Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Раздел_1.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
205.31 Кб
Скачать

1.3. Структура потенціалу підприємства

При формуванні та використанні потенціалу підприємства проводиться його декомпозиція на компоненти, встанов­люються їх функції і зв'язки, тобто здійснюється структуризація.

Чіткого та однозначного уявлення про структуру потенціалу підприємства поки не сформовано. Це обумовлено тим, що дослідження з даної проблеми здійснюються в рамках окремих проявів потенціалу. У результаті накопичено багатий інструментарій оцінки ринкових, виробничих, фінансових можливостей підприємства, але разом з тим відчувається недолік повноти охоплення та систематизованого підходу в представленні структури його сукупного потенціалу.

Оптимальна структура потенціалу повинна мати міні­мальну кількість компонентів, але, разом з тим, вони повною мірою повинні виконувати задані функції. Існує кілька можливих підходів до структуризації потенціалу підприємства:

  1. Блочно-модульна структуризація.

  2. Функціональна структуризація.

Блочно-модульна структуризація потенціалу підприємства заснована на взаємодії трьох складових, які охоплюють всі стратегічні компоненти підприємства, що дозволяють досягти поставлені цілі, та найбільш повно характеризують внутрішній стан підприємства - ресурсів, системи управління та діяльності персоналу (рис. 1.3).

Відповідно до ресурсної концепції, потенціал підприємства розглядається як система ресурсів, що вступають у взаємодію й обумовлюють досягнуті результати. Блок ресурсів, незважаючи на нібито однозначність їхнього трактування, в економічній літературі представляється різним набором модулів. Так, автори блочно-модульної структуризації пропонують у складі ресурсів виділяти кадрові, інформаційні, фінансові та матеріальні. Такий підхід, на наш погляд, упускає з розгляду цінні організаційні ресурси та нематеріальні активи.

Деякі автори розглядають у якості ресурсних складових тільки персонал і основні фонди, інші виділяють у складі ресурсів тільки людський, матеріальний і організаційний аспекти [6], що навіть при глобальному розумінні даних складових залишає за межами розгляду технологічні розробки, привабливість територіального розташування й інші елементи.

Найбільше поширення одержала концепція виділення в сукупності ресурсів наступних елементів:

  • технічні ресурси (виробничі потужності та їхні особливості, обладнання, матеріали і т. ін.);

  • технологічні ресурси (технології, наявність конкурентоспроможних ідей, наукові розробки й ін.);

  • кадрові ресурси (кваліфікаційний, демографічний склад працівників, їхнє прагнення до знань і удосконалювання, інтелектуальний капітал);

  • просторові ресурси (характер виробничих приміщень і території підприємства, розташування об'єктів нерухомості, комунікацій, можливість розширення й ін.);

інформаційні ресурси (кількість і якість інформації про внутрішнє та зовнішнє середовище, каналів її поширення,

Можливості розширення та підвищення вірогідності інформаційної бази і т. ін.);

  • ресурси організаційної структури системи управління (характер і гнучкість керуючої системи, швидкість проходження керуючих впливів і ін.);

  • фінансові ресурси (наявність і достатність власного та позикового капіталу, стан активів, ліквідність, наявність кредитних ліній і т. ін.).

Наведене вище групування теж не позбавлене певних недоліків, тому що в сучасних умовах конкурентне становище підприємства за інших рівних виробничих, організаційних і фінансових умов визначається ще й діловою репутацією підприємства, наявністю в нього позитивного іміджу, що, на наш погляд, правомірно розглядати як невід'ємний елемент системи ресурсів.

Узагальнюючи вищевикладене, блок ресурсів підпри­ємства, на наш погляд, повинен включати наступні складові (рис. 1.4):

Кожний із зазначених видів ресурсів становить сукупність можливостей досягнення цілей підприємством. Це означає, що маючи у своєму розпорядженні ті чи інші засоби виробництва, кадри, виробничі приміщення з певними характеристиками, спорудження та інші ресурси, підприємство тією чи іншою мірою здатне задовольняти потреби та запити потенційних покупців.

