8. Міжнародний ринок боргових зобов’язань: суть та структура.

Міжнародний ринок боргових зобов'язань — сфера обігу боргових зобов'язань, що гарантують кредиторові право стягувати борг із боржника. З ін-ституційного погляду, міжнародний ринок кредитних ресурсів — сукупність установ і організацій, за допомогою яких здійснюється рух позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Кредиторами є приватні банки, фірми, небанківські фінансові інститути. Джерела міжнародного кредиту такі:

— тимчасово вивільнена у підприємств у процесі кругообігу частина капіталу в грошовій формі;

— грошові накопичення держави, мобілізовані банками;

—- грошові заощадження населення, мобілізовані банками.

Міжнародний ринок боргових зобов'язань складається з двох головних сегментів: міжнародного ринку банківських кредитів та міжнародного ринку боргових цінних паперів (міжнародного ринку облігацій). Разом з тим важливо зауважити, що впродовж останніх років спостерігається тенденція до сек'юритизації боргових зобов'язань (переважання на міжнародному ринку кредитних ресурсів емісії боргових цінних паперів над звичайними банківськими кредитами — іноземними і синдикованими єврокредитами, оскільки останні менш привабливі для представників промислово розвинених країн).

9. Міжнародний ринок банківських кредитів: суть, суб'єкти та функціональне призначення.

Міжнародний ринок банківських кредитів — сфера ринкових відносин, де здійснюється рух позикового капіталу між країнами на умовах повернення та платності, формується попит і пропозиція кредитних ресурсів та позикового капіталу. Рух кредитних ресурсів на міжнародному ринку боргових зобов'язань здійснюється на загальновідомих принципах: обов'язкового повернення коштів, терміновості, платності і забезпеченості.

До основних суб'єктів міжнародного ринку банківських кредитів належать:

— Світовий банк та його організаційні структури;

— держави;

—- корпоративні позичальники;

— банки і фінансові інституції;

— фізичні особи.

Місце і роль міжнародного ринку банківських кредитів у світовій економічній системі визначаються, насамперед, функціями міжнародного кредиту, які відображають особливості руху міжнародного позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Міжнародний кредит виконує такі функції:

— забезпечує перерозподіл фінансових ресурсів;

— активізує процеси концентрації і централізації капіталу, його нагромадження у рамках світового господарства;

— забезпечує економію затрат обігу у сфері міжнародних розрахунків, прискорює процес реалізації товарів (робіт, послуг) і сприяє цим самим зростанню обсягів світової торгівлі;

— сприяє урядам в отриманні іноземної валюти для стабілізації економіки чи рефінансування зовнішньої заборгованості.

Міжнародний ринок банківських кредитів виник у 50-ті роки XX от. Його основні сегменти такі:

— ринки традиційних коротко-, середньо- і довгострокових іноземних кредитів;

— ринок середньо- і довгострокових (від 1 до 16 років і більше) еврокредитів (синдикованих кредитів, що застосовуються у міжнародній практиці з 1968 р.)"

У міжнародному кредитуванні широко застосовуються синдиковані кредити, які надаються переважно у формі єврокредитів міжнародними консорціумами (синдикатами) банків. Основними причинами, що зумовлюють об'єднання банків у синдикати, є: прагнення збільшити ресурсні фонди, розширити коло учасників за рахунок збільшення кількості банків, що розміщені в різних країнах, а головне — розподілити ризики між учасниками банківського консорціуму. Синдикований ринок єврокредитів характеризується високою активністю і низькою вартістю. Перший синдикований кредит був наданий Австрії наприкінці 1960-х років Банківським трастом (Bankers Trust). З

1980-х років обсяги синдикованих банківських кредитів почали швидко збільшуватися і вже в середині 1990-х років становили 40—58 % євровалютних позик, випередивши за обсягами традиційні міжнародні банківські кредити.

10. міжнародний ринок боргових цінних паперів

Міжнародний ринок боргових цінних паперів — складова міжнародного ринку кредитних ресурсів і, водночас, сегмент міжнародного ринку цінних паперів, де обертаються фінансові інструменти — короткострокові (строк погашення — від 1 дня до 1 року) та довгострокові (строк погашення — понад 1 рік) боргові зобов'язання, що засвідчують боргові відносини між кредитором та позичальником.

Серед довгострокових боргових зобов'язань виокремлюють такі:

— боргові зобов'язання центральних або місцевих органів влади, що формують державний борг;

— боргові зобов'язання приватних фірм, гарантовані урядом, що формують гарантований державою борг;

— боргові зобов'язання приватних фірм, не гарантовані урядом, що формують приватний, негарантований державою борг.

11. Види цінних паперів міжнародного ринку боргових цінних паперів.

