Основні культурні регіони світу (європейський; далекосхідний; індійський; арабо-мусульманський; тропічно-африканський; латиноамериканський) та їх характерні риси.

ОСНОВНІ КУЛЬТУРНІ РЕГІОНИ СВІТУ (ЄВРОПЕЙСЬКИЙ; ДАЛЕКОСХІДНИЙ; ІНДІЙСЬКИЙ; АРАБО-МУСУЛЬМАНСЬКИЙ; АФРИКАНСЬКИЙ; ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКИЙ) ТА ЇХ ХАРАКТЕРНІ РИСИ

Під культурним регіоном розуміють певну єдність етнічно-родових, національних, духовних характеристик, що проявляються у схожості таких складових соціуму, як: традиції, релігія, культурні зв'язки етико-естетичні норми, світоглядні принципи.

Щодо класифікації культурних регіонів, то усталений погляд науковців на дане питання в 80-90-х роках XX ст. дещо змінився. До 80-х років було окреслено 6 культурних регіонів. А саме: арабо-мусульманський, африканський, далекосхідний, європейський, індійський, латиноамериканський. З цієї класифікації випадала Північна Америка, культура якої розглядалася як європейська, що в силу історичних причин закріпилася на цьому континенті. Тому закономірно, що ряд авторів оперував поняттям не "європейського, а "європейсько-північноамериканського" регіону.

Європейський культурний регіон.

Термін "Європа" географічно окреслює простір від Гібралтару на Заході до Уральських гір на Сході, і який разом з Азією становить єдиний материк — Євразію. З давніх часів ця територія була заселена різними народами і племенами. Наприклад, окрім греків, етрусків і римлян більшу частину Західної Європи обіймали численні племена кельтів. На південно-східному узбережжі Франції проживали лігури. Багато германських племен заселяли великі простори сучасної Німеччини від Ельби до Рейну. Іспанію займали іберійські племена і кельтибери, Британські острови — кельти. На східному березі Адріатичного моря, в Істрії, жили войовничі іллірійські племена. Землі від Карпат до Балкан належали фракійцям. Скіфи володіли великими територіями півдня нашої Батьківщини. Поняття Європи набувало різного значення і змісту впродовж різних історичних епох. У давнину ще не існувало Європи в її сучасному розумінні. Відомо, що греки дали півострову Азійського континенту з нечітко визначеними східними кордонами ім'я міфологічної героїні Європи, тому греків стали вважати першими європейцями, а місце, де вони проживали, — Європою. З "Іліади" Гомера дізнаємося, що Європа — донька Сфінкса чи фінікійського царя, в яку закохався верховний олімпієць Зевс. Перевтілившись у білого бика, Зевс викрадає прекрасну Європу і переховує її на острові Кріт. Очевидно, ця легенда стала однією з головних підстав для сучасних істориків вважати, що з острова Кріт веде походження європейська цивілізація. В часи Середньовіччя поняття Європа набуває нового значення; її починають ототожнювати з християнством, протиставляючи культурі арабо-мусульманського світу, до якого певний час належала Іспанія. Розкол християнської Європи на Католицький Захід та Православний Схід (1054 р.) породжує тезу про певну взаємо­замінність понять Схід і Європа, хоча офіційно ніхто не відлучає народи православного Сходу від європейського культурного кола. В період Нового часу термін "Європа" вживається як синонім до Заходу, цивілізації, міського способу життя, освіченості й протиставляється варварству та Азійському світові. В XX ст. поняття Європи визначається за ідеологічною ознакою; до неї входять передусім індустріально розвинуті країни західної Євро­пи, яким протиставляються країни соціалістичного табору. Після розвалу СРСР і падіння Берлінського муру відбувається наповнення поняття Європи новим сенсом; вона починає розумітися як єдиний соціокультурний простір. Розглядаючи сучасну Європу як історико-культурну цілісність, ми тим самим розуміємо народи європейського континенту, яких об'єднує воєдино спільність витоків, спільна доля, спільна спадщина. Звідси поняття європейська культура — результат внеску багаточисельних культурних спільнот, які злились і взаємозбагатилися. Жодна з цих спільнот не збігалася з географічними межами Європи; ці кордони були або надто малими, або більшими від неї. Тому Європа народилася, завдячуючи зустрічі різних спільнот і синтезові їхніх культур. Розглянемо тепер, у чому полягає самобутність феномену європейської культури і якими є її основні складники. За образним висловлюванням французького поета Поля Валері, "все те, що походить з Афін, Риму та Єрусалиму, є істинно європейсь­ким". Перекладаючи це твердження на сучасну культурологічну мову, можна сказати, що грецька спадщина, римська цивілізація й іудео-християнський внесок становлять основу європейської культури, європейської свідомості. Проте для того, щоби повною мірою стати європейськими, антична спадщина і християнство повинні були об'єднатися і синтезуватися з культурою народів давньої і середньовічної Європи германців, Кельтів, слов'ян.

