Дт 281 “Товари на складі” – Кт 63

До інших найбільш типових помилок, пов’язаних з видом договору, відносяться ситуації, коли:

• бухгалтер ідентифікує господарські операції за видом договору, а не за змістом;

• неправильно трактує основний вид діяльності контрагента, а отже, неправильно визначає бухгалтерські рахунки для обліку операцій з таким підприємством;

В першому випадку це можуть бути послуги, що здійснюються між підприємством та фізичною особою на контрактній основі. Бухгалтерія відображає в обліку операції, виходячи, як правило, з типової схеми договору підряду, вважаючи, що фізична особа виконує функції підрядчика. Помилка бухгалтера – неправильний вибір типу договору для оформлення відносин.

У другому випадку підприємство роздрібної торгівлі працює з постачальниками товарів за типовими договорами купівлі-продажу, а з умов випливає, що фактично між організаціями укладено договір комісії, в якому підприємство є комісіонером, тому товар повинен бути оприбуткований поза балансом. По Кт 70 повинна бути відображена тільки винагорода комісіонеру.

Новий План рахунків має позитивні відмінності від попереднього в контексті відображення інформації щодо договірних зобов’язань. Тепер договірні зобов’язання обліковуються на позабалансовому рах 04 “Контрактні зобов’язання”. На рахунку 03 “Контрактні зобов’язання” здійснюється облік по деривативах (форвардних і ф’ючерсних контрактах, опціонах) та інших контрактах, розкриття інформації щодо яких передбачено відповідними положеннями (стандартами) обліку.

Дериватив – стандартний документ, що засвідчує право або зобов’язання придбати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому.

Основні ознаки форвардного валютного контракту:

• обов’язковий до виконання. Після його укладання суб’єкт господарювання не може відмовитися від контракту та зобов’язаний купити чи продати валютні кошти;

• це контракт на конкретну суму в іноземній валюті. Суб’єкт господарювання не може вибрати для купівлі або продажу суму, більшу або меншу від тієї, що вказана в контракті;

• контракт повинен бути виконаний на конкретну дату в майбутньому.

Ф’ючерсний контракт використовується з метою одержання спекулятивного доходу. У випадку використання ф’ючерсів для зменшення ризиків він стає схожим на форвардний контракт, якщо зміна цін задовольняє його власника, а у протилежному випадку схожий на опціон.

Особливістю опціонних контрактів є те, що вони можуть взагалі не виконуватися, якщо валютний курс змінився в сторону невигідну для держателя такого контракту.

Облік зобов’язань здійснюється в оцінці, передбаченій контрактами. Списуються контракті зобов’язання з рахунку у разі виконання, ліквідації, відмови від виконання, передачі або продажу зобов’язання за контрактом іншим особам.

Лекцій 3

Облік валютних операцій

План

1. Поняття валютних цінностей та операцій з ними.

2. Порядок визначення та відображення в обліку курсових різниць.

3. Рахунки в банках в іноземній валюті.

4. Облік операцій з готівковою іноземною валютою.

1. У ЗЕД розрізняють два близькі за значенням поняття “операції з валютними цінностями” та “операції в іноземній валюті”.

Операції з валютними цінностями – це такі операції, об’єктом яких виступає іноземна валюта у вигляді американського долара, японської ієни, євро тощо.

Операціями в іноземні валюті є господарські операції, вартість яких виражена в іноземній валюті, або господарські операції, що потребують розрахунків в іноземній валюті.

До валютних цінностей відносять:

• іноземну валюту – іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної держави. Визначення іноземної валюти подане в П(С)БО 21 “Вплив змін валютних курсів”;

• платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, векселі, боргові розписки, акредитиви, чеки, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи) виражені в іноземній валюті або банківських металах;

• банківські метали – золото, срібло, платина доведені до найвищих проб відповідно до світових стандартів і мають сертифікат якості.

Валютні кошти є основною складовою валютних цінностей підприємства і поділяються на підприємстві на:

• власні; • позикові; • особливого призначення (валюта, яка не належить в повному обсязі підприємству і відповідно до чинного законодавства тимчасово заблокована на транзитному валютному рахунку.

Кожній національній грошовій одиниці країн світу присвоєно цифровий та літерний код. Національні банки відповідних країн розробляють і затверджують Класифікатори іноземних валют, що регулюють режим застосування кожної валюти і поділяють її на три ступені конвертованості (Класифікатор іноземних валют України):

1. вільноконвертовані валюти держав, які без обмежень обмінюються на інші види валют і широко використовуються для здійснення платежів на міжнародних ринках. Курси цих валют встановлюються НБУ.

2. ВКВ держав, які широко не використовуються для здійснення платежів при міжнародних операціях і не продаються на головних валютних ринках світу.

3. неконвертовані валюти. Курси встановлюються тільки по окремих валютах.

2. Одним із основних принципів бухгалтерського обліку і фінансової звітності є принцип єдиного грошового вимірника. Операції в іноземній валюті відображаються як в національній грошовій одиниці України, так і у валюті розрахунків і платежів за кожною іноземною валютою окремо. Для переведення іноземної валюти в національну використовується валютний курс – це курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни.

