Тема 2.1. Вибірковий метод у соціологічному дослідженні

План:

1. Вибірка та її технологічна схема.

2. Оцінка якості вибірки.

Ключові терміни: валідність (обґрунтованість) інформації, вибірка, вибіркова сукупність, генеральна сукупність, надійність інформації, об'єкт дослідження, одиниця спостереження, одиниця відбору, репрезентативність, основа вибірки.

1. Вибірка та її технологічна схема.

Поняття «вибірка».

Об’єкти різних соціологічних досліджень істотно відрізняються один від одного як за величиною, так і за структурою. Це може бути населення всього регіону, студенти однієї навчальної групи, члени оздоровчого клубу тощо. Тому в кожному конкретному дослідженні виникає питання про те, які методи статистичного спостереження необхідно застосувати з метою найбільш повного і точного отримання емпіричної інформації.

Ці методи за способами формування обстежуваної сукупності поділяють на суцільні і несуцільні. Суцільне статистичне дослідження вимагає повного охоплення, знімання інформації здійснюється з усіх його елементів або одиниць без винятку. Прикладом суцільного дослідження є перепис населення та референдум. У соціології метод суцільного дослідження застосовують доволі рідко.

Найбільш широко у соціологічних дослідженнях використовують вибірковий метод. Його суть полягає в тому, що на підставі опитування невеликої (обмеженої) групи людей отримують вірогідні дані, які стосуються широких соціальних спільнот – населення країни загалом, її окремих регіонів, великих соціальних груп тощо.

Проведення вибіркових, а не суцільних досліджень обґрунтовують у першу чергу економічними причинами. Вартість суцільних опитувань, особливо таких, як перепис населення, вимагає значних матеріальних витрат, організаційних зусиль і залучення до роботи багатьох тисяч людей. Витрати на проведення вибіркового дослідження нижчі на кілька порядків, простішою є його організація, коротшими – строки проведення.

Сьогодні термін «вибірка» в емпіричній соціології масових опитувань має два основних досить усталених значення.

1) В одних випадках поняття «вибірка» використовується як синонім поняття «вибіркова сукупність» – частина населення (популяції), яка, власне, і зазнає опитування, з тим, щоб одержані результати можна було б поширити на досліджувану популяцію загалом.

2) В інших випадках під «вибіркою» мають на увазі процес відбору одиниць спостереження (технологія, способи і методи такого відбору визначають тип вибірки) – у цих випадках слово «вибірка» є синонімом процедурної категорії – «відбір одиниць спостереження».

Технологічна схема побудови вибірки.

Перехід від об'єкта дослідження (аналізувати який передбачає автор на підставі даних емпіричного дослідження) до вибіркової сукупності (обсягу та способів відбору) у конкретному соціологічному дослідженні доцільно здійснювати за наведеною нижче схемою.

1) Об'єкт дослідження.

2) Генеральна сукупність.

3) Основа вибірки.

4) Одиниця відбору.

5) Одиниця спостереження.

Ці елементи – взаємопов'язані категорії, що є щаблями конкретизації об'єкта дослідження і дають змогу обґрунтовано визначити міру репрезентативності вибіркової сукупності до заявленого в проекті об'єкта дослідження з усвідомленням усіх перешкод на шляху від визначення об'єкта, який цікавить дослідника, до емпіричної перевірки висунутих положень та гіпотез, а також змушує дослідника бути коректнішим у своїх висновках, побудованих на результатах опитування.

На перший погляд може здатися, що підготовка такої схеми ускладнює роботу дослідника, збільшуючи обсяг його роботи. Але насправді це не так. Якщо соціолог приймає рішення кого ж урешті-решт він опитуватиме, тією чи іншою мірою усвідомлюючи всі свої логічні кроки, він так або інакше проходить цей шлях. Дана схема допоможе зробити йому це раціональніше і компетентніше, а головне, своєчасно – на етапі підготовки до дослідження. Тоді на польовому етапі та на етапі аналізу даних йому не доведеться повертатися до цих питань.

