Лекція 2. Головні етапи розвитку теорії комунікації

Три головні етапи розвитку теорії комунікації¹:

1. „Підшкірна” модель.

Ця метафорична назва пов’язана з тим, що в уяві ніби постає шприц, з допомогою якого вводять ідеї без опору публіки – публіка всьому вірить. Люди – як окремі атоми, суспільство – як сукупність ізольованих індивідів без будь-яких соціальних характеристик. Формулянтами цієї моделі є конкретні здобутки у сфері комунікації переважно у міжвоєнний час (20-30-ті рр. ХХ ст.), а саме:

а) успіх пропаганди під час Першої світової війни. Вперше в історії має місце системна, систематична і масова робота з колективними уявленнями.

б) розквіт індустрії „паблік рілейшнз”. Представники цієї професії вже у 20-30-ті рр. стають незмінним атрибутом журналістики і комунікації. Так, 57% повідомлень „Нью-Йорк Таймс” базувались на таких новітніших на той час джерелах як робота прес-служб і прес-агентів.

в) тоталітарний контроль над суспільством. Пропаганда італійського фашизму, гітлерівсько-німецького нацизму, радянського більшовизму... Людина – не становить цінності, цінність – держава, машина, яка пресує, ламає, або й зовсім знищує людей, якщо ті не розділяють її ідеології і реально чи потенційно стають на заваді реалізації утопічних ідей, зафіксованих ще у працях давньогрецького філософа Платона² („Держава”, а особливо – „Закони”), відновлених у працях Маркса й Енґельса (особливо „Походження сім'ї, приватної власності і держави”³), Леніна та Сталіна, Муссоліні, Ґеббельса, Гітлера.

Гітлерівщина та Сталінщина – ґеноцидно-голокостні явища, породжені фашизмом-нацизмом-більшовизмом. Водночас – це не просто історично-політичний зріз, рецепт і взірець для диктаторів, кривава спроба реалізації утопії Платона „Закони”, яку класики марксизму-ленінізму-сталінізму цинічно вкрали, гіперболізували та адаптували до нових умов з допомогою новітніх атрофованих ідей. З позицій сьогодення – це діагноз на означення гостроти і хронічності суспільного захворювання, відсутності суспільного резистенсу.

Простіше кажучи, оскільки в нашій державі справжній бум „паблік рілейшнз”, доречніше і науково виваженіше говорити (принаймні не відкидати!) про наявність (принаймні частково!) „підшкірної” моделі комунікації. Звісно, не позбавлені сенсу новітні комунікативні моделі, про які скажемо далі, але ми ніби однією ногою в майбутньому, а іншою – в минулому. То вступаємо в СНД/ЄЕП, то до НАТО-ЄС. У підсумку - тупаємо на місці, відкриті для всіх вітрів, беззахисні і наївні, наче ті ліниві жебраки (не слабкі старці, а саме жебраки-бугаї), чекаємо манни небесної у вигляді „порад”, „обіцянок”, „повчань”, „дотацій” тощо. І – губимо час, перестаємо бути самі собою, відучуємось працювати і взагалі творити себе.

Якщо говорити про Росію, середньоазійські держави, Азербайджан і Білорусь, то там (всупереч ілюзорній економічній стабільності) ситуація ще гірша, адже їхні влади не відмовились від жодної складової, жодного формулянта „підшкірної” моделі. Модерна і сучасна лексика їхніх лідерів дещо відволікає від головного, від суті явища, але не більше.