6. «Людина — природне створіння; вона існує у природі, підкоряється її законам, неспроможна звільнитися від неї» /п.Гольбах/.

Чому людина не може «звільнитися» від природи? Чи судження «людина — природне створіння» співвідносне з вашими думками?

Ви повністю згодні з ним?

П. Гольбах вважав себелюбство, прагнення до задоволення особистого інтересу найсуттєвішою якістю людської природи. Однак він виступав проти крайнього егоїзму, захищав ідею узгодження особистого інтересу індивіда й інтересів суспільства. На його думку, соціальне середовище відіграє визначальну роль у процесі формування особистості. Людина, за П.-А. Гольбахом, є частиною природи, а тому підкоряється її законам. Він заперечував наявність у людини свободи волі, вважаючи її поведінку зумовленою певними причинами. Розвиток суспільства Гольбах пояснював діяльністю уряду, видатних особистостей, розвитком освіти. Положення про те, що незнання законів не знімає відповідальності за їх порушення, вже чітко зафіксоване в юриспруденції народів світу, стосується, на жаль, лише дотримання законів суспільства, а більш загальні закони, які стосуються живої природи, залишаються поза увагою людей. Проте необхідно пам'ятати, що людина, як говорив П. Гольбах, «це витвір природи, вона існує у природі, підкоряється її законам і не може звільнитися від неї, не може — навіть подумки — вийти з природи». Людина є природною системою, а тому вона повинна жити за законами систем вищого порядку. А саме: популяції, виду, біосфери. Отже, необхідно навчитися сприймати природу як живу істоту, яка реагує на будь-які наші вчинки.

7. «Людина — сукупність суспільних відносин» /к.Маркс/.

Що, на ваш погляд, бракує цьому судженню? Ваші аргументи і контраргументи.

У своїй дійсності людина є «сукупністю суспільних відно­син». Тут мова йде не про суть, яка надана внутрішньому світу лю­дини (це і буде «абстракт, властивий окремому індивіду»), а про суть реалізовану, розгорнуту у зовнішньому світі (тут знаходить прояв як «сукупність суспільних відносин»), між тим цю тезу часто інтер­претують так: «суть людини є сукупністю суспільних відносин», чи навіть твердять, що «людина є сукупністю суспільних відносин». Тим самим надають висловлюванню Карла Маркса зовсім інший зміст. Таке тлумачення є хибним.

Сукупність суспільних відносин виражає суть суспільства, а не людини. Відмовившись від вульгарного розуміння такої тези і вико­ристовуючи її позитивний пізнавальний потенціал, з'ясуємо специ­фіку людського буття, співставивши його з життям тварин. Насам­перед, виявляється, що тварини є закритою системою фізіологічних рефлексів та інстинктів, прив'язані до середовища, специфічного для кожного виду, оскільки те, що відповідає сукупності їх видових оз­нак. Поведінка та спосіб життєдіяльності тварин генетичне обумов­лені. Ніщо не примусить, наприклад, вовка поводитись як заєць. Людина ж не має чітко обмеженої визначеної екологічної ніші запрог­рамованих засобів життєдіяльності. Людина може не просто засвої­ти різні види діяльності, але й діяти, як висловився Карл Маркс, «за мірками будьякого виду», при необхідності використовувати у влас­ній діяльності засоби поведінки різних тварин. Крім того, мають місце глибокі відмінності в життєдіяльності людей, які належать різним історичним епохам, культурам, чи живуть в одній культурноісторичній епосі, але належать до різних суспільних груп.