Основна помилка соціологів-початківців полягає звичайно в тому, що вони розпочинають визначати обсяг вибірки і процедуру (тип вибірки), не визначивши генеральної сукупності і не встановивши можливостей підготовки основи вибірки. Оскільки без цих характеристик обійтися в дослідженні неможливо, то некваліфікований соціолог, відчувши власну безпорадність, часто-густо бере за основу процедуру, з якою він ознайомився при проведенні якого-небудь дослідження, де йому доводилося брати участь як рядовому виконавцеві. Але навіть і тоді, коли подібне перенесення припустиме, під час аналізу і подання одержаних даних некваліфікований соціолог однаково виявить свою некомпетентність, оскільки він не розуміє можливостей та обмежень, які визначають цей тип вибірки.

Під час підготовки основи вибірки (списку респондентів) доцільно завчасно (до початку дослідження) виключити певні контингенти осіб, адекватну участь у дослідженні яких заздалегідь можна піддати обґрунтованому сумніву. До таких контингентів дослідник може віднести, наприклад, людей, які мають фізичні (поганий слух, тяжка хвороба тощо) чи психічні вади, котрі, як можна передбачити, перешкодять цим людям виступити джерелами адекватної інформації. З основи вибірки можуть бути також виключені особи, що перебувають у попередньому ув'язненні; формально вони не позбавлені виборчих прав, але апріорі є занадто важко доступними одиницями спостереження в дослідженні, мету якого не зорієнтовано на вивчення саме цього контингенту. Дослідник може ввести обмеження і для верхньої межі віку (хоча виборчим законодавством це не передбачено). Із основи вибірки можуть бути вилучені закриті військові підприємства тощо. Перед дослідником постане проблема, чи включати до основи вибірки виборців, які перебувають у тривалому відрядженні, і, навпаки, тих, хто на момент опитування перебуватиме за адресою, що передбачена вибіркою, але як виборець зареєстрований в іншому місці тощо.

Безсумнівно, генеральна сукупність – це та сукупність, з якої здійснюється вибірка одиниць. Однак так тільки здається. Вибірка робиться з тієї сукупності, з якої відбувається фактичний відбір респондентів. Назвемо її реальною. Розходження між проектованою й реальною сукупностями можна побачити навіч, порівнявши списки «проектованих» респондентів і опитаних фактично.

У результаті виділяють ідеальну генеральну сукупність та реальну генеральну сукупність. Наприклад, у визначенні генеральної сукупності для політичного дослідження ідеальною генеральною сукупністю тут будуть усі виборці країни (передбачаються громадянство, вікова межа та дієздатність), а реальною генеральною сукупністю – усі виборці країни, крім тих, хто найвірогідніше не зможе прийняти участь у дослідженні. У методологічній літературі перша отримала назву концептуального об’єкта, а друга – проектованого об’єкта. Концептуальний об’єкт виступає у ролі ідеального конструкта, який характеризує рамки теми, а проектований об’єкт являє собою сукупність доступних досліднику одиниць. Завдання полягає в тому, щоб установити групи, які є недоступними або важкодоступними для збору даних.

Об'єкт дослідження – це сукупність людей з певними властивостями та якостями, що цікавлять замовника і дослідника. Щоб сутність цього визначення була зрозумілішою, дамо пояснення цьому визначенню на прикладах із практики соціологічних досліджень. Наприклад, коли в засобах масової інформації повідомляють про якісь результати опитувань громадської думки, то звичайно розпочинають зі слів: «Соціологи вивчали ставлення населення до економічних реформ...» чи «Як показали результати опитувань громадської думки, рівень довіри населення президентові ...» тощо. При цьому не уточнюється, населення яких саме регіонів опитували, не уточнюються вікові та соціальні характеристики опитуваних, оскільки мається на увазі, що і споживача інформації, і дослідника цікавить саме думка населення в цілому.

