Колектив: тріумф і поразка

Колектив (від лат. соllektivus - збірний) - осередок суспільства, в якому поєднуються суспільні, групові і індивідуальні інтереси; організована спільність людей, об'єднаних конкретним видом суспільно корисної діяльності, здійснюваної в рамках тієї або іншої форми суспільної власності, і відносинами співпраці, що складаються в ході цієї діяльності, взаємодопомозі і взаємній відповідальності, інтересами, ціннісними орієнтаціями, установками і нормами поведінки. Передумови колективу виникають в рабовласницькому суспільстві, але лише індустріальне і цивільне суспільство створюють об'єктивні умови для затвердження колективу як історично нового типу соціального осередку. З розвитком цивільного суспільства удосконалюються функції і структура колективу – від первинних до зріліших форм, аж до форм комуністичного типу. Принцип колективізму стає одним з важливих принципів соціалістичного способу життя. Для розвинутого соціалізму в 70-80-х роках XX сторіччя було характерне становлення цілісної системи колективу: трудових, суспільно-політичних, учбових, військових, спортивних, культурних, побутових і ін. Центральне місце в цій системі належало трудовим колективам, через які понад 90 % населення працездатного віку були включені в процеси суспільної праці. У колишньому СРСР налічувалося близько 2,5 млн. трудових колективів, зокрема: виробничих, колективів у сфері торгівлі і обслуговування; культури, освіти, медицини. Їх роль в суспільстві, права і обов'язки були закріплені в Конституції СРСР, в Законі про трудовий колектив (1983), Законі про державне підприємство (об'єднання) (1987).

Трудовий колектив є формою соціальної організації у сфері праці. Ґрунтуючись на різних формах власності на засоби виробництва, він здійснює три взаємозв'язані функції:

суспільно-продуктивну - розвиток і підвищення ефективності виробництва з урахуванням екологічних умов, які диктує суспільство;

соціально-інтеграційну - забезпечення зростаючої відповідності суспільних, групових і індивідуальних інтересів членів колективу, послідовне здійснення принципу розподілу по праці, соціальній справедливості, всесторонній розвиток колективу;

управлінського цілеспрямованого регулювання діяльності членів колективу, розширення і поглиблення самоврядування трудового колективу, що створює глибоку особисту зацікавленість кожного працівника в господарському використанні власності, його органічну причетність до справ колективу і держави, підвищення його суспільно-політичної активності. Функції трудового колективу реалізуються через відповідні його структури: технічну, економічну, соціальну, управлінську

В умовах прискорення соціально-економічного розвитку суспільства відбувається глибока перебудова структур і механізмів життєдіяльності трудового колективу, виникають нові характеристики його взаємин з суспільством.

Абсолютизація ролі трудового колективу в СРСР відбулася в кінці 80-х років, після ухвалення Закону про державне підприємство (об'єднання). Так, в Законі було визначено, що з переходом на принципи господарського розрахунку і самофінансування трудовий колектив стає повноправним господарем на підприємстві, самостійно вирішує всі питання виробничого і соціального розвитку. Основною формою здійснення повноважень трудового колективу були загальні збори (конференція), які обирали керівника підприємства і раду трудового колективу, затверджували плани економічного і соціального розвитку підприємства. У період між загальними зборами повноваження колективу виконувала рада трудового колективу підприємства, в якій представники адміністрації не повинні були перевищувати 1/4 кількості його членів.

Практична реалізація ідеї суспільного самоврядування через ради трудових колективів привела до "спонтанного" прояву ряду суперечностей: держава як власник підприємств була усунена від цілеспрямованого управління (призначення керівників, планування діяльності, розподіл прибутку); масова виборність керівників від бригадира до директора підприємства привела до заміни значної частини професійних вимогливих менеджерів на "посередніх популістів"; неефективне планування і контроль діяльності підприємства і ослаблення партійного контролю з боку КПРС привели до економічних злочинів в державному масштабі (розкрадання, розбазарювання майна, фальсифікації, ухилення від податків, шахрайство, зловживання службовим станом). Невисока внутрішньофірмова філософія значної частини колективу і високі вимоги "морального кодексу будівельника комунізму" об'єктивно створили умови для прояву "подвійної моралі".

Загалом, підтвердився стародавній вислів: "Маса не завжди права. Істину знає меншина". Золоте століття суспільного самоврядування трудящих в умовах соціалізму закінчилось на початку 90-х років. Почався перехід пострадянських країн до ринкової економіки.

