2. Методи вимірювання продуктивності праці

Поняття продуктивності передбачає множинність свого числового представлення та утворює систему показників ефективності, розрізняють продуктивність у широкому і вузькому розумінні. У вузькому розумінні продуктивність розуміють як показник у вигляді відношення продукції до одного або декількох основних виробничих ресурсів. У широкому розумінні продуктивність характеризує система взаємопов'язаних показників.

Для підприємства, на якому виробляється один або декілька продуктів, обчислення продуктивності досить просте. Для визначення продуктивності иа рівні народного господарства застосовується ряд окремих показників, наприклад: відношення обсягів продажу до чисельності зайнятих; відношення прибутку до вкла­деного капіталу; відношення виробничої площі, що використовується до площі, що є в наявності; відношення прибутку до власного капіталу; відношення ціни підприємства до ринкової ціни; відношення фактичних питомих витрат праці до нормативних; відношення фактично відпрацьованого фонду робочого часу до його календарного фонду. Всі ці відношення можна виразити формулою

ПП = Q/І

де Q - кількість виробленої продукції (товарів, послуг);

І - затрати (праця, капітал, енергія тощо).

Найбільш поширеним показником ефективності праці є продуктивність праці, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількістю праці, витраченої на виробництво цього обсягу, з іншого.

Залежно від прямого чи оберненого співвідношення цих величин виділяють два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток - прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним працівником за одиницю робочого часу, і розраховується за формулою:

В = Q/Т, або В =Q/Ч

де В - продуктивність праці;

Q - обсяг виробництва продукції (робіт, послуг);

Т - час, витрачений на виробництво продукції;

Ч - чисельність працівників.

Виробіток може бути годинним, денним, місячним, квартальним, річним.

Трудомісткість - це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг), і розраховується за формулою:

Тр = 1 / В

• Залежно від складових частин трудомісткості виділяють такі її види.

Технологічну трудомісткість, що визначається витратами праці основних робітників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів.

Трудомісткість обслуговування, що визначається витратами праці допоміжних робітників на виконання одиниці роботи.

Трудомісткість управління, що визначається витратами праці керівників, спеціалістів, технічних виконавців.

Повну трудомісткість продукції, яка відображає всі витрати на виготовлення одиниці кожного виробу.

• За характером і призначенням затрат праці визначають нормовану, фактичну і планову трудомісткість.

• За об'єктом обчислення визначають трудомісткість операції, виробу, товарної та валової продукції.

• Залежно від сфери прикладання праці визначають трудомісткість підприємства, цехову трудомісткість, трудомісткість дільниці, бригадну трудомісткість і трудомісткість робочого місця.

Виділяють такі методи обчислення продуктивності праці: натуральний, умовно-натуральний, вартісний і трудовий.

Натуральний метод вимірювання продуктивності праці характеризується показниками виробітку, обчисленими в одиницях фізичного обсягу. У цьому випадку одиниці виміру обсягу продукції - тонни, штуки, метри, кілограми - віднесено до середньоспискової чисельності працівників або витрат праці -людино-годин, людино-днів тощо. Приклади натуральних показників: виробіток, трудомісткість.

Перевага цього методу полягає в установленні залежності між обсягом виробництва і трудовими витратами, у виключенні впливу на показник продуктивності праці змін в обсягах поставок, організаційній структурі виробництва, дозволяє тісно пов'язати зміни продуктивності праці з виявленням резервів її росту, зіставити затрати праці на однакові вироби в різних цехах підприємства.

Умовно-натуральнай метод вимірювання продуктивності праці застосовується в тому випадку, коли на підприємстві виробляється декілька видів однорідної продукції. Для обчислення обсягів виробленої продукції перераховують планову і фактично вироблену кількість кожного виду продукції в умовні одиниці за коефіцієнтами, встановленими спеціальною шкалою.

Перевага цього методу - в безпосередній зрівнюваності показників продуктивності праці. Недоліки натурального та умовно-натурального методів полягає в тому, що можна вимірювати продуктивність праці лише в межах окремих видів продукції або робіт.