Курс нац грошової одиниці до інших іноземних валют першої групи Класифікатора іноз валют визначається через крос-курси Франкфуртської валютної біржі. Офіційний курс гривні до нац валют країн СНД, що входять до другої групи Класифікатора визначається через крос-курс, який використовується Центральним банком Росії, а щодо всіх інших валют другої групи Класифікатора – через крос-курси, що публікуються газетою “Файненшл Таймс”.

Офіційний курс нац грошової одиниці використовується при здійсненні всіх безготівкових операцій, купівлі та продажу іноземної валюти, для відображення в обліку всіх операцій, що здійснюються в іноземній валюті. Офіційний курс використовують всі резиденти та нерезиденти, які проводять свою діяльність на території України незалежно від форм власності і господарювання та видів здійснюваних операцій.

Якщо господарська операція здійснюється в валюті, офіційний курс якої по відношенню до національної грош одиниці не встановлено НБУ, то перерахунок спочатку здійснюється в конвертовану валюту за офіційним курсом, опублікованим в газеті “Файненшл Таймс”, потім отриману суму в конвертованій валюті переводять в нац грошову одиницю у встановленому порядку.

Оцінку (котирування) валютного курсу можна здійснювати двома методами:

• прямий – валютний курс відображає ціну одиниці іноземної валюти через національну валюту (1 дол. США = 5,6 грн);

• непрямий – виражає ціну національної валюти через іноземну (1 грн = 0,2 дол. США).

Операції в іноземній валюті слід відображати у валюті звітності, тобто у гривнях із застосуванням валютного курсу на дату здійснення операції. Якщо на дату балансу та на дату здійснення розрахунків валютний курс змінився, виникають курсові різниці.

В залежності від виду діяльності, ході якої виникають курсові різниці, вони поділяються на операційні та неопераційні. В залежності від типу змін, що відбулися на валютному ринку, вони відображаються у складі доходів та витрат звітного періоду на рахунках

714 “Дохід від операційної курсової різниці”

744 “Дохід від неопераційної курсової різниці”

945 “Втрати від операційної курсової різниці”

974 “Втрати від неопераційної курсової різниці”

84 “Інші операційні витрати” (для операційної курсової різниці)

85 “Інші затрати” (для неопераційної курсової різниці).

Виключенням є відображення курсових різниць по фінансових інвестиціях в підприємства за межами України. Вони відображаються в складі додаткового капіталу на рахунку 425 “Інший додатковий капітал”.

Об’єктами визначення курсових різниць є монетарні статті.

Курсові різниці потрібно відрізняти від інших видів доходів і витрат, пов’язаних з валютними операціями. Зокрема від сумових різниць, які виникають при переоцінці валютних статей балансу, і різниць, поява яких викликається використанням різних видів валютного курсу. Наприклад, при продажу іноземної валюти на біржі (в комерційному банку) сумова різниця, що виникла не може класифікуватися як курсова, бо вона створюється у зв’язку із застосуванням двох видів курсу – офіційного і біржового. В результаті з’являється різниця між оцінками проданої валюти за офіційним і біржовим курсами на одну і ту ж дату.

Сумові різниці поділяються на два види:

• перший – сумові різниці, що виникають по валютних операціях, по яких застосовуються різні види валют (попередній приклад);

• другий – полягає в тому, що в грошовому зобов’язанні може бути передбачена оплата в національній валюті в сумі, еквівалентній певній кількості іноземної валюти. При цьому сума, яка підлягає оплаті в гривнях визначається за офіційним курсом на день виплати. Сума зобов’язань, виражена в іноземній валюті, перераховується в гривні на різні дати (оприбуткування товарів, їх оплата), внаслідок зміни курсу виникають сумові різниці.

Сумові різниці також, як і курсові можуть бути позитивними та негативними, що в обліку відображається у складі доходів (719 “Інші доходи від операційної діяльності”, 746 “Інші доходи від звичайної діяльності”) та витрат (949 “Інші витрати операційної діяльності, 977 “Інші витрати звичайної діяльності”).

3. Підприємства, що здійснюють ЗЕД, поряд з рахунками в національній валюті мають право на відкриття рахунків в іноземній валюті, де повинні зберігатися вільні грошові кошти в іноземній валюті. Обов’язковими рахунками для підприємства, які здійснюють ЗЕД є транзитний та поточний рахунки.

Транзитний валютний рахунок – це рахунок, призначений для зарахування валютної виручки підприємства. Використання цього рахунку є обов’язковим у зв’язку з необхідністю розподілу валютної виручки, що надходить від нерезидента у валюті першої групи Класифікатора іноземних валют.

Поточний валютний рахунок призначений для проведення безготівкових і готівкових розрахунків в іноземній валюті при здійсненні поточних операцій. Поточні операції, що проводяться на підприємстві в іноземній валюті, можуть бути торговельними та неторговельними.