Об'єктом дослідження вважаються всі потенційні носії досліджуваної властивості, незалежно від того, чи був у них шанс потрапити до конкретного емпіричного дослідження. Об'єкт дослідження визначається поставленою проблемою і теоретично охоплює всю сукупність людей, яких ця проблема стосується, адже дані емпіричного дослідження, у крайньому разі опосередковано, екстраполюються і на них. Об'єктом дослідження не обов'язково може виступати населення в цілому; це можуть бути певні соціальні групи, яких стосується досліджувана проблема. Об'єктом дослідження можуть виступати певні соціально-демографічні групи населення («молодь», «жінки», «пенсіонери»); соціально-професійні групи, якщо саме з ними пов'язана досліджувана проблема («підприємці», «робітники», «викладачі», «журналісти», «діячі мистецтва», «працівники заводу N» тощо). Об'єкт дослідження може визначатися соціальними ролями і соціальним включенням – «солдатські матері», «постраждалі від сталінських репресій», «постраждалі від Чорнобильської катастрофи», «читачі газети «Київські відомості», «телеглядачі», «мафіозні структури», «самотні» тощо; соціальним статусом – «еліта», «представники владних структур», «директорат» і т.д. Об'єкт дослідження може бути визначений національно-етнічними характеристиками – «українці», «росіяни», «євреї» і т. д.; більше того, об'єктом дослідження може виступати певна частина етнічної групи, яка об'єднана спільною соціальною проблемою, наприклад, «українська діаспора», «кримські татари, що пережили депортацію», «євреї, які збираються виїхати до Ізраїлю».

Загальною особливістю формулювання об'єкта дослідження є те, що його визначення апріорі охоплює всіх осіб, яких, на думку дослідника (чи споживача соціальної інформації), стосується аналізована проблема. На етапі формулювання об'єкта дослідження розробника проекту не цікавлять можливості емпіричної перевірки аналізу проблеми. Найголовніше для нього – встановити, які саме контингенти населення є носіями інформації про сутність досліджуваного явища. Тому об'єкт дослідження звичайно не конкретизується формальними характеристиками (територіальними, віковими тощо).

У практиці висвітлення одержаних даних (засобах масової інформації, публічних і навіть наукових виступах) такі категорії населення, як «молодь», «пенсіонери», «робітники» та ін., звичайно фігурують без уточнення критеріїв відбору до них. І це не є помилкою авторів виступів. Просто йдеться про те, що розглядувана проблема стосується представників цієї категорії.

Об'єкт дослідження необхідно розглядати як основну базову категорію теоретичного аналізу досліджуваної проблеми. Але для того, щоб провести емпіричне дослідження, об'єкт необхідно операціоналізувати – звузити таким чином, щоб, з одного боку, дані, одержані в результаті опитування, можна було б певною мірою віднести до об'єкта загалом, а з іншого боку – визначити досліджуваний контингент таким чином, щоб його можна було охопити в конкретному дослідженні, яке завжди лімітоване часом, коштами, організаційними можливостями та іншими чинниками.

Таким чином, початковою стадією роботи над вибіркою є точне формулювання об'єкта дослідження. У замовному дослідженні, коли соціолог тільки розпочав розробку проблеми, він не завжди може точно визначити об'єкт дослідження, бо просто не поінформований – кого ж ця проблема стосується. У подібних випадках, щоб спростити постановку питання, він може уточнити у замовника: «Чия конкретно думка (ставлення) Вас цікавить у цілому?» Відредагована відповідь на це питання може бути принциповою щодо визначення об'єкта дослідження. Для уточнення (чи правильно зрозуміли один одного соціолог та замовник) доцільно, як робочий підзаголовок, назву теми сформулювати так, щоб вона об'єднувала проблему й об'єкт (наприклад, «Соціально-психологічні наслідки Чорнобильської катастрофи» – назва проблеми; робоча назва може бути сформульована таким чином: «Соціально-психологічні наслідки Чорнобильської катастрофи у осіб, евакуйованих із 30-кілометрової зони», чи «...у ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» тощо).

