Примітки

1. Грецькі міста-поліси мають значні відмінності як у місцезнаходженні, так і у виробни­чих прийомах, традиціях, моралі, законах, світогляді, зв'язках із містами-колоніями. Вперше у світовій історії місто витісняє і підпорядковує собі село.

2. Сейсахтейя (страхування боргів) передбачала ліквідацію або викуп коштом держави селянських боргів, а також заборонялося боргове рабство, впроваджувалося вільне користування майном, усе населення було поділено не за родовими, а за майновими особливостями на чотири класи. При цьому до уваги бралася не тільки земельна власність, але й рухоме майно.

3. Кожна категорія поділялася на центурії (сотні) з відповідними центуріальними зборами для вирішення державних справ. Вся римська територія була поділена на 21 трибу (округ) – 4 міських та 17 сільських. Боротьба за землю веде до формування великого землеволодіння.

4. В оптову торгівлю вкладалися значні капітали. Римські купці об’єднувалися в колегії, які мали кошти, кораблі, агентів у провінціях.. Рим став світовим центром грошових операцій, торговельних угод, світовою біржею. Банки під час розрахунків використовують чеки, векселі, безготівкові розрахункові операції. Створюються державою та здаються в оренду міняльні контори. Розвивається лихварський капітал. Позичковий процент був у межах 6 – 48 %, а іноді значно більшим. Тут уперше в історії з’являється ма­клер як посередник в укладенні кредитних угод, використовуються таблиці відсотків, застосовуються безготівкові платежі переказами, словом.

5. Вони відображені у ряді законів, аграрних проектів, зорема у трактаті Катона Старшого (234 – 149 рр. до н. е.) “Землеробство”, Варрона (116 – 27 рр. до н. е.) “Про сільське господарство” , Колумели (І ст. до н. е.) “Про сільське господарство”, проектах аграрних реформ братів Гракхів – Тіберія (162 – 133 рр. до н. е.) та Гая (153 – 121 рр. до н. е). Так, за Катоном, зразкове господарство – це самозабезпечуване натуральне господарство з певною рин­ковою орієнтацією. У написаному пізніше трактаті Варона знайшло відображення зростання товарності рабовласницьких гос­подарств та їхнє перетворення на господарства напівнатурального-напівтоварного типу. Варон вважав, що вигідніше вико­рис­товувати працю найманих працівників.

4. Загальна характеристика економіки та економічної думки Середньовіччя

У V ст. н. е. у всіх країнах Західної Європи формуються нові економічні відносини, які названо феодалізмом (або аграрним суспільством)[1].

До основних ознак аграрного суспільства слід віднести:

- монополію феодалів на землю (немає землі без сеньйора);

- протиріччя між селянським виробництвом і великою земельною власністю;

- умовний характер землеволодіння пов’язаний з виконанням військово-адміністративної служби;

- наявність васально-сеньйоріальної системи;

- наявність різних форм ренти (натуральна, відробіткова, грошова) та своєрідний статус селян, які не були власниками землі, а її утримувачами на різних умовах, аж до права спадкового користування;

- різні форми і ступінь позаекономічного примусу селян, особиста і поземельна залежність, судова підлеглість владі феодала, станова неповноправність селянства;

- панування натурального господарства (все, що виробляю – споживаю); зростання ролі індивідуальних виробничих навичок;

- активне поширення християнства в Західній Європі. Господарські одиниці аграрного суспільства: феодальний маєток – сеньйорія, монор, фогство, помістя, фільварок у сільському господарстві;

- ремісничий цех у промисловості; торгові гільдії та союзи, лихварські контори, ломбард, банки у товарно-грошовій та посередницькій сфері.

У Франції склалися класичні феодальні відносини. VI – п. VIІ ст. – поєднується общинне землеволодіння з приватною власністю на землю[2].

У Англії існувало, в основному, общинне землеволодіння із значною частиною особисто вільного населення, що сприяло активному розвитку товарно-грошових відносин та товаризації господарства у XІV – XV ст.[3].

У Німеччині феодалізація села почалася пізніше, ніж у Фран­ції і Англії, – у IХ – ХI ст., тому що стійкою виявилася община-марка (лісова місцевість, наявність великої кількості вільної землі) [4].

У кінці ХI ст. відбувається виділення ремесла з феодального натурального господарства. Утворення середньовічних міст супроводжувалося зростанням продуктивних сил, розвитком товарного господарства та обміну, концентрацією зайнятого в ньому населення у окремих населених пунктах. Намагання сеньйорів отримати від міст якомога більше вигоди зумовило комунальний рух, який у ХIII ст. переріс у хвилю комунальних революцій з метою завоювання незалежності і самоуправління. У результаті боротьби складалися різні типи міст, зокрема: міста-держави, міста-комуни, вільні міста, імперські міста, а також відповідні системи міського самоврядування, закріплені юридично у вигляді Магдебургського права, Саксонського дзеркала, Швабського дзеркала та ін.

У ХII – ХIII ст. утверджується цехова система ремісничих об’єднань. Цехи – це корпоративні об’єднання виробників, що формувалися за професійною ознакою та виступали як адміністративно-терито­рі­аль­ні, фіскальні, релігійні, військові осередки, де гарантувалися кожному учаснику певні права та привілеї, зокрема – право захисту, матеріальної допомоги, переходу з одного виробничого стану в іншийМислення середньовічної людини мало теологічний характер.

Економічна думка ще не відокремилася у самостійну галузь знань, її проявам властивий практицизм. Основними джерелами економічної думки середньовіччя є, як правило, юридичні кодекси й церковні пам’ятки. Середньовічні трактати містять різноманітні конкретні господарські поради, практичні рекомендації, але в них мало теоретичних узагальнень та спроб осмислення сутності економічних процесів та явищ. До таких документів потрібно віднести ”Салічну правду” (V ст.) – звід давнього звичаєвого права у державі франків, ”Капітулярій про вілли” (ІХ ст.), ”Книгу страшного суду” (к. ХІ ст.) – звід феодальних законів у Англії.

Багато важливих економічних ідей висловив Тома Аквінський (1225–1274 рр.) у творах – “Сума проти язичників“ та “Сума теології”. Він обстоює ідеї централізації влади, визнає соціальну ієрархію. Приватна власність розглядається ним як необхідний інститут людського життя. Згідно з розробленим ним тлумаченням “справедливої ціни” (що означала вартість, цінність, ринкову ціну) дозволено по праву продавати річ дорожче, ніж вона варта, хоча не повинна продаватися дорожче, ніж коштує її власникові. “Справедливі ціни“ можуть бути джерелом примноження приватної власності та створення “помірного багатства”. Тома Аквінський вважав, що гроші з’явилися для полегшення обміну внаслідок домовленості між людьми. Він виділяв ”внутрішню цінність” та ”номінальну цінність” монети. З одного боку, він виступав проти псування монети, з іншого – вважав, що ”номінальну цінність” може визначити держава, та припускав можливість її певного відхилення від ”внутрішньої цінності”. Збільшення багатства за рахунок лихварського процента не повинне бути самоціллю торгової та лихварської діяльності, але його наявність є своєрідним відшкодуванням втрачених доходів, які позикодавець міг би заробити, використавши позичені гроші у власних інтересах.