30. Джерела та форми самофінансування підприємств.

Самофінансування- це здійснення розширеного відтворення за рахунок чистого прибутку без залучення бюджетних асигнувань та основних засобів і матеріальних цінностей.

Основним внутрішнім джерелом фінансування є самофінансування, пов’язане з реінвестуванням (тезаврацією) прибутку у відкритій чи прихованій формі. Підкреслимо, що амортизаційні відрахування не належать до самофінансування (як це досить часто можна зустріти у вітчизняній економічній літературі). Ефект самофінансування проявляється з моменту одержання чистого прибутку до моменту його визначення, розподілу та виплати дивідендів, оскільки отриманий протягом року прибуток вкладається в операційну та інвестиційну діяльність. Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і рішенням про розмір дивідендів, які підлягають виплаті.

У світовій економічній літературі, залежно від способу відображення прибутку в звітності, зокрема в балансі, виокремлюють:

а) приховане самофінансування;

б) відкрите самофінансування (тезаврація прибутку)

До внутрішніх джерел фінансування підприємств здебільшого відносять такі:

1) чистий прибуток;

2) амортизаційні відрахування;

3) забезпечення наступних витрат і платежів.

31. Інформаційне забезпечення управління грошовими потоками. Звіт про рух грошових коштів. Управління грошовими потоками передбачає цілеспрямований вплив на процеси акумуляції грошових коштів, їх витрачання та перерозподіл з метою збалансування фінансово-господарської діяльності підприємства.

Характерні риси практики управління грошовими потоками відображають принципи управління, тобто основні правила діяльності, якими керуються органи управління, враховуючи соціально-економічні умови, що склалися.

Інформаційною базою для аналізу грошових потоків за звітні періоди є форми бухгалтерської звітності, додатки до них та інші облікові документи.

Аналіз грошових потоків та оцінка їх впливу на фінансовий стан підприємства визначається системою показників, до яких відносять показники ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості.

Звіт про рух грошових коштів (П(С)БО 4) - звіт, який відображає надходження і видаток грошових коштів у результаті діяльності підприємства у звітному періоді (місяць, квартал, рік). Рух коштів відображається в звіті про рух грошових коштів в розрізі трьох видів діяльності підприємства: операційної, інвестиційної та фінансової. Операційна діяльність - це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю. Інвестиційна діяльність - це придбання та реалізація необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів. Фінансова діяльність - це діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства.

32. Порядок визначення Free Cash Flow, та напрями його використання. Якщо операційний Cash-flow скоригувати на позитивний (негативний) Cash-flow від інвестиційної діяльності, то ми отримаємо так званий Free (незалежний) Cash-flow, який характеризує здатність підприємства забезпечити операційну діяльність та планові інвестиції за рахунок внутрішніх фінансових джерел (незалежно від зовнішнього фінансування). Від’ємне значення Free Cash-flow, як це має місце в нашому прикладі (див. табл. 4.1), показує, що для здійснення запланованих видатків підприємство має потребу у зовнішньому фінансуванні в обсязі 104 тис. грн, яка утворилася в результаті дефіциту внутрішніх джерел фінансування. Позитивне значення Free Cash-Flow свідчить про наявність надлишку коштів, які можуть бути використані для таких цілей:

• виплата дивідендів;

• погашення банківських позичок;

• викуп власних корпоративних прав.

Розрахунок Free Cash-flow має значення як при ex-post аналізі[53], оскільки дає змогу користувачам звітності зробити висновок про потенціал внутрішнього фінансування в попередніх періодах, так і під час ex-ante аналізу[54], оскільки є базовою величиною для прогнозування вхідних і вихідних грошових потоків, пов’язаних з фінансовою діяльністю. Теперішня вартість очікуваного майбутнього Free Cash-flow може використовуватися як критерій оцінки вартості підприємства в рамках концепції максимізації доходів власників (SVK). У рамках фінансового контролінгу показник Free Cash-flow використовується також як індикатор раннього попередження про можливі проблеми у сфері управління дебіторською заборгованістю та запасами, збутовій сфері тощо. Вважається, що цей показник швидше і виразніше сигналізує про негативний розвиток, ніж показники прибутковості[55].