Вартісний метод характеризується вартісними показниками продуктивності праці, обчислюваними як співвідношення виробленої продукції у грошових одиницях до витрат робочого часу. Вартісні показники продуктивності праці є універсальними, оскільки дозволяють порівнювати продуктивність праці у виробництві не зіставних благ. Недоліком вартісного методу є те, що необґрунтоване завищення ціни продукції товаровиробниками призводить до фіктивного зростання продуктивності їхньої праці.

Прикладами вартісних показників продуктивності праці є:

а) Валова продукція в поточних, або зіставних, цінах у розрахунку на одного працівника за певний період часу (рік, півріччя, квартал, місяць). Валова продукція галузі - це сума показників валової продукції всіх промислових об'єднань і самостійних підприємств галузі.

б) Товарна продукція в поточних цінах у розрахунку на одного працівника за певний період (рік, півріччя, квартал, місяць). Під товарною продукцією розуміють тільки повністю закінчені й ті, що можуть бути реалізовані, вироби і роботи промислового характеру, але не враховуються зміни залишків незавершеного виробництва, цикл виготовлення яких перевищує два місяці.

в) Реалізована продукція в поточних цінах у розрахунку на одного працівника за певний період часу (рік, півріччя, квартал, місяць). Реалізованою вважається продукція, оплачена покупцями або збутовою організацією. Статусу реалізованої вона набуває від моменту надходження коштів на розрахунковий рахунок підприємства виробника. Недолік показника полягає в тому, що об'єктивно складається значний розрив у часі між завершенням виробництва продукції та визнанням її реалізованою.

Промислові підприємства, де є незавершене виробництво, можуть застосовувати такі показники.

г) Нормативна вартість обробітку (НВО). Визначається як сума нормативних затрат на обробку кожного виробу, які визначаються виходячи з даних калькуляції за статтями: основна і додаткова заробітна плата працівників, відрахування на соціальне страхування, цехові та інші витрати з розрахунку на одного працівника за певний період часу (рік, півріччя, квартал, місяць). Нормативи оброблення відображають нормативні витрати засобів праці, що використовуються, і нормативну частку заробітної плати всіх працівників промислово-виробничого персоналу, причетних до виробництва певної продукції (виробу). Цей показник можна було б назвати нормативною собівартістю обробітку.

г) Нормативна чиста продукція (НЧП), в розрахунку на одного працівника за певний період часу (рік, півріччя, квартал, місяць). Для обчислення нормативної чистої продукції обчислюють спочатку норматив чистої продукції з кожного виду продукції (Н,_ІП).

Н_ЧП = 3,_П, + 3_П1)*К₃ + П„

де 3„р - осовна і додаткова заробітна плата виробничих працівників з відрахуваннями на соціальне страхування у плановій калькуляції собівартості виробу;

Кз - коефіцієнт співвідношення заробітної плати промислово-виробничого персоналу і заробітної плати основних працівників;

П„ - прибуток установлений на основі .нормативної рентабельності.

Нормативну чисту продукції розраховують за формулою:

де Кі - обсяг виробництва кожного виду продукції; п - кількість видів продукції.

д) Чиста продукція (ЧП), в розрахунку на одного працівника за певний період часу (рік, півріччя, квартал, місяць). Обсяг чистої продукції визначається відніманням з обсягів товарної продукції в діючих оптових цінах підприємств повної суми матеріальних витрат сукупно з амортизаційними відрахуваннями.

Трудовий метод виміру продуктивності праці використовується в умовах випуску на підприємстві різноманітної незавершеної продукції. Як вимірник використовуються нормо-години, тобто кількість праці, в людино-годинах, яка потрібна за нормами для виготовлення одиниці продукції. Вказаний показник вільний від впливу ціноутворювальних факторів. Застосування цього методу потребує добре поставленого нормування праці. За науково обґрунтованих норм цей метод точно характеризує динаміку продуктивності праці.