Тести для самоконтролю

1. Організація виробництва — це:

а) функція, пов’язана з організацією та управлінням людьми, діяльність яких спрямована на рішення завдань бізнесу;

б) координація та оптимізація в часі й просторі всіх матеріальних та трудових елементів виробництва з метою отримання найкращого господарського результату;

в) наука, об’єктом якої є зміст діяльності підприємства;

г) цілеспрямований вплив на колектив людей з метою організації та координації їхніх дій у процесі виробництва.

2. У сучасних умовах для промислового виробництва висуваються вимоги:

а) оптимальності;

б) гнучкості;

в) мобільності;

г) високої культури;

д) екологічності;

е) конкурентоспроможності.

3. Процес виробництва на підприємстві здійснюється завдяки взаємодії:

а) засобів праці та персоналу;

б) предметів праці, персоналу та засобів праці;

в) продуктивної системи, засобів праці та робочої сили.

4. Організація виробництва спирається на методи:

а) кваліметрії;

б) експертний;

в) діалектичний;

г) системний;

д) органолептичний.

5. Організація виробництва належить до наук:

а) економічних;

б) точних;

в) прикладних;

г) природних.

2. Виробничі системи

У даній темі розглядаються такі питання:

1. Виробництво як відкрита система.

2. Принципи організації та функціонування виробничих систем.

3. Підприємство як складна виробнича система.

Починаючи вивчати дану тему, необхідно зрозуміти, що всі дії, безпосередньо пов’язані з виготовленням товарів чи наданням послуг, являють собою виробничу функцію, яка є ядром будь-якого промислового підприємства.

Економічна сутність виробничої функції полягає у створенні в процесі трансформації предметів праці доданої вартості як різниці між вкладеннями та кінцевими результатами. Аналіз складових процесу дозволяє його реорганізувати, усунути чи перепроектувати збиткові операції.

Далі треба розглянути взаємозв’язок і взаємодію основних функцій: виробничої, фінансової, маркетингової, а також цих функцій із допоміжними, завдяки чому забезпечується виготовлення продукції для задоволення потреб споживачів.

Фінансова функція забезпечує виробничу функцію ресурсами за вигідною ціною та розподіляє їх за іншими функціями.

Маркетингова функція полягає в забезпеченні виробничників інформацією про поточний попит, продажі та просування на ринок товарів і послуг, у здійсненні рекламних заходів та ціноутворенні, доведенні до дизайнерів і проектувальників результатів досліджень, своєчасному інформуванні споживачів про виконання замовлень.

Далі, залежно від цілей та виду діяльності підприємства, формуються інші функції, наприклад: матеріально-технічного забезпечення, бухгалтерського обліку, технічного обслуговування, управління персоналом, технічної підготовки виробництва, збуту та ін.

Виходячи із взаємозв’язків виробничої функції, можна визначити, що системою є будь-якій об’єкт, до складу якого входять взаємопов’язані та взаємодіючі частини або елементи. Той самий об’єкт, що входить до іншої системи, розглядається в ній уже як підсистема або елемент. Будь-яка система складається не менше ніж із чотирьох основних компонентів: входу, процесу, виходу та пристроїв зворотного зв’язку й контролю.

Починаючи розглядати сутність виробничих системи (ВС), треба усвідомити, що це особливий штучний клас систем, які об’єднують працівників, знаряддя та предмети праці, інші елементи, необхідні для функціонування системи, у процесі якого створюються продукція або послуги.

Елемент виробничої системи — це складова системи, яка не розчленовується на дрібніші складові. Елементами виробничої системи є праця, знаряддя праці, предмети праці, продукти праці, а також технологія, організація виробництва. Елементний склад будь-якої виробничої системи характеризується кваліфікаційно-професійними показниками персоналу, техніко-технологічним рівнем матеріальних об’єктів, продуктів праці та ступенем організаційної взаємодії зазначених елементів.

Виробничі системи можуть бути різної складності залежно від структури та ієрархічних рівнів елементів. На первинному рівні — це механізми (устаткування, апарати тощо), що обслуговуються робітником (оператором, машиністом та ін.). Кожний механізм і робітник, що обслуговує його, — це два взаємодіючі та взаємозалежні елементи, які складають систему «людина — машина» або робоче місце (робочу систему). Другій рівень являє собою групу робочих місць (дільницю), з яких на третьому рівні формується цех, на четвертому — відповідне виробництво (корпус).