33. Особливості оподаткування дивідендів (характеристика за всіма видами податків). Дивіденди, як наслідок дивідендної політики, свідчать про ступінь захищеності акціонерів, про прибутковість вкладення коштів в дане акціонерне товариство. Основні питання, які повинні з’ясувати фінансові служби в контексті виплати дивідендів та оподаткування, стосуються порядку оподаткування нерозподіленого прибутку (на рівні підприємства), розподіленого прибутку (на рівні одержувачів дивідендів) та нарахувань на дивіденди.

Відповідно до змісту п. 7.8 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств ” у разі прийняття рішення про виплату дивідендів емітент корпоративних прав нараховує і вносить у бюджет авансовий внесок із податку на прибуток за ставкою 25%, нарахованою на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку.

Платник податку – емітент корпоративних прав зменшує суму нарахованого податку на прибуток на суму авансового внеску. Юридичні особи – резиденти, які отримують дивіденди, не включають їх суму до складу валового доходу. Тобто для таких осіб відсутнє “подвійне оподаткування” дивідендів. Фактично, найбільша сума податку становить 25%. Але ця цифра податку на прибуток стосується тільки загальної системи оподаткування.

Крім цього, відповідно до пп. 4.2.11 Закону № 334, дивіденди, отримані платником податку на прибуток від інших платників податку на прибуток, які оподатковуються відповідно до п. 7.8 цього Закону, не включаються до складу валових доходів. При цьому в Законі № 334 передбачене виключення для засновників-резидентів, які одержали дивіденди із джерелом їхньої виплати від підприємства - емітента корпоративних прав, що є нерезидентом. Дивіденди, отримані від таких підприємств-емітентів, засновник має право включити до складу валових доходів за підсумками того податкового періоду, в якому були отримані засновником такі дивіденди.

Якщо дивіденди виплачуються підприємством-емітентом засновнику в негрошовій (натуральній формі), відповідно до п. 7.8.5 Закону № 334, базою для нарахування авансового внеску є вартість товарів, призначених для виплати засновникам. Вартість таких товарів визначається за звичайними цінами. На нерезидентів не поширюються положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо оподаткування дивідендів. Ставку податку на доходи нерезидентів, отримані у вигляді дивідендів, установлено в розмірі 15%.

34. Зміст, значення та основні завдання дивідендної політики

Дивідендна політика — це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення. Приймаючи рішення в галузі дивідендної політики, слід враховувати, що вони впливають на ряд ключових параметрів фінансово-господарської діяльності підприємства: величину самофінансування, структуру капіталу, ціну залучення фінансових ресурсів, ринковий курс корпоративних прав, ліквідність та ряд інших. Зміст дивідендної політики визначається кожним підприємством, виходячи з впливу цілого ряду факторів, які діють водночас і у протилежних напрямах: одні чинники спонукають фінансових менеджерів збільшувати виплати власникам, тоді як інші - збільшувати рефінансування прибутку на розвиток виробництва. Стабільний рівень дивідендних виплат може сигналізувати про те, що вкладений інвесторами в підприємство капітал працює ефективно. Отже, за інших рівних умов дивідендні виплати позитивно впливають на ринковий курс корпоративних прав. З іншого боку, відсутність дивідендів або їх різке коливання свідчить про нестабільність і ризиковість підприємства-емітента корпоративних прав. Як наслідок — ринковий курс падає. Основні завдання,:

-виявлення основних факторів, які впливають на прийняття рішення щодо виплати дивідендів чи реінвестування прибутку;

-визначення оптимального співвідношення між розподіленим і тезаврованим прибутком;

-оцінку впливу рішення щодо порядку розподілу чистого прибутку на ринкову вартість корпоративних прав підприємства та його інвестиційну привабливість;

-визначення оптимальної для підприємства величини статутного і власного капіталу;

-узгодження стратегії виплати дивідендів із податковим законодавством;

-вибір найприйнятнішого методу та форми нарахування і виплати дивідендів;

-оцінка впливу дивідендної політики на вирішення конфлікту інтересів між власниками, кредиторами та керівництвом підприємства.