Підприємства за власним бажанням можуть відкривати позиковий валютний рахунок та депозитний валютний рахунок.

Для філій або відокремлених підрозділів підприємств-резидентів, що здійснюють свою діяльність в Україні, відкривають окремий субрахунок валютного рахунку.

Валютні рахунки підприємствам, які здійснюють ЗЕД, дозволено відкривати в іноземних банках. Всі надходження на користь резидентів в іноземній валюті (виручка, дивіденди), що надійшли на валютний рахунок за кордоном, підлягають зарахуванню на валютні рахунки резидентів в українських уповноважених банках після сплати податків та інших зборів, що передбачені законодавством іноземної держави.

Підприємства, що здійснюють ЗЕД, можуть відкривати валютні рахунки в різних уповноважених банках на території України, що мають ліцензію НБУ на проведення валютних операцій. Відкриття підприємством рахунку в іноземному банку за кордоном потребує попереднього дозволу НБУ. При цьому підприємство повинно подавати звітність по залишках коштів на таких рахунках та інші відомості визначені НБУ.

Відкриття поточного рахунку автоматично тягне за собою відкриття транзитного валютного рахунку, оскільки на ньому буде проводитися зарахування сум іноземної валюти, що надійшла від іноземних партнерів.

Для відкриття поточного рахунку в іноземній валюті підприємство-резидент подає до банку такі ж документи, як і для відкриття звичайного рахунку.

Тимчасовий поточний рахунок в іноземній валюті – рахунок, призначений для зарахування коштів, що вносяться для формування статутного капіталу товариства.

Для систематизації і узагальнення інформації про господарські операції в різних валютах в бухгалтерському обліку проводиться перерахунок іноземних валют в національну валюту України по курсу встановленому НБУ на дату оформлення платіжно-розрахункових документів. Такою датою вважається:

• дата виписки платіжного доручення на перерахування іноземної валюти;

• дата виписки прибуткових і видаткових касових ордерів;

• дата митного оформлення матеріальних цінностей (робіт, послуг) по експортно-імпортних операціях.

Облік валютних коштів на рахунках в банку здійснюється на субрахунку 312 “Поточні рахунки в іноземній валюті” та 314 “Інші рахунки в банку в іноземній валюті” (транзитні, депозитні та інші рахунки в банку).

При здійсненні ЗЕД у підприємств виникає необхідність купівлі або продажу іноземної валюти. Ці операції здійснюються через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи. Для придбання валюти на біржі або її перерахування за кордон потрібно одержати індивідуальну ліцензію НБУ. Проводяться такі операції виключно на Міжбанківському валютному ринку, або на аукціонах НБУ через уповноважені банки за дорученням клієнтів. Купувати та продавати валюту, минаючи уповноважені банки, не дозволяється. Для здійснення цих операцій підприємство укладає договір з банком та сплачує йому за надання цієї послуги комісійну винагороду.

Підставою для купівлі іноземної валюти на Міжбанківському валютному ринку при розрахунках по торговельних операціях є:

• договір із нерезидентом;

• вантажна митна декларація у разі, якщо товар ввезено на територію України. Копія вантажної митної декларації засвідчується круглою гербовою печаткою і підписом керівника відповідної митниці;

• акт приймання виконаних робіт (наданих послуг) або інший документ, що засвідчує надання послуг, виконання робіт;

Для придбання іноземної валюти на МВР підприємство подає заяву в уповноважений банк та копію контракту. Після передачі заяви перераховує еквівалент в національній валюті в банк за аукціонним курсом попередніх торгів з комісійною винагородою уповноваженому банку та біржі.

На оригіналах документів, на підставі яких придбано іноземну валюту, проставляється відмітка банку про суму придбаної валюти. Копії цих документів із зазначеною відміткою завіряються печаткою і підписом керівника підприємства або нотаріусом і зберігаються в банку.

З операцій купівлі валюти стягується збір на обов’язкове державне пенсійне страхування. Він сплачується юридичними і фізичними особами в розмірі 1% від суми в гривнях, витрачених на купівлю валюти, без урахування комісійної винагороди по цих операціях.

Кошти в національній валюті, призначені резидентом для купівлі іноземної валюти, можуть бути переказані лише з поточного рахунку в національній валюті, визначеного як основного.

Придбана іноземна валюта надходить на по точний валютний рахунок клієнта та може бути переказана за межі України з нього або з кредитного рахунку.

При придбанні та використанні іноземної валюти НБУ виставляє певні вимоги:

• придбана та зарахована на поточний валютний рахунок іноземна валюта повинна бути використана відповідно до контракту або інших документів протягом 5 банківських днів;

• якщо після оплати залишилися кошти, вони повинні бути продані на найближчих біржових торгах на МВР. При цьому позитивна різниця, яка може мати місце направляється до державного бюджету, а негативні курсова різниця списується на витрати підприємства на рахунок 949 “Інші витрати операційної діяльності”.