Виробнича система визначається поведінкою, еволюцією та набором структур. Структура виробничої системи — це сукупність елементів і стійких зв’язків між ними, що забезпечують цілісність системи й тотожність її самій собі, тобто зберігання основних властивостей системи за різноманітних зовнішніх і внутрішніх змін.

Для того щоб раціонально організувати виготовлення продукції, досліджують просторову (розташування елементів системи в просторі) і часову (послідовність зміни в часі стану елементів і системи в цілому) структури виробничих систем, які тісно взаємопов’язані та взаємозалежні.

Усі матеріальні елементи та підсистеми виробничої системи характеризуються особливим складом, взаємним розташуванням і взаємозв’язками, які створюють технологічну або виробничу структуру. Структура виробничої системи формується за технологічним (або функціональним) принципом і складається з основних (устаткування та оснащення) та допоміжних (забезпечення енергією та інструментом, ремонт, транспортування, складування, контроль та випробування) елементів.

Провідна роль у виробничій системі належить соціальній структурі, тобто людині або сукупності груп людей певного професійного складу, що узгоджено взаємодіють у процесі виконання заздалегідь передбачених функцій на технологічному устаткуванні для досягнення поставленої мети.

Матеріальна та соціальна структури обумовлюються розподілом праці всередині виробничої системи і виступають як єдине ціле.

Виникненню та здійсненню матеріальних зв’язків у виробничій системі передують інформаційні зв’язки. Матеріальні зв’язки виробничої системи починаються з моменту виконання замовлення на сировину, матеріали та завершуються відвантаженням готової продукції споживачам.

Переходячи до другого блоку питань, що висвітлює властивості виробничих систем, слід пам’ятати, що кожен елемент (як частина) потрібен для підтримання й функціонування цілого, тобто існує системна залежність і організація.

Усі виробничі системи формуються та функціонують на основі взаємопов’язаних загальних (універсальних) законів і окремих принципів.

Організація виробничих систем ґрунтується на системі загальних законів: синергії, єдності аналізу — синтезу, пропорційності, композиції, самозбереження, організованості, інформованості, онтогенезу [2, розд. 2].

Виробничі системи, незважаючи на їх значну різноманітність залежно від виду діяльності, типу виробництва, галузевих особливостей, мають ряд спільних особливостей: цілеспрямованість, поліструктурність, відкритість, складність, різноманітність.

У процесі проектування та вдосконалювання виробничих систем їм надаються такі властивості: результативність, надійність, гнучкість, керованість, структура, організація виробництва та рівень її наближення до ідеального стану.

Під час розгляду третього блоку питань треба з’ясувати, що для створення матеріальних благ, які забезпечують існування й розвиток в умовах фізичних, біологічних, психологічних та інших обмежень, люди змушені об’єднувати свої зусилля та організовуватися у групи для спільної діяльності, яка координується для досягнення загальної мети. Така координована взаємодія передбачає створення формальної організації — підприємства, головна мета якого — виробляти певні види продукції та послуг, задовольняти запити й потреби в них ринку, одержувати максимальний прибуток у довгостроковій перспективі.

Підприємство має забезпечувати: конкурентоспроможність продукції, високий рівень організації, розвиток та підвищення ефективності виробничої системи; упровадження прогресивних технологій та устаткування; створення сприятливих умов для високопродуктивної праці персоналу.

Виходячи з законів і принципів організації та розвитку, загальних особливостей та характерних властивостей виробничих систем, можна зробити висновок, що промислове підприємство належить до класу дуже складних виробничих систем.

Із погляду економічних відносин промислове підприємство являє собою підприємницьку структуру, для якої характерні виробничо-технологічна та організаційно-економічна єдність, а також господарська самостійність.

Матеріальною основою підприємства є техніко-виробнича база, завдяки якій здійснюються виробничі процеси. Основні елементи такої бази: будинки та споруди виробничого призначення (корпуси цехів, труби, естакади, складські приміщення); різноманітні машини й устаткування; інструменти; транспортні засоби тощо.

Підприємство водночас розглядається як соціально-економіч­на система, що включає функціональні підсистеми, де основною є колектив працівників за відповідними професійно-кваліфікаційними категоріями.