35. Сутність та фактори дивідендної політики підприємства. Дивідендна політика підприємства - це комплекс цілей, інструментів і методів розподілу прибутку на частину, що спрямовується на виплати власникам підприємств усіх форм власності, і на частину, реінвестовану в підприємство з метою максимізації його ринкової вартості.

Фактори зовнішнього та внутрішнього для підприємства впливу на вибір дивідендної політики характеризують попит підприємства на інвестиційні кошти, можливість їх отримати та об'єктивні обмеження у розподілі прибутку від державного регулювання економіки.

Фактори впливу на інвестиційний розвиток підприємства:

Фактори диверсифікованості джерел фінансування інвестицій підприємства:

Фактори, що об 'єктивно обмежують пропорції розподілу прибутку:

Фактори впливу на конкурентоздатність підприємства:

Оцінка цих факторів дозволяє визначити передумови формування того чи іншого виду дивідендної політики підприємства.

36. Подрібнення акцій та викуп акціонерним товариством акцій власної емісії як інструменти дивідендної політики. Досить відомим інструментом дивідендної політики, до якого вдаються підприємства європейських країн та США, є подрібнення акцій та викуп акціонерним товариством акцій власної емісії. Механізм подрібнення акцій у рамках дивідендної політики застосовується за високого ринкового курсу акцій та високого рівня капіталізації. За рішенням загальних зборів акціонерів АТ може бути проведене подрібнення акцій (спліт): кожна з випущених товариством акцій замінюється на кілька акцій меншого номіналу. Величина статутного капіталу при цьому не змінюється. Однак, як і у випадку зі збільшенням статутного капіталу, досягається зменшення ринкової ціни акції.. Грошові компенсації за викуп акцій можна трактувати як дивідендні платежі, що до того ж не підлягатимуть оподаткуванню.

Як правило, на подрібнення акцій ринок реагує позитивно, оскільки до такого роду операцій вдаються великі, динамічні підприємства. Однак значним недоліком виплати дивідендів акціями та подрібнення акцій є значні накладні витрати, зокрема пов’язані з емісією акцій, їх вилученням, внесенням змін у статут тощо. Дослідженням проблематики подрібнення акцій і виплати дивідендів акціями займався провідний американський економіст Т. Копеланд. В його висновках увага акцентується на необхідності урахування при прийнятті рішень щодо здійснення згаданих операцій чинника транзакційних витрат, які виникають під час подрібнення чи виплати дивідендів акціями.

37. Джерела та форми виплати дивідендів: порівняльна характеристика. Загалом дивіденди можуть виплачуватися в таких формах: грошова; негрошова; змішана форма; приховані дивіденди.

Стандартною формою виплати дивідендів є грошова. З прийняттям зборами власників рішення про нарахування дивідендів частина власного капіталу перетворюється на позичковий. Заборгованість підприємства його власникам, пов’язана з нарахуванням дивідендів,

На практиці досить часто приймається рішення про виплату дивідендів у негрошовій формі: корпоративними правами, іншими фінансовими інструментами, товарами, знижками на товари тощо.

Змішана форма виплати дивідендів передбачає комбінацію різних форм виплати винагороди власникам: частково у вигляді грошових коштів, а частково іншими (негрошовими) засобами.

Приховані дивіденди. Керівництво підприємства може маніпулювати розміром чистого прибутку, який засвідчується в звітності і є джерелом виплати дивідендів та основою для прийняття рішення про це на зборах власників.

Джерела виплати дивідендів.