Іноземна валюта може продаватися з двох причин:

1. обов’язковий продаж 50% виручки першої групи Класифікатора валют від експорту товарів (робіт, послуг);

2. за ініціативою підприємства для отримання коштів в національній валюті.

Обов’язковому продажу не підлягають кошти в іноземній валюті першої групи Класифікатора:

• що надходять у вигляді кредитів (позик, фінансової допомоги) від уповноважених банків, кредитно-фінансових установ, нерезидентів, міжнародних фінансових організацій;

• суми надходжень в іноземній валюті, які повністю спрямовуються резидентами на погашення заборгованості по цих кредитах;

• суми, що перераховуються на територію України в якості інвестицій;

• придбані на МВР для розрахунків з нерезидентами;

• повернуті від нерезидентів у зв’язку з тим, що взаємні зобов’язання не виконані, за умови, що ці кошти не були придбані на МВР;

• суми, що надійшли на користь резидентів-посередників за договорами комісії, доручення, консигнації і підлягають перерахуванню резидентам або нерезидентам (резиденти-посередники здійснюють обов’язковий продаж лише отриманої комісійної винагороди);

• суми, що надходять транспортним організаціям від експорту власних послуг і направлені ними на експлуатаційні витрати, пов’язані з обслуговуванням їх транспортних засобів за межами України.

Умови обов’язкового продажу не поширюються на іноземні валюти, які не належать до першої групи Класифікатора.

Експортна виручка зараховується на транзитний валютний рахунок. Після обов’язкового продажу частини виручки, та частина що залишилася, перераховується з транзитного на поточний валютний рахунок. Підприємства можуть сплачувати з транзитних рахунків витрати по транспортуванню, страхуванню вантажів, митні платежі, комісійні винагороди та інші витрати, у випадках дозволених законодавством. На суму цих витрат зменшується сума експортної виручки до моменту визначення частини, що підлягає обов’язковому продажу. Якщо вище перераховані витрати організація оплатила з поточного рахунку, то ця сума іноземної валюти перераховується з транзитного на поточний валютний рахунок.

В залежності від умов угоди, укладеної з банком, останній може самостійно здійснювати розподіл валютної виручки відповідно до чинного законодавства або вимагати подання зведеного доручення по розподілу валютної виручки. При несвоєчасній подачі зведеного доручення, валютна виручка продається уповноваженим банком в розмірі 100%.

Для продажу іноземної валюти з поточного валютного рахунку підприємство подає заяву в уповноважений банк.

В бухгалтерському обліку дохід від реалізації іноземної валюти на МВР відображається по Кт 711 “Дохід від реалізації іноземної валюти”, а еквівалент цієї валюти за курсом НБУ та комісійні, сплачені банку і біржі – по Дт 942 “Собівартість реалізованої іноземної валюти” (84 “Інші операційні витрати”).

При продажу безготівкової іноземної валюти уповноважені банки самостійно утримують збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та направляють їх до Пенсійного фонду.

Аналітичний облік по рахунках 312 “Поточні рахунки в іноземній валюті” та 314 “Інші рахунки в банку в іноземній валюті” ведеться в розрізі кожної іноземної валюти. Облік іноземної валюти в облікових регістрах аналогічний до обліку грошових коштів у національній валюті з тією лише відмінністю, що записи в них проводяться одночасно у двох валютах: відповідній іноземній і національній валюті, а при зміні курсу гривні до іноземної валюти відповідно до виписок банку в них відображається курсова різниця, що припадає на залишок валютних коштів на відповідному рахунку в іноземній валюті банку.

4) Використання готівкової іноземної валюти в Україні резидентами та нерезидентами дозволяється для:

• забезпечення витрат працівників на відрядження за кордон;

• оплати витрат працівників іноземних дипломатичних, консульських, торговельних та інших офіційних представництв, міжнародних організацій та їх філій;

• оплати праці працівників-нерезидентів, які працюють в Україні за контрактом з резидентом;

• забезпечення експлуатаційних витрат рейсів за кордон.

Документальне оформлення операцій з готівковою іноземною валютою аналогічне документальному оформленню руху грошових коштів в національній валюті, але на кожний вид валюти повинна бути відкрита окрема Касова книга.

Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, які мають ліцензію НБУ на здійснення операцій кулівлі-продажу готівкової іноземної валюти, мають право відкривати на території України власні пункти обміну валюти. Зазначені пункти обміну валюти повинні бути зареєстровані уповноваженими банками в регіональному Правлінні НБУ.

Інші юридичні особи-резиденти, що не допускали порушення валютного і податкового законодавства, можуть відкрити обмінний пункт тільки на основі агентської угоди з уповноваженими банками, з реєстрацією в регіональному Правлінні Національного банку України.

Робота пунктів обміну іноземної валюти регламентується Положенням про пункти обміну валюти і Порядком укладання агентських угод між уповноваженими банками і юридичними особами про відкриття обмінного пункту.