2. Крім ресурсної складової в сучасній економічній теорії виділяють блок системи управління. В управлінському блоці формулюється місія, розробляється стратегія розвитку, визначаються цілі на найближчу перспективу, ставляться задачі. У ньому, як правило, розрізняють три підсистеми:

1)планування - націлена на виявлення майбутнього потенціалу успіху. З урахуванням довгострокових цілей підприємство повинне вирішити, чи треба намагатися формувати новий потенціал або діяти за раніше наміченим курсом, тобто використовувати уже виявлений;

2)реалізації - має завданнями створення нового потенціалу та перетворення існуючого у фактори успіху. Підсистема, націлена на перетворення існуючого потенціалу у фактори успіху, повинна забезпечити трансформацію ком­петенцій і внутрішніх ресурсів, які відповідають ринковим шансам, у ринкові конкурентні переваги, що повинні, у свою чергу, впливати на рішення про закупівлі з боку покупця;

3) контролю - виконує функції перевірки ефективності здійснення планів і рішень (чи дотримуються плани, чи досягається адекватна конкурентна позиція, чи забезпечує ця позиція задовільні результати) і постійного контролю за вірогідністю планових передумов. Останнє пов'язано з тим, що будь-який план фактично базується на очікуванні певного розвитку ринкової ситуації, що відрізняється нестабільністю та мінливістю, і тому вимагає постійної перевірки на придатність у випадку можливих змін.

3. Особлива увага приділяється блоку діяльності персоналу, оскільки будь-яка 1)організація - це насамперед люди. Даний блок містить три складові:

аналітична діяльність персоналу - містить у собі наукові дослідження та розробки і є основою для виробництва того чи іншого ресурсу або продукції;

2)виробнича діяльність персоналу - охоплює безпосе­редньо діяльність, пов'язану зі здійсненням виробничого процесу;

3)комунікаційна діяльність персоналу - діяльність, спрямована на взаємодію з ринком. Вона виконує функції розробки та застосування комплексу маркетингових інструментів впливу на ринок (просування, стимулювання, ціноутворення, товарна політика). Разом з тим за допомогою комунікаційної складової забезпечується надходження інформації про зовнішнє середовище, яка необхідна для управління на етапі планування та розробки стратегічних цілей.

Залежно від специфіки підприємства в його внутрішній структурі виділяють наступні функціональні області: мар­кетинг, виробництво, кадри, менеджмент, фінанси, інформацію, наявність яких обумовлює необхідність функціональної структуризації потенціалу підприємства. У рамках кожної функціональної області формується свій внутрішній потенціал, який умовно можна структурувати на об'єктний і суб'єктний залежно від ознак, що лежать у його основі (існування поза людиною, зовнішнє стосовно неї або існування, обумовлене діяльністю людей).

До об'єктних складових (пов'язані з матеріально-речовинною та особовою формою потенціалу підприємства. Вони споживаються і відтворюються в тій чи іншій формі в процесі функціонування потенціалу підприємства) відносяться:

  • виробничий потенціал;

  • інноваційний потенціал (характеризує можливості підприємства в сфері розробки та впровадження інновацій);

  • фінансовий потенціал;

  • потенціал відтворення (характеризує можливості діючої системи формування та відновлення основних фондів забезпечення необхідного рівня конкурентоспроможності продукції підприємства);

До суб'єктних складових потенціалу підприємства, які пов’язані із суспільною формою їх відновлення. Вони не споживаються, а становлять передумову, загальноекономічний, загальногосподарський, соціальний чинник раціонального споживання об’єктивних складових. відносять:

  • науково-технічний потенціал (характеризує здатність працівників підприємства здійснювати наукові дослідження та розробки, спрямовані на удосконалення виробничих і техно­логічних процесів, диференціацію видів продукції);

  • маркетинговий потенціал (здатність підприємства систематизовано й планомірно спрямувати всі свої функції (визначення потреб і попиту, організація виробництва, продаж і післяпродажне обслуговування) на задоволення потреб споживачів і використання потенційних ринків збуту);

  • управлінський потенціал (навички та здібності керівників усіх рівнів управління з формування, організації, створення належних умов для функціонування та розвитку соціально-економічної системи підприємства);

  • потенціал організаційної структури управління (характеризує можливості сформованої організаційної структури управління забезпечувати високий рівень ефективності функціонування підприємства в умовах мінливості зовнішнього середовища. Це загальнокорпоративний управлінський (формальний та неформальний) механізм функціонування підприємства);

На особливу увагу в структурі потенціалу підприємства заслуговують: трудовий, інфраструктурний та інформаційний. Їх не можна однозначно віднести чи то до суб’єктивних, чи то до об’єктивних складових.

  • інформаційний потенціал (характеризує можливості створеної інформаційної бази гарантувати своєчасне та повне насичення підприємства достовірною вхідною, вихідною, нормативно-довідковою, оперативною інформацією для прийняття рішень у процесі господарської діяльності підприємства та досягнення цілей його розвитку);

  • інфраструктурний потенціал (характеризує при­ вабливість місця розташування підприємства з погляду розвитку ринкової інфраструктури, транспортних комунікацій та інших факторів).

  • кадровий потенціал (сукупність здібностей і можливостей кадрів забезпечувати ефективне функціонування організації,).