Примітки

1. "Азіатський" спосіб виробництва - це така суспільна організація економіки, за якої влада і власність не розділені. Держава контролює не тільки розподіл і споживання необхідного та додаткового продукту, а і його виробництво, а часом навіть відтворення самого працівника. Суспільство, засноване на викладених засадах, іменують тоталітарним, а систему правління державної бюрократії - тоталітаризмом.

2. Прийняті ним закони складалися з 282 статей і вміщували широкий перелік норм, якими повинні були керуватися громадяни Вавилону. Основна мета законів – всебічне зміцнення економічної влади держави. Закони Хаммурапі захищають приватну власність, особливо власність царя, храмів, державних службовців та воїнів. Зазіхання на неї карається смертю або, у кращому випадку, продажем винуватця у довічне рабство. Розвиток товарно-грошових відносин допускається так, щоб не спричиняти масового зубожіння вільних громадян.

3. У них подані грунтовні відомості про економіку, адміністрацію, соціальні та юридичні інститути, зовнішню та внутрішню політику. Держава визначалася як основний чинник економічного життя давньоіндійського суспільства. За “Артхашастрою”, основною метою економічної діяльності держави є наповнення скарбниці. Відповідно до цього у трактаті викладено вчення про управління та державні доходи, зокрема розглянуто їхні основні джерела, подано рекомендації щодо організації оподаткування.

4. Ковальчук В. М., Лі Цзе Гао, Останкова Л.А. Світова економіка: її історія та дослідники. Навч. посіб. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – 524 с.

3. Соціально-економічний розвиток та економічна думка країн античного світу: загальна характеристика

У I тис. до н. е. – першій пол. I тис. н. е. на Півдні Європи складається античне (antiquus) стародавнє рабство, яке згодом перетворюється у класичне.

Природна ізоляція сільських общин спонукала до їхнього автономного розвитку. Антична община, на відміну від Східної, виступала як місто. Це місто ставало общиною-полісом або державою [1].

Сільське господарство є другорядним.

Первинною галуззю виробничої діяльності стає ремесло (ергестерії - великі спеціалізовані майстерні приватновласницького характеру, де основною продуктивною силою були раби). Елементи традиційної патріархальної системи на основі боргового рабства переплітаються із використанням більш продуктивної праці рабів. Утверджується виробнича спеціалізація в окремих містах, де нараховувалося більше як сто ремесел.

Сільське господарство представлене середземноморською тріадою - виробництвом пшениці (хліб і пиво), вирощуванням олив (олія), виноградарством (ізюм та вино) та високогірним тваринництвом.

Афінський архонт Солон проводить соціально-економічні реформи як в інтересах аристократії, так і в інтересах демосу [2].

Активно розвиваються спеціалізація товарного виробництва і грошовий обіг. Формується прошарок купців-лихварів, що об’єднувалися у фіаси, завданням яких були взаємодопомога, позики, страхування, обмін інформацією, контроль цін тощо. Створюються трапези - обмінні магазини грошей, які виконували функції первісних банківських осередків.

Характерною рисою входження греків у ринкові відносини яких був акти­вний пошук технічних, технологічних, соціальних і політичних рішень. Так формувалася нова людина - людина європейської цивілізації.

Однією з найважливіших історичних подій становлен­ня європейської цивілізації є поява на арені історії Римсь­кої імперії.

У царський період Римської держави (VIII – VI ст. до н. е.) – створювалися елементи держави в специфічній полісній античній формі. Патриції поступово підкорили собі плебеїв, які не мали громадянських прав, перетворюючи їх у кметів (залежних людей). Проте головною виробничою силою залишилося вільне населення. Рабство ще носило патріархальний характер і було, в основному, домашнім, борговим, спадковим.

Реформи Сервія Туллія (579 – 535 рр. до н. е.) знищують пережитки родового ладу, ділять населення не за родовим, а за майновим цензом на шість категорій [3]. Можна стверджувати, що ці реформи створили новий державний устрій.

Для захисту рабовласників, приватної власності в 454 – 450 роках до н. е. було введено ”Закони ХІІ таблиць”, які юридично закріплювали спадкове рабство. У 326 р., за законом Петелія, було відмінено боргову кабалу для римських громадян та їхніх сімей.

Основним джерелом рабства стали колоніальні війни (від Атлантики до Месопотамії) Римської Республіки, а сам Рим до початку ІІІ ст. до н. е. перетворився в громадянську общину – цівітас. У ІІ – І ст. до н. е. рабство трансформується у класичне. Раби стали основною виробничою силою в усіх галузях господарської діяльності (12 млн становили раби, від 30 до 36 % населення).

У межах рабовласницького сектора сільськогосподарське виробництво отримало нову спрямованість, яка визначала дрібнотоварний характер римсько-італійської економіки.

Становлення ринкових відносин між містом та селом зумовило формування рабовласницького маєтку двох типів – вілли і латифундії.

Ремесло мало галузеву і географічну спеціалізацію. В основному в майстерні працювали вільновідпущені майстри і кілька рабів.

У Римській державі існувало професійне купецтво [4].

Товарно-грошові відносини сягнули найбільшого рівня розвитку у І – ІІ ст. Це дозволяє стверджувати, що у надрах первісного суспільства зароджувалися елементи капіталістичного суспільства, а саме поєднання товарного та натурального господарства.

До ІІІ ст. переважаючою формою поземельних стосунків стає система колонату. Колонат сприяє розвитку патронажу. Едиктом імператора Константина І – 30 жовтня 332 року – було юридично оформлено кріпосне право із забороною переходу з місця на місце. Едиктом імператора Валентина І від 371 року було оформлено спадкове закріплення колонів за маєтком. Отже, докорінним чином змінюються виробничі та поземельні відносини, які сприяють формуванню в надрах античного суспільства ранньофеодальних стосунків.

Економічна думка Стародавньої Греції пов’язана з ідеями Ксенофонта (бл. 430 – 354 рр. до н. е. ), Платона (428 – 348 рр. до н. е.) та Арістотеля (384 – 322 рр. до н. е.).

У своїй економічній праці “Домострой“ Ксенофонт характеризує рабовласницьке господарство, вважаючи поділ людей на вільних та рабів природним.

Платон у творах “Держава” та “Закони” соціальний поділ суспільства пов’язує з поділом праці на основі “особистих здіб­ностей“. Внаслідок поділу праці, на думку вченого, з’яв­ля­ються ринок, гроші та торгівля. Він залишався захисником натурального аграрного господарства, що використовує працю рабів, засуджував лихварство.

У творах найвизначнішого мислителя давнини Арістотеля (“Політика” та “Нікомахова етика”) поділ суспільства на вільних і рабів, а також їхньої праці на розумову й фізичну зумовлено тільки “законами природи”. Арістотель розрізняв два види багатства – багатство як сукупність споживчих вартостей (природне, істинне багатство) і багатство як нагромадження грошей. Відповідно до цього він розрізняв і два види діяльності: економіку (природну господарську діяльність, пов’язану з виробництвом продуктів) та хрематистику (мистецтво наживати багатство, робити гроші).

В економічній думці античного Риму центральне місце належало проблемам рабства та аграрним відносинам, особливо питанням раціональної організації рабовласницьких господарств [5].