Для укладання агентської угоди юридична особа, яка хоче відкрити пункт обміну валюти, повинна звернутися з листом до уповноваженого банку з пропозицією підписати таку угоду. У разі отримання позитивної відповіді на свій лист юридична особа повинна подати уповноваженому банку:

• свідоцтво про державну реєстрацію підприємства;

• статут підприємства, в якому передбачено діяльність з організації обмінних пунктів;

• довідку обласного управління статистики про види діяльності підприємства;

• довідку про відкриті рахунки в банку;

• довідку про наявність необхідного обладнаного приміщення (наявність сейфу, сигналізації, організації охорони приміщення тощо);

• довідку про наявність необхідного технічного оснащення для роботи пункту обміну валют (настільна обчислювальна машина, прилад для перевірки справжності банкнот, персональний комп'ютер з необхідним програмним забезпеченням або РРО).

В агентській угоді мають бути обумовлені всі істотні умови діяльності обмінного пункту, обов'язки та відповідальність сторін, порядок винагороди та інші розрахунки.

Наступним етапом після підписання агентської угоди є реєстрація обмінного пункту в регіональному Правлінні НБУ.

Для такої реєстрації уповноважений банк повинен подати до обласного управління НБУ:

• копію агентської угоди;

• нотаріально завірену копію статуту підприємства;

• довідку комерційного банку про відкриття рахунку в іноземній або національній валюті і про наявність у агента приміщення, обладнаного відповідно до вимог щодо збереження валютних цінностей (наявність сейфа, сигналізації, організації системи охорони приміщення тощо);

• квитанцію про оплату;

• документи, подані раніше агентом уповноваженому банку.

Після розгляду документів видається довідка про реєстрацію пункту обміну валюти, в якому зазначається:

• назва банку (агента);

• номер реєстрації у відповідному управлінні НБУ;

• адреса пункту обміну валюти.

Довідка про реєстрацію пункту обміну валюти є дозволом для здійснення діяльності з обміну валюти. Вона знаходиться в пункті та підлягає поверненню до НБУ у разі закриття пункту.

Курси купівлі та продажу іноземної валюти протягом робочого дня не можуть змінюватись. Протягом операційного дня пункти обміну іноземної валюти продають готівкову іноземну валюту, як правило, за рахунок придбаної цього дня. При необхідності вони можуть здійснювати продаж іноземної валюти, придбаної минулого дня. В такому випадку курс продажу валют встановлюється обмінним пунктом з різницею не більше 10 % від курсу купівлі цієї валюти. В подальшому регулювання курсу маржі здійснюється Національним банком України в оперативному порядку. Недотримання розміру маржі, а також одностороннє здійснення тільки купівлі або продажу іноземної валюти, розглядається Національним банком України як порушення вимог ліцензій з припиненням виконання відповідних операцій.

Дохід, що отримується від операцій купівлі-продажу іноземної валюти, підлягає розподілу між уповноваженим банком, з яким укладена агентська угода, і обмінним пунктом, який одержує комісійну винагороду. Матеріальна відповідальність за грошові кошти в обмінних пунктах покладається на

касира, якому видається штамп із зазначенням найменування та місцезнаходження обмінного пункту, прізвищ та ініціалів касира.

Касири агента зобов'язані щодня подавати уповноваженому банку звіти, здавати залишки готівки у національній та іноземній валюті до каси банку.

Банки можуть встановлювати ліміт залишку в касі, який збільшується в вихідні дні банку для забезпечення безперервної роботи обмінного пункту. Понадлімітні суми національної та іноземної валюти повинні бути здані в уповноважений банк. Контроль за роботою обмінних пунктів здійснюють уповноважені банки.

Лекція 4 Облік розрахункових операцій

План

1. Основні види та норми розрахунків по ЗЕ операціях.

2. Кредитні операції у ЗЕД.

1. Розрахунки в міжнародній торгівлі – це система регулювання платежів по грошових зобов’язанях та вимогах, що виникають між державами, юридичними особами та громадянами різних країн на основі економічних, політичних, науково-технічних, культурних та інших відносинах. Більшість міжнародних розрахунків здійснюється через банки безготівковим способом. Для цього банки використовують свої закордонні відділення або кореспондентські відносини з іншими банками.

Основними формами безготівкових розрахунків резидентів із нерезидентами є банківський переказ, акредитив, інкасо, розрахунки чеками та векселями.

Найпоширенішою формою безготівкових розрахунків є банківський переказ, що є простий у здійсненні, короткий за строками та порівняно невисоким розміром оплати послуг банку. БП – це доручення банку своєму банку-кореспонденту виплатити певну суму грошей за розпорядженням і за рахунок переказодавця іноземному отримувачу (бенефіціару).

Однією із форм БП є документарний (умовний) переказ, суть якого полягає у переказі авансу за умови, що банк експортера (бенефіціара) здійснить фактичну виплату авансу на його рахунок лише проти надання транспортних (відвантажувальних) документів. При цьому зазначається період, протягом якого повинно бути проведене відвантаження і надання відвантажувальних документів.

