44. Проблеми формування, розвитку та реалізації людського капіталу в умовах глобалізації

Інформаційна революція актуалізувала проблему нематеріального виробничого нагромадження, в якому вирішальну роль відіграє нагромадження знань і розвиток творчої взаємодії. У зв'язку з цим спостерігається подальше розширення підходів до визначення людського капіталу [1], відповідно яким у його формуванні задіяні наступні сім фондів: освіти; підготовки і перепідготовки кадрів на виробництві; науки, включаючи витрати на дослідження і розробки; інноваційний, у тому числі витрати на технологічні інновації, на стимулювання інноваційної діяльності і створення інтелектуальної власності; здоров'я, включаючи витрати на охорону здоров'я, екологію і фізичну культуру; мобільності і, нарешті, культури [2, с. 20].

Новий підхід до визначення людського капіталу знаходить висвітлення і в оцінках національного багатства. У 1997 р. Світовий банк здійснив вартісні оцінки цього багатства по основних регіонах, виділивши в ньому три основні складові: 1) людський капітал, 2) природний капітал, 3) відтворюваний капітал (основні виробничі і невиробничі фонди, оборотний капітал, домашнє майно). Такий підхід експерти Банку пояснювали тим, що значна частина споживчих витрат (поточні витрати сімей на харчування, одяг, утримання житла, освіту, охорону здоров'я, культуру, а також витрати держави на ці цілі) використовуються на відтворення людського капіталу і його нагромадження. Людський капітал, згідно з цими розрахунками, складає від 76% (Північна Америка) до 43% (Близький Схід) загального обсягу національного багатства (див. табл. 1).

Таблиця 1

Структура національного багатства на душу населення, тис. дол.

Регіони	Людський Капітал	Відтво-рюваний капітал	Природний капітал	Всього
Північна Америка	249	62	16	327
Тихоокеанські країни ОЕСР	205	90	8	302
Західна Європа	177	55	6	237
Близький Схід	65	27	58	150
Південна Америка	70	26	9	105
Північна Африка	38	14	3	55
Центральна Америка	41	8	3	52
Східна Азія	36	7	4	47
Східна і Південна Африка	20	7	3	30
Південна Азія	14	4	4	22

Джерело: Вопросы экономики. – 1999. - №2. – С. 96.

Особливого значення набувають дослідження проблем формування, розвитку та реалізації людського капіталу в умовах глобалізації. Перш за все науковці відмічають суттєвий вплив на формування людського капіталу нових джерел інформації – глобальних інформаційних мереж, які дозволяють інтенсифікувати інформаційний обмін і співпрацю в науково-технічній, культурній та комерційній сферах. Створюється глобальний інформаційний простір, який генерує знання. Поглиблюються, набувають міжнародного характеру зв’язки і співробітництво шляхом особистих контактів і спільної творчої діяльності (між університетами, фірмами і державними дослідницькими центрами, між окремими особами - вченими і спеціалістами.

В процесі розширення глобальних інформаційних, фінансових, виробничих мереж відбувається формування глобального ринку спеціалістів і вчених, інтелектуальна міграція [3, с.21-22]. Глобалізація сприяла зародженню довгострокових дослідницьких програм в основних галузях сучасної науки.

Масштаби і динаміка генерування нових знань у світі, транснаціональний характер цього процесу показують швидке підвищення інноваційної активності, перетворення її в головний вектор економічного розвитку. Інноваційний тип розвитку обумовлює особливості формування людського капіталу. Перш за все, це нерозривний зв’язок освіти і виробничої діяльності протягом усього трудового життя. Концепція безперервної освіти, сформульована ще у другій половині минулого століття, в умовах інноваційного розвитку наповнюється новими аспектами. На першому плані постає творчий елемент – не просто нагромадження нових знань і навичок у процесі трудової діяльності, але вміння їх творчо застосовувати, тобто по суті виробляти нові ноу-хау.

Вимоги безперервної освіти і активізації творчих можливостей стосуються не тільки окремих працівників, а й колективів, що утворюють персонал підприємств та установ. У зв’язку з цим в економічних дослідженнях виник новий напрям - інтелектуальний капітал фірми, структурним елементом якого є людський капітал як сукупність знань, умінь, навичок, творчих здібностей працівників. Причому мова йде не просто про суму людських капіталів співробітників фірми, а про синергетичний їхній ефект - творчу взаємодію персоналу в інноваційному процесі, який є основою розвитку інформаційної постіндустріальної (нової) економіки. В цій економіці вирішальним фактором стає людський капітал, тобто спроможність перетворювати інформацію в знання; в той же час фізичний капітал хоч і не зникає, але втрачає свою домінуючу позицію.

В умовах глобалізації актуальними стають дослідження не тільки особливостей формування людського капіталу, а й можливостей його реалізації. Вчені акцентують увагу на об’єктивній необхідності включення індивідів в інноваційний процес в рамках глобального інформаційного простору. Організаційною основою такого процесу є мережевий принцип. Він дозволяє формувати транснаціональні інноваційні структури та забезпечувати найтіснішу взаємодію всіх учасників процесу – наукових лабораторій і виробничих цехів, маркетингових структур і конструкторських бюро, сфери ділових послуг, фінансових інститутів і споживачів. Включення людського капіталу в інноваційні мережі дозволить ефективно реалізувати людський капітал, а відповідно й інноваційний розвиток.