Соціально-економічні наслідки від міграції робочої сили

Для країн-імпортерів	Для країн-експортерів Робочої сили
Позитивні	Позитивні
Зростання конкурентоспроможності вироблюваних товарів завдяки зменшенню витрат, пов’язаних з низькою зарплатою іноземних працівників.	Послаблення напруженості на національних ринках праці внаслідок зменшення кількості безробітних за рахунок емігрантів.
Виникнення додаткового попиту на товари і послуги з боку іноземних працівників, що стимулює зростання виробництва.	Створення для емігрантів можливостей формувати фонд життєвих засобів за рахунок країн перебування.
Іноземна робоча сила відіграє роль соціального амортизатора під час кризових процесів.	Переведення частини заробітків на батьківщину.
Іноземні працівники використовуються в найбільш продуктивному віці, а у разі втрати працездатності повертаються на батьківщину, і підприємці країн імміграції не несуть жодних витрат на їх подальший соціальний захист.	Економія на навчанні новим професійним навичкам, ознайомлення з передовою організацією праці в країні прийому.
За рахунок більш високої заробітної плати країни імміграції заохочують надходження кваліфікованої робочої сили та спеціалістів найвищої кваліфікації, не затративши коштів на їх підготовку.
Негативні наслідки	Негативні наслідки
Посилення соціальної напруженості в країнах-імпортерах працівників, коли іммігранти займають робочі місця місцевих робітників.	Виїзд висококваліфікованих фахівців –“відтік мізків”.
Формування тенденції до зниження заробітної плати в цих країнах
Потенційна загроза зростанню безробіття.

82. Міжнародні валютні відносини

Міжнародні валютні відносини – це форма економічних відносин між країнами, міжнародними фінансово-кредитними організаціями та юридичними особами з приводу функціонування грошей, валюти; це інтернаціональна система грошових відносин.

В широкому розумінні поняття “валюта” означає грошову одиницю, що використовується у функціях світових грошей, тобто як міжнародна розрахункова одиниця, засіб обігу і платежу.

Залежно від емітента розрізняють три різновиди валюти:

1) національна валюта – використання національної грошової одиниці як міжнародного засобу обігу і платежу;

2) іноземна валюта – іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають у міждержавному обігу. Крім того, поняття “іноземна валюта” в широкому значенні охоплює іноземні цінні папери - платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви, сертифікати тощо), фондові ресурси (акції, облігації) та інші валютні цінності. Якщо іноземна валюта використовується як засіб офіційних (державних) нагромаджень, вона отримує статус резервної валюти;

3) колективні валюти – спеціальні міжнародні грошові одиниці, що виконують певну сукупність функцій світових грошей і функціонують як на інтернаціональних (світових), так і на регіональних засадах. Це СДР, євро та інші грошові одиниці [1].

Валютний курс – це співвідношення між валютами окремих країн; це “ціна” валюти певної країни, виражена в валютах інших країн. У сучасній валютній системі використовують два режими валютного курсу: фіксовані та гнучкі (плаваючі).

Валютний паритет – це співвідношення валют відповідно до їх золотого вмісту. Паритет є основою курсу валют, але курс валюти практично ніколи не співпадає з паритетом.

Конвертованими називають валюти, котрі без всіляких обмежень обмінюються на інші національні грошові знаки, товари та послуги

Розрізняють національні, регіональні міжнародні та світову валютні системи.

Національна валютна система є органічною складовою системи грошових відносин окремих держав.

Складовими елементами національних валютних систем є:

- національна грошова одиниця, валюта; валютний паритет;

- курс національної валюти та порядок його дії; валютні резерви;

- умови конвертованості валюти;

- умови функціонування та система регулювання;

- форми та методи валютних обмежень; механізм міжнародних розрахунків [2].

Функціонування національної валютної системи регулюється національним законодавством кожної країни.

Регіональні міжнародні валютні системи – це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн. Типовим прикладом такої структури є європейська валютна система, з її власною грошовою одиницею – євро.

Світова валютна система – це форма організації валютних відносин у світовому господарстві і сукупність грошових відносин як система інститутів, правил і методів здійснення міжнародних розрахунків, що склалися стихійно або закріплені законодавчо міжнародними угодами.

Світова валютна система охоплює: національні валютні системи, регіональну (міжнародну) валютну систему; світовий грошовий товар і міжнародну ліквідність; валютний курс, механізм визначення валютних курсів і паритетів; валютні ринки, умови конвертованості валют; міжнародні валютно-фінансові установи, інститути, які регулюють цю сферу; міждержавні домовленості, узгоджений порядок міжнародних розрахунків.

Процес формування та розвитку світової валютної системи нараховує декілька етапів:

1) система “золотого стандарту”: золотомонетний (з 1867 до початку ХХ ст.; золотозливковий (діяв з початку ХХ ст. до Першої світової війни); золотодевізний (золотовалютний) – з 1922 р. до початку Другої світової війни;

2) Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.); головні принципи: установлені тверді курси обмінних валют країн-учасниць (44 держави) до курсу долара; курс долара фіксований до золота; ціна золота – 35 дол. за тройську унцію; центральні банки підтримують стабільний курс своєї валюти стосовно долара; організуючою ланкою є МВФ, МБРР;

3) Ямайська валютна система (створена в 1976 р.); головні особливості: система грунтується на кількох валютах; відмінено монетний паритет золота; основним засобом розрахунку стала вільно конвертована валюта, а також міжнародні кредитні гроші – СПЗ (Спеціальні права запозичення) і резервні позиції МВФ; валюти перебувають у “вільному плаванні” – курс визначається попитом і пропозицією; центральні банки країн не повинні втручатися в роботу валютних ринків для підтримки фіксованого паритету своєї валюти; країна сама обирає режим валютного курсу (фіксований, плаваючий, змішаний).

В межах Європейського союзу діє Європейська валютна система, яка створена для забезпечення функціонування зони валютної стабільності в Європі, контролю за інфляцією та координації політики встановлення обмінних курсів валют країн-членів ЄС.

Розвиток усіх складових міжнародних економічних відносин потребує відповідної інфраструктури. Її утворюють міжнародні організації, тобто структури, сформовані відповідно до міжнародних угод для регулювання міжнародних економічних відносин. Серед них найбільш суттєву роль відіграють такі з них, як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Світовий банк (СБ), Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР)[3].