Примітки

1. Державне регулювання економіки: Навч. посібник / С. М. Чистов, А. Є. Никифоров, Т. Ф. Куценко та ін. – К. : КНЕУ, 2000. – 316 с.До економічних функцій держави автори відносять: 1)емісійну; 2)формування правових засад функціонування економіки; 3)усунення вад ринкового саморегулювання (захист конкуренції, продукування чистих і змішаних суспільних товарів, реагування на можливість виникнення негативних екстерналій, розв’язання проблеми неповноти ринків, формування інформаційної інфраструктури, стабілізаційну політику); 4) перерозподіл доходів; 5) забезпечення людей обов’язковими товарами.

2. Російський вчений Є. Ясін вважає, що мінімальний набір функцій держави (“ліберальний мінімум”) має включати: формування законодавства, забезпечення законності та правопорядку, вирішення суперечок на основі законів (суд), примус до виконання законів і судових рішень (функції держави як "нічного сторожа"); оборону і безпеку, захист від зовнішніх загроз; забезпечення макроекономічної стабільності (Ясин Е. Государство и экономика на этапе модернизации / Е. Ясин // Вопросы экономики. - 2006. - №4. - С. 5).

3. Представники ліберального і неоліберального напрямів економічної науки вважають, що держава може сприяти розвиткові економіки через створення, корекцію і втілення в життя відповідних “правил гри”, а не через пряме державне втручання в сам економічний процес. Свої загальні функції держава має виконувати через: формування законодавчої бази, адекватної вимогам ринкової економіки; захист прав власності та контрактів; створення умов для ефективної конкуренції; створення оптимальної податкової системи; проведення ефективної грошово-кредитної політики; розбудову системи ринків і ринкових інститутів; формування інформаційної інфраструктури ринку.

4. Зокрема, функція боротьби з бідністю та проведення політики пере­розподілу доходів з метою зниження соціальної нерівності у суспільстві запере­чується ідеологами неолібералізму, оскільки обмежує свободу індивіда, ставля­чи його в залежність від держави.

5. Розробники концепції інформаційної асиметрії (Дж. Акелроф, М. Спенес, Дж. Стігліц) обгрунтували наступні положення: 1) інформація, яка використовується для прийняття економічних рішень, є різноманітною; 2) учасники ринку, як правило, мають різний рівень інформованості про стан ринку, товарах, конкурентах; 3) для здійснення ринкової операції учасники повинні обмінюватися сигналами, тобто інформацією, причому ці сигнали можуть передавати як істинну, так і недостовірну інформацію в розрахунку на отримання односторонньої вигоди за рахунок партнера. Cоциально-экономические проблемы информационного общества: монография / под ред. д.э.н. Л. Г. Мельника, к.э.н., доц. М. В. Брюханова. – Вып. 2. – Сумы : Университетская книга, 2010. – С. 205-223).

6. Соколовська А. Економічна функція держави та особливості її виконання в Україні / А. Соколовська // Економіка України. - 2007. - №3. - С.21.

7. Щодо освітніх послуг, то найбільшого поширення набула думка про доцільність державного фінансування початкової та середньої освіти, яке має стати фундаментом створення рівних стартових можливостей для дітей з різних сімей. Тим часом підходи до участі держави у фінансуванні вищої освіти є більш різноманітними - від повного перекладання відповідних витрат на плечі інди­віда до їх повного державного фінансування. Однак найбільше число прихиль­ників здобула модель змішаного фінансування вищої освіти.

Аналогічна модель вважається найбільш прийнятною і у сфері охорони здо­ров'я, її доцільність обґрунтовується тим, що, з одного боку, жодна людина не може бути виключена з системи медичної допомоги з огляду на негативні на­слідки від цього як для індивіда, так і для соціуму. З іншого боку, повне фінансу­вання державою такої допомоги (тобто її безплатний характер для окремих індивідів) послаблює стимули до профілактики захворювань і посилює стиму­ли до надмірного споживання медичних послуг і, як наслідок, до незмірного зростання державних витрат на охорону здоров'я. Щодо конкретної моделі роз­поділу медичних витрат між державою та індивідом, то найбільш прийнятною вважається модель змішаної бюджетно-страхової системи їх фінансування [7, с.23].

З огляду на можливість різних підходів до поєднання державних і ринко­вих засад у фінансуванні освіти та охорони здоров'я, визначено мінімально до­пустимий рівень державної присутності у цих сферах: для освіти він становить 5-7% ВВП, а для охорони здоров’я (за рекомендаціями ВООЗ) - 5% ВВП (Соколовська А. Економічна функція держави та особливості її виконання в Україні / А. Соколовська // Економіка України. - 2007. - №3. - С.23).