1.Дивіденди, як правило, виплачуються за рахунок чистого прибутку підприємства.

2.Дивіденди можуть виплачуватися і при відсутності чистого прибутку за звітний період, але при наявності інших джерел їхньої виплати:

-чистий прибуток, накопичений підприємством у попердні періоди;

-у виняткових випадках дивіденди можуть виплачуватися за рахунок резервного фонду.

38. Порядок нарахування та виплати дивідендів Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за корпоративними правами кожної категорії приймають власники (загальні збори власників) підприємства за рекомендацією наглядової ради чи пропозицією виконавчих органів.

У разі прийняття рішення про виплату дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, проводить зазначені виплати власнику корпоративних прав пропорційно його частці в статутному капіталі підприємства. Нарахування дивідендів може здійснюватися шляхом застосування визначеного процента до номінального капіталу, який належить окремим власникам корпоративних прав

Порядок нарахування дивідендів (прибутку на корпоративні права) значною мірою залежить від форми організації бізнесу та форми власності.

Право на одержання дивідендів в АТ мають акціонери, які є власниками акцій (обліковуються в реєстрі акціонерів) на початок строку виплати дивідендів, який встановлюється загальними зборами акціонерів незалежно від періоду, протягом якого акціонери володіли акціями. Дивіденди за акціями виплачуються один раз на рік за результатами календарного року в повному обсязі

На відміну від акціонерних товариств, ТОВ можуть виплачувати дивіденди протягом року.

Виплата дивідендів приватними підприємствами. Приватні підприємства не належать до господарських товариств. Кошти, які залишаються в розпорядженні приватного підприємства після сплати всіх податків та зборів, можуть бути виплачені власнику підприємства. До 1 квітня 2000 р. такі виплати оподатковувалися прибутковим податком з фізичних осіб. Були внесені зміни у законо­давство, згідно з якими ці підприємства нараховують і сплачують податок на дивіденди в розмірі 30 % нарахованої суми дивідендів.

39. Основні теоретичні моделі та концепції дивідендної політики. До числа найпоширеніших теорій дивідендної політики підприємства можна віднести такі моделі:

• модель Міллера–Модільяні (Dividend Irrelevance Theory);

• модель синиці в руках (Bird-in-the-Hand Theory);

• модель податкових переваг (Tax Preference Theory); напрям корпоративного біхевіоризму:

• сигнальна модель;

• модель М. Дженсена агентських витрат;

• модель Ла Порта.

Автори моделі Міллера–Модільяні і стверджують, що будь-яка величи-на грошових дивідендів, що їх виплачує підприємство на доскона-лому ринку капіталу (тобто ринку, де немає трансакційних видат-ків, витрат банкрутства, інформаційної асиметрії та податків), відповідає ефективній дивідендній політиці підприємства.

Модель синиці в руках. Автори Гордон і Лінтнер. доводять, що акціонери віддають перевагу саме поточним грошовим дивідендним виплатам, оскільки такі виплати є найменш ризикова-ними . З огляду на це менеджерам рекомендується забезпечити максимізацію поточних виплат.

За умови інформаційної асиметрії будьякі рішення менеджменту щодо фінансування підприємства сприймаються аутсайдерами як додаткові джерела інформації про фінансове становище підприємства, на підставі якої і робляться припущення про ринкові перспективи даного підприємства. На цьому принципі базується сигнальна модель (, яка вимагає від підприємства формування та надсилання на ринок капіталу позитивних сигналів.

Американський фінансист М. Дженсен у своїй теорії агентських витрат розглядає конфлікт інтересів принципал-агент, що виникає у зв’язку із наявністю у підприємства вільних грошових потоків (Free Cash-flow), на які претенду-ють усі учасники корпоративних відносин. За цієї ситуації у менеджерів підприємства є такі альтернативи для використання наявних грошових коштів

Модель Ла Порта. За результатами дослідження автори дійшли висновку, що дивідендна політика підприємства є компромісом у конфлікті інтересів принципал-агент і визначається особливостями моделі корпоративного управління в певній країні. Так, вищі грошові дивіденди виплачуються менеджерами тих підприємств, акціонери яких найбільш захищені і мають суттєвіші фактори впливу на подальшу долю менеджерів.

