5. Суд та процес. Зародження інквізиційного процесу.

Як і в попередній період, суд здійснювався царем, Боярської Думою, наказами та місцевими органами управління. Поряд здержавними судовими органами існував церковний суд. Діялатакож вотчина юстиція.

З виникненням централізованої держави змінюються і формисудового процесу. Отримує розвиток розшукової або інквізиційний процес,який спочатку застосовується лише у найважливіших справах, що зачіпають інтересифеодальної держави. Поява розшукового процесу було нерозривнопов'язане зі зміною поняття злочину. За посягання напанівний правопорядок переслідує вже не потерпілий, а держава. Увідміну від змагального в пошуковому процесі з боку суб'єктівпроцесу перетворюються в об'єкти дослідження для суду. Суд розслідує справу,сам видобуває докази, катує обвинуваченого, обумовлених, часом навітьсвідків, влаштовує очні ставки, виробляє повальні обшуки і т.д.

У пошуковому порядку справа починалося з ініціативи суду. Навіть якщонадходила заява - «чолобитною» - потерпілого, то переслідувалозлочинця держава. Закриття справи примиренням сторін недопускалося. Злочинець заарештовували «недельщіком», «приставом» (посадовою особою при суді) і доставлявся до суду, де суддя «катував» і «Розпитував» обвинуваченого. Якщо обвинувачений обумовлював після катування когосьнебудь, то обумовленого теж доставляли до суду, ставили на очну ставку зобвинуваченим і піддавали тортурам. Власне визнання обвинуваченого булоголовним доказом, і тому воно вимагали за допомогою найжорстокішихкоштів.

Іншим доказом були свідчення свідків. Свідком міг бутибудь-який очевидець події. Не могли бути свідками холопи портів своїхпанів, дружина проти чоловіка і діти проти батьків. Перевага виявлялосязнатним свідетелям.Большое значення надавалося очній ставці. Важливу рольграв «ізвет» - донос, особливо у справах політичним. Доносітелей, якправило, теж затримували, допитували, ставили на очну ставку, а нерідкоі катували. «Ізвет», підтверджений тортурами, був вирішальним доказом. Вінвважався обов'язком підданих, так як за недоносительство у справахполітичним і про розбоях належало покарання.

Застосовувався також «повальний обшук», тобто поголовний опитування жителівданій місцевості про підозрюваного або підсудного.

Крім того, суд мав письмовими доказами, середяких особливе значення мали документи, завірені в наказах, у воєвод іу майданних піддячих.

У пошуковому порядку розбиралися лише найважливіші справи: зрада,шпигунство, вбивство, підпали, кваліфікована крадіжка (татьба), розбій, суперечкипро холопів, про маєтках, про втечі селян, «ведених лихих людей».

Решта справи розбиралися в колишньому змагальності процесу, якийхарактеризувався тим, що ініціатива в ньому цілком належала сторонам. Справа починалося тільки за заявою позивача. Сторони мали право виставляти всуді замість себе своїх представників і наймитів. За «чолобитною» приставдоставляв до суду відповідача або брав його на поруки. При неявці відповідачвизнавався винним без розгляду справи.

Види докази допускалися такі: 1) власне визнання; 2)показання свідків; 3) письмові докази; 4) «поле»; 5) присяга; 6) жереб. Потрібно тольо відзначити, що якщо свідок не був (по Укладення - Після 3-й неявки) або давав неправдиві свідчення, то з нього стягуваласясума позову, судові мита та збитки.

Велике значення надавалося таким формам доказів, як «посиланняв послушестве ». «Посилання з винних» - вказівка на певних свідківіз зобов'язанням підкоритися рішенню суду, якщо вони покажуть протищо послався. «Загальна посилання» - посилання обох сторін на одних і тих самихсвідків. «Посилання у сел лушестве» - відведення свідків з мотивів їхзалежності і дружби з протилежною стороною.