Отже, соціальність виступає тією основою, на якій базується єд­ність людини і природи, її суть. Як універсальна істота, людина не може існувати шляхом пристосування до навколишнього середови­ща. Людина об'єднує зусилля з іншими людьми для перетворення довколишньої дійсності відповідно до потреб, що постійно зміню­ються, і створює світ матеріальної та духовної культури. Суспільне життя, як і суспільна людина, виступають результатом і водночас передумовою такої творчо перетворювальної діяльності. Отже, сус­пільство і людина, як суспільна істота, є там, де є культура своє­рідна надприродна нормативно ціннісна система, що регулює жит­тєдіяльність суспільної людини. Суспільство ґрунтується на єдності культурних норм, а не на функціональному розподілі організмів чи на органічній розбіжності їх потреб та стимулів. Це надбіологічна форма спільної життєдіяльності. Культура не лише виконує регуля­тивну функцію, а є соціальною пам'яттю, що компенсує нестачу ге­нетичного механізму успадкування інформації, необхідної для соці­ального буття людини. Звідси випливають принципові висновки стосовно суттєвих характеристик людини. Людина постає як істота соціокультурна, активнодіяльнісна, творча, така, що створює цін­ності та орієнтується на них, тобто духовна.

8. «Реальна умова буття людини як духовно-тілесної істоти розширення людської тілесності, додаткова тілесна оболонка, інтимний зв'язок людського «Я» з частиною предметного світу ─ це власність»/С.Л.Франк/.

Розкрийте зміст виразу. У чому глибинне екзистенційне значення для людини приватної власності? Що в першу чергу уможливлює приватну власність, уможливлюючи, відтак, підприємництво?

Буття людини охоплює різні сфери (аспекти, виміри), які тільки в єдності уможливлюють таку складну істоту, як людина. Як зазначалося, вона є передусім біологічним організмом, тілом. «Я» зливаюся зі своїм тілом, не існую поза ним. Однак «Я» не тільки тіло, «Я» ототожнюю себе також зі своїми переживаннями — думками, емоціями, сподіваннями: «Я» думаю, хочу та ін. «Я», отже, зливаюся з моєю психікою (свідомістю). Крім цього, «Я» є членом суспільства (сім´ї, робочого колективу, суспільних і політичних організацій). «Я» є, наприклад, батько, викладач філософії. Тут «Я» ототожнює себе з певною соціальною роллю, задає соціальний вимір своєму буттю. І нарешті, «Я» може визначити себе як духовну (культурну) істоту. «Я» є носієм певних духовних цінностей — моральних, релігійних, правових, художніх тощо. Отже, в бутті людини можна виділити такі сфери: тілесність, свідомість, соціальність і духовність. Про те, що людське буття поєднує різні сфери, філософи та світові релігії проголошували давно. Так, Платон і Арістотель виділяли в людині тіло і душу. Згідно з християнством душа людини може причаститися до духовності, й людське буття набуває тричленної структури — тіло, душа і дух. Таку структуру буття приписує людині М. Шеллер. З XIX ст. філософи і соціологи усвідомили, що соціальність є також невід´ємною сферою буття людини.

Загалом структура сфер буття людини (тіло — свідомість — соціальність — культура) відкриває доступ до розуміння багатьох явищ людського життя.

Впродовж багатьох сторіч біль­шість людей була реально відлучена від маєтності, від влади, від надбань високої культури. Карл Маркс позначив такий стан людського буття поняттям "відчуження". Його постійно діючою умовою він вважав приватну власність. Причому потерпають від неї й самі власники, й ті, хто власності позбавлений. Це дві однобічності єдиного життєвого процесу. Й оскільки це однобічності, результати деформації людського буття, то вони однаково є формами вияву "негативно люд­ського". Це егоїзм - і заздрість, насолода - і страждання, корисливий визиск - і непосильна праця тощо. Отже, вважав Маркс, щоб повернути людське буття до стану достотності, слід відновити його цілісність, подолати відчуженість. Здійснити це можна лише через "позитивне усунення приватної власності", шляхом послідовної трансформації капіталістич­ного суспільства в комуністичне, що мислилося як таке, де вільний розвиток кожного є умовою всебічного розвитку всіх. 

Семен Франк, котрий тлу­мачив власність як продовження людського "Я", був переко­наний, що приватна власність як безмежне володарювання над певною частиною матеріальних благ спричиняє обме­женість людського буття. Обмеженість ця долається шляхом обмеження прав приватної власності з боку суспільного ці­лого, яке визнає права приватної власності як умову вільної ініціативи, але не як суб'єктивне домагання.