40. Система фінансових показників, що характеризують ефективність дивідендної політики підприємств. До показників, що характеризують ефективність дивідендної політики відносяться:

1. Чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію: роз-раховується діленням суми чистого прибутку, який належить власникам простих акцій, на кількість простих акцій.

2. Дивіденди на одну просту акцію: розраховується діленням суми оголошених дивідендів на кількість простих акцій, за якими сплачуються дивіденди.

3. Коефіцієнт цінності акцій: розраховується діленням ринко-вої ціни однієї акції на дивіденд на одну просту акцію.

4. Рентабельність акції — виражений у процентах показник, який є обернено пропорційним до коефіцієнта цінності акцій.

5. Коефіцієнт дивідендних виплат: відношення маси дивіденду до суми чистого прибутку.

6. Відношення ринкового курсу до чистого прибутку на одну акцію (price earnings ratio, PER): характеризує взаємозв’язок між чистим прибутком підприємства та курсом його акцій і показує, скільки річних прибутків на одну акцію потрібно, щоб окупилися кошти, вкладені в акцію.

7. Відношення ринкового курсу акцій до показника Cash-flow на одну акцію: характеризує взаємозв’язки між ринковим курсом і чистим грошовим потоком підприємства.

В інформації про фінансово-господарську діяльність АТ, що публікується емітентом у друкованих виданнях, наводяться окремі показники, які характеризують ефективність дивідендної політики, зокрема:

• частка чистого прибутку, спрямована на виплату дивідендів на привілейовані акції (тис. грн);

• чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію (грн);

• дивіденди, нараховані на одну просту акцію (грн).

41. Інтегральні методи оцінки кредитоспроможності підприємств.Найсприятливішою з цього боку можна вважати методику інтегральної (рейтиногової) оцінки підприємства-позичальника. Підсумкова інтегральна (рейтиногова) оцінка повинна враховувати усі найважливіші показники фінансово-господарської діяльності клієнта та ступінь їх впливу на кредитоспроможність .

Розрахунок величини підсумкового інтегрального (рейтингового) показника можна визначити за формулою:

де К - підсумковий інтегральний коефіцієнт,

R - величина рейтингу і-го фінансового показника,

W - вага і-го фінансового показника в підсумковому інтегральному коефіцієнті.

Першим етапом аналізу є вибір та розрахунок показників, який повинен проводитися згідно з методологічними принципами фінансового аналізу, метою оцінки та потребами суб'єктів аналізу.

З метою визначення кредитоспроможності та відповідно до вимог НБУ використовують 4 групи фінансових коефіцієнтів за даними звітності підприємства:- коефіцієнти ліквідності;- коефіцієнти ділової активності;- коефіцієнти фінансової незалежності;- коефіцієнти рентабельності.

42. Комерційне кредитування підприємств. Ціна залучення комерційного кредиту. Комерційний кредит — це форма кредиту, яка характеризує відносини позички між двома суб’єк­тами господарської діяльності, що виникають у результаті одержаних авансів у рахунок наступних поставок продукції (робіт, послуг) чи одержання товарів з відстрочкою платежів. Ці кредити принципово відрізняються від банківських, оскільки кредитором виступають комерційні партнери підприємства. До основних різновидів комерційних кредитів належать:

• товарні кредити;

• одержані аванси.

Важливим питанням, пов’язаним з комерційним кредитуванням, є вартість кредиту. Ця вартість залежить від таких основних чинників:

• рівня знижки до базової ціни (сконто) товару у разі здійснення дострокових розрахунків;

• періоду, протягом якого надаються знижки;

• періоду відстрочення платежів.