Коротку характеристику кожного з регіонів визначимо через ціннісне ядро відповідних культур, що є плідним також при розгляді парадигмального підходу до типології культури, про що йтиметься пізніше.

Європейський культурний регіон.

Територія – Європа, півн. Америка, Канада.

Регіональна мова – англ.

Релігія – усі форми (православні та католики) і конфесії Християнства.

Основні характеристики Європейський культурний регіон:

1. швидкі темпи зміни суспільно-економічних епох;

2. формування основних культурних стилів;

3. динамічне освоєння природного середовища;

4. створення машинного виробництва;

5. лідерство у світовому культурному розвиткові.

Європейський культурний регіон - це не стільки територія, скільки особливий спосіб співжиття соціумів, система цінностей, прогрес у всіх сферах буття.

У давнину територія сучасної Європи була етнічно неоднорідною. Греки, етруски, ромеї, кельти, лігури, іберійці, іллірійці, фракійці, скіфи склали за історично короткий проміжок часу основні нації сучасної Європи. Як вважає більшість науковців, основи європейської культурної спільноти започатковані в ранньому Середньовіччі (V-ХІ ст.). В цей час різні етноси, що проживали на цій території, та прийшлі племена з півночі через болючий процес формування та розпаду нових державних утворень складають основи західноєвропейського Середньовіччя. Основні цінності: раціоналізм; сцієнтизм - культ науки і техніки; антропоцентризм і активізм - коли людина протиставляє себе природі як щось особливе і прагне до активного оволодіння світом; персоналізм - високе цінування особи, її права на свободу, самореалізацію, автономність і пов'язаний з цим індивідуалізм; динамізм, орієнтація на нове; демократичні ідеали - свободи, рівності, толерантності. На ґрунті такої духовності сформувалась європейська цивілізація.

Далекосхідний культурний регіон.

Територія – Китай і культури супутники: Японія, Монголія, Корея, острівні культури… Більша частина сучасного населення далекосхідного регіону належить до трьох основних груп монголоїдної раси: північна (корінні народи Сибіру і народи північно-східного Китаю); східна (монголи та північні китайці); змішані та перехідні форми між монголоїдами й австралоїдами (південні китайці, індонезійці, народи Індокитаю, Японії).

Регіональна мова – англ. як міжнародна. Тип писемності – ієрогліфи, але різні.

Регіональна релігія – відсутня, принцип ритуальної церемонії, культ предків, батька. Світоглядними орієнтирами в регіоні з давніх-давен слугували конфуціанство, даосизм, легізм, синтоїзм і буддизм.

Цьому регіону, де домінує Китай, притаманні такі традиційні цінності:

- орієнтація на підтримку способу життя нащадків, шанування старших, орієнтація на сім'ю, колектив, державу, суспільство; з цим пов'язана ідеалізація минулого, культ древності;

- підпорядкування індивіда соціальному цілому, звичаям, традиціям, суспільним правилам, необхідність відповідати певному соціальному стандарту; індивідуальні якості повинні проявлятися в жорстко визначеній формі, вираженій у складному ритуалі (церемонії);

- прагнення до практичної користі, конкретного щастя на цьому світі шляхом внутрішнього самовдосконалення; соціальна етика та практика управління тут завжди відігравали більшу роль, ніж містика та пошуки спасіння;

- поклоніння природі: у спілкуванні з природою вбачався контакт з вічним потоком буття; природа тут не була відгородженою від людини ніякими релігійними доктринами (як у європейському та арабському світах).

