдання, об’єднати її дещо інакше і вирішити непрямим шляхом;

− від альтернативної ідеї можна відштовхнутися, щоб створити щось принципово нове;

− один з можливих варіантів може виявитися абсолютно новою ідеєю − проривом в майбутнє, що не має нічого спільного з вашою проблемою;

− можна відшукати цілий ряд нових можливостей, але в результаті повернутися до початкової ідеї. Розгляд альтернативних варіантів не повинен стати перешкодою для найбільш простого і очевидного підходу.

Альтернативи примушують відмовитися від шаблонного мислення. Існує метод SCAMPER^[4], який допомагає прискорити народження нових ідей. Ряд цих питань були вперше запропоновані Ал. Осборном, який одним з перших почав навчати творчому мисленню. Потім вони були сформульовані Б. Еберле і зведені в дану формулу, що дозволяє їх легко запам’ятати.

Питання, які допомагають народитися ідеї:

 

S	Substitute?	Замінити?
C	Combine?	Комбінувати?
А	Adapt?	Адаптувати?
M	Modify? = Magnify?	Модифікувати? = Збільшити?
P	Put to other uses?	Запропонувати інше застосування?
Е	Eliminate or minify?	Усунути або зменшити?
R	Rover? = Rearrange?	Поміняти на протилежне? = Реорганізувати?

 

Алгоритм роботи по методу SCAMPER також був розроблений М. Мікалко. Для роботи з ідеями цим методом необхідно спочатку виділити завдання або проблему, а потім на кожному етапі пошуку, ставлячи певні питання і оцінюючи результати, просуватися вперед.

Морфологічний аналіз, або “ящик ідей”

“Ящик ідей” розроблений на основі морфологічного блоку, винайденого доктором Ф. Цвікі. Це спосіб дозволяє автоматично комбінувати параметри завдання (тобто різні характеристики, чинники, змінні та постійні складові) для вироблення нових ідей. Необхідно вибрати число і вид параметрів завдання, а потім скласти список варіацій для кожного з них, створюючи таким чином нові поєднання із варіацій параметрів. Чим більша кількість поєднань буде розглянута, тим більше шансів отримати виграшну комбінацію. У цьому суть “ящика ідей”.

Алгоритм використання даного методу: формулювання завдання, виділення його параметрів. Щоб зрозуміти важливість параметра, що задається, корисно зрозуміти, чи існуватиме дане завдання, якщо прибрати даний параметр? Наступним етапом буде складання списку всіх варіантів, які можна придумати. При цьому необхідно враховувати, що нові ідеї в простому середовищі відшукувати простіше, ніж в складнім. Потім необхідно створювати різні комбінації. Спершу спробуйте випадкові комбінації, вибираючи з кожного стовпця матриці, і комбінуйте їх, створюючи абсолютно різні способи рішення завдання.

Події, що здаються безперервними, сприймаються скоріше не як окремі факти, а як єдине ціле. Так само і елементи завдання ми схильні сприймати як єдине ціле, часом ігноруючи цілком очевидні поєднання між окремими частинами, хоча саме вони здатні навести нас на нові роздуми. Форма є спосіб пошуку нових значень, які служать стимулом до переосмислення. Якщо ви постараєтеся вкласти завдання в рамки “ящика ідей”, це спростить її і представить у стислому вигляді. “Ящик ідей” дає можливість побачити зв’язки, і це дозволяє виробити нові ідеї.

Складання схеми думок

Фіксація думок, які раптово з’являються, в наочній формі − це один із способів, за допомогою якого можна зробити цінні відкриття. Тут важливим є сам процес роботи над проблемою. Організовуючи певним чином свої думки, людина складає якусь схему, яка структурує його думки. Чим більше ідей буде внесено до подібної карти, тим більше буде матеріалу для подальшого аналізу. Графічно фіксуючи на папері процес мислення, ми створюємо картину того, яким чином свідомість суб’єкта вирішує поставлене завдання. Надалі інформацію можна зберігати, записувати, маніпулювати нею різними способами, об’єднуючи частини в єдине ціле. Організовуючи інформацію і свої думки в групи, ми додаємо їм нову якість. Складається схема^[5], за допомогою якої ваші думки набувають нового значення.