Комерційні та товаророзпорядчі документи при БП направляються від експортера безпосередньо до імпортера, обминаючи банки. Комерційні банки лише виконують заяви на переказ або оплачують відповідно до умов кореспондентських угод виставлені на нього банківські чеки по контрактних зобов’язаннях іноземних імпортерів, а також виставляє платіжні документи і банківські чеки по грошових зобов’язаннях українських імпортерів.

Переказ коштів за кордон за дорученням клієнтів КБ проводиться на основі заяви на переказ.

В заяві на переказ обов’язково зазначається спосіб передачі платіжного доручення за кордон – застосовується одна із загальноприйнятих форм переказу: поштою або каналами SWIFT.

SWIFT – це міжнародна міжбанківська організація по фінансових розрахунках за допомогою телексу. Каналами системи SWIFT повідомлення передаються лише тим банкам, які входять до такої системи банківського зв’язку.

Порядок виконання представлених заяв на переказ залежить від наявності у комерційного банку іноземних банків кореспондентів. Можливі два варіанти виконання представлених заяв на переказ: самостійне виконання через систему банків-кореспондентів за кордоном (при наявності генеральної ліцензії); через інший укр. банк, в якому відкрито кореспондуючий рахунок даному комерційному банку.

Банк імпортера надсилає банку експортера платіжне доручення, в якому зазначається: повна назва платника, найменування банку платника, номер банківського рахунку, код валюти і сума платежу, повна назва бенефіціара і його адреса, найменування банку бенефіціара і номер його рахунку, найменування, номе і дата документу (контракту), за яким здійснюється оплата, особа, що несе витрати на здійснення переказу (банківська комісія, поштові або телеграфні витрати), призначення переказу (найменування товару і послуг, за які здійснюється оплата).

Відображення в бухгалтерському обліку розрахунків переказом

У імпортера
1	Перераховано з валютного рахунку кошти іноземному постачальнику в рахунок попередньої оплати	371	312
2	Оплачено рахунок іноз постачальника докумантарним переказом	632	312
3	Сплачено комісійну винагороду банку за здійснення операцій шляхом банківського переказу	92	312
4	Отримано товар від експортера	28	371, 632
У експортера
1	Одержано кошти на валютний рахунок від іноземного покупця в рахунок попередньої оплати	312, 314	681
2	Відвантажено продукцію іноз покупцю	362	701
3	Одержано кошти на валютний рахунок від іноземного покупця після відвантаження продукції	312, 314	362

З метою забезпечення надійності надходження товарів від іноз постачальника в разі здійснення авансових платежів покупець може виплачувати цю суму лише після отримання так званої гарантії авансу, що передбачає повернення авансу у випадку невиконання продавцем договірних зобов’язань по поставці.

Частка акредитивної форми в міжнародних розрахунках значно менша порівняно з банківським переказом, однак саме акредитив найповніше забезпечує своєчасне отримання експортної виручки, що відповідає інтересам експортера.

В практиці розрахунків існують різні види акредитивів:

За ступенем забезпечення:

• непідтверджений (банк, що бере участь в цій операції (авізуючий) не бере на себе зобов’язання по виконанню цього акредитиву)

• підтверджений (за виконання умов даного акредитиву відповідають і банк-емітент (банк імпортера) і підтверджуючий банк (банк експортера), за що останній отримує винагороду)

• безвідзивний (може бути анульований тільки за згодою експортера, на якого він відкритий)

• відзивний (в будь-який момент може бути анульований імпортером або банком)

За методом виконання:

• непокритий (акредитив, який банк відкриває, але не переказує валюту і дає тільки зобов’язання про сплату)

• покритий (банк-емітетн відкриває і одночасно переказує валюту)

• переказний (особа на користь якої відкрито акредитив, доручає банку здійснювати оплату іншим особам з такого акредитиву)

• револьверний (поповнюється в міру його використання)

Розрахунки у формі акредитиву проводяться наступним чином:

Акредитивна форма розрахунків може здійснюватися як за товари (роботи послуги), що експортуються так і імпортуються в Україну. Акредитив виставляється для розрахунків з одним постачальником. Його відкриває банк імпортера за поданням останнього заяви на відкриття акредитиву.

При укладанні контракту слід звернути увагу на те, щоб основні умови майбутнього акредитиву були сформовані чітко та повно. Зокрема, в контрактах повинно бути обумовлено: назва банку, в якому буде відкритий акредитив, вид акредитиву, назва авізую чого та виконуючого банків, порядок утримання банківської комісії, умови виконання платежу, перелік документів, проти яких повинен проводитися платіж, строки дії акредитиву.

Облік розрахунків акредитивами ведеться на рахунках 313 “Інші рахунки в банках в національній валюті” та 314 “Інші рахунки в банках в іноземній валюті” – у разі відкриття покритого акредитиву. На рахунках 601 “Короткострокові кредити банків в нац валюті” та 602 “Короткострокові кредити банків в іноз валюті” – у разі відкриття непокритого акредитиву.