Індійський культурний регіон.

Територія – Індія, культури сателіти (супутники): Бірма, Шрі-Ланка… територіально – найменший, а демографічно – 2 місце. Індійський регіон як географічне поняття охоплює територію півострова Індостан.

У формуванні історико-культурної спільності регіону брали участь такі народи, як дравіди, арії (індоарії), перси, греки, саки, араби та ін. Тому населення сучасного індійського культурного регіону — це нащадки різних історико-культурних груп, які настільки змішались одні з одними, неможливо визначити, де закінчується ареал одного, а де бере початок інший.

Регіональна мова – полімовність. 17 регіональних мов. Офіційною мовою Союзу буде хінді з використанням письма деванагарі. Ні Конституція ні законодавство Індії не визначає державної мови. Конституція визнає англійську мову як допоміжну офіційну мову. Бенгалі, Урду,Санскрит.

Релігія – індуїзм, буддизм, джайнізм та сикхізм. Більше 800 мільйонів індійців (80,5%) є індуістами. Решта населення відноситься до релігійних груп: мусульман (13,4%), християн (2,3%), сикхів (1,9%), буддистів (0,8%), джайністів (0,4%), євреїв, зороастрійців, та послідовників бахаїзму та ін

Основні цінності знайшли відображення в головних релігійно-філософських вченнях:

- орієнтація на подолання страждань шляхом самовдосконалення;

- прагнення до самореалізації людини через заперечення своєї емпіричної природи і злиття зі світовим духом;

- вимога доброзичливого ставлення до всього живого і неспри-чинення йому шкоди ("ахімса"); це пов'язано з ідеєю єдності життя в усіх його проявах, що реалізується у вічному круговороті переселення душ; ця настанова набула особливого звучання в умовах сучасної екологічної кризи;

- дотримання таких моральних принципів, як правдивість, благочестя, щедрість, відмова від грубості, заздрощів, гніву, ненависті, помірність і стриманість в усьому, ненасильство, покора, терпимість в спілкуванні з людьми.

Африканський культурний регіон.

Територія – Структура культурно-історичних зон

1. Північ тропічної Африки - Судан

2. Басейн річки Конго - 3аїр, ЦАР, Камерун Гвінея, Габон, Конго

3. Східна Африка - Ефіопія, Джибутті, Сомалі, Кенія, Уганда, Руанда, Бурунді, Танзанія, Замбія, Малаві

4. Південна Африка - Ангола, Мозамбік (південь), Зімбабве, Ботсвана, Намібія, ПАР, Свазіленд, Лесото

Регіональна мова – Мови населення Африки різноманітні і належать до багатьох окремих мовних сімей; деякі з них поширені на великих територіях і споріднені з іншими мовами, інші є локальними, малопоширеними. Прийнято вважати за основні такі мовні сім'ї (сім): семіто-хамітську, банту, манде (мандинго), суданську, нілотську, малайсько-полінезійську (мальгаську), індоєвропейську.

Релігія – синтез (симбіоз) язичницьких вірувань

В Африці розповсюджено кілька основних релігій. Більшість африканців сповідує християнство чи іслам, але багато хто практикує і традиційні африканські релігії, включаючи народні та синкретичні. Авраамічних релігій: Християнства, Ісламу, Іудаїзму; Дхармічні релігій: Буддизм, Індуїзм, Сикхизма; Традиційні релігії: християнсько-африканського культу.

