43. Людський капітал як соціально-економічна категорія

Концептуальні підходи до розуміння людського капіталу дістали відображення в наукових працях багатьох учених [1]. Першовідкривачем терміна “людський капітал” вважається Т. Шульц – відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії (1979 р.).

Прихильники теорії людського капіталу розглядають його в різних ракурсах. У широкому розумінні людський капітал – специфічна форма капіталу, втіленого в самій людині. Це наявний у людини запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, що сприяють росту її продуктивності праці і приносять їй дохід у формі заробітної плати чи ренти. У структурі людського капіталу виділяють: природні здібності, навички і досвід; уміння їх застосовувати в потрібний момент і в потрібному місці [2, c.5 ].

Формування людського капіталу, як і фізичного, потребує інвестицій. У зв’язку з цим необхідно визначити, які саме витрати на індивідуальному рівні, рівні фірми та макрорівні необхідно розглядати як інвестиції в людський капітал [3, с. 59 - 60]. Тут можливі два крайніх підходи. Перший – витрати на виробництво людського капіталу прирівнюються до витрат на відтворення людини як фізичної та соціальної істоти. Другий – більшу частину цих витрат відносить на споживання, виділяючи як інвестиції лише ті, які збільшують виробничі спроможності людей.

На відміну від нагромадження традиційного капіталу, виробництво людського капіталу передбачає не тільки грошові кошти, але й значний внесок власної праці тих, на кого спрямовані ці інвестиції. Серед витрат, які не мають грошового еквіваленту: праця по вихованню дітей в сім’ї та власна праця в ході навчального процесу. Ці витрати включають до складу тіньового компонента – гіпотетичних втрачених заробітків учнів.

Залежно від ступеня узагальненості людського капіталу в його структурі В. Близнюк виокремлює такі рівні інвестування: державний (що формує суспільний людський капітал); мезорівень (формує колективний людський капітал); особистісний рівень (формує індивідуальний людський капітал) (див.рис.) [4, c.70].

Людський капітал істотно відрізняється від основного капіталу характером зношення й амортизації. Знос (знецінення) людського капіталу визначають ступенем природного зносу (старіння) людського організму і властивих йому психофізичних функцій та ступенем морального зносу (старіння) знань [5, с. 77].

Людський капітал не лише зношується, він має здатність накопичуватися і збільшуватися. Накопичення його здійснюється у процесі накопичення працівником виробничого досвіду. Якщо цей процес іде безупинно, то мірою використання людського капіталу його якісні та кількісні характеристики (якість, обсяг, цінність) поліпшуються і збільшуються.

Рівні інвестування у людський капітал
Макрорівень	Мезорівень	Особистісний
- видатки державного бюджету на освіту, науку, культуру, охорону здоров’я; - соціальні трансферти населенню у грошові та натуральній формі; - пільгове оподаткування; витрати, пов’язані з професійним навчанням та перенавчанням, що здійснюються з державного бюджету та позабюджетних фондів	- витрати, пов’язані з пошуком потрібного кандидата; - витрати на період адаптації персоналу; - витрати на перенавчання та підвищення кваліфікаційного рівня працівників; - медичне страхування; - оплата лікарняних листків; - витрати на заходи з охорони праці; - утримання об’єктів соціально-культурного побуту; - благодійницькі витрати	- витрати домогосподарств на освіту та підвищення професійного рівня; - охорона здоров’я, фізична культура і спорт; - частка вільного часу витрачена на підвищення культурного рівня; - витрати на пошук роботи; - тривалість часу витраченого на пошук інформації; - витрати на міграцію; - витрати на народження та виховання дітей

Рис. Рівні інвестування в людський капітал