Примітки

1. Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В. С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. К.Т. Кривенка. – К. : КНЕУ, 2001.- 508 с.

Спочатку розподіл праці зароджується в межах країн, потім охоплює сусідні країни і зрештою весь світ.

Першими прикладами міжнародного поділу й міжнародної кооперації праці є події 30-тисячолітньої давнини: жителі Нової Гвінеї зі стовбурів хлібного дерева робили парусні човни, які були придатні для тривалих морських переходів, і долали на них відстані в тисячі морських миль до узбережжя Австралії, островів Фіджі, Самоа, Тонга. Про це свідчать знайдені там предмети повсякденного вжитку, які ідентичні тим, якими користувалися самі гвінейці.

До промислового перевороту (кінець ХVІII – перша половина ХІХ ст.) міжнародний поділ праці як вищий ступінь суспільного поділу праці базувався на відмінностях в природно-кліматичних умовах виробництва (клімат, грунти, надра, водні і лісові ресурси).

На індустріальній стадії виробництва посилюється спеціалізація, яка грунтується на відмінностях країн за іншими факторами: капітал, праця, підприємницькі здібності, знання.

2. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В. О. Рибалкіна, В. Г. Бодрова. – К. : Академвидав, 2004. – 672 с.

Таблиця

Сфери міжнародного кооперування

Назва сфер	Зміст кооперування
Міжнародне виробничо-технічне кооперування	До цієї сфери належать відносини, щодо використання різних прав власності: ліцензій, патентів тощо; підрядне кооперування у здійсненні буді­вельних і монтажних робіт; удосконалення управління виробниц­твом; стандартизація, уніфікація, сертифікація, розподіл вироб­ничих програм.
Реалізація кооперованої продукції	Відносини при кооперуванні розраховані на довгостроковий період. Як правило, кооперовані відносини продовжуються після закінчення строку дії угоди про кооперацію.
Після продажне обслуговування техніки	Спрямоване на вирішення питань технічного обслуговування реалізованої продукції.

29. Економічні ресурси і фактори суспільного виробництва

Фундаментальною проблемою економіки є постійне зростання потреб і обмеженість економічних ресурсів для їх задоволення.

До економічних ресурсів зараховують усі природні, людські та створені працею людини ресурси, які використовують у виробництві товарів і послуг. На цій підставі їх ще називають виробничими ресурсами, оскільки природні, трудові ресурси та ресурси, створені у межах економіки, необхідні для процесу виробництва.

Таблиця 1.

Класифікація виробничих ресурсів за різними ознаками

Ознаки	Зміст
За джерелами походження	Виробничі ресурси, що можуть бути відтворені (робоча сила, обладнання): - природно відтворювані – частина природних ресурсів (грунт, водні басейни, флора, фауна); - трудові ресурси (люди з їхньою робочою силою), що формуються у сфері життєдіяльності; - економічно відтворювані – предмети праці, які підлягали попередній обробці (сировина); засоби праці; Не відтворювані – корисні копалини, які належать до предметів праці.
За формою прояву	Матеріальні (речові) Особисті (людські)
Залежно від часу і характеру функціонування	Забезпечуючі: засоби праці, трудові ресурси Втілені (предмети праці)

З розвитком суспільства змінюються роль та значення конкретних видів виробничих ресурсів. В доіндустріальному (аграрному) суспільстві ключовими є такі ресурси, як ручна праця, худоба та земля; в індустріальному - промислові вироби, сировина; у постіндустріальному – інформація, знання.

Потенційно ресурси (природні, трудові) можуть стати факторами виробництва, коли використовуються в процесі виробництва.

Серед учених-економістів немає єдності з природу того, що вважати факторами виробництва [1].

Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить: землю, капітал, працю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, знання [2].

Процес використання природних ресурсів - фактора земля - для задоволення людських потреб є сутністю господарської діяльності у будь-якому суспільстві. Однак більшість видів таких ресурсів невідтворювані, а тому абсолютно обмежені. Їх виробниче використання має природні межі, розширення яких можливе завдяки ефективному й раціональному природокористуванню, екологічній безпеці.

Капітал - це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, використовуваних для виробництва товарів та послуг. Корисність і цінність капіталу як виробничого фактора полягає в його економічній сутності: капітал - це вартість, яка у процесі виробництва приносить ще більшу вартість.

Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг.

В економічній науці протягом останнього часу сформувалася концепція “людського капіталу”, згідно з якою праця освіченого та кваліфікованого працівника розглядається як головний фактор економічного і соціального прогресу суспільства [3].

Наука - специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення. Втілюючись у виробничій діяльності людей у вигляді створюваних нових засобів праці, впровадження прогресивних технологій, використання нових видів енергії, матеріалів, передових методів організації виробництва та праці тощо, наука перетворилась на головну продуктивну силу суспільства [3, c.114].

Виокремлення інформації та знань у самостійний виробничий ресурс зумовлене сучасною науково-технічною революцією. Відбувається поступове скорочення матеріальних та зростання інформаційних джерел економічної життєдіяльності людини. Інформація і знання стають найважливішими умовами підвищення ефективності виробництва.

Цінність кожного із зазначених основних видів ресурсів (факторів виробництва) полягає у їх корисності, що визначається насамперед продуктивністю, здатністю приносити своєму власникові певний вид доходу[4].