Використання непокритого акредитиву
1	Відображення відкриття банком непокритого акредитиву	371	602
2	Оприбуткування товарів та надходження супровідних документів	28	632
3	Закрито розрахунки по виданих авансах	632	371
4	Погашено заборгованість перед банком	602	312
Використання покритого акредитиву
1	Відкрито покритий акредитив	314	312
2	Перераховано аванс постачальнику	371	314
3	Надходження супровідних документів та оприбуткування товару	28	632
4	Здійснення розрахунків	632	371

Незважаючи на те, що термін дії акредитиву узгоджується сторонами контракту, експортер повинен врахувати, що здійснення платежу і надходження валютної виручки має відбуватися протягом 90 календарних днів після відвантаження товарів. У разі порушення цього терміну стягується відповідна пеня. Акредитив надає більше гарантій, ніж простий вексель, але і коштує значно дорожче.

Найменш поширеною формою розрахунків при ЗЕД є документарне інкасо – це послуга, що пропонується банком, завдяки якій експортер в одній країні може одержати платіж від дебітора в іншій країні.

Розрахунки у формі інкасо здійснюються наступним чином:

Інкасова форма розрахунків вигідна для експортера тим, що банки захищають його право на товар до моменту оплати документів, а для імпортерів тим, що припускає оплату реально поставленого товару.

Основним недоліком інкасової форми розрахунків є тривалість обігу документів через банки і, відповідно, періоду їх сплати, який може тривати від декількох тижнів до місяця і більше. Крім того, імпортер має право відмовитися від оплати представлених документів і тоді понесе витрати, що пов’язані із зберіганням вантажу, його реалізацією третій особі або транспортуванням товару назад.

Облік операцій з використанням документарного інкасо не має специфічних відмінностей, тому для відображення таких операцій можна використовувати схему обліку для банківського переказу.

Банківським засобом платежу також виступають чеки. Вкладник має право виписувати чек, що підлягає обов’язковому погашенню лише за умови наявності спеціального банківського рахунку – чекового депозиту.

Чек – грошовий документ встановленої форми, що містить письмове розпорядження власника поточного рахунку банку про безумовну виплату певної суми конкретній особі або пред’явнику.

Для розрахунків з іноземними кредиторами використовуються комерційні чеки. Вони відрізняються від інших тим, що його приймають тільки на інкасо від бенефіціара і він не підлягає передачі. Комерційні чеки мають обмежений строк дії і якщо він не вказаний на чеку, то становить не більше 6 місяців.

Процес інкасування чеку наступний: іноземний покупець виписує чек на користь українського експортера і надсилає його поштою; експортер подає цей чек до свого банку в Україні; банк надсилає його до банку покупця, який перераховує суму за чеком і дебетує рахунок свого клієнта, тобто рахунок бенефіціара; після отримання платежу з банку покупця український банк зараховує гроші на рахунок експортера за вирахуванням плати за інкасо і поштово-телеграфних витрат.

Законодавством України передбачено здійснення вексельної форми розрахунків у ЗЕД. Резидент має право виписувати на користь нерезидента за імпортною операцією простий вексель. Поставка товарів може здійснюватися після виставлення векселя. При цьому ввезення товарів повинно бути здійснене не пізніше 90 календарних днів з моменту виставлення векселя.

При здійсненні вексельної форми розрахунків за експортними операціями строк зарахування виручки у іноземній валюті на рахунок резидента-експортера в уповноваженому банку не повинен перевищувати 90 календарних днів з дати митного оформлення товарів. Облік векселів отриманих ведеться на 342 субрахунку, а виданих на 622.

Платежі за товари можуть здійснюватися і у готівковій вільноконвертованій валюті шляхом внесення уповноваженим представником юридичної особи-нерезидента коштів до каси резидента або каси банку для подальшого їх зарахування на розподільчий рахунок резидента. Внести готівку до каси банку можна при виконання наступних умов:

• наявність експортного договору (контракту), в якому передбачено повну або часткову оплату готівкою іноземною валютою;

• загальна сума, прийнята банком за одним договором (контрактом), не може перевищувати 10 000 дол. США або еквівалент даної суми в іншій вільноконвертованій валюті за офіційним курсом НБУ на дату зарахування коштів.

Таким чином, форми міжнародних розрахунків відрізняються за ступенем участі комерційних банків в їх проведенні: мінімальна частка участі банків при банківському переказі (виконання платіжного доручення клієнта), більш значна – по інкасо (контроль за передачею, пересиланням товаророзпорядчих документів і видачею їх платнику) і максимальна частка участі банків при акредитиві. Відповідно зростає забезпечення платежу для експортера: мінімальне – при банківському переказі, за фактично поставлений товар, максимальне – при акредитиві, який є грошовою гарантією оплати відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив.