Формулювання об'єкта дослідження може міститися в основній назві проекту дослідження і може бути відсутнім. Наприклад, тема проекту може мати назву «Ставлення до атомної енергетики» або «Ставлення до атомної енергетики населення, яке мешкає в районі АЕС». Безперечно, коли формулювання об'єкта дослідження входить до назви проекту, ймовірність вищого рівня коректності аналізу значно більша. Але іноді введення об'єкта до формулювання теми проекту занадто перевантажує назву; у такому разі краще офіційну назву теми скоротити, а під час розробки проекту дослідження, перед тим як перейти до формування вибірки, слід уточнити визначення об'єкта дослідження. Наприклад, проект має назву «Ставлення до атомної енергетики». Дослідник уточнює: «Ставлення населення до атомної енергетики». Замовник заперечує: «Але нам потрібно з'ясувати ставлення не лише населення, а й осіб, які можуть впливати на прийняття рішень про закриття будівництва АЕС». Отже, в цьому випадку йдеться, у крайньому разі, про два об'єкти дослідження, оскільки населення та представники управлінських структур, що здатні впливати на рішення стосовно АЕС, є носіями різних проявів і властивостей предмета дослідження (у даному прикладі – «ставлення до атомної енергетики»). У подібних випадках, звичайно, не варто ускладнювати назву проекту перерахуванням усіх об'єктів дослідження. Однак у робочому плані слід чітко сформулювати визначення всіх об'єктів. Формулювання назви об'єкта дослідження є основою для визначення генеральної сукупності – другого щабля на шляху підготовки вибірки.

Генеральна сукупність – це та частина об'єкта дослідження, на яку соціолог із визначеною мірою точності зможе поширювати висновки, одержані в результаті обстеження деякої її частини.

Її необхідно визначати ще на етапі складання програми дослідження. Визначення генеральної сукупності – це пошук компромісу між теоретично визначуваним об'єктом дослідження та обмеженими можливостями емпіричної перевірки гіпотез. Природно, що висновки дослідження поширюються з певною ймовірністю, яку називають довірчою ймовірністю.

Перехід до визначення генеральної сукупності – це конкретизація характеристик об'єкта, виокремлення з численної множини характеристик об'єкта: по-перше, найважливіших, на думку дослідника; по-друге, таких, які можна зафіксувати. На цьому щаблі соціолог починає усвідомлювати обмеженість можливостей емпіричної перевірки деяких положень та гіпотез, що виникли в результаті теоретичного аналізу проблеми, яка вивчається.

Для ілюстрації проблем, що виникають на цьому шляху, наведемо такий приклад. На замовлення газети соціолог повинен дослідити структуру читачів, їхній інтерес до різноманітних матеріалів, політичні орієнтації тощо. Об'єктом дослідження у цьому випадку виступають читачі газети. Під час визначення генеральної сукупності виникає низка питань. За якими критеріями визначити контингент генеральної сукупності? Де можна одержати списки всіх одиниць генеральної сукупності?

Можливі відповіді на ці питання призводять до виникнення нових питань. Припустимо, до читачів газети можна віднести всіх передплатників. У такому разі потрібно враховувати лише передплатника чи всіх членів сім'ї? Чи зараховувати до читачів газети тільки тих, хто її читає постійно, чи можна зарахувати і тих, хто читає цю газету «час від часу», хто читає всі матеріали, а, можливо, достатньо, що людина переглядає газету і читає те, що її зацікавило? Чи варто враховувати тих, хто купує газету щоразу? Чи є у газети постійні читачі, які не передплатили її, але регулярно її одержують через інші канали; чи багато таких читачів і чи можна У такому випадку їх якимось чином зафіксувати?

Як бачимо, у цьому прикладі досить складно перейти від об'єкта дослідження, визначення якого цілком зрозуміле у звичайному побутовому розумінні, до генеральної сукупності, що повністю репрезентує об'єкт дослідження. У будь-якому випадку доводиться звужувати об'єкт дослідження до сукупності людей, параметри яких піддаються формалізації, з тим, щоб у них був шанс потрапити до вибіркового опитування. Наприклад, це можуть бути передплатники газети (по одному представникові з кожної родини) та особи, які купують газету щоразу.

