66. Особливості функціонування капіталу в сільському господарстві. Земельна рента

Сільськогосподарське виробництво - особливо важлива сфера діяльності людини і суспільства. Його продукти є головним джере­лом задоволення потреби людини в їжі, сировиною багатьох інших благ. У такому розумінні сільськогосподарське виробництво роз­глядається як основна галузь економіки [1].

У сільськогосподарському виробництві засобом виробництва і предметом праці є земля. Земля: кількісно та якісно обмежена, не відтворювана; певний час має стійку якісну неоднорідність (родючість) і постійне місце розташування; у процесі виробничого використання не тільки зношується, а й може поліпшуватися; не продукт праці, не має вартості, але продається, стає об’єктом власності та сферою вкладання капіталу.

Особливості сільськогосподарського виробництва визначають і специфіку аграрних відносин. Слово “аграрний” - латинського походження, що означає дослівно “земельний”.

Сутність аграрних відносин – це специфічні економічні відносини між людьми - суб’єктами господарювання на землі – з приводу привласнення землі, виробництва, розподілу, обміну і споживання сільськогосподарської продукції та відносини з іншими галузями та державою.

Типи, види, форми власності на землю як основа підприємництва: суспільна общинна власність; трудова індивідуальна власність; приватна індивідуальна власність (трудова); приватна індивідуальна з примусовою працею (нетрудова); колективна, кооперативна власність; акціонерна власність; державна власність; орендні підприємства.

Форми господарювання в сільському господарстві та аграрно-промисловому комплексі.

1. Форми (види) с/г підприємництва в розвинутих країнах: сімейна ферма (парцелярного типу, дрібнотоварні, великотоварні); кооперативне підприємство (виробничі, переробні); кооперативне (АТ) (об’єднання великотоварних ферм, акціонерні товариства); державне підприємство (здавання землі в оренду, державні підприємства).

2. Види сільськогосподарських підприємств в Україні: малі (до 8-10 га): індивідуальна власність без реєстрації, близько 500 тис.; середні (до 50 га): близько 43 тис. середніх фермерських господарств, або 71 % усіх аграрних підприємств; великі (17 тис. великих агропідприємств).

Особливості розвитку сільськогосподарського виробництва: панування дрібного фермерського господарства (кількісне); витіснення дрібного виробника великим; зростання концентрації виробництва; відносне й абсолютне скорочення землеробського населення; посилення інтеграції з іншими галузями та утворення АПК; особливості ринкових відносин, конкуренції та ціноутворення; необхідність державної підтримки в умовах диспаритетності цін і загострення конкуренції реалізації.

З розвитком суспільного виробництва, поглибленням суспільного поділу праці посилюється взаємозв’язок між галузями. Зростає рівень продуктивних сил у сільському господарстві, його індустріалізації. Сільське господарство перестало бути окремою, самостійною галуззю. Інтегрувалося з іншими галузями, сферами діяльності, які обслуговують аграрне виробництво. Це привело до створення агропромислового комплексу (АПК) і розвитку агробізнесу.

Сутність АПК – це блок різних галузей, сфер, які виробляють, переробляють, зберігають, транспортують, фінансують і реалізують сільськогосподарську продукцію. Це нова організаційно-технологічна й фінансова форма господарювання, підприємницької діяльності.

Форми АПК : на рівні держави – державний комплекс; на рівні певного регіону (району, муніципалітету тощо); на рівні окремої фірми (акціонерного товариства) [2].

З утворенням АПК виникає нова система аграрних відносин як відносин нової сфери діяльності – агробізнесу [3]. Економічна суть агробізнесу як нової системи аграрних відносин проявляється в процесі дедалі повнішого втягнення аграрного виробництва в загальний механізм кругообігу суспільного комплексу і посилення залежності с/г від промисловості та інших галузей. АПК стає ядром агробізнесу, як нової відтворювальної системи, де промисловий капітал (ПК) починає панувати над сільськогосподарським виробництвом, підкоряючись, у свою чергу, суспільному фінансовому капіталу. Суб’єкти агробізнесу: фінансово-промислові групи; великі корпорації; фермерські господарства; садівничі та городні господарства; посередники.

Значного поширення у світі набула форма аграрних відносин, пов’язана з розмежуванням прав власності на право володіння і право користування та розпорядження землею. Ці відносини виникають між земельними власниками й землекористувачами-підприємцями з приводу оренди землі. Сутність оренди землі - це тимчасова передача землі її власником у користування певному суб’єкту господарювання за відповідну плату (ренту). Це юридичні відносини, які визначають специфіку економічних аграрних відносин між суб’єктами господарювання і власниками землі. Сутність земельної ренти – це плата за користування землею, яка надана в оренду; це економічна реалізація земельної власності власником землі; це нетрудовий дохід землевласника за право власності.

Сутність орендної ренти - охоплює ренту за землю природної родючості плюс процент на капітал, який було вкладено в земельну ділянку до оренди, і амортизацію цього капіталу; це фіксована сума за певний строк користування землею.

Рента як історична економічна категорія виражає відносини привласнення додаткового продукту власником землі у формі ренти або орендної плати за користування землею та існує в різних формах. Феодальна земельна рента спочатку існувала у формі панщини, згодом - оброку ( у натуральній формі), а потім у грошовій формі. Форми земельної ренти: абсолютна, диференційна, монопольна [4].