Реферат на тему: «Літературна та громадська діяльність Лесі Українки»

Підготував:

учень 9-А класу

Євдокимова Дениса

Зміст

І. Анотація 3

ІІ. Основна частина 4

1. Життєвий і творчий шлях Лесі Українки. 4

2.Історичне значення творчої спадщини Лесі Українки. 10

3. Власне ставлення до творчості й постаті Лесі Українки. 13

ІІІ. Висновок 15

Список використаних джерел 16

І. Анотація

У роботі висвітлюється життєвий та творчий шлях видатної української поетеси Лесі Українки, розповідається про стійкість її характеру та силу духа, вміння радіти життю, творче обдарування в багатьох різновидах літературної праці – поезії, драматургії,прозі, перекладах, фольклористиці, літературній критиці і публіцистиці.

Аналізується історичне значення творчості, громадської діяльності Лесі Українки, її місце в розвитку світової культури, вклад у літературу і культуру України та світу.

Акцентується увага на тому, що творчість поетеси й зараз залишається актуальною для читачів і дослідників.

Розкривається власне судження та ставлення до творчості й постаті Лесі Українки.

Іі. Основна частина

1. Життєвий і творчий шлях Лесі Українки.

Л ариса Петрівна Косач (Леся Українка) народилась 25 лютого 1871 року в місті Новограді – Волинському, тепер Житомирської області в сім’ї повітового службовця-юриста Петра Антоновича Косача та відомої української письменниці, громадської діячки Олени Пчілки.

П.А. Косач – батько Л. Українки

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач)

Олена Пчілка (О.П. Косач) – мати Л. Українки

У зв`язку з переведенням Петра Косача по-службі родина мешкала в Луцьку та Ковелі, а з 1882 року постійним її місцем проживання с. Колодяжне. Саме на Волині минуло дитинство Лесі. Мати доглядаючи, за дітьми ( а їх було 6 ) намагалась дати їм національне виховання. У їхній сім`ї шанували народні звичаї. Діти змалку ходили в національному одязі. З дитинства дівчинка кохалася в народних піснях і казках, в чотири роки уже читала і писала, в п’ять – грала на фортепіано і пробувала творити власну музику.

Рано виявився у Лесі й поетичний талант. Її вірш «Надія», датується 1880 роком, рідні ж згадують, що писати стала ще раніше. Свій перший вірш вона присвятила тітці Олені Косач, заарештованій за революційну діяльність. Ця подія надзвичайно схвилювала Лесю, відтоді в душі маленької дівчинки – майбутньої великої поетеси – проростали перші зерна протесту і непокори, розуміння того, що живе вона "у небезпечний час", який вимагає "боротись до загину".

Швидкому розвитку письменницьких здібностей Лесі Українки сприяла творча атмосфера, в якій зростала, її оточення, серед якого були Михайло Старицький, Микола Лисенко, Іван Франко. Великий вплив на її духовний розвиток мав дядько Михайло Драгоманов, відомий громадський і культурний діяч. Він намагався ввести Лесю у світ культури різних народів, виховати як свідому громадянку, консультував з найрізноманітніших питань.

В 1881 р. в Луцьку Леся з братом Михайлом пішли на річку Стир подивитися, як святять воду, застудилася і захворіла. Хвороба дала ускладнення. Пізніше виявилося, що в дівчинки туберкульоз кісток. Після операції на руці вже не могла мріяти про високу професійну майстерність музиканта. Та гри на фортепіано не зовсім ніколи не покинула – це була її розрада, втіха, її пристрасть.

Через недугу Леся вже ніколи не ходила до школи, та завдяки самоосвіті, феноменальним здібностям до мов, літератури, історії стала високоерудованою у цих галузях знань.

При сприянні матері у 1884 р. восени у львівському журналі «Зоря» було опубліковано два вірші «Конвалія» і «Сафо», під якими вперше з’явилось ім’я – Леся Українка. З того часу її твори все частіше публікуються в різних виданнях, а 1893 р. у Львові вийшла перша поетична збірка "На крилах пісень".

У 18 років для молодшої сестри написала підручник «Стародавня історія східних народів» , в якому проводила багато паралелей і порівнянь дійсності трьохтисячного минулого з сучасним. Цей підручник був доступний, лаконічний, цікавий.

З кінця 80-х років Леся Українка живе в Києві. Вона стає душею літературного об’єднання творчої молоді "Плеяда", Плеядівці намагались працювати для народу, ставили перед собою завдання розвивати українську культуру. Вони готують популярні видання з історії, географії,пишуть власні твори займаються перекладами,щоб ознайомити українського читачаз кращими досягненнями російської і європейської літератури.

З "Плеядою" пов’язаний початок роботи Лесі Українки – прозаїка. Вона пише оповідання "Така її доля", "Святий вечір", "Весняні співи", "Метелик" та ін., які публікуються в журналах "Зоря", "Дзвінок". Одночасно молода письменниця займається перекладами, віддаючи цій справі багато часу і енергії. Та найбільш уваги приділяє вона поезії Генріха Гейне. У 1893 р. у Львові з’явилась українською мовою "Книга пісень" німецького поета, куди ввійшли 92 переклади Лесі Українки.

