161. Основи правового статусу особи Бразилії.

Конституція 1988 р. приділила правам і свободам надзвичайну увагу. їм присвячений спеціальний другий розділ, який має назву “Основні права і гарантії”. Цей розділ включає кілька глав: “Про індивідуальні і колективні права і обов'язки”, “Про соціальні права”, “Про громадянство”, “Про політичні права”, “Про політичні партії”.

Конституція Бразилії не обмежується правами, свободами, гарантіями і обов'язками, які в ній записані. Надзвичайно важлива норма міститься в параграфі 2 ст. 5: “Права і гарантії, які містяться в Конституції, не виключають інших прав і гарантій, котрі випливають із устрою і принципів, які вона закріпила, або міжнародних договорів, учасником яких є Федеративна Республіка Бразилія”. В даному положенні містяться два розряди прав і свобод - перший, що охоплює права і свободи, на котрі спирається сама Конституція і розвивається в звичайному законодавстві і судовій практиці, і другий, котрий має своїм джерелом міжнародне право. Іншими словами, визнаються права і свободи, які регулюються міжнародним правом, акти котрого ратифікувала Бразилія.

Конституція закріплює принцип рівноправності індивідів. У ній говориться про традиційні аспекти рівноправності перед законом незалежно від статі, раси і національності, а також незалежно від професії, освіти й інших характеристик особи.

Особливо широко представлені в Конституції норми соціально-економічних прав, котрі також поширюються не тільки на громадян Бразилії. До них відносять право на працю, відпочинок, освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення, соціальний захист. Особливу групу соціальних прав складають права трудящих. Сюди належать право на страйки (робітники самі приймають рішення про час страйку і про свої вимоги), право на створення профспілок, право трудящих на 13-у заробітну плату до Різдва, на участь в управлінні підприємствами і участь у розподілі прибутків, право на соціальне забезпечення.

До сфери особистих прав і свобод Конституція включає як традиційні права, так і деякі з тих, що є новими для конституційного права. До числа традиційних належать: недоторканність особи, житла, таємниця листування та інші процесуальні права (арешт за судовим рішенням або на місці злочину, право обвинуваченого на захист тощо).

Колективні права також сформульовані в Конституції достатньо широко. В ній збережені положення, які раніше були закріплені в основних законах Бразилії, мається на увазі право на “народну дію”: колективні вимоги трудящих про відміну актів державних органів, які зазіхають на національну мораль, навколишнє середовище, охорону здоров'я.

162. Вищі органи державної влади Бразилії.

Національний конгрес. Національний конгрес складається із двох палат: Палати депутатів (513 чоловік ), яка є органом загальнонаціонального представництва, і Федерального сенату (81 сенатор ) - палата представництва суб'єктів федерації.

Нижня палата Національного конгресу - Палата депутатів обирається терміном на чотири роки за пропорційною виборчою системою, у виборах бере участь населення федеральної території і федерального округу на рівних підставах. У результаті використання пропорційної системи виборів у палаті депутатів представлені кілька партій, більшість з яких має невелике представництво.

Сенат складається із представників штатів і федерального округу, сенаторів і їх заступників (по три сенатори і по два заступники кожного сенатора). Території в сенаті не повинні бути представлені.

Правовий стан депутатів, сенаторів та їх заступників відповідає принципам парламентаризму (вільний мандат, імунітет, індемнітет).

Кожна палата створює свої керівні і внутрішні органи, приймає свій регламент; крім того, існує також спеціальний регламент засідання обох палат.

Палати обирають головуючих (як правило, із найбільш численної фракції) та їх заступників (із інших фракцій), секретарів, галузеві постійні комісії, інколи створюють і тимчасові комісії (в тому числі об'єднані комісії палат), слідчі комісії. Комісії створюються пропорційно чисельності партій та блоків. Вони мають право викликати міністрів, які звітують, вони знайомляться з річними звітами різних міністерств та відомств, приймають петиції та заяви від громадян про свавілля влади, обговорюють законопроекти і державні програми, однак жодних вказівок міністрам вони не мають право давати.