2. При здійсненні ЗЕД розрізняють різні види кредитів:

• комерційний – кредитування експорту, при якому експортер надає іноземному покупцю відстрочку платежу за угодою;

• вексельний – кредитування експорту (імпорту) під виданий або отриманий акцептований вексель;

• факторинг – форма кредитування, при якій розрахунки з експортером здійснює посередник (як правило, банк), який за певну комісію і банківський процент викуповує платіжні документи експортера;

• форфейтинг – форма кредитування експорту банком (або фінансовою компанією) шляхом купівлі ним векселів та інших боргових зобов’язань по зовнішньоторгових операціях;

• акцептний – полягає в акцепті банком векселя, який стає гарантією оплати експорту;

• овердрафт – форма кредитування експорту, за якою банк списує грошові кошти з рахунку клієнта понад залишок коштів на рахунку.

Відображення в бухгалтерському обліку експортера надання комерційного кредиту

1	Виставлено рахунок іноз постачальнику за відвантажені товари	362	702
2	Відображено відсоток по комерційному кредиту	362	732
3	Одержано виручку від покупця і відсотки за комерційний кредит	312	362

Надання вексельного кредиту також супроводжується нарахуванням відсотків.

Відображення в бухгалтерському обліку експортера надання вексельного кредиту

1	Виставлено рахунок іноз постачальнику за відвантажені товари	362	702
2	Одержано простий вексель від іноземного покупця	342	362
3	Нараховано відсоток по векселю	342	732
4	Одержано кошти від покупця у рахунок погашення векселя і відсотки	312	342

Умови факторингових угод полягають в тому, що при викупі рахунків посередник оплачує приблизно 4/5 вартості поставки, а іншу суму (за мінусом відсотка) оплачує після настання назначеного строку (незалежно від перерахування грошей покупцем).

Відображення в бухгалтерському обліку експортера факторингових операцій

1	Відвантажено товар іноземному покупцю	362	702
2	Отримано на валютний рахунок частину коштів за мінусом дисконту банку і певної частини вартості рахунку	312	602
3	Надійшла на валютний рахунок валютна виручка	312	362
4	Оплачено заборгованість по кредиту за рахунок отриманої валютної виручки	602	312

Кредит за овердрафтом визначається під час відкриття рахунку і не може перевищувати визначеної суми. Овердрафт надають особливо надійним клієнтам. З від’ємного залишку на рахунку стягують відсотки як і за звичайні кредити.

Відображення в бухгалтерському обліку імпортера овердрафту

1	Оприбутковано імпортний товар	28	632
2	Відображено ПДВ	641	632
3	Оплачено рахунок постачальника коштами з валютного рахунку	632	312
4	Оплачено рахунок з використанням овердрафту	632	602

Кредити в іноземній валюті можуть отримувати тільки юридичні особи-резиденти України для проведення діяльності, передбаченої їх статутом, для чого до банку необхідно подати заяву, документи, що підтверджують обгрунтованість о гримання кредиту (копія зовнішньоекономічного договору) і документи, що підтверджують фінансовий стант підприємства. При цьому уповноваженим банкам надається Інформація щодо строків погашення кредиту і сплати відсотків по ньому.

Нарахування та сплата відсотків по кредиту в іноземній валюті практично нічим не відрізняється від нарахування та сплати відсотків по гривневому кредиту.

Слід також враховувати, що будь-який кредит в національній або іноземній валюті повинен мати забезпечення у вигляді застави або поруки (гарантії) як мінімум на суму кредиту і запропонованих відсотків по ньому. З найбільшим бажанням комерційні банки беруть у заставу депозитні вклади. В якості об'єкту застави може виступати д нерухомість, але її оформлення є відносно трудомісткою процедурою, що дорого коштує підприємству (плата за нотаріальне оформлення складає 0,15% - 0,2% від суми договору застави). За відсутності нерухомості в якості застави банки приймають будь-яке інше майно (основні засоби, товари в обороті), а також векселі - заставу, яка найвигідніша для підприємства, оскільки не потребує обов'язкового нотаріального засвідчення і, отже, підприємство не несе витрат по оформленню.

Принципами кредитування є: цільовий характер позик, їх забезпеченість, строковість і обов'язковість повернення, а також застосування санкцій до порушників кредитної дисципліни.

Кредитування зовнішньої торгівлі включає кредитування експорту та імпорту. Отриманий кредит може бути довгостроковим та короткостроковим.

Аналітичний облік ведеться по кожному отриманому кредиту в іноземній валюті. Перерахунок заборгованості в іноземній валюті по кредитах відбувається на останню дату звітного періоду і на дату погашення кредиту. Курсові різниці за результатами переоцінки в бухгалтерському обліку відображаються у складі доходів (витрат) від неопераційної курсової різниці (рах 744 та 974 відповідно). Відсотки по валютних кредитах відносяться на фінансові витрати (рах 85 або 95)

1	Одержано на поточний валютний рахунок довгострокову (поточну)позику банку в іноземній валюті	312	502, (602)
2	Нараховано відсотки банку за користування кредитом	95	684
3	Визначено курсову різницю по валютному кредиту на дату погашення : при зменшенні валютного курсу при збільшенні валютного курсу	502, 602 974	744 502, 602
4	Сплачено відсотки за кредит	684	311, 312