Та це був час не лише невгамовної праці, крилатих злетів, надій і сподівань. Це одночасно й роки важких страждань молодої дівчини, у якої "була весна, та тільки за вікном". Пекуче боліла нога, вражена туберкульозом. Лікарі радили теплий клімат. І почалися мандрівки в теплі краї, у "добровільне вигнання". Перша поїздка 15-річної Лесі до Чорного моря викликала багато вражень, які вилились в ліричному циклі "Подорож до моря". А далі була Болгарія, з дуже дорогою для неї зустріччю з Михайлом Драгомановим, який там жив як політичний емігрант. Далі Крим і його поетичний резонанс "Кримські спогади" та "Кримські відгуки", "Іфігенія в Тавріді". Пізніше Італія, Єгипет. Грузія. «Тридцятилітня війна» з туберкульозом, як називала сама Леся Українка своє безкінечне лікування, гнала її по світах.

Леся Українка в Криму

В Криму в 1897р. Леся Українка познайомилась з С. К. Мержинським. Це була надзвичайна людина, революціонер-романтик. Лесю Українку вражала душевна краса цієї людини, постійне внутрішнє горіння, глибока інтелігентність, самовідданість у роботі. Мержинський високо цінував письменницьку працю Лесі Українки, шанував її талант, силу волі.

З Сергієм Мержинським

Через сприяння Сергія Костянтиновича поетеса знайомиться з редакцією петербурзького журналу "Жизнь", де публікує літературно-критичні. Велике горе спіткало Лесю Українку, колиу 1901р. помер Сергій Мержинський, людина, для якої вона "почала нову мрію життя, вмерла і воскресла".

Тим часом слова поетеси ширилися по Україні. 1898р. у статті "Леся Українка" журналу «Літературно-науковий вісник» І. Франко ставить її творчість поруч з Кобзаревою: "Від часу Шевченкового "Поховайте та вставайте, кайдани порвіте" Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої хворої дівчини".

У 1899р. у Львові виходить друга поетична книжка Лесі Українки "Думи і мрії", письменниця активно друкується в журналах "Народ", "Життя і слово","Літературно-науковий вісник", готує нову збірку. "Відгуки", яка вийшла у Чернівцях 1902р.

Особливе місце у творчій біографії Лесі Українки займає фольклор. Цьому прислужилась її невтомна систематична праця над збиранням скарбів народної духовної культури. Вона збирала і записувала обряди, пісні, думи у виконанні кобзарів, щоб врятувати від забуття.

З кінця 1905 до початку 1907рр Леся знов живе у Києві. У цей час працює в сатиричному журналі «Шершень», публікує цикл сатиричних творів про пана, де висміює тих, хто видавав себе за «друзів народу». А насправді дбав лише про свої вигоди, бере активну участь у громадсько-політичній діяльності. У цей час навіть була заарештована, разом з сестрою, але все обійшлось, і скоро обидві вже були на волі.

2 5 липня 1907р. Леся Українка виходить заміж за К.Квітка. чоловік одержав посаду в суді в Криму в Балаклаві, й подружжя переїхало туди, а згодом до Ялти.

В останні роки життя Лесі Українки невблаганно прогресувала хвороба, поетеса знов вимушена їхати. Влітку жила на Кавказі – в Кутаїсі, Хоні, Телаві, де служив її чоловік Климент Квітка, а на зиму виїжджала в Єгипет.

У

К. Квітка – чоловік Л. Українка

ці роки письменниця працює в якомусь особливому напруженні, ніби поспішаючи. Вогонь творчості змагався з гарячкою хвороби. Саме в такому стані писалися драматичні твори «Руфін і Прісцілла», «Камінний господар», «Лісова пісня», «Адвокат Мартіан», «Оргія».

Незважаючи на свій стан Леся Українка дбає про вшанування роковин творчої діяльності свого старшого товариша – І. Франка. Разом з іншими громадськими діячами України в кінці 1912р. організовує відзначення 40-річчя літературної і громадської діяльності Каменяра.

Подорожі стали для нею мукою. Вона мужньо готувалася до трагічного кінця. У березні 1923 року написала заяву до бібліотеки Наукового товариства ім.. Т. Шевченка прийняти її твори на депозит, 28 квітня востаннє приїхала до Києва, де відвідала присвячений їй вечір в клубі «Родина», в середині травня повернулася до Кутаїсі.

Боротьба і праця. Такий був зміст усього життя Лесі Українки, життя, гідного подиву і захоплення.

З голосу вмираючої дружини Климентій Квітка ще встиг записати народні пісні, а матері й сестрі Ользі Леся продиктувала зміст задуманої драми «На передмістю Олександрії». Тяжкохвору поетесу перевезли до Сурамі, але врятувати її вже ніхто не міг.

1 серпня 1913 року в невеличкому грузинському містечку Сурамі відходила у вічність Леся Українка - великий поет України і жінка з трагічною долею.

Тіло Лесі Українки перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі. Похорон поетеси перетворився у велику народну демонстрацію. Море людей, море квітів, жандарми зрізали червоні стрічки з вікнів, забороняли промови, співи, супроводжували процесію. Але людей прибувало, були й промови, співи. Вітчизна прощалась із своєю дочкою, творчість якої входила в безсмертя. Вона мала право сказати: "Обернуся в легенду".