27. Структура конституцій в зарубіжних країнах.

Говорити про структуру конституції можна лише тоді, коли це стосується кодифікованих конституцій. Умовно в них виділяють преамбулу, основну та заключну частини, перехідні й додаткові положення.

Преамбула (лат. preambulus— той, що передує) — це вступна частина конституції. У ній, звичайно, викладені завдання, які стоять перед країною, історичні умови прийняття конституції, проголошуються основні принципи, покладені в основу конституційного матеріалу, інколи декларуються права і свободи. Преамбула може бути надзвичайно короткою (Конституція Республіки Вірменії 1995 р.), великого (Конституція Японії 1947 р.) або ж відсутньою зовсім (Конституція Греції 1975 р.). Усі преамбули мають ідеологічну спрямованість, містять ідеологічні настанови. Загальновизнано, що положення преамбули не є правовими нормами, за винятком тих, які проголошують права і свободи.

Основна частина конституції закріплює права і свободи громадян, основи суспільного ладу, організацію влади, управління і суду згідно з принципом поділу влади, а також організацію території держави.

У заключних, перехідних і додаткових положеннях встановлюється порядок набрання конституцією чинності, визначаються терміни видання законів, до яких відсилає конституція (органічні закони), містяться норми тлумачення, зазначаються винятки із загальних правил тощо.

Більшість із діючих зарубіжних конституцій розвинутих держав було прийнято демократичним шляхом. Одним з таких способів є підготовка і прийняття конституції установчими зборами. Установчі збори — це виборний орган, який створюється з єдиною метою — підготувати і прийняти конституцію. Після виконання цього завдання збори розпускаються. Зрозуміло, що за такої мети до установчих зборів обираються фахівці з конституційного та інших галузей права, досвідчені політики тощо. Конституції, прийняті установчими зборами, характеризуються професіоналізмом підготовки та чіткістю структури і змісту; як правило, вони — найбільш демократичні. Після прийняття установчими зборами конституція може бути винесена на референдум. У такий спосіб були підготовлені і схвалені у ході референдуму Конституція Франції 1946 р., Конституція Італійської Республіки 1947 р. та ін.

28. Порядок розробки і прийняття конституцій у зарубіжних країнах.

Державна практика зарубіжних країн виробила низку способів прийняття конституцій, які можна звести до декількох основних видів. Право на прийняття першої або нової писаної конституції, іменоване в літературі установчою владою, може бути здійснене представницькою установою, виборчим корпусом і виконавчою владою. Ці три основних способи прийняття писаної конституції можуть бути застосовані як у чистому вигляді, так і в різного роду сполученнях.

Перші писані конституції – американська 1787 р. і французька 1791 р. – була прийнято представницькими установами, відповідно конвентом (установчими зборами) і Генеральними штатами (парламентом). І в першому, і в другому випадку була здійснена первісна установча влада. Коли йдеться про здійснення похідної установчої влади, мається на увазі прийняття чергової, а не першої конституції.

У новітній політичній практиці зарубіжних країн прийняття конституцій представницькими установами є досить поширеним. Здійснення установчої влади надається як установчим зборам, які спеціально для цього обираються, так і парламентам, утвореним на підставі положень попередніх конституцій. У деяких випадках установчі збори лише розробляють текст основного закону. Наприклад, Конституція Четвертої республіки Франції 1946 р. була розроблена установчими зборами і схвалена всенародним голосуванням (референдумом).

Прийняття конституції виборчим корпусом складається з двох етапів – розробка проекту конституції й остаточне його схвалення, після чого вона набирає чинності. Виборчий корпус розробити проект конституції не може.

У разі прийняття конституції одностороннім актом виконавчої влади проект конституції складається урядовим апаратом, без якої б то не було участі громадськості. Розроблений у такий спосіб проект затверджується та промульгується главою держави. Уперше октроювання було застосоване у Франції в 1814 