Алгоритм роботи: В центрі листа напишіть слово або фразу, яка виражає те, про що ви хочете подумати. Поміркуйте над вибраною темою. Як тільки у вас з’являться які-небудь асоціації, відразу ж запишіть їх. Використовуйте карту, щоб з’єднати думки між собою. Пишіть до тих пір, поки ідеї не вичерпаються. Звернете увагу на спірні питання вибраної вами теми. Потім зосередьтесь на подробицях. Які деталі найточніше відображають вашу проблему, а які можна змінити? Коли ви відчули, що дослідження можна завершити, виберіть три головні думки зі всіх ваших ідей. Визначте кожну як твердження або як метод і відкладіть їх для майбутнього використання.

Як тільки з’являється завдання, яке потрібно вирішити, організовуйте на папері всі думки із цього приводу. Потім вивчіть отриману схему. Робота над схемою вимагає дотримання деяких правил.

1.  Організація. Схема відображає хід ваших думок і допомагає розглянути завдання різної складності. Для більшої наочності можна використовувати ручки різних кольорів.

2.  Ключові слова. Зосередьтесь на ключових моментах і на тих асоціаціях, які вони у вас викликають.

3.  Асоціації. Встановлюйте зв’язку і співвідношення між фрагментами інформації, на перший погляд абсолютно незалежними й ізольованими один від одного. Таке комбінування можливостей може привести до нових шляхів і підходів до рішення завдання.

4.  Однорідні групи. Відображена на папері інформація стає доступнішою для розуміння. Об’єднавши свої ідеї в однорідні групи, спробуйте подивитися на схему з погляду критика, який бачить все це вперше. Це дозволить вам виявити упущену інформацію, визначити “тонкі місця”. Схема, таким чином, виступає як генератор ідей.

5.  Свідома участь. Розробка схеми думок вимагає зосередженості на проблемі, яка стоїть перед вами, що сприяє переходу інформації з короткочасної пам’яті в довготривалу, дозволяє згрупувати і перегрупувати концепції, спонукає до проведення порівнянь і аналогій, які супроводжуються народженням новаторських ідей.

“Решітка ідей”

Щоб знайти свою нішу в світі бізнесу, треба розглянути його окремі компоненти і розібратися з їх взаємозв’язком. Це і дозволяє зробити “решітка ідей”. Її розробив в 1978 році Р. Вон, директор дослідницького відділу рекламної компанії “Фут, коун енд белдінг”. Вона дозволяє представити в стислому вигляді великий обсяг інформації.

Аналізуючи той або інший виріб і його можливий ринок збуту, ви поміщаєте аналізовану продукцію в певну комірку решітки (див. рис. 4.6).

У комірку “високі грошові витрати” потрапляє дорога продукція, наприклад машини, будинки і тому подібне

У комірку “низькі грошові витрати” − дешевша продукція, наприклад, предмети побуту і ін.

У комірку “думки” потрапляє друкована, аналітична, пізнавальна продукція. У ній до споживача надходить різна інформація, наприклад, про автомобілі, будівництво, комп’ютери, пральні машини і так далі.

У комірку “почуття” потрапляє продукція і послуги, орієнтовані на задоволення емоційних потреб і бажань, наприклад, туристичні послуги, парфумерія, косметика і так далі

Визначивши місце продукції на тому або іншому ринку збуту, ви поміщаєте її на певне місце решітки. Це дасть вам можливість для висунення нових ідей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Решітка ідей дає вам можливість:

–     знайти “білі плями” на ринку;

–     визначити потребу в нових плідних ідеях;

–     продумати свою рекламну стратегію;

–     змінювати становище вашої фірми та продукції, що випускається, наступним чином:

а)   мінімального дистанціювання від конкурента, якого ви бажаєте обігнати;

б)  максимального дистанціювання від конкурента шляхом підкреслення основних відмінностей між вами;

в)   зміна сприйняття споживачів.

Заповнювати решітку потрібно максимально лаконічно. Якщо будуть дуже багато подробиць, можна легко заплутатися.

У будь-якому бізнесі є вільні ніші. Саме їх і потрібно виявити. І “решітка ідей” допоможе це зробити, тому що буває так, що потрібна ідея лежить буквально на поверхні. У чому полягає конкуренція? У створенні оригінальної, унікальної продукції, яка б вигідно відрізнялася від товару конкурента. Але буває, що хороший товар не знаходить попиту до тих пір, поки його творці не представлять де саме його можна використовувати.

Побудова діаграм, або “Древо головного болю”

Це один із способів графічного роздумування і аналізу ситуації. Час від часу на шляху руху до наміченої мети виникають ті або інші перешкоди. Для початку необхідного визначити перешкоди, що стоять на вашому шляху. Необхідно максимально лаконічно сформулювати завдання, а також перелік існуючих перешкод. Потім необхідне прорангувати їх за ступенем зростання складності.

