94. Що таке військовий пекулій?

Батьки часто виділяли своїм повнолітнім дітям певне майно для самостійного господарювання - пекулій. Все те майно, здобуте сином на війні або військовій службі, належало йому як його власне майно, і він міг вільно ним розпоряджатись - військовий пекулій.

95. На як категорії поділялось римське населення за сімейним станом?

За сімейним статусом поділялись на главу родини та решту членів родини (підвладних).

96. Назвіть підстави розірвання шлюбу cum manu.

У.стародавні часи, перебуваючи в шлюбі cum manu, розлучення мав право вимагати тільки чоловік, а жінка як підвладна особа ніякої ініціативи в цьому не могла виявляти. Чоловік мав право на розлучення лише за таких обставин: подружньої зради; постригу в монахині; чаклунства щодо дітей; вчинення перешкод чоловікові до вживання алкоголю. Шлюб cum manu жінок відлякував, тому вони вступали у співжиття, яке мало позашлюбний характер. Від негативних наслідків звільняли переважно законні причини розлучення, зокрема: а) імпотенція чоловіка протягом трьох років з часу одруження; б) полон або інші причини відсутності чоловіка протягом п'яти років без будь-яких відомостей про нього; в) постриг у ченці одного з подружжя.

97. Який критерій було обрано для поділу володіння на види?

У римському праві розрізняли різні види володіння. Законне володіння – це передусім володіння власника і так зване похідне володіння. У деяких випадках володільці чужих речей отримували самостійний володільницький захист. Таке фактичне володіння чужою річчю називалось похідним володінням, хоч насправді це було не володіння, а держання, і лише через необхідність таких держателів наділили самостійним правовим захистом і прирівняли держателів до володіння. Законний володілець мав право на володіння річчю. Володілець, який фактично володів річчю, вважав і ставився до неї як до своєї, але не мав права володіти нею, - це незаконне володіння. Воно не мало правового титулу і ґрунтувалось лише на факті. Незаконне володіння поділялося на добросовісне і недобросовісне. Незаконне, але добросовісне володіння мало місце, якщо володілець не знав і не міг знати, що володіє чужою річчю і не має права володіти нею. Володіння злодія завжди буде не добросовісним, так само як і купівля краденого.

98.Що таке специфікація у вченні про право власності?

Саме ж римське право володіння відрізняється настільки очевидною специфікою, настільки явно суперечить вимогам логіки та юридичної догматики, що його інтерпретація в сучасних правових поняттях практично неможлива. Правознавець постійно змушений вдаватися до метафор, жертвувати юридичної чіткістю мови задля фактичної точності, відмовлятися від логічних та аналітичних на користь історичних і гіпотетичних кваліфікацій та обгрунтувань. Створюється враження, що власне інститут володіння в цивільному праві, т. зв. юридична володіння було створено тільки юриспруденцією XIX ст. і сучасними цивільними законодавствами.

99.Дайте характеристику права власності за римським правом.

Спочатку рим. приватне право знало держ. і громадську (общинну) власність на землю, а також приватну власність на ін. майно, яка проголошувалась уже Законами XII таблиць (451—450 до н. е.) і позначалася терміном dominium (від лат. domus — дім, господарство). Згодом до нього стали додавати jure Quiritium — власність на правах квіритів (повноправних гр-н Риму). Цим римляни прагнули підкреслити давність, а отже, усталеність, непохитність, недоторканність відносин власності. Спочатку терміном dominium позначали всі права на річ, усю сукупність влади в домі. Проте вже з 1 ст. римляни розмежовують значення цього терміна. Наприкінці класич. періоду (3 ст.) власність взагалі почали позначати терміном proprietas. Обсяг і межі права приват, власності визначаються переліком правомочностей власника. Рим. власник мав такі правомочності: право володіння, право користування, право розпорядження, право одержання прибутків, пр аво захисту. Проте, помітивши, що деякі правомочності певною мірою повторюються, римляни звужують їх коло і залишають тільки право володіння, право користування і право розпорядження. Право володіння річчю означало фактично мати річ. Право користування полягало в праві вилучати з речі її корисні властивості. Право розпорядження трактувалося як право визначати юрид. долю речі, тобто відчужувати її всіма дозволеними способами. У сукупності всі три правомочності (знаменита тріада) становлять поняття і зміст права власності.

Власник міг передавати окр. правомочності ін. особам. Так, за договором найму наймачі здійснювали і право володіння, і право користування, але від імені власника. Власник міг також доручити будь-кому продати річ, тобто розпорядитися своїм правом власності, однак усі ці правомочності здійснювалися від імені власника. Отже, право В. за р. п. є правом володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.