Усвідомлюючи обмеженість такого визначення генеральної сукупності стосовно об'єкта дослідження, автор проекту все ж має певні переваги перед тим соціологом, який не намагався перейти від визначення об'єкта дослідження до визначення генеральної сукупності. Його переваги полягають, по-перше, в тому, що під час аналізу одержаних даних він усвідомлюватиме, якою мірою висновки його дослідження співвідносяться з об'єктом і відповідним чином коригувати категоричність тих або інших висновків; а, по-друге, під час визначення генеральної сукупності він обмірковує джерела одержання інформації для складання списку генеральної сукупності – основи вибірки, а також шляхи доступу до цих джерел. У цьому випадку це можуть бути списки передплатників, які знаходяться у поштових відділеннях зв'язку, а також покупці біля газетних кіосків (зафіксовані у певному часовому інтервалі, наприклад, протягом дня чи тижня). Цей приклад ілюструє дуже складний випадок ідентифікації генеральної сукупності стосовно об'єкта дослідження.

Значно частіше у соціологічних опитуваннях об'єкт дослідження включає представників певних регіонів чи соціальних верств населення. Але й тут потрібні певні зусилля для переходу від об'єкта дослідження до визначення генеральної сукупності. Наприклад, під час вивчення тих або інших проблем молоді об'єктом дослідження виступає, як неважко здогадатися, молодь. Однак при визначенні генеральної сукупності виникає необхідність у деяких уточненнях. Насамперед це стосується вікових меж. Та навіть визначивши вікові межі, дослідник повинен уточнити – чи стосується досліджувана проблема всієї молоді країни чи тільки певних контингентів.

Як правило, конкретизацію генеральної сукупності раціонально проводити за наступною схемою:

1. Регіон.

2 Соціально-демографічна характеристика.

3. Галузева специфіка.

Наприклад, треба вивчити ставлення молоді до проблеми злочинності. Об'єктом дослідження виступає молодь. Для визначення генеральної сукупності спочатку уточнюється регіональна локалізація населення, на яке поширюватимуться висновки, одержані в результаті дослідження, – йдеться про молодь країни в цілому чи якогось певного регіону. Потім уточнюється, чи буде залучена до дослідження лише міська молодь, чи також і сільська, і, якщо припустимо, міська, то чи тільки молодь великого міста, чи вся міська молодь. Потім (у межах соціально-демографічних уточнень) визначається верхня і нижня межа молодіжного віку (наприклад, від 18 до 30 років, чи від 14 до 25 років – конкретні межі залежать від концептуального підходу, цілей та інформаційних потреб); і, насамкінець, уточнюється галузевий контингент – вивчатимуться думки всієї молоді, яка мешкає в цьому регіоні, чи тільки учнівської і студентської або працюючої (якщо працюючої, то в усіх галузях чи в якихось конкретних) і т.ін. Підсумком цієї роботи повинно бути чітке визначення генеральної сукупності, наприклад «учнівська і студентська молодь у віці 18-30 років західного регіону України (Львівська, Івано-Франківська і Тернопільська області)».

У тих випадках, коли результати соціологічного опитування частини певної категорії населення передбачається перенести на всю досліджувану категорію, слід дотримуватися таких вимог вибіркового опитування.

1) Щоб сформувати вибірку, треба мати відомості про основні характеристики генеральної сукупності.

2) Основними характеристиками вважаються ті, можливий вплив яких на досліджуване явище обґрунтовується дослідником.

3) Відомості про характеристику: а) назва характеристики (стать, вік, освіта, дохід, тип поселення, національність, володіння мовою тощо); б) дані з розподілу одиниць сукупності за значеннями конкретної ознаки.

4) Якщо дослідник не має відомостей про основні, на його погляд, характеристики, він повинен ураховувати в крайньому разі найзагальніші (як правило, значущі в більшості досліджень): стать, вік, рівень освіти, регіон проживання, тип поселення. Знання цих параметрів є необхідною підставою для розрахунку та контролю вибірки.

