116.Назвіть випадки припинення володіння.

Володiння припинялось у таких випадках:

а) фiзичної загибелi речi-не можна здiйснювати володiннярiччю, якої немає;

б) юридичної загибелi речi, тобто коли вона вилучалася з ци-вiльного обороту - не була об'єктом права приватної власностi i,отже, об'єктом володiння;

в) якщо володiлець втрачав один з правових елементiв воло-дiння (тiло володiння чи володiльницьку волю), тобто фактичнеобладання рiччю, бажання вважати її своєю. Iншими словами, володiння припинялося тими самими способами, як i набувалося.Пiсляпродажу володiлець втрачав право на володiння рiччю, пе-редаючи її покупцевi. Вiн втрачав володiння i при будь-якому iн-шому позбавленнi фактичного обладання рiччю, наприклад приїї загубленнi, крадiжцi. Крiм того, володiння припинялося зi смер-тю обладателя речi. Його спадкоємцi повиннi були знову здiйснитиi обгрунтувати весь склад володiння у своїй особi.

117. Назвіть первинні способи набуття права власності.

1. Заволодіння (occupatio)- річ, не вилучена з обороту, але яка не має власника, надходить у власність того, хто її перший захопить (primo occupanti) з метою собі привласнити. Це могли бути як рухомі, так і нерухомі речі.

2. Давнісне володіння (usucapio)- зумовлює набуття права власності шляхом володіння, яке продовжувалося протягом визначеного законом часу.

3. Переробка речі (специфікація). Цим терміном позначається створення з чужого матеріалу нової речі для себе, наприклад, виготовлення вина з чужого винограду, вази з чужого металу тощо. Специфікація вважається здійсненою, якщо матеріал набував нової форми, одержано нову річ

4. Придбання плодів. Плоди з моменту їх відокремлення від ре#, яка їх виробляє, стають самостійними речами. їх відокремлення не зменшує цінності плодоносної речі.

5. Приріст (accesio) - сполучення речей, які належать різним особам, причому одна з речей після сполучення стає належністю іншої речі, власністю власника головної речі. Приріст може бути природний або штучний, тобто результатом дій людини.

118. Назвіть підстави виникнення спільної власності ?

Виникають ситуації, за яких одна й та сама річ може бути власністю кількох осіб, наприклад у випадках, коли річ переходить у спадщину до двох або кількох спадкоємців або якщо особа, що не має до¬статніх коштів для набуття певної речі, укладає договір з кількома іншими особами з метою придбати цю річ спільно. У таких випадках одна й та сама річ є власністю кількох осіб. Отже, погляди римських юристів щодо виключного характе¬ру права власності суперечили дійсності.

119. Назвіть похідні способи набуття права власності

Похідні способи набуття права власності ґрунтуються на праві попереднього власника, виводяться з його права — звідси й назва. Основним титулом похідного способу є договір (це можуть бути договори як речевого, так і зобов´язального права). Крім того, до цього способу належить і перехід права власності в порядку спадкування.

Основними способами похідного набуття були:

1) договір між відчужувачем і набувачем речі;

2) перехід майна у спадщину.

При похідному набутті право власності набувача ґрунтується на праві власності відчужувача. Проте для переходу права власності від відчужувача до набувача одного укладення договору недостатньо. Угода про передачу речі права власності у набувача ще не породжувала, вона була лише правовою основою для його виникнення. Для перенесення права власності від відчужувача до набувача вимагалась фактична передача самої речі в формі манципації, поступки правом або традиції. Римське право додержувалось принципу: власність переноситься передачею, а не угодою — traditioni-bus dominia rerum, non pactis nudis transferuntur. Тільки припоєднанні цих двох умов (фактична передача і правова основа) право власності переходило від відчужувача до набувача. Правовими формами похідного набуття права власності були:

1) Mancipatio (манципація) — символічний акт, за яким у присутності п´яти свідків і вагаря проходила фактична передача речі відчужувачем набувачеві. Спочатку вагар дійсно зважував метал, який був платою за річ, що відчужувалась, але з появою карбованої монети зважування стало символічним і лише засвідчувало дійсний факт передачі права власності набувачеві.

2) In jure cessio (поступка правом) з´явилася вже у преторському праві та являла собою уявний судовий процес. Набувач вимагав річ, яку набув, стверджуючи, що вона належить йому. Відчужувач визнавав вимогу позивача. Претор, перед яким здійснювалась ця процедура, визнавав право власності за набувачем.

3) Traditio (проста передача) — простіша, легша і доступніша форма перенесення права порівняно з двома розглянутими вище формами передачі права власності, які були дуже громіздкими й ускладнювали цивільний обіг. Така форма вже була відома jus gentium. Вона називалась traditio і полягала у передачі фактичного володіння річчю відчужувачем набувачеві. Це міг бути або окремий речевий договір, або дії на виконання попередньої угоди, якою був договір купівлі-прода-жу, міни, дарування тощо. Для перенесення права власності за договорами зобов´язального права за традицією мала значення підстава — causa justa possessions, за якою передача здійснювалася. Цією підставою була взаємна воля, висловлена в договорі, що мав передувати передачі речі. Традиція ж є лише її виконанням, заключним актом.