4. Предмет і метод правового регулювання в конституційному праві зарубіжних країн

КП – провідна основоположна галузь права в зарубіжних країнах. Окрему галузь права виділяють за допомогою предмету та методу. поняття яких в різних країнах і різних вчених різне. Предмет змінюється в залежності від етапів зміни К або положень К. Предмет КП – система суспільних відносини, що регулюються даною галуззю. = суспільні відносини, які утворюють основу устрою суспільства і держави та безпосередньо пов’язані із: = здійсненням публічної, в основному державної, влади, та = відносини між людиною, суспільством і державою, та =основоположні відносини, що визначають устрій держави і її функціонування.

Відносини можна розділити на 3 групи, що:= безпосередньо пов’язані з економічною і політичною організацією суспільства= виникають у процесі становлення і функціонування публічних, державних інститутів і відображають територіальну організацію держави (організацію і діяльність державного механізму, політико- і адміністративно-територіальний устрій держави)= характеризують основи взаємозв’язків держави і особи.

Метод правового регулювання – сукупність прийомів і способів правового впливу на суспільні відносини. У конституційному праві засновуються на владно-імперативних (авторитарних) засадах.

Методи: проголошення, підтвердження, зобов’язання, заборони, дозволу, конкретизації.Одна і таж ж норма може поєднувати декілька елементів. Наприклад: поєднання дозвільного і зобов’язуючого елементів у випадках встановлення компетенції органів.

5. Принципи конституційного права зарубіжних країн

Принципи КП = закріплені в джерелах галузі керівні ідеї, відповідно до яких повинні здійснюватися конституційно-правове регулювання і практика реалізації положень КП.

Виділяють:

1. Загальні – складають основу системи і надають їй єдину спрямованість.

У конституціях ЗК принципи як правило формуються в перших частинах або розділах та декларуються конституціями (народне представництво, розподіл влад, рівноправність, не відчуження прав). Вони не формулюють конкретних прав і обов’язків, і не завжди забезпечені правовими санкціями.

2. Спеціальні – мають значення лише для окремих конституційно-правових інститутів і норм, мають чітку юридичну форму вираження і безпосередньо застосовуються в державній діяльності (судовий захист конст. прав, несумісність депутатського мандату з деякими видами діяльності, недоторканість суддів тощо). Мають важливе значення тому діякі правознавці виділяють їх в самостійний елемент системи КП. Але вони є лише = особливим різновидом конституційно-правових норм та інститутів

6. Сучасні тенденції розвитку конституційного права зарубіжних країн

Друга світова війна стала межею, після якої наука конституційного права отримала новий значний поштовх у розвитку. З одного боку, крах фашистського режиму й усвідомлення світовою спільнотою трагічних наслідків тоталітарного режиму, а з іншого - формування в європейських країнах засад правової,соціальної та демократичної держави та проведення корінних соціальних реформ висунули перед наукою конституційного права низку юридичних проблем..

Необхідно підкреслити і значний внесок Організації Об'єднаних Націй та інших міжнародних організацій у розвиток науки конституційного права. Так, у результаті їх діяльності конституційні принципи і норми у галузі прав людини набули характеру загальновизнаних людських цінностей та заклали фундаментальні засади розвитку інституту прав людини у різних країнах. Це явище, безумовно, вплинуло на специфіку формування концепцій науки конституційного права.

Після Другої світової війни завдяки своєму прикладному, політичному й ідеологічному призначенню наука конституційного права стає самосійною галуззю правознавства. Поширення переліку предметів регулювання у конституціях призвело до підвищення ролі науки конституційного права у системі юридичних наук. Зазначений процес загострив необхідність аналізу не лише правових проблем, а й фактичних соціально-політичних відносин. У той же час у деяких країнах на напрями розвитку науки конституційного права суттєво вплинула політологія.

Кілька слів слід сказати про специфіку розвитку науки конституційного права наприкінці XX ст. У зв'язку з крахом соціалістичної системи на сучасному етапі згладилися суттєві протиріччя між західною конституційно-правовою доктриною та наукою державного права, яка склалася в Радянському Союзі та інших країнах соціалістичної спрямованості. Раніш основна концепція науки радянського державного права полягала у критиці ідей «західної демократії». Сьогодення вчені-конституціоналісти колишніх соціалістичних країн формулюють прогресивні концепції щодо устрою сучасної держави, зокрема чинне місце зайняла ідея правової та демократичної держави.