19. Методи макроекономічних досліджень

Макроекономіка використовує як загальнонаукові, так і специфічні методи дослідження. Для макроекономіки, як і для мікроекономіки, політичної економії, характерне застосування таких загальнонаукових методів, як наукової абстракції, аналізу і синтезу, системно-функціонального аналізу тощо. Основним специфічним методом, який використовується в макроекономіці, є агрегування [1, c.95]. Агреговані показники ха­рактеризують ринкову кон’юнктуру та її зміни: валовий внутрішній продукт, валовий національний продукт, національний доход, рівень цін, інфляції і безробіття, обсяги споживання, заощаджен­ня й інвестицій, ринкова ставка процента тощо.

Макроекономічне агрегування розповсюджується на економічних суб’єктів: домашні господарства; підприємства (фірми); державу; закордонний сектор; ринки ( товарів і послуг, цінних паперів, грошей, праці, реального капіталу, міжнародний ринок).

У макроекономіці широко використовуються економічні моделі - формалізовані (логічно, графічно й алгебраїчно) описи різноманітних еко­номічних явищ і процесів. Будь-яка макроекономічна модель тією чи іншою мірою абстрактна, має ряд припущень і спрощень, що обмежують сферу її застосування. У залежності від конкретних задач дослідження застосо­вуються різні типи моделей, які можна класифікувати за різними ознаками [1].

У кожній моделі виділяються два типи змінних: екзогенні (зовнішні) змінні визначаються поза моделлю та є відомими до її побудови; ендогенні (внутрішні) змінні притаманні внутрішній будові моделі, а їх величина встановлюється в результаті її розв’язання.

У макроекономічних моделях дія екзогенних параметрів формалізуєтся або у вигляді деякої постійної (константи), або у вигляді випадкової (ймовірної) величини, в залежності від характеру їхньої дії і прояву. Як екзогенні па­раметри у макроекономічних моделях виступають державні витрати (G), ставка оподатковування (Т) і величина пропо­зиції грошей (М), розміри яких регулюються державою. До числа ендогенно обумовлених параметрів відносяться обсяги зайнятості і випуску, рівні інфляції і безробіття, рівень планових витрат тощо[3,4].

При побудові моделей використовуються чотири види функціональних залежностей: дефініційних, поведінкових, технологічних, інституціональних.

Дефініційні відображають зміст явищ або їх структуру. Наприклад, під сукупним попитом на ринку благ розуміють сумарний попит домогосподарств, інвестиційний попит підприємницького сектора, держави, закордону. Це визначення можна виразити наступним чином:

Y = C + I + G + E

Поведінкові залежності відбивають типові переваги економічних суб’єктів. Прикладом такого роду залежностей можуть служити функції споживання - С = С (Y) або заощадження - S = S (Y).

Технологічні відображають технологічні залежності в економіці. Прикладом може служити виробнича функція, що відбиває зв’язок реального випуску та чинників виробництва Y = f (L, N, K), де Y – реальний випуск, L – праця, N – земля, K – капітал.

Інституціональні відображають інституціонально встановлені в економіці норми і правила. До їхнього числа можна віднести функцію податкових надходжень як залежність від розміру встановленої податкової ставки:

Т = t  Y

І в мікро-, і в макроекономіці активно використовується логічне і формально-математичне моделювання.

Такі узагальнені макроекономічні моделі, як модель кру­гових потоків, AD-AS, хрест Кейнса, криві Філліпса, Лорен­ца, Лаффера, модель Солоу тощо являють собою загальний інструментарій макроекономічного аналізу і не мають якоїсь національної специфіки.

Специфічними можуть бути значен­ня емпіричних коефіцієнтів і конкретні форми функціональ­них залежностей між економічними змінними в різних країнах. Оцінка будь-якої макроекономічної моделі повинна даватися не за критерієм її негайної “придатності” чи “не­придатності” для економіки конкретної країни, у тому числі й України, а за критерієм її корисності в процесі пізнання економічної динаміки і управління її показниками.

Важливе значення в економіці має поняття “очікування”, тобто оцінка економічних суб’єктів. Економічні очікування поділяються на дві групи: очікування ex post, очікування ex ante.

Очікування ex post – оцінка економічими суб’єктами отриманого досвіду, фактичні оцінки.

Очікування ex ante – прогнозні оцінки економічних суб’єктів.

Існують три основні концепції формування очікувань.

Концепція статичних очікувань - економічні суб’єкти в майбутньому очікують те, з чим зустрічались в минулому.

Концепція адаптивних очікувань – економічні суб’єкти коригують свої очікування з урахуванням помилок, допущених в минулому.

Концепція раціональних очікувань – економічні суб’єкти не тільки враховують помилки, допущені в минулому, але й прагнуть моделювати функціонування економіки, щоб оцінити майбутнє. На основі цих оцінок формується раціональна поведінка учасників економічної діяльності.