Специфічне світовідчуття африканців виражається особливою системою цінностей:

- інтуїтивно-емоційним ставленням до світу; визначальною характеристикою традиційно-релігійної свідомості африканських народів є релігійно-міфологічна картина світу;

- злитність з природою, чуттєве єднання з нею; ідея життєвого начала, життєвої сили є домінуючою в традиційних африканських релігіях;

- велика сім'я, стосунки всередині якої базуються на кровних зв'язках, шлюбі, а також на ритуальних та містичних зв'язках; постійне відтворення з покоління в покоління у свідомості африканців уявлення про життєву силу стає основою формування ідеї безперервності життя і взаємозв'язку людей - живих і померлих - з божествами, духами, світом навколишньої природи.

Методологічними засадами виділення регіону стали географічні чинники (материк, що за величиною поступається лише Євразії), заселення негроїдною расою та особливості культурного розвитку, притаманні лише цьому соціокультурному утворенню. Науковці, які досліджують культурно-історичний розвиток африканських країн, відзначають дві його особливості:

1. - поширення зв'язків з народами інших регіонів та взаємопроникнення локальних культур народів Африки;

2. - строкатість культурних особливостей різних народів, які проживають на цій території, не гальмувала, а, навпаки, сприяла їх розвитку, оскільки межові зв'язки з іншими народами стимулювали проникнення нової для африканців культури в центр континенту.

Арабо-мусульманський культурний регіон.

Територія – формування культурної єдності арабо-мусульманського регіону відбувалося під впливом ісламу й арабської мови. Самобутність цього духовного світу складалася у процесі культурної взаємодії арабів з підкоре­ними ними народами Близького і Середнього Сходу, Північної Африки і Південно-Західної Європи .

Регіональна мова – арабська.

Релігія – Іслам, Коран як світова пам'ятка культури, не перекладається на жодну мову, переклад – це вже не Коран. Іслам як і інші релігії не уникнув поділу на течії і секти (суніти, шиїти тощо), однак це не призвело до ворожнечі між мусульманами.

Основні цінності ісламської культури:

- абсолютизація всемогутності Аллаха - всезнаючого, всюдисущого,милостивого і милосердного Бога, від якого залежать життя і смерть усіх живих істот;

- фаталізм - культ Аллаха логічно переходить в ідею наперед визначеності людських вчинків;

- нерозривний зв'язок між світським і духовним, релігією і політикою, економікою і правом. В усіх життєвих ситуаціях, щоб досягти моральної досконалості, мирського благополуччя і потрапити в рай, віруючі повинні керуватися шаріатом - сукупністю закріплених Кораном приписів.

Латиноамериканський культурний регіон.

Територія – Формування історичного латиноамериканського регіону відбувалось на основі взаємодії різноманітних етнонаціональних і расових елементів, з одного боку, тубільного населення, а з іншого — вихідців із європейського (іспанці, португальці, англійці, французи, голландці), африканського, далекосхідного та індійського регіонів. Майбутнє за ним!

Регіональна мова – романські мови — тобто мови що походять від латинської мови — офіційні або найважливіші мови спілкування: іспанська, португальська…

Релігія – синтез, симбіоз, язичницьких вірувань і католицизму.

Оскільки він склався в результаті сплаву трьох культур - місцевої культури індіанців, європейської культури іспанців і португальців, африканської культури - своєрідність ціннісного ядра цього регіону є менш вираженою. В основному тут домінує європейський елемент: іспанська або португальська мова, християнство у формі католицизму (90% населення континенту сповідує католицизм), європейська архітектура в її середземноморському варіанті, європейський живопис і літературні традиції. Індіанський і африканський елементи надають латиноамериканській культурі неповторного колориту. Від індіанців латиноамериканці запозичили споглядальність, від африканців - чуттєвість сприйняття.

Відносна ізоляція від культури Старого Світу зберегла в лоні народної культури (фольклор, міфологія, ритуали) здобутки корінних народів Латинської Америки, а пізніше, проникаючи у культуру Старого Світу, створила нові інтегративні цінності.

Виключення: Австралія, Ізраіль…

Водночас культури всіх народів світу перебувають у постійному процесі взаємодії та взаємообміну; тому немає "чистих" культур. Кожна культура функціонує як відкрита система, вільна у собі і доступна для інших. У цьому полягає механізм єдності та багато­манітності світової культури, життєва здатність, як окремо взятої культури, так і всієї культури людства.