5) Якщо автор проекту не має жодних відомостей про генеральну сукупність, то про вибірку в справжньому значенні цього слова говорити не варто.

6) Якщо автор не може опитану сукупність визначити як вибірку, що репрезентує визначальну частину населення, то, наводячи дані результатів свого опитування, він повинен попередньо описати свою сукупність за основними параметрами: навести дані розподілів за статтю, віком, освітою, національністю, а також іншими соціально-демографічними характеристиками опитуваної сукупності.

Своєчасно сформульоване визначення генеральної сукупності дає змогу заздалегідь установити джерела, які містять основні характеристики генеральної сукупності (загальна чисельність, розподіл за основними характеристиками) та шляхи їх одержання. Наступним етапом роботи над проектуванням вибірки є підготовка основи вибірки.

Основа вибірки – це перелік усіх елементів генеральної сукупності, з якого, власне, і відбираються одиниці спостереження.

Існують два типи основи вибірки.

1) Список (перелік) одиниць відбору з урахуванням адрес та основних характеристик. Вони найчастіше робляться за алфавітом або за днем народження. Але нерідко підготовка такого списку вкрай ускладнена чи взагалі неможлива. У таких випадках використовується другий тип основи вибірки.

2) Повний перелік усіх характеристик, на підставі яких можна визначити, чи підпадає той або інший суб'єкт під визначення генеральної сукупності. У такому випадку основа вибірки дуже близька до визначення генеральної сукупності, проте вона відмінна від генеральної сукупності: а) характеристик має більше, і вони обов'язково включають усі межі; б) в основі вибірки зазначаються одиниці відбору, які повинні бути виключені з генеральної сукупності з тих або інших причин.

Загальне завдання дослідника на етапі підготовки основи вибірки – скласти якомога повніший перелік, на підставі чого кожну потенційну одиницю відбору безпосередні виконавці відбору одиниць спостереження зможуть без вагань і суб'єктивних уподобань ідентифікувати – чи підпадає вона під генеральну сукупність, чи ні?

Підготовка основи вибірки першого типу – складання повного списку одиниць відбору – забезпечує вищий рівень культури вибірки. Як уже зазначалося, такий список повинен включати перелік усіх одиниць відбору, їх адреси та основні характеристики.

Які характеристики-індикатори об'єкта мають увійти до основи вибірки? Насамперед це визначається поставленою проблемою і дослідницькими гіпотезами. Ті параметри об'єкта, які відповідно до гіпотез дослідника повинні справляти вплив на досліджуване явище, виступають як основні характеристики-індикатори; саме за цими характеристиками вибіркова сукупність повинна репрезентувати генеральну сукупність.

Якщо у дослідника немає чітких і досить обґрунтованих гіпотез (дослідження має пошуковий характер), можна обійтися стандартним мінімумом основних характеристик. Для різноманітних одиниць відбору існують різні стандартні набори-мінімуми характеристик-індикаторів. Не зупиняючись тут на визначенні одиниць об'єкта відбору (це питання буде викладене згодом), перелічимо найпоширеніші стандартні набори-мінімуми необхідних характеристик.

Якщо одиницями відбору є особи, то до мінімального набору таких характеристик включаються відомості про стать, вік, освіту респондентів.

Якщо одиницями відбору є сім'ї, то основу вибірки становить повний перелік усіх адрес, а мінімальний набір характеристик зводиться до типу регіону та району проживання.

Якщо одиницею відбору є місце роботи, то основа вибірки – список усіх підприємств, що входять до генеральної сукупності, а набір характеристик – тип підприємства-установи (в основу типології закладаються характеристики підприємства, які гіпотетично справляють вплив на предмет дослідження).

Саму вибірку складають одиниці відбору та одиниці спостереження.

Одиниці відбору – це об'єкт чи група об’єктів генеральної сукупності (регіон, населений пункт, підприємство та ін.), які відбираються на кожному етапі формування вибіркової сукупності.

Одиниці спостереження – це відібрані одиниці генеральної сукупності, характеристики яких безпосередньо вимірюються (респонденти).

