Примітки

1. Т. Веблен зазначав, що в історії економічної науки найбільш логічно побудованої теорії, ніж марксизм, не знаходимо. У той же час Веблен критикував марксизм за так званий гедонізм, знаходячи подібність між Марксом і Бентамом. Цю критику Маркса сучасні інституціоналісти повторюють і сьогодні.

2. Зовсім не Маркс відкрив додаткову вартість і класову боротьбу. Про те, що в суспільстві існують класи і відбувається їхня безупинна боротьба відкрито не Марксом, а задовго до нього - французькими істориками. Те, що прибуток являє собою неоплачену працю найманого робітника, чітко висловив Адам Сміт. Цієї ж думки послідовно дотримувався Давид Рікардо. Маркс лише додав цим відкриттям більш чіткого і послідовного вираження.

3. Так, аналіз Марксом здійснення промислової революції і переходу від мануфактури до фабричного виробництва дав підставу говорити відомому американському економісту П. Друкеру, що дотепер ніхто з економістів не розбирався в ролі технології в економічному розвитку суспільства так глибоко, як Маркс. Хоча в дійсності технологія як найважливіший елемент економічної системи і бази інституціональної структури серйозно досліджувалася в інституціоналізмі - від Веблена до його сучасних представників. Це дає підставу очікувати дуже цікавих наукових результатів від об'єднання поглядів інституціоналізму і марксизму.

4. Яким би не було квітчасте коло марксистів, на заході марксизм вважається вагомим науковим напрямком. З ним продовжують сперечатися - іноді по-вебленовскі за "гедонізм", але частіше за прихильність класовій боротьбі і соціалістичним ідеям. Насправді в безпосередньому вигляді останні представлені лише в невеликих фрагментах "Капіталу" (у 7 параграфі 24 гл. 1 т., у деяких зауваженнях 2 т., де мова йде про можливість суспільної бухгалтерії, а також в останній незакінченій главі 3 т., присвяченій класам).

14. Становлення і розвиток мікроекономічної науки

Як самостійний розділ економічної науки (теорії) мікроекономіка сформувалася в кінці XIX - на початку XX ст. Однак її становлення пройшло довгий шлях еволюційного розвитку.

Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній еко­номії.

Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, А. Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, визначає функціо­нальну залежність багатьох величин і тим самим за­кладає основи функціонального аналізу.

У період піз­нього класицизму багато економістів, застосовуючи цей метод, часто робили фундаментальні відкриття в мікроекономіці.

Основоположниками мікроекономіки вважаються вчені Т. Мальтус і Ж.-Б. Сей. Закон спад­ної доходності Мальтуса та теорія трьох факторів ви­робництва Сея досі використовуються в мікроекономічному аналізі.

Однак при всій значущості відкрит­тів мікроекономічного характеру представниками пізнього класицизму становлення мікроекономіки як на­уки здійснюється значно пізніше і пов'язується перед­усім з неокласикою.

У другій половині XIX ст. завершується станов­лення економіки з переважно ринковим механізмом її регулювання. За цих умов особливо актуальним стає дослідження практичних питань, що спричинило зміщення аспектів із з'ясування загальних принципів політичної економії на аналіз проблем господарської практики. Якісний аналіз, як правило, витісняється кількісним.

Мікроекономічний аналіз має такі етапи еволю­ційного розвитку [1, c.10-11].

І етап (1845—1890). Закладаються основи мікро­економіки, формуються основні методологічні прин­ципи дослідження. Найвідомішими представниками цього етапу є:

Г. Госсен - вперше використав психологіч­ний фактор аналізу економічної поведінки суб'єктів і сформулював закони насичення потреб людини;

К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк (австрійська школа ) - збагатила економічну на­уку відкриттям принципу граничної корисності й за­пропонувала кількісний (кардиналістський) підхід до її визначення;

Дж. Б. Кларк (представник американської школи) - порушив питання про необхідність ви­значення граничної корисності не лише щодо пред­метів споживання, а й факторів виробництва, тим самим модифікував теорію граничної корисності у теорію граничної продуктивності факторів вироб­ництва.

II етап (1890—1933). На цьому етапі мікроекономіка виділяється в окрему галузь економічних до­сліджень на основі систематизації і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та американської шкіл. Після опублікування роботи А. Маршалла "Принципи економіки" (в оригіналі "Principals of Economics”, 1890) наука дістала свою першу назву “Economics”.

Представники другого етапу:

А. Маршалл: запропонував компромісний варіант визначення ринкової ціни - граничною ко­рисністю та витратами виробництва; сформулював за­кони попиту та пропозиції; значну частину своїх до­сліджень присвятив вивченню мотивів поведінки окремих господарюючих суб'єктів;

У. Джевонс, Ф. Еджуорт, Л. Вальрас, В. Парето (математична школа): вперше широ­ко використала апарат математики як інструмент економічних досліджень і спробувала описати ринок конкурентних товарів як замкнутої системи жорстких кількісних взаємозалежностей. Вона запропонувала якісний (ординалістський) підхід до визначення гра­ничної корисності і обгрунтувала теорію загальної економічної рівноваги.

III етап (1933 - до сьогодення). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями:

- ефект доходу і заміщення (Є. Слуцький, Дж. Хікс, П. Самуельсон); теорія недосконалої кон­куренції (Дж. Робінсон); теорія монополістичної кон­куренції (Е. Чемберлін);

- теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенлітерн, Дж. фон Нейман).

Сьогодні мікроекономіка ви­знана в усьому світі. З цієї дисципліни написано десят­ки тисяч досліджень і сотні підручників зарубіжних [2-10, 16] і вітчизняних учених [1,10-15,17,18].

Важливо усві­домлювати, що поділ на мікро- та макроекономіку дещо умовний. Пізнання кожного розділу економічної теорії передбачає розуміння взаємозв'язку та взаємо­залежності мікро- та макроявищ. Скажімо, ринок праці є ринком одного з ресурсів, а тому досліджуєть­ся в мікроекономіці. Разом з тим - це одна з основ­них проблем макроекономіки, оскільки вона пов'яза­на з безробіттям та соціальною стабільністю суспіль­ства в цілому.

Досить поширеним серед неспеціалістів є ототож­нювання мікроекономіки з економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються: обидві вивчають прийняття рішення підприємст­вами щодо своєї ринкової поведінки. Разом з тим, кожна з них має свої специфічні проблеми, яких зна­чно більше.

Наприклад, мікроекономіка вивчає пове­дінку домогосподарств, переваги споживачів, рин­ковий попит і ринкову пропозицію, залишаючи поза увагою питання самого організаційного механізму прийняття рішення на підприємствах, їх організа­ційні форми, показники фінансового стану підпри­ємства тощо, що вивчаються в курсі економіки під­приємства.