Примітки

1. Емцов Р.Г., Лукин М.Ю. Микроэкономика: Учебник. – М.: МГУ им. М.В. Ломоносова, Издательство «ДИС», 1997. – 320 с.

2. Задоя А.О. Мікроекономіка: Навч. посіб. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. – 176 с.

3.Вэриан Х. Р. Микроэкономика. Промежуточный уровень. Современный подход: Учебник для вузов / Пер. с англ. под ред. Н. Л. Фроловой. – М.: ЮНИТИ, 1997. – 767 с.

4. Відомі досить незвичні способи моделювання економіки. Так, відомий економіст ( а в минулому інженер) А. Філліпс сконструював діючу модель визначення національного продукту, використовуючи скляні трубки й рідину різних кольорів, що циркулює в них. Зараз ця екзотична економічна модель прикрашає підвал Лондонської школи економіки, де А. Філліпс свого часу читав лекції.

16. Сучасна структуризація економічної науки

Економічне життя суспільства складне і суперечливе. Воно являє собою багатогранну і багаторівневу структуру. Пізнати його не спроможна лише якась одна економічна дисципліна. Тому ця особлива сфера життєдіяльності людей – економіка – є об’єктом вивчення відповідної системи економічних наук.

Економіка виникла набагато раніше, ніж наука про неї. Протягом багатьох тисячоліть люди господарювали, опираючись на досвід попередніх поколінь. Знання носили емпіричний характер, не були узагальнені і синтезовані в єдину наукову систему. Попередниками наукової економіки були філософія і соціологія.

Економіка як наука, тобто як систематизоване знання про сутність економічних явищ і процесів, почала оформлятися лише в ХУІ – ХУІІ ст. В цей же період розпочинається і процес диференціації знань. У даний час економічна наука – це система економічних наук, яка безперервно поповнюється.

В підручниках, навчально-методичній літературі, наукових публікаціях знаходимо різні підходи до класифікації економічної науки.

Окремі автори всі економічні науки умовно поділяють на три види: 1) теоретичні - політекономія,  макроекономіка, мікроекономіка; 2) прикладні: а) галузеві економічні науки: економіка промисловості, економіка сільського господарства, економіка будівництва, економіка торгівлі тощо; б) функціональні економічні науки: економіка праці, фінанси, грошовий обіг і кредит, статистика тощо; 3) стикові економічні науки (менеджмент, маркетинг, економічна історія й географія, демографія) [1].

Цікавий підхід до класифікації економічних наук запропонував український учений В.Єременко [2].

Отже, в перелічених та інших класифікаціях виділяється теоретичний блок, який стоїть ніби в центрі всієї системи економічних наук. У сучасній науковій і навчальній практиці в Україні цей блок найчастіше виступає під назвою економічна теорія. Під нею розумі­ють засноване на фактах, підкріплене аргументами наукове узагальнення процесів і явищ економічної дійсності.

Політична економія, мікроекономіка і макроекономіка, які входять до теоретичного блоку системи економічних наук, включені до циклу фундаментальних дисциплін як складові нормативної частини змісту освіти.

Об’єктом вивчення для всіх економічних дисциплін є економіка в цілому. Проте якщо об’єкт вивчення для них є спільним, то предмет вивчення, тобто коло проблем, які розглядає та чи інша економічна наука, різний.

Розглянемо єдність і відмінність предмета вивчення зазначених складових економічної теорії.

В економіці діють економічні суб'єкти. Свою діяльність вони спрямовують на економічні об'єкти і вступають у певні взаємовідноси­ни. Тобто, є суб'єкти, об'єкти і економічні відносини. Кожний із цих елементів стає предметом вивчення відповідної складової частини економічної теорії [3].

Політична економія вивчає виробничі відносини в їх єдності та взаємодії з організаційно-економічними відносинами і продуктивними силами. Політекономія досліджує закони, які керують виробництвом, розподілом, обміном і споживанням життєвих благ, та розробляє методологічні основи механізму їх використання суспільством з метою підвищення ефективності виробництва і зростання добробуту людей.

Але економічні (виробничі) відносини не існують самі по собі, вони вияв­ляються лише через діяльність і поведінку економічних суб'єк­тів перш за все фірм і домогосподарств. Це предмет мікроекономіки.

Мікроекономіка як складова економічної теорії вивчає поведінку і механізм прийняття рішень окремими економічними суб’єктами ( індивідами, домашніми господарствами, підприємствами, організаціями, тобто мікросистемами), які прагнуть досягти мети за наявних обмежених ресурсів і для яких до того ж можна знайти альтернативне використання.

У центрі уваги мікроекономіки перебуває поведінка споживача і виробника та її оптимізація, ринковий попит і пропозиція, відносні ціни товарів, розподіл ресурсів за альтернативного їх використання, часткова і загальна рівновага тощо.

Нарешті внаслідок взаємодії фірм, домогосподарств і держави створюється і відповідним чином розподіляється валовий внутрішній продукт (ВВП), який є головним економічним об’єктом, і еконо­міка функціонує як ціле. Саме це вивчає макроекономіка.

Макроекономіка розкриває механізм функціонування національної економіки на основі макроекономічних теорій, концепцій, моделей, обгрунтованих світовою та вітчизняною наукою й апробованих економічною практикою.

Історія економіки й економічної думки розкриває становлення та історичний розвиток господарської системи, а також процеси, що в ній відбуваються. Предмет історії економіки й економічної думки передбачає отримання сутнісних, зовні невидимих і недоступних для безпосереднього сприйняття знань. Це теоретично осмислені знання, набуті у процесі наукового узагальнення емпіричних даних, відбитих в історичних фактах і подіях.

Співвідношення політичної економії, мікроекономіки і макро­економіки має рефлективний характер. Як не існує економічних від­носин, які б виявлялися поза діяльністю економічних суб’єктів і не були складовою економічної системи, так не існує політичної еко­номії, яка б не враховувала мікро- і макропроцеси. Таке можна ска­зати про кожну з складових економічної теорії. В той же час політекономія не може обійтися без мікрорівневого та макрорівневого аналізу економічних проце­сів, особливо у відтворювальній сфері, або ігнорувати сучасні до­сягнення мікро- і макроекономіки щодо залежностей між економі­чними процесами та явищами.

Однак, як справедливо наголошує А. Гриценко, не слід забувати й про те, що мікроекономіка і макроекономіка - це самостійні теоретичні еко­номічні дисципліни, які вивчають, насамперед, функціональні за­лежності між економічними процесами та явищами на відповідних рівнях, проблеми ефективності виробництва, оптимізації прибутку тощо. В той же час ці науки індиферентні до виробничих відносин, форм власності, соціальної структури суспільства, не розглядають інтересів класів, соціальних груп, колективів, окремих особистостей.