Ранжирування інвестиційних проектів

Проект	Капітальні вкладення, дол.	Чиста приведена вартість, NPV	Внутрішній коефіцієнт прибутковості, IRR
1	10 000	3000 (3)	0,24 (1)
2	30 000	6000	0,18 (3)
3	40 000	10 000 (2)	0,22 (2)
4	60 000	15 000 (1)	0,16
5	25 000	5000	0,17
6	20 000	4000	0,16
7	30 000	6500	0,18 (3)

Як показано в табл. 9.19, на підставі ранжирування за NPV слід прийняти четвертий, третій і перший проекти, що приносять NPV відповідно 15 000, 10 000 і 3000 дол.

У результаті ранжирування за показником IRR на перше місце виходить проект 1 зі ставкою прибутковості 24 %, на друге — третій зі ставкою прибутковості 22 %, на третє місце — другий і сьомий проекти, що можуть принести 18 % прибутковості. Перед фінансовими аналітиками постає питання: на підставі якого з двох методів варто прийняти рішення?

Розглянемо застосування IRR. Якщо ми вибираємо проекти 1, 2, 3 і 7, то загальна сума, необхідна для вкладення, становитиме 110 000 дол. за рівня прибутковості не менше 18 %. За обраними проектами чиста приведена вартість становитиме 25 500 дол. Менеджери компанії заінтересовані в зростанні добробуту своїх акціо­нерів, тому для них більш важливою проблемою є зростання чистої приведеної вартості, тобто зростання грошових потоків, ніж досягнення високої норми прибутку. Отже, вони будуть ранжирувати проекти за показником NPV. У цьому разі за тієї самої суми інвестицій у 110 000 дол. приріст грошових потоків становитиме 28 000 дол. З економічного погляду ранжирування перешкоджає досягненню максимальної прибутковості, тому що основна мета корпорації — забезпечення зростання чистої приведе­ної вартості.

Модель управління грошовими коштами Міллера—Орра

Припустимо, що:

1. Мінімальний залишок грошових коштів = 10 000 дол.

2. Дисперсія щоденних грошових потоків = 6 250 000 (еквівалентно стандартному відхиленню 2500 дол.).

3. Процентна ставка = 0,025 % у день.

4. Операційні витрати за кожним продажем або кожною купів­лею цінних паперів = 20 дол.

Розв’язання

1. Визначаємо суму грошового залишку між верхньою і нижньою межами:

2. Визначаємо верхню межу:

Верхня межа = Нижня межа + 21634 = 31639 дол.

3. Визначаємо точку повернення:

4. На підставі обчислених даних будуємо графік (рис. 10.4).

Модель економічно обґрунтованого обсягу замовлення

Практичне використання моделі Міллера—Орра

Ситуація 1

Припустимо, що залишок коштів корпорації наближається до максимуму 31 634 дол. Що мусить зробити менеджер?

Менеджер повинен: 1) знизити залишок коштів: 31 634 – – 17 211 = 14 423 дол.; 2) купити короткострокові ліквідні цінні папери на суму 14 423 дол., збільшивши портфель корпоративних цінних паперів.

Ситуація 2

Припустимо, що залишок коштів корпорації знизився до мінімуму 10 000 дол. Що повинен робити менеджер?

Менеджер повинен: 1) відновити кошти до суми точки повернення: 17 211 – 10 000 = 7211 дол.; 2) продати з корпораційного портфеля цінних паперів на суму 7211 дол. для поповнення залишку коштів.

Модель Міллера—Орра показує, що чим вище s², тим більша різниця між точкою повернення і мінімальним сальдо. Чим більша невизначеність, тим вище верхня межа і чим більша варіативність, тим більша ймовірність того, що сальдо знизиться нижче мінімуму. Отже, політика, яку проводить менеджер, має бути спрямована на запобігання таким обставинам.

Таким чином, зміст обох моделей полягає у виборі між розміром операційних витрат і витрат на виплату процентів. Точка повернення за моделлю Міллера—Орра мінімізує суму операційних витрат і витрат на виплату процентів.

Припустимо, що корпорація N дала згоду на поставку 2000 одиниць виробу. Розміщення замовлення обходиться корпорації у 8 дол. за кожне замовлення. Ціна одиниці виробу — 1 дол. за умови 20 % поточних витрат на збереження запасу виробів, тобто поточні витрати на одиницю виробу становлять 0,2 дол.

Підставляємо значення у формулу:

Таким чином, оптимальне замовлення виробів становить 400 одиниць.

Припустимо, що фірма буде використовувати товарно-мате­ріальні запаси рівномірно протягом року, тоді середній рівень запасу становитиме 200 одиниць (середній рівень запасу визначається за формулою — ЕООЗ / 2).

Рис. 10.6. Використання товарно-грошових запасів

У нашому прикладі обчислення загальної вартості товарно-матеріальних запасів (рис. 10.5 — крива А) зведеться до таких розрахунків:

1) Кількість замовлень = 2000 од. / Оптимальне замовлення 400 од. = 5 замовлень;

2) Вартість розміщення замовлень = 5 · 8 = 40 дол.;

3) Поточні витрати = Середня кількість одиниць виробу ´ Поточні витрати на зберігання на одиницю виробу = 200 · 0,2 = 40 дол.;

4) Усього витрати = Вартість розміщення 40 + Поточні витрати 40 = 80 дол.

Точка М (на графіку ЕООЗ), яка показує оптимальне замовлення в 400 одиниць, відповідає 80 дол. загальних витрат за замовленнями, які складаються з 40 дол. вартості збереження плюс 40 дол. вартості розміщення.