112. Повноваження органів конституційного контролю

Головним повноваженням органів конституційного контролю є оцінка конституційності законів, що здійснюється через систе­му попереднього та наступного контролю:

- Попередній — перевірка на всіх стадіях до введення в дію закону (Франція, Португалія, Польща)

- Наступний — перевірка законів, що вступили в дію (шляхом дії так званого абст­рактного контролю (Німеччина, Італія) та шляхом заперечення — конкретний контроль (США))

Виділяють обов'язковий та факультативний контроль. Обов'яз­ковий контроль здійснюється відповідними органами, виконуючи приписи конституції та законодавства без волевиявлення інших ор­ганів та посадових осіб (Франція). Іноді він є обов'язковою стадією законодавчого процесу. Факультативний контроль проводять тільки за ініціативою уповноважених осіб. Ініціювати абстрактний консти­туційний контроль можуть різні органи державної влади (депутати парламенту, його палат та постійні парламентські комісії, глава держави, уряд, його голова, федеральні уряди, омбудсман), а конк­ретний — приватні чи юридичні особи.До інших повноважень, що їх здійснюють органи конститу­ційного контролю, належать: =- встановлення конституційності ак­тів виконавчої влади, місцевого самоврядування; =- визначення від­повідності основному закону міжнародних договорів, що рати­фікує держава; =- перевірка на відповідність конституції та законам дій державних органів та посадових осіб; =- вирішення питань роз­межування повноважень між державними органами та посадови­ми особами, федерацією та суб'єктами федерації;=- контроль за проведенням виборів та референдумів; =- вирішення питань про по­рушення конституційних прав та свобод громадян; =- здійснення за­гальнообов'язкового тлумачення конституції.=- контроль за законністю підзаконних актів=- перевірка процедури дострокового припинення повноважень президента.

113. Поняття і юридична природа конституційного контролю в зарубіжних країнах.

Оцінку законів на предмет їх відповід­ності конституції може здійснювати компетентний орган держа­ви, але судовий конституційний контроль на основі конститу­ційних повноважень у порядку спеціальної судової процедури може здійснювати лише судова інстанція. Саме вона, визнавши неконституційність закону, може припинити його дію. Вперше конституційний контроль був застосований судами США у XIX столітті, а на початку XX — поширився в Європі. В сучасних умовах конституційне правосуддя діє у більшості країн світу.

Зміст та характер конституційного контролю в різних країнах неоднаковий і залежить від органів, що його здійснюють. Відомі дві моделі конституційного правосуддя:

Американська— правом конституційного конт­ролю володіють всі суди загаль­ної юрисдикції (США) чи тільки верховний суд (Канада). Питання про конституційність закону мо­же бути поставлене при розгляді конкретної судової справи, так званий конкретний контроль

Європейська— створюється спеціалізований судовий орган, що відокремлюється від судів за­гальної юрисдикції: конституційний суд (Австрія) чи конституційна рада (Фран­ція). Запит до конституційного органу направляється без попереднього звернен­ня до іншого суду, та й за відсутності конкретного спору чи конфлікту.