34. Відносини власності в економічній системі суспільства

Економічна система суспільства складається з наступних елементів: продуктивних сил, економічних відносин та господарського механізму.

Економічні відносини – це відносини, які виникають між членами суспільства у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і нематеріальних благ. Економічні відносини поділяються на техніко-економічні, організаційно-економічні та соціально-економічні.

Соціально-економічні відносини – це насамперед відносини власності в економічному значенні цього поняття. Відносини власності визначають головне в економічній системі – спосіб поєднання працівника з засобами виробництва. Крім того відносини власності зумовлюють історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади.

Отже, соціально-економічні відносини, основою яких є відносини власності, займають визначальне місце у структурі економічних відносин та в економічній системі взагалі, виконуючи в ній системотвірну функцію [1, с. 65].

В економічній системі власність визначає: суспільний спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва; специфічність дій економічних законів певної економічної системи; цілі та мотиви виробництва; характер розподілу і споживання створеного продукту; класову і соціальну структуру суспільства; панівну систему політичної та економічної влади.

Розрізняють економічне та юридичне трактування власності. З економічної точки зору власність відображає, з одного боку, відносини між людьми з приводу присвоєння засобів і результатів, а з іншого – спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва. З юридичної точки зору власність характеризує майнові відносини фізичних і юридичних осіб щодо привласнення, володіння та використання ними різних цінностей (матеріальних, духовних). Зазначені відносини закріплюються системою чинного законодавства кожної країни, а також міжнародними правовими нормами [1, c.72].

Об’єкти власності: засоби виробництва в усіх галузях народного господарства; природні ресурси; предмети особистого споживання та домашнього вжитку; гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них; інтелектуальна власність, тобто духовно-інтелектуальні, інформаційні ресурси та продукти (твори літератури і мистецтва, досягнення науки і техніки, відкриття, винаходи, ноу-хау, інформація, комп’ютерні програми, технології тощо); культурні та історичні цінності; робоча сила.

Суб’єкти власності: окрема особа (індивідуум) – людина як носій майнових і немайнових прав та обов’язків; юридичні особи – організації, підприємства, установи, об’єднання осіб усіх організаційно-правових форм; держава в особі органів державного управління, муніципалітети (органи місцевого управління та самоврядування); декілька держав або всі держави планети [1, c. 71].

Історичні форми власності: первіснообщинна; рабовласницька; феодальна; капіталістична.

Існує два типи власності: приватна і суспільна. Приватна власність – це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об’єктом власності та отримання доходу належить приватній (фізичній чи юридиичній) особі. Приватний тип власності виступає як сукупність індивідуально-трудової (обноосібної, сімейної) та індивідуальної з використанням найманої праці, партнерської і корпоративної форм власності. Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Суб’єкти суспільної власності відносяться один до одного як рівноправні співвласники. Суспільна власність існує у двох формах – державній (загальнодержавна, мінципальна - комунальна) і колективній (власність колективу підприємства, кооперативна власність, власність громадських організацій, власність релігійних і культових організацій).

Змішана власність поєднує різні форми власності: державно-приватна; державно-кооперативна; державно-колективна; приватно-колективна; спільна із залученням іноземного капіталу; комбінована; інші види [2].