При одноступеневій вибірці одиниці відбору і одиниці спостереження збігаються. Це така вибірка, коли дослідник відбирає одиниці спостереження із загального списку основи вибірки (генеральної сукупності). Але одноступенева вибірка у практиці соціологічних опитувань можлива тоді, коли генеральна сукупність невелика за обсягом і досить компактно локалізована. Наприклад, обстежуються мешканці одного району чи невеликого населеного пункту, працівники одного підприємства чи однієї галузі. Такі дослідження звичайно проводяться під час здійснення соціального експерименту чи при вивченні ставлення людей до певного соціально-політичного рішення, що стосується мешканців невеликої регіональної зони; або коли підприємство зацікавлене у вивченні причин плинності кадрів чи подоланні соціального конфлікту, який виник і т.ін. Але значно частіше в соціологічних дослідженнях працівники підприємства чи мешканці району виступають як одиниці спостереження, що репрезентують не лише своє підприємство, а й значно більшу соціальну групу.

У тих випадках, коли генеральна сукупність досить велика (понад 2000 осіб) або інформація про її основні характеристики розсіяна (не існує загальних списків із зазначенням характеристик), виконують багатоступеневу вибірку: спочатку відбирають регіони, потім населені пункти, потім підприємства чи адреси проживання сімей і лише на останньому етапі – конкретні одиниці спостереження.

У деяких навчальних посібниках з методики проведення соціологічних опитувань зазначається, що одиницями спостереження найчастіше є люди, але можуть виступати й інші соціальні об'єкти: сім'я (наприклад, під час дослідження бюджетів) чи трудовий колектив (наприклад, при дослідженні ефективності роботи підприємств з різними типами власності). Однак слід зазначити, що в цьому випадку відбувається неправомірне перенесення одиниць аналізу, який у подальшому здійснюватиме дослідник, на практику вибірки. Не треба забувати, що якщо навіть збирається інформація про сім'ю в цілому (бюджет сім'ї) чи про колектив (показники ефективності роботи чи соціально-психологічного клімату), безпосереднім джерелом інформації будуть виступати певні конкретні представники обстежуваної групи. У будь-якому випадку інтерв'юерові треба мати конкретну інструкцію по те, до кого він повинен звернутися зі своєю анкетою. Навіть якщо це не має значення з точки зору авторів проекту вибірки, інтерв'юер має одержати конкретну інструкцію («перший стрічний на підприємстві», «той, хто відчинить двері», «той, хто вважає себе найбільш компетентним»). Проте до таких інструкцій вдаються вкрай рідко, бо, формулюючи інструкцію з відбору одиниць спостереження, автор проекту починає здогадуватися, що відібрані таким чином джерела інформації можуть істотно спотворити справжню картину.

Основні питання щодо побудови вибірки.

Побудова вибірки при підготовці проекту конкретного соціологічного дослідження зводиться до розв'язання трьох основних питань:

1) визначення обсягу вибірки – кількості людей, яких треба опитати для одержання якісної інформації;

2) визначення типу вибірки – побудова конкретної схеми процедури відбору;

3) оцінка якості вибірки – визначення ймовірності та міри точності, з якими результати опитування вибіркової сукупності можна переносити на ту чи іншу частину населення.

Вони перелічено в тому порядку, в якому вони найчастіше постають перед розробниками проекту. Але вирішуватися вони повинні у зворотній послідовності. Питання якості вибірки є ключовим – з нього розпочинається розробка вибірки (бо саме воно визначає підходи до розв'язання питання про обсяг і тип вибірки), і відповідь на це питання після завершення збору даних є принциповою для аналізу одержаної інформації та інтерпретації результатів.

Водночас усі ці питання зводяться до такого: «Яким має бути співвідношення між досліджуваною групою загалом і тією частиною групи, від якої фактично і було одержано інформацію?», іншими словами «Кого ж треба опитувати, щоб одержати реальну картину громадської думки?» Це питання є ключовим при побудові вибірки. Кваліфікація соціолога значною мірою визначається його спроможністю сформувати і обґрунтувати вибірку.