84. Інструменти міжнародної співпраці у розв’язанні проблем навколишнього середовища

Людство дедалі більше втягується в діяльність, яка призводить до руйнації навколишнього середовища. Наприкінці ХХ ст. людство усвідомило, що життя на планеті перебуває в небезпеці. Починаючи з 1960-х років у суспільному житті з’явилися такі поняття, як “екологічне лихо”, “екологічна катастрофа”, “екологічна безпека”. На початку ХХІ століття земна цивілізація зіткнулася з катастрофічними змінами в довкіллі у зв’язку із зростанням забруднення атмосферного повітря та світового океану, збільшенням чисельності населення, змінами клімату, зниженням рівня грунтових вод, скороченням посівних площ на душу населення, занепадом рибальства, зменшенням площі та погіршенням структури лісів, втратами генетичного потенціалу рослинного і тваринного світу тощо[1].

Оскільки проблеми навколишнього природного середовища не можуть бути розв’язані в межах національних кордонів, світова спільнота протягом другої половини минулого століття намагалася виробити способи міжнародної співпраці. До таких інструментів можна віднести:

- сукупність міжнародних екологічних угод;

- глобальний екологічний фонд;

- міжнародні екологічні стандарти;

- міжнародні квоти на викиди парникових газів;

- міжнародну торгівлю квотами на їх викиди;

- міжнародні квоти на використання природних ресурсів;

- інституційні структури, які забезпечують дієвість інструментів міжнародної екологічної політики [2, с.115-132].

Сьогодні у світі відбуваються процеси “одержавлення” як самої сфери природокористування та управління нею, так і міжнародного співробітництва з проблем навколишнього середовища. За останні десятиліття помітно розширилися функції багатьох міжурядових організацій щодо забезпечення співробітництва з окремих аспектів проблеми навколишнього середовища, виникли нові органи та організації, метою яких є забезпечення співробітництва з проблем навколишнього середовища.

На найближчу та довгострокову перспективу міжнародне співробітництво у сфері охорони довкілля має охоплювати дедалі ширший спектр способів, щоб у прямій чи опосередкованій формі змушувати окремі країни та регіони світу раціонально використовувати та ефективно відтворювати природні блага.

Примітки

1. Екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати наступним чином. Щороку в повітряний басейн, водні та земельні ресурси країни потрапляє близько 11 млн. т небезпечних забруднюючих речовин, з яких 57% - шкідливі викиди в атмосферу, 40% - поверхневі водойми, 3%- небезпечні відходи, які забруднюють земельні ресурси. Зокрема, протягом 2009 р. в атмосферу потрапило 6,4 млн. т шкідливих речовин від стаціонарних та пересувних джерел забруднення. У загальній кількості шкідливих речовин викиди метану та оксиду азоту (які належать до парникових газів) становлять, відповідно, 849 та 7,1 тис. т. Крім цих речовин, в атмосферу у 2009 р. стаціонарними та пересувними джерелами викинуто 185,2 млн. т діоксиду вуглецю, який істотно впливає на зміну клімату. Розмір екологічних збитків від виробничої діяльності (втрати земельних, водних і лісових ресурсів, забруднення довкілля тощо) в Україні, за оцінками фахівців, щороку перевищує 50 млрд. грн.

За якістю навколишнього середовища Україна перебуває на 75-му місці серед 133 країн світу. Розораність землі у нас майже одна з найбільших у світі (54%), що веде до зменшення біорізноманітності екосистем. Зростає деградація землі від ерозії, щорічні втрати гумусу становлять близько 20 млн. т, а сумарні збитки від цього процесу дорівнюють близько 5 млн. дол.. на рік.

Досить складною залишається проблема використання водних ресурсів. Збільшилося забруднення джерел водопостачання, особливо поверхневих. Практично всі поверхневі джерела водопостачання України інтенсивно забруднюються через низьку якість очищення стічних вод та аварійний стан водопровідних труб у містах. Особливо небезпечними для екосистем морів є точкові джерела забруднення від промислових підприємств та підприємств комунально-побутового господарства, розташованих у прибережних смугах. Значно погіршується екологічний стан Чорного та Азовського морів. (Оскольський В. Раціональне природокористування - важлива умова ноосферного розвитку України // Економіка України. – 2011. - №11. – С.5, 9).

2. Агибалов С., Кокорин А. Копенгагенское соглашение – новая парадигма решения климатической проблемы // Вопросы экономики. – 2010. - №9. Пошуком вирішення глобальних проблем стали: 1) заява членів Римського клубу (1968 р.); 2) Міжнародна конференція ООН з проблем довкілля в Ріо-де-Жанейро (1992); 3) Кіотський протокол (1997 р.); 4) саміт „Ріо-1992+10”, що відбувся Йоганнесбурзі (2002 р.); 5) саміт 193 держав, який відбувся в Копенгагені в грудні 2009 р., де вирішувалася доля Кіотських домовленостей після 2012 р. Найбільш радикальними і результативними були кроки щодо оздоровлення довкілля, зроблені в рамках Кіотського протоколу (1997-2009).