20. «Стосовно часу переважає авторитет, а стосовно суті справи – розум»

Що стало причиною цього висновку?

Найбільшим представником патристики(сукупність вчень отців церкви та авторитетних церковних письменників 1-8 століть) є Августин Аврелій (Блаженний) - християнський теолог, церковний діяч. У творчості Августина, що заклала основи філософії західноєвропейського Середньовіччя, найбільше помітно виступають дві основні проблеми: проблема людини і її зв'язків з Богом («Сповідь») і концепція історії як єдиного всесвітньо-історичного процесу, що здійснюється в ім'я досягнення поставленої Богом мети, завдяки якій Августина називають родоначальником філософії історії («Про Град Божий»). Що стосуться до першої частини висловлювання Августина, то це є класичний суб'єктивний погляд на час. Ця відома проблема про природу часу постає у зв'язку зі створенням Богом(авторитет) неба та землі згідно з початком Книги Буття. Августин написав не менш як п'ять коментарів до біблійної теорії створення світу. Найдовший з них Da genesi ad litteram (Про книгу Буття). В «Сповіді» 11 він відповідає на скептичне запитання (яке він також використовує у інших працях до Маніхейців), «Що робив Бог до того, як створив небо та землю?». Його відповідь в тому, що створюючи небо та землю, Бог також створює час та місце. Тому не було ні «до створення» (11.8.15), ні місця, де Бог створив небо та землю (11.5.7).

У 373 році він потрапив у середовище маніхеїв. Їх вчення включало: 1) раціоналістичний підхід, 2) різку форму матеріалізму; 3) радикальний дуалізм добра і зла, що розуміються не просто як моральні, але і онтологічні, і космічні початку. Раціоналізм цієї віри полягав у тому, що необхідність віри виключається, пояснюючи всю реальність тільки розумом. Крім того, у Мані як у східного мислителя превалюють фантазійні образи. Популярність цього вчення пояснюється його гнучкістю - в ньому знайшлося місце і для Христа.

Оскільки Августин матеріаліст, то авторитетом для нього виступає розум, з цього і виходить, що стосовно суті справи переважає розум.

21. «Пізнання істини подвійне:це або пізнання через природу, або пізнання через благодать.» /ф.Аквінський/

Які особливості середньовічного філософського мислення відображає вказаний висновок? Чим, на вашу думку, зумовлена життєва необхідність «пізнання через благодать»?

На основі теорії "подвійної істини" в середньовічній культурі актуалізується інтерпретація богопізнання, яке здійснюється двома шляхами: природним (пізнання створеного світу) і надприродним (безпосередньо через одкровення). На основі такої диференціації в середньовічній культурі конституюються схоластика і містика з їх альтернативними програмами - раціонального обґрунтування релігійних догматів шляхом логічних методів аргументації і культивування практики безпосереднього прозріння істини в акті божественного одкровення. Принципова кон'юнктурність концепції "подвійної істини" задає їй невизначеного аксіологічного балансу, робить ортодоксальну формулу "вірую, щоб зрозуміти" по суті амбівалентною: коли ортодоксальна схоластика томізму тлумачила її у значенні незалежності істини віри від позитивного знання.

Вихідні постулати були запропоновані Фомою Аквінським; принцип гармонії розуму й віри ґрунтувався на пріоритетах догматів віри, зафіксованих в абсолютному варіанті: у випадку, коли висновки суперечать одкровенню, це свідчить про помилки в мисленні. Окрім того, догмати були диференційовані Фомою на ті, які розум може пізнати (виступають предметом як теології, так і філософії - догмати щодо існування Бога, безсмертя душі тощо), і раціонально не-пізнавані, недосяжні для логіки (виступають предметом виключно теологічного пізнання - догмат про троїстість Бога, створення світу, першородного гріха тощо). У томі-стській системі відліку релігійні догмати і принципи раціонального пізнання окреслюють автономні, неперехрещу-вані епістемологічні ареали теології та філософії, щоб адаптувати езотеричні істини одкровення до сприйняття їх масовою свідомістю. У межах такого підходу формується офіційна позиція ортодоксальної церкви з проблеми взаємовідношення знання і віри.