У 90-х роках після проведення приватизації державних підприємств і створення значної кількості організацій з приватною власністю у формі (ЗАТ, ТОВ, ВАТ) реальна влада на підприємствах перейшла до власників і менеджерів вищого рівня (генеральний директор, президент, виконавчий директор). В результаті вплив трудових колективів і профспілок на управління підприємством і власне функції суспільного самоврядування значно ослабли. Цілий ряд тенденцій в розвитку колективів організацій (окрім державних) свідчив про повернення до епохи раннього індустріального капіталізму і комерційного соціалізму періоду Непу (20-і роки 20-го сторіччя).

Перерахуємо ці негативні тенденції:

- роль суспільного самоврядування трудящих принижена, особливо в малих виробничих і комерційних організаціях, де відсутні колективний договір і контрактна система оплати праці;

- значні маси трудящих не хотіли бути реальними власниками і брати участь в управлінні, для вирішення матеріальних потреб вони швидко розлучалися з акціями підприємств, де працювали (ГАЗ, ЗМЗ, ВАЗ, БСЗ, УРАЛМАШ, Турбоатом, ХТЗ, Серп і Молот, завод ім. Малишева і ін.).

- в результаті приватизації і другого перерозподілу власності реальна влада на великих і середніх підприємствах перейшла до "нових українців" і "червоних генералів", "червоних директорів", що володіють контрольними пакетами акцій (внесків). Влада реалізується через членство в Раді директорів і правлінні підприємств і організацій і закріплена статутом організацій;

- державні органи влади (міністерства і відомства, адміністрації регіонів, комітети з управління майном) втратили реальний контроль над діяльністю великих і середніх приватних підприємств і організацій після продажу контрольних пакетів акцій, а використання економічних важелів впливу здійснюється неефективно (банкрутство, кредити, податки і ін.)

на сучасному етапі ринкової економіки суспільне самоврядування має недостатню нормативно-правову підтримку (Конституція, Цивільний кодекс, Кодекс законів про працю) у частині поєднання інтересів власника і трудящих, проведення соціальної політики (висока оплата праці, нормальний прожитковий мінімум, відтворення робочої сили, пенсії і допомоги), а роль профспілок істотно принижена, навіть в порівнянні з радянським періодом;

структура трудових колективів схильна до впливу соціальної стратифікації суспільства на 4 групи (верхня, середня, базова і нижня) із-за значної різниці в оплаті праці вищих менеджерів і працівників низької кваліфікації;

на формування колективів сильний вплив робить боротьба ортодоксальних соціалістичних і капіталістичних принципів організації суспільства. До соціалістичних учень слід віднести наступне: переважання державної власності, планове господарювання і державне регулювання, безкоштовна освіта і охорона здоров'я, однопартійна політична система, колективізм як основа соціальних відносин ("влада трудящим"), соціальна рівність і оплата по праці (привело до "зрівнялівки"). До капіталістичних принципів відноситься приватна власність на засоби виробництва, вільне підприємництво, відкрита конкуренція, розподіл матеріальних благ за допомогою ринку, максимізація прибутку на вкладений капітал, експлуатація (привласнення додаткового продукту) найманого персоналу і ін. Слід зазначити позитивні тенденції в розвитку соціальних груп і трудових колективів в умовах ринкової економіки:

звільнення трудових колективів від відсталої частини працівників (нероб, прогульників, п'яниць, бракоробів);

зростання кваліфікації персоналу і прагнення до професіоналізму, що підтверджує бурхливе зростання заочної вищої освіти в кінці 90-х років;

зростання середньої оплати праці працівників на добре працюючих підприємствах;

виділення менеджменту в специфічний вид управлінської діяльності на відміну від ортодоксальної ідеї суспільного самоврядування, коли "кожна куховарка почне управляти державою";

формування ринку трудових ресурсів в купівлі-продажі робочої сили відповідно до її вартості, а не типових окладів і ставок;

почалося формування середнього класу як важливої соціальної групи цивілізованого капіталістичного суспільства.

Таким чином, суспільне самоврядування і трудові колективи в останні 30 років пройшли два історичні етапи - тріумф і поразку. В подальшому нас чекає складний і важкий шлях конвергенції (зближення) соціалістичних і капіталістичних форм господарювання.