25. «Все, що існує в пізнанні, і самий світ є об'єктом стосовно суб'єкта, тільки для суб'єкта він й існує.

Світ є моїм уявленням» /А.Шопенгауер/.

Як ви розумієте «світ як уявлення»? Він нереальний?

А чи існує в концепції філософа «інший світ за світом уявлення» і яке місце в ньому відводиться людині?

Основною рисою вчення Шопенгауера є відокремлення волі від пізнання. Воля первинна, незалежна від пізнання, яке є вторинним, незалежним від волі Зі світом як з уявленням має справу пізнання, а світ як воля не підлягає пізнанню, він — різноманітний, невимірний, інтуїтивний. Кожний організм, у тому числі й людське життя, є нічим іншим, як розкриттям волі.

Світ, на думку філософа, існує лише настільки, наскільки людина його уявляє. Уявлення розпадається на суб'єкт і об'єкт: споглядання того, хто споглядає. Без суб'єкта уявлення немає його об'єкта, який набуває просторової і часової визначеності (йдеться не про предмети об'єктивного, матеріального світу, а про уявлення). Проте цього для пізнання, що керується принципом каузальності (причинності), недостатньо, оскільки постає питання, чи не є світ чимось більшим та іншим, ніж уявлення. Зрештою, суб'єкт пізнання на основі досвіду може виявити в собі дві принципово різні сутності: своє тіло, яке постає для нього як уявлення, об'єкт серед об'єктів, а також те, безпосередньо знайоме кожному, що називають волею. Тіло — це об'єктивація волі, а воля — це в-собі-буття тіла.

26. «Слабкі і невдахи повинні загинути — перша заповідь люди¬нолюбства. І потрібно ще допомагати їм у цьому» /ф.Ніцше/.

До якої течії слід віднести автора цих суджень? Що намагається обґрунтувати Ніцше? Чи ви згодні з його точкою зору?

Ф.Ніцше– представник ірраціоналістичних і волюнтаристських течій, засновник “філософії життя”Ніцше ставить «життя» як «волю до влади» (силі, могутності). Остання є, по Ніцше, критерієм значущості явищ: «Що добре? - все, що укріплює свідомість влади, бажання владі і саму владу людини. Що погано? - Все, що витікає із слабкості». Я згодна з його точкою зору.

27. «Ми нащадки Славуни і можемо бути горді і не шкодуємо життя... І краще зникнути, але ніколи не бути в рабстві» /”Велесова книга”/.

Що ви знаєте про джерело вказаного вислову? Як би ви оха­рактеризували світосприймання русичів? Чи відрізняється во­но від світосприймання сучасних українців? Якщо так, то чому?

Ці часи в історії нашої Батьківщини відомі як скіфські. Тоді Скіфія-Руськолунь була сильна і міцна. Пращури отримали від Перуна залізні мечі, якими поборювали всіх ворогів, бо отці славного роду Орового відкидали їх від своїх теренів, і перемагали вони Сирію і Єгипет. Та не послухало плем’я одне Велеса, який вчив «ходити прямо, а не криво», і втратили єдність свою... Так не встереглися від ворогів і потрапили до персів у полон: «... пішли, похиливши голови свої під ворожі бичі, — то бо сильні загони напали з трьох сторін».

Довго тривали літа рабства, але настав той день, коли руси вирвалися з полону. Перси ж не гналися за ними, лише сказали: якби руси вірили в своїх Богів, то їх не приневолили б.

Волхви повідомляють у «Велесовій Книзі» про те, що, перебуваючи в неволі, «наші Отці одні хомути носили і ніяк не звалися інакше, як язичники» (дощ. 6-Г). І тому Богами були збережені.

Тут Віщуни подають нам, їхнім нащадкам, урок патріотизму і любові до рідних святинь: «Ми — нащадки Славуни і маємо бути горді, і не шкодуємо життя... І краще маємо зникнути, але ніколи не бути в рабстві, й не поклонятися богам чужим» (дощ. 6-Г).

Саме на цій дощечці ми вперше зустрічаємо слово язичники, яке через нав’язувані тисячоліттями стереотипи мислення наш народ не може розцінювати однозначно. Скільки разів доводиться спостерігати навіть серед свідомих українців-рідновірів якийсь атавістичний страх або й зневагу до цього слова. Постійно чуємо застереження, що нібито так називала наших предків християнська церква і що ми не повинні користуватися цим словом, бо воно нібито має негативний зміст.

Такі й подібні думки позбавлені якогось історичного ґрунту. По-перше, тому, що слово язик у давньослов’янських мовах, окрім назви частини тіла і значення «мова», має ще й значення «плем’я, народ зі спільною мовою». По-друге, це поняття у греків має аналог етнос, яким користується і сучасна українська наука. Якщо дати повне визначення етносу, то побачимо ширше коло понять, яким окреслюється історія й сутність народу.