Графічна побудова. Накреслите вертикальну лінію − це стовбур дерева. Сформулюйте завдання і напишіть його на стовбурі. Потім накресліть горизонтальні лінії − це гілки дерева. Запишіть на них перешкоди: більш легші − на нижніх вітках, найскладніші − на верхніх. Інформація, яка розташовується на “гілках дерева”, може бути достатньо короткою, а може бути і докладною. Основним тут є наочність, яку дає графічне зображення.

Перехід від одного завдання до іншого

Суть цього прийому полягає в наступному: поки суб’єкт працює над іншою проблемою, період інкубації рішень першого завдання продовжується, мозок переробляє отриману інформацію.

Тому коли ви повернетеся до першого завдання, процес його рішення піде вже швидше. І вирішуючи друге завдання, ви проводите “запилення” першого завдання ідеями, стимулами та іншою інформацією з другого завдання. Це дозволяє розширити поле пошуку ідей і збільшити вірогідність знайти нову й оригінальну ідею.

Цей прийом хороший тим, що не вимагає від вас ніяких зусиль. Ви просто дозволяєте своїй підсвідомості працювати над проблемою, поки ви зайняті іншим завданням.

Процес переходу від одного завдання до іншого можна активізувати. Попрацювавши над другим завданням, необхідно повернутися до першого, одночасно працюючи над двома завданнями.

Готовність піти назустріч стимулу

У творчості часто буває корисно не спеціально використовувати певні прийоми, а застосовувати те, що ви отримуєте зі свого оточення. Для цього необхідно прийняти як належне випадкові чинники. Замість відкидання інформації, яка, як представляється на перший погляд, не має відношення до справи, її необхідно прийняти за випадковий чинник. Це включає:

1.       Готовність відгукнутися на ідеї інших людей, Наприклад, при “мозковому штурмі” роль випадкових чинників грають саме чужі ідеї, оскільки вони, хоча і відносяться до одного і того ж інформаційного поля, не є власними думками суб’єкта. Коли ми прислухаємося до думки оточуючих, нехай навіть і не згодні з нею, вона може стати тим випадковим чинником, який збудить нашу власну думку.

2.       Готовність відгукнутися на ідеї, які висувають люди, сфера діяльності яких не має нічого спільного з нашою. Іноді подібний процес образно називають “перехресним запиленням”. Корисно також прислухатися до того, що інші люди говорять про власні заняття.

3.       Треба бувати в таких місцях, де є безліч різнорідних об’єктів, здатних зіграти роль випадкових чинників. Наприклад, можна заглянути в який-небудь великий універмаг або в магазин іграшок. Можна відвідувати і виставки, тема яких не має нічого спільного з об’єктом наших інтересів.

Найважливіше, що слід мати на увазі, використовуючи даний метод − це те, що суб’єкт не повинен нічого видивлятися. Оскільки якщо суб’єкт шукає щось цілком визначене, то це означає, що у нього вже склалося уявлення про те, що йому необхідне. А подібне уявлення породжене не чим іншим, як його нинішнім поглядом на ситуацію.

Пошук альтернатив

Одна з найпоширеніших помилок − пошук єдино вірного рішення і подальше використання тільки даного рішення. Проте якщо виходити з положень теорії систем, а також принципів латерального мислення Е. де Боно, витікає, що в будь-якій відкритій системі, що має достатньо велику кількість субсистем і елементів, кількість можливих комбінацій (тобто рішень) прямує до безкінечності. А отже майже будь-яку проблему можна вирішити декількома способами. Майже завжди існує або існуватиме ефективніше рішення, ніж нинішнє. Необхідно виділити декілька різних підходів до вирішення проблеми. Це дозволяє: знайшовши ряд альтернатив, вибрати найкращу; використовувати знайдену альтернативу для подальшого пошуку; вирішення проблеми, отриманої при пошуку ідеї; отримана інформація допоможе переосмислити проблему і вирішити її обхідним шляхом. Доцільно при цьому висунути “квоту ідей” − мінімальна кількість нових ідей. Пошук альтернатив дозволяє подивитися на ситуацію з різних сторін.

Використання слів-стимулів

Цей метод полягає у використанні великої кількості різноманітних слів для того, щоб дати мисленню поштовх у різних напрямах. Можна взяти будь-яке слово (лабіринт, ковадло, спокуса, кулька, цвях, ключ, орган, шкіра, зона, насос і ін.) і застосувати його до своєї проблеми. Існує багато способів використання слів-стимулів і серед них немає єдино “вірного”. На одне слово рекомендується використовувати 3-5 хвилин. Відштовхуючись від слова, необхідно перекинути “місток” до обговорюваної ідеї, потім проаналізувати отриманий результат.