Повноваження, які Національний конгрес отримує із санкції : система податків, збір і розподіл прибутків, державні фінанси, кордони, власність Союзу, чисельність Збройних сил, національні плани, створення міністерств та інших органів публічної адміністрації, створення прокуратури, адміністративних судів, амністія тощо.

Повноваження Національного конгресу, які визначені в 17 пунктах ст. 49 Конституції (рішення про міжнародні договори, дозвіл Президенту на певні дії, пов'язані з питаннями зовнішньої політики та оборони, схвалення декрету про стан захисту або федерального втручання, заборона нормативних актів виконавчої влади, які виходять за рамки регламентної влади або делегованого законодавства, затвердження ініціативи державної влади щодо ядерних програм, надання дозволу Президенту і Віце-президенту залишати країну на термін не більше ніж 15 днів, призначення грошового утримання Президенту, Віце-президенту, міністрам тощо). Значна частина цих повноважень реалізується через індивідуальні акти.

Крім повноважень Національного конгресу в цілому, Конституція визначає також виняткові повноваження кожної із його палат.

Конгрес збирається на свої сесії двічі на рік у терміни, вказані в Конституції: з 15 лютого по ЗО червня та з 1 серпня по 15 грудня. Встановлені дати та терміни сесій в Конституції направлені в Бразилії проти президентського свавілля.

Надзвичайні сесії Парламенту скликаються головою Сенату у випадках, коли приймається декрет про стан захисту або про федеральне втручання, на вимогу Президента республіки, головуючих палат, більшістю членів будь-якої палати.

Національний конгрес бере активну участь у законодавчому процесі. Конгрес приймає значну кількість законів, які мають різні назви і статус. Відповідно до ст. 59 Конституції парламент розробляє і приймає такі категорії законів:

- поправки до Конституції;

- доповнюючі закони;

- звичайні (ordinarias) закони;

- делегуючі закони;

- тимчасові закони;

- законодавчі декрети;

- резолюції.

Відповідно до Конституції Парламент приймає бюджет на основі загальних правил законодавчого процесу. Парламент також має контрольні повноваження щодо виконавчої влади, однак ці повноваження незначні. Відповідно до Конституції Парламент проводить фінансовий і нефінансовий контроль над іншими органами управління, і цей контроль ведеться з точки зору не тільки законності актів управління, а й їх ефективності. Формою контролю є парламентські слухання, які організують постійні комісії палат.

Виконавча влада належить Президенту республіки, котрому допомагають міністри. Ради міністрів як особливого органу в Бразилії немає. міністри створюють Кабінет, який працює під головуванням Президента і є його дорадчим органом.

Президент - центральна фігура в державному механізмі, він політичний лідер країни. Президент обирається терміном на чотири роки прямим голосуванням громадян, за мажоритарною системою, абсолютною більшістю тільки на один термін і в подальшому не може бути обраний на цей пост протягом усього життя. Разом із Президентом обирається Віце-президент, кандидатура котрого висувається тією ж партією. Обрання Віце-президента на другий термін теж неможливе.

Виходячи із особистих повноважень Президента, він самостійно призначає міністрів, керує всією федеральною адміністрацією, підписує і друкує закони, має право вето, видає декрети і регламенти в сфері виконавчої діяльності, видає акти, які мають силу закону, керує відносинами з іноземними дфжавами, підписує міжнародні договори (однак ратифікує їх Парламент).

Президент - верховний головнокомандуючий: він призначає офіцерів. Разом із Сенатом він призначає членів Федерального верховного суду, Генерального прокурора, Генерального атторнея (свого роду “державного” адвоката), голову Центрального банку і деяких інших високих посадових осіб, частину членів Ради республіки.

Президент представляє Парламенту перспективні плани, головує в Раді Республіки і в Раді національної оборони, оголошує війну і підписує мир (в обох випадках це затверджує Національний конгрес). Президент присуджує почесні звання, відзнаки, нагороди.

Поряд із Віце-президентом і міністрами Президенту допомагають у роботі два важливих дорадчих органи: Рада республіки та Рада національної оборони. Рада республіки - це вищий консультативний орган Президента республіки. Рада національної оборони представляє собою консультативний орган Президента республіки з питань, пов'язаних із національним суверенітетом і захистом демократичної держави.