1. Іноземні облігації — цінні папери, емітовані нерезидентом у національному фінансовому центрі та в національній валюті. Валюта їх емісії є іноземною для емітента. Емісія іноземних облігацій регламентується законодавством з цінних паперів країни-емітента, але на практиці їх обіг значною мірою відповідає принципам євроринків. Розміщення іноземних облігацій здійснюється на одному з національних ринків і гарантується банківським синдикатом. На ринках іноземних облігацій інвесторами є переважно страхові компанії, ощадні банки та пенсійні фонди, тобто ті, що прагнуть максимального зниження ризикованості вкладень. У сучасних умовах емітентами іноземних облігацій залишилися тільки провідні країни, зокрема США, Японія та Швейцарія.

Єврооблігації — боргові цінні папери на пред'явника, що випускаються позичальником (як правило, в іноземній валюті) для отримання довгострокової позики на євроринку. Дохід за єврооблігацією сплачується раз на рік, а погашення відбувається наприкінці строку разовим платежем або упродовж певного строку з фонду погашення. Основні особливості цього фінансового інструменту такі:

— єврооблігації розміщуються, як правило, одночасно на фінансових ринках кількох країн, на відміну від традиційних іноземних облігаційних позик;

— єврооблігації купуються інвесторами різних країн на базі котирування їх національних бірж;

— емісія єврооблігацій меншою мірою, ніж емісія іноземних облігацій, регулюється державою, не підпорядковується національним правилам проведення операцій з цінними паперами тієї країни, валюта якої є валютою позики;

— валюта єврооблігації не обов'язково має бути національною грошовою одиницею ні для емітента, ні для інвестора;

— єврооблігації, як правило, — цінний папір на пред'явника (bearer bonds) з фіксованою відсотковою ставкою;

— гарантійне розміщення єврооблігацій здійснюється емісійним транснаціональним синдикатом;

— випуск та обіг єврооблігацій відбуваються згідно з правилами та стандартами, що встановилися на ринку;

— утримувачам єврооблігацій дохід сплачується у повному обсязі, без податку на відсотковий дохід (withholding tax), що стягується в країні емітента.

Зазначені особливості зумовлюють специфічність функцій ринку єврооблігацій. Ринок єврооблігацій забезпечує відносно більшу міжнародну мобільність капіталу, оскільки сприяє залученню широкого кола позичальників та інвесторів. Прискорюючи диверсифікацію фінансових активів, єврооблігації допомагають інвесторам у швидкому формуванні портфелів з мінімальним ризиком.

Переважна більшість єврооблігацій випускається міжнародними корпораціями (приблизно 2/3 всіх єврооблігаційних позик), решта — приблизно однаковими частинами державними органами та міжнародними організаціями. Отже, ринок єврооблігацій — важливе джерело фінансування середньо- і довгострокових інвестицій транснаціональних корпорацій, тоді як держави використовують єврооблігаційні позики для покриття дефіциту держбюджету і рефінансування старих позик.

Облігації міжнародного фінансового ринку можна поділити на три великі категорії:

1) облігації з фіксованою ставкою відсотка (найпоширенішим інструментом цієї категорії є проста облігація — облігація з фіксованою відсотковою ставкою, без права дострокового погашення та конвертації в акції);

2) облігації з плаваючою купонною ставкою (найпоширенішим інструментом цієї категорії є нота з плаваючою ставкою — облігації, купонні платежі, за якими раз на шість місяців встановлюються на рівні найвідомішої та репрезентативної відсоткової ставки грошового ринку (зазвичай ЛІБОР) плюс/мінус певна маржа, що визначається ступенем ризику);

3) облігації, що пов'язані з акціями емітента (поділяються на конвертовані облігації, які за бажанням інвестора можуть бути конвертовані у прості акції того самого емітента; облігації з варантами на акції, що дають право на придбання/купівлю акцій).

Євроноти — 1—6-місячні векселі або депозитні сертифікати (строком від 7 до 365 днів), що випускаються першокласними позичальниками за межами країни походження валюти в рамках середньострокових кредитних програм з банківською гарантією (підтримкою) розміщення. Вони забезпечують позичальнику більшу ліквідність, більші гарантії надання кредиту, можливість отримання резервних кредитів та більший прибуток.

Кредитні рейтинги визначають відомі у світі рейтингові агентства "Mood's" та "Standard & Poor's"

12. міжнародні ринки титулів (або прав) власності.

Міжнародні ринки титулів (або прав) власності — сфера купівлі-продажу цінних паперів, що засвідчують участь інвестора в капіталі підприємств. До таких цінних паперів належать акції та депозитарні розписки.

На сьогодні глобалізація ринку титулів власності ще не досягла рівня, притаманного, наприклад, світовому ринку валют або міжнародному ринку боргових зобов'язань. Більшість акцій, що продаються на національних фондових ринках США та інших промислово розвинутих країн, емітовані місцевими корпораціями. Хоча схильність інвесторів купувати акції національних компаній виявляється ще досить виразно, проте нині почастішали випадки "глобальних" емісій акцій ТНК. Упродовж останніх десятиліть багатонаціональні корпорації активно включилися у процес емітування своїх акцій спеціально з метою їх поширення в інших країнах. Щоб вийти з такими емісіями на міжнародний ринок, вони вносять свої акції в курсові бюлетені на біржах різних країн. Деякі ТНК для емісії й одночасного розміщення акцій на зарубіжних ринках об'єднуються в синдикати.

До цінних паперів, що обертаються на міжнародних ринках середньо- і довгострокового капіталу, належать євроакції. Євроакції— акції, які емітуються міжнародними кредитно-фінансовими інститутами і розміщуються одночасно на різних ринках. Цей вид цінних паперів з'явився на початку 1980-х років на додаток до облігацій, конвертованих в акції, та іноземних акцій. Іноземні акції, котрі передували появі євроакцій, були двох видів: ті, що емітувалися та котирувалися в іноземному фінансовому центрі, й ті, що продавалися в різних країнах, але котирувалися тільки у країні емісії.

Євроакції продаються на євроринках і котируються у будь-якому фінансовому центрі (переважно у Лондоні, а також у Люксембургу та Сінгапурі). Продаж здійснюється міжнародними банківськими синдикатами за євровалюти.

Національні ринки значно впливають на міжнародний ринок цінних паперів; ступінь впливу залежить від обсягу та розвиненості кожного з цих ринків. Одним із найважливіших показників ринку є його капіталізація. Капіталізація ринку — показник, що відображає ринкову вартість усіх компаній, які беруть участь в операціях на фондовому ринку. Ринкова вартість компаній визначається як добуток курсової вартості її акцій на кількість акцій, що перебувають в обігу. Найвищий показник капіталізації має ринок акцій США, друге місце займає ринок Японії, а три найбільших ринки світу (США, Японії і Великої Британії) мають спільний показник капіталізації, що становить 77 % світового ринку акцій.

13. міжнародні ринки похідних фінансових інструментів (деривативів).

Міжнародні ринки похідних фінансових інструментів (деривативів)

охоплюють обіг групи нових фінансових інструментів, що використовуються для передавання або нейтралізації ризиків.

Фінансові деривативи — інструменти торгівлі фінансовим ризиком, вартість яких прив'язана до ціни інших активів (ціни товарів або акцій, курсу валюти, відсоткової ставки). Розрізняють два механізми обігу фінансових деривативів:

1) торгівля деривативами на біржах;

2) торгівля деривативами поза біржами.

В операціях хеджування, як і в спекулятивних операціях, зазвичай використовуються різні модифікації трьох різновидів строкових угод:

— класичні строкові контракти (форварди та ф'ючерси);

— строкові угоди з правом відмови від їх виконання (опціони);

— строкові контракти, ускладнені зустрічними обмінними операціями, пов'язаними з негайною поставкою (валютні та боргові свопи).

14. фінансові деривативи: (ф’ючерси, форварди, опціони, свопи).

Ф'ючерсний контракт — зобов'язання купити або продати визначену кількість фінансових інструментів або товару за узгодженою сторонами угоди ціною на строковій біржі.

Форвардний контракт — угода купівлі-продажу товару, іноземної валюти або фінансового інструменту з поставкою та розрахунком у майбутньому. Форвардний контракт укладається на гнучких умовах: може бути встановлено будь-які строки та суми операцій і не вимагається внесення гарантованого депозиту.

Опціон — різновид строкової угоди, котра надає його власнику (не зобов'язує, як форвард чи ф'ючерс) право купити (Call Option) або продати (Put Option) товар, валюту чи фінансовий інструмент протягом певного строку за обумовленою ціною в обмін на сплату визначеної суми (маржі, премії). Опціон не є обов'язковим до виконання, використовується для хеджування і спекуляції.

Розрізняють два види багаторівневих строкових угод, ускладнених зустрічними обмінними операціями, пов'язаними з негайною поставкою валюти:

— валютні свопи поєднують різноспрямовані обміни валют із негайною (спот) та терміновою (форвард) поставкою;

— боргові (купонні) свопи забезпечують обмін валюти як основної суми боргу, так і доходів від позики у вигляді відсотків.

15. строкові угоди.

строкові угоди — операції купівлі-продажу валютних та фінансових ресурсів, у рамках яких платіж (поставка визначеної суми у конкретних грошових одиницях) здійснюється в обов'язковому порядку через установлений проміжок часу (зазвичай від одного тижня до півроку).