Метод розширення або звуження формулювання проблеми

Використовуючи питання “чому” можна звузити, або навпаки, розширити формулювання проблеми. Це робиться для того, щоб отримати додаткову інформацію, здатну допомогти при вирішенні проблеми. Відповіді конкретно вказують, в якому напрямі слід рухатися.

Алгоритм використання: записати початкове формулювання проблеми. Потім запитати себе, чому ви хочете її вирішити. Відповівши на питання, використовуйте відповідь для нового формулювання завдання або розробки субзавдання. До отриманої відповіді також слід застосувати питання “чому”. Слід продовжувати цей процес до тих пір, поки постановка завдання не стане занадто абстрактною і далекою від початкової.

Необхідно враховувати, що залежно від вибраних питань і відповідей міняється послідовність отримуваних формулювань завдань. І не врахувавши деякі питання і відповіді, можна позбутися цілого ряду рішень. Тому бажано (але не обов’язково) на кожне питання давати декілька відповідей, і на кожну відповідь ставити декілька питань.

Питання “Чому...?” можна використовувати і трохи інакше:

1.       Чому дана ситуація є проблемою?

2.       Чому ви хочете вирішити проблему?

3.       Чому ви не хочете вирішувати проблему?

4.       Чому проблема стає все більш насущною?

5.       Чому ще хтось хоче вирішити ту ж проблему?

6.       Чому ніхто, крім вас самих, не зацікавлений у вирішенні проблеми?

7.       Чому проблема легко вирішується?

8.       Чому проблема важко вирішується?

Відкладене рішення

Отримані при роботі ідеї при виникненні схожі одна на іншу і не дуже привабливі. А далі, в процесі розвитку стають зрозумілими перспективи тієї або іншої ідеї. Але навіть неперспективна ідея може дати можливість опосередковано прийти до іншої, потрібної ідеї. Шанси на знаходження блискучого вирішення проблеми знижуються, коли суб’єкт намагається оцінювати будь-яку ідею, яка тільки що прийшла в голову. Спочатку необхідно знайти як можна більшу кількість потенційних рішень, а потім починати їх критично оцінювати. Нерідко трапляється таке, що ідеї, які на перший погляд здаються безперспективними і які хотіли відкинути, після доопрацювання виявляються просто блискучими.

При груповій роботі негайна оцінка представлених ідей здійснює негативну дію на представлення учасниками нових ідей і думок. Відповідно, через деякий час групова робота приходить до стагнації, ідей стає все менше і менше (число ідей прямує до нуля).

Для підвищення віддачі від даного правила його можна формалізувати. Це досягається поділом роботи над ідеєю на два етапи: генерація і оцінка ідей. Дані етапи необхідно рознести в часі і просторі (наступного дня, в інше приміщення). При груповій роботі бажано виділити людину, яка стежитиме за жорстким виконанням даних правив під час роботи.

Критерії оцінки ідеї − це основні параметри, за якими рекомендується оцінювати ідеї, щоб вибрати якнайкращі зі всіх можливих. Серед них можна виділити: новизну, потенційні можливості, оригінальність, гнучкість, ефективність, адекватність, застосовність, логічність, корисність, цінність і ін.

–     Новизна. Ідея володіє новизною, якщо вона пропонує нові процеси, концепції, способи та матеріали. Новизна ідей виявляється в розширенні поля дослідження проблеми.

–     Потенційні можливості. Вони виявляються в здатності ідеї спонукати до знаходження нових рішень.

–     Оригінальність. Це найбільш загальна характеристика для оцінки продукту інтелектуальної творчості. З практичної точки зору ідея вважається за оригінальну, якщо подібною до неї немає серед вже відомих людям, що працюють в певній професійній сфері. Тому інженерна ідея, запропонована бухгалтером, може бути оригінальною саме для нього, а не для інженера.

–     Гнучкість − дуже важлива характеристика ідеї. З одного боку, володіючи цією якістю, ідея дає новий погляд на проблему, новий шлях її рішення, а з іншою, − вона і сама має здатність до зміни і модифікації.

–     Ефективність − ідея ефективна, якщо з її допомогою можна розглядати будь-які компоненти проблеми. До цієї групи можна віднести адекватність, застосовність, логічність, корисність, цінність.

–     Адекватність. Суть цього критерію − достатність ідеї. Вона адекватна, якщо відповідає ступеню складності проблеми. Адекватність ідеї може бути визначена як її здатність подолати перешкоди на шляху до рішення завдання. Додамо, що ідея, яка допомагає вирішувати складніші проблеми, буде оцінена значно вище, ніж та, що не володіє такою якістю.

–     Застосовність. Вона характеризує ступінь зручності використання ідеї для вирішення даного завдання. Цей критерій близький за змістом до адекватності, яка оцінюється тим, наскільки ідея відповідає суті проблеми.

–     Логічність. Застосування цього критерію у визначенні цінності ідеї нерідко викликає здивування. Ми звикли думати, що наші думки завжди логічні. Проте має сенс використовувати даний критерій для виявлення того, наскільки ідея відповідає “правилам гри”, тобто співвідноситься із загальновизнаними науковими фактами. Але використання лише цього критерію недостатньо для визначення цінності ідеї. Яскрава логічна ідея повинна до того ж володіти новизною, яка виділятиме її серед інших не менш логічних ідей.

–     Корисність. Ідея, яку можна застосувати до вирішення певних завдань, корисна вже сама по собі.

–     Цінність. Будь-яка ідея, яка застосовується до вирішення навіть деяких проблем, володіє певною цінністю. Чим ширше коло вирішуваних з її допомогою завдань і чим вони складніші, тим вищою є цінність ідеї.

–     Опрацьованість і комплексність − критерії, які відносяться до цієї категорії, відображають головним чином естетичні якості ідеї. Використання таких критеріїв є достатньо суб’єктивним і дає ефект лише за наявності взаєморозуміння між творцем ідеї і її оцінювачем. Це питання не постає при оцінці власних ідей. В цілому комплексність ідеї визначається ступенем врахування нею різних елементів − компонентів проблеми − і зведенням їх в єдине ціле.

–     Привабливість. Ідея володіє привабливістю, якщо вона звертає на себе увагу людей, які її розглядають або ж тих, на кого вона робить вплив. На додаток до відчуття краси, яка зазвичай асоціюється з привабливістю, така ідея може також викликати здивування, подив, радість і готовність прийняти її беззастережно.

–     Ступінь складності. Якщо ідея об’єднує безліч елементів в одну систему, то ми говоримо про її комплексність. Ступінь складності ідеї може розглядатися в різних аспектах: технічному, змістовному, феноменальному. Комплексність ідеї асоціюється також з певною сферою застосування і різноманіттям чинників, що враховуються нею.

–     Витонченість. Вона виявляється в способі викладу ідеї. Витончена ідея характеризується простотою, доступною формою представлення складних понять.

–     Виразність. Під цим розуміється ясність викладу суті ідеї. Виразна ідея краще і легше сприймається. Очевидно, навіть цінна ідея може бути знехтувана, якщо вона не представлена у відповідній формі.

–     Органічність. Ідея, комплексна або цілісна, сама по собі вже органічна: вона сприймається як єдине ціле, як система.

–     Можливість реалізації. При розгляді ідеї, що добре опрацьована, іноді стає очевидним, що її реалізація вимагає чималих сил. Чим більше помилок зроблено при формулюванні ідеї, тим більше трудомісткої буде її реалізація.

На застосування даних критеріїв впливають наступні чинники: по-перше, ці критерії не підходять для наукових досліджень. Ніякої роботи по вивченню обґрунтованості включення наведених вище характеристик в згадані три категорії не було проведено. Для вичерпного визначення критеріїв і розподілу їх по категоріях необхідне проведення ретельного наукового дослідження, без якого не можна претендувати на абсолютну істину у викладених пропозиціях. По-друге, та або інша ідея цілком може вважатися за яскраву і неординарну, навіть якщо вона має високі оцінки далеко не по всіх критеріях. Проте в її загальній оцінці бажаною є присутність критеріїв із всіх трьох категорій. По-третє, дана система оцінки ідей застосовна і до інших інтелектуальних продуктів в різноманітних сферах людської діяльності. Керуючись подібною схемою можна оцінювати будь-який свій задум. По-четверте, цю схему легко використовувати для самотренування, якщо суб’єкт прагне підвищити свій творчий потенціал, розвинути розумові здібності. Незалежно від системи критеріїв, будь-яка нетривіальна, і тривіальна також, ідея оцінюється за однією основною ознакою: наскільки вона ефективна для вирішення проблеми.