Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Мацелюх та ін. Основи економічної науки_Навчаль...doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
2.91 Mб
Скачать

Примітки

1. Першу спробу визначити джерела національного доходу зробили меркантилісти, які вважали, що багатство суспільства (вони не вживали термін „національний дохід”) накопичується у сфері торгівлі (насамперед зовнішньої). Фізіократи таким джерелом вважали сільське господарство. А. Сміт та Д. Рікардо значно розширили розуміння джерел створення національного доходу. Вони вважали, що він створюється у сфері матеріального виробництва (в сільському господарстві і промисловості). Доповнив сферу створення національного доходу і К. Маркс, включивши до неї сферу матеріальних послуг. На той час сфера послуг була розвинута дуже слабо. Тому в працях К. Маркса положення про те, що національне багатство створюється і в сфері послуг, не набуло вигляду теорії. За марксистською (звужувальною) концепцією національний дохід обчислювався без урахування нематеріальної сфери виробництва.

Сучасні вчені дотримуються розширювальної концепції щодо визначення джерела національного доходу. За нею будь-яка праця є продуктивною, а тому створює національний дохід. Критеріями для західних учених слугує отримання суб’єктами економічної діяльності доходів.

2. Розподілом національного доходу його рух не обмежується. Спра­ва в тому, що в суспільстві є й ті верстви населення, які за певних об­ставин не беруть участі у виробництві. Це, наприклад, хворі, інваліди, діти і т.ін. Для забезпечення їх життя необхідні кошти, які і форму­ються за рахунок перерозподілу національного доходу, унаслідок яко­го утворюються вторинні доходи.

У здійсненні перерозподілу вирішальну роль відіграє держава. Через державний бюджет вона акумулює частину національного доходу. Ця частина формується переважно шляхом стягування податків. Отримані кошти держава спрямовує на фінансування охорони здоров'я, освіти, науки й на утримання інших бюджетних організацій та установ.

Поряд із цим перерозподіл здійснюється через ціни, його викорис­товує як корпоративний сектор, так і держава. Остання найчастіше здійснює такий перерозподіл через фіксацію цін на певні товари (на­приклад, на продукцію сільгоспвиробників, заробітну плату, скажімо, у випадку її заморожування тощо). Ще одним каналом перерозподілу є добровільні внески громадян у фонди різноманітних товариств, полі­тичних партій тощо.

70. Економічне зростання: сутність, типи, фактори

Найзагальнішим поняттям, яке відображає фундаментальну властивість економічної системи змінюватися в просторі й часі, є поняття її розвитку - необоротного, спрямованого та закономірного процесу взаємопов’язаних кількісних (зростання) та якісних (диференціація) перетворень.

Економічне зростання – це найважливіша макроекономічна категорія, яка є показником не лише абсолютного збільшення обсягів суспільного виробництва, а й здатності економічної системи задовольняти зростаючі потреби, підвищувати якість життя. Cаме тому економічне зростання включається до числа основних цілей суспільства поряд з економічною свободою, економічною ефективністю.

У підручниках, навчальних посібниках з економічної теорії (політекономії, макроекономіки) знаходимо наступні визначення поняття “економічне зростання” (табл.).

Таблиця

Визначення поняття “економічне зростання”

Визначення

Назва підручників,

Навчальних посібників

Економічне зростання – це кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних факторів.

Політична економія : Навч. Посібник / К. Т. Кривенко, В. С. Савчук, О. О. Бєляєв та ін.; За ред. д-ра екон. Наук, проф. К. Т. Кривенка. – К. КНЕУ, 2001. – С. 316.

Економічне зростання – це розвиток національної економіки протягом певного періоду, котрий вимірюється абсолютним приростом чи темпами приросту валового внутрішнього продукту, валового національного продукту й національного доходу в цілому або темпами приросту цих показників у розрахунку на душу населення .

Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2001. – С.354.

Економічне зростання виражається у зростанні реального національного обсягу виробництва у вигляді ВВП, ВНД або цих показників на душу населення.

Економічна теорія: Підручник / За ред. В. М. Тарасевича. – Київ: Центр навчальної літератури, 2006. – С.451.

У переважній більшості економічної літератури економічне зростання аналізується з погляду продуктивних сил, економічної ефективності виробництва, а не соціально-економічних відносин і соціально-економічної ефективності. З точки зору політичної економії необхідно аналізувати соціально-економічне зростання як комплексний показник розвитку способу виробництва, економічної системи [1].

Необхідність соціально-економічного зростання визначається зростанням народонаселення планети, зростанням економічних потреб і необхідністю їх задоволення.

Виокремлюють два основних типи економічного зростання: екстенсивний, інтенсивний, реальний (змішаний).

Екстенсивний тип економічного зростання досягається завдяки кількісному приросту факторів виробництва за їхнього незмінного технічного рівня. У таких умовах обсяг національного продукту зростає за рахунок кількісного збільшення обсягів праці (чисельність працівників, збільшення тривалості робочого часу), залучення у виробництво нових джерел сировини, палива, енергії, використання додаткових земельних площ (при незмінній віддачі природних ресурсів), а також на основі незмінної ефективності використання засобів праці (капіталовіддача може бути навіть спадною).

Інтенсивний тип економічного зростання характеризується зростанням обсягу ВВП за рахунок удосконалення факторів виробництва та ефективного їх використання. Інтенсивний тип економічного зростання здійснюється на базі технічного й технологічного вдосконалення виробництва, якісних змін у кваліфікації робочої сили, економії природних ресурсів тощо.

Виділяють також третій тип економічного зростання – реальний, або змішаний. Йому притаманне збільшення обсягу ВВП за рахунок залучення більшої кількості факторів виробництва, а також удосконалення техніки, технології, організації виробництва.

Однак у реальному житті екстенсивний та інтенсивний типи економічного зростання не існують в абсолютних формах, а проявляються або як переважно екстенсивний, або як переважно інтенсивний тип економічного зростання. Належність до того чи іншого типу зростання визначається питомою часткою приросту ВВП, отриманого за рахунок кількісної чи якісної зміни виробничих факторів.

Економічне зростання будь-якої країни визначається основними факторами – явищами і процесами, які впливають на обсяги реального виробництва і якість продукції.

Зустрічаються наступні підходи до визначення факторів економічного зростання.

1. За способом впливу на економічне зростання всі фактори поділяють на прямі й непрямі.

Прямі фактори безпосередньо впливають на економічне зростання: удосконалення технології та організації виробництва; збільшення кількості та поліпшення якості природних ресурсів, зростання чисельності й професіоналізму трудових ресурсів; збільшення обсягу і поліпшення якісного складу основного капіталу; розвиток підприємництва.

Непрямі фактори – впливають на можливість реалізації потенціалу прямих факторів: рівень цін на виробничі ресурси; рівень податків; норма позичкового відсотка; ступінь монополізації ринку.

2. Економічні та неекономічні фактори економічного зростання.

Економічні: збільшення обсягу використовуваних виробничих ресурсів; поліпшення способів використання ресурсів (удосконалення організації виробництва, удосконалення технології виробництва); підвищення якості використовуваних ресурсів.

Неекономічні: географічно-кліматичні; національно-демографічні; інституціональні; культурно-духовні; військово-політичні.

3. Фактори пропозиції – фізичні та технічні складові розширення виробництва, що дозволяють збільшити обсяги реального продукту в економіці: зростання кількості та якості природних ресурсів; зростання кількості та якості трудових ресурсів; зростання обсягів основного капіталу; розвиток технології. Фактор попиту: зростання обсягів виробництва передбачає повну зайнятість ресурсів і вимагає постійного збільшення сукупного попиту. Фактор ефективності: ефективне використання наявних ресурсів, залучення в процес виробництва нових додаткових ресурсів (ефективність виробництва); вироблення необхідного асортименту товарів і послуг із максимальною корисністю для суспільства – ефективність розподілу [2].