Примітки

1. В основі поділу знаходиться технологія виготовлення знарядь праці, яка в свою чергу, залежала від матеріалів, що лежали в основі ццього процесу. Відомі такі періоди: кам’яний (його складають палеоліт, мезоліт, неоліт); мідно-кам’яний (енеоліт); бронзовий; залізний.

2. Використання вогню для приготування їжі, удосконалення знарядь праці, а також перші спроби упорядкувати міжстатеві відносини суттєво змінили фізичний тип людини. Саме в цей час завершився процес антропогенезу - перетворення передлюдини в людину розумну. У кінці палеоліту різко скоротилася чисельність великих ссавців тварин, а деякі види повністю зникли.

3. Пер­ші цивілізації утворилися на Стародавньому Сході (Єгипет, Індія, Месопотамія, Китай) на зламі неоліту і бронзового віку. Одночасно елементи державності формуються в Україні в умовах трипільської культури.

2. Загальна характеристика економіки та економічної думки країн Стародавнього Сходу

До Стародавності відносять період від неолітичної революції до початку античності. У ці тисячоліття сформувався й повсюди панував так званий традиційний спосіб виробництва. Виробництво, як правило, мало переважно натуральний, нетоварний характер. Основна сфера економічного життя - сільське господарство.

Основною продуктивною силою в первинній галузі виробництва – сільському господарстві виступали селяни-общинники. Між державою і общинниками-землеробами склалися відносини підданства.

В обробітку землі в царських і храмових господарствах частково використовувалася праця рабів. Раби належали державі. Джерелами рабства були: війни та борги. Використання рабської праці носило малопродуктивний характер: обслуговування рабовласників, будівництво пірамід, палаців та грандіозних іригаційно-зрошувальних систем.

Східне рабство не було класичним. Тут переплелися общинні та рабовласницькі елементи.

Поступово складався так званий азійський спосіб виробництва з безперечною участю держави в економічних процесах, на основі тотожності, неподільності влади та власності [1].

Про економічну думку Стародавнього Єгипту можна довідатися насамперед з творів державних чиновників (писарів). До нашої доби дійшли “Повчання гераклкопського царя своєму синові Мерікара”, “Пророчення Іпусера”, “Пророцтво Неферті”, “Пов­чання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі”, різні адміністративно-господарські та юридичні документи.

Адміністративно-госпо­дарські документи характеризують організацію та управління державним (царсько-храмовим) господарством, організацію праці царських майстрів та землеробів.

У 1792–1750 роках до н. е. за правління вавилонського царя Хаммурапі було вперше “встановлено право в країні” [2].

Між IV та III ст. до н. е. в Індії з’являються літературні епопеї – “Махабхарата” і “Рамаяна”, а також трактат “Артхашастра”[3].

Для розуміння змісту й особливостей економічної системи Стародавнього Китаю потрібно враховувати, що держава виникла та розвивалася в межах географічної замкнутості та тогочасних філософських і політичних уявлень, особливо конфуціанства (Кун-цзи або Конфуцій – 551-479 рр. до н. е.), яке перетворилося на державну ідеологію. На перший план висовувалися ідеї соціального порядку, заснованого на беззаперечному підкоренні централізованій владі імператора, що асоціювалася з старшинством та мудрістю. Щоб уникнути соціальних конфліктів, конфуціанці закликали правителів не відривати селян від сільськогосподарських робіт, дбати про поліпшення добробуту, зменшувати податки.

Економічній думці Стародавнього Сходу властивими ьули глибокий символізм, невіддільність від міфологічного розуміння світу, схильність до повчань. Основними джерелами її вивчення є трактати державних чиновників з господарської, соціально-політитчної та релігійно-філософської тематики, а також збірки законів. Центральне місце відводилося проблемам організації та управління державним господарством, обліку державного майна, або регламентації майнових відносин, формам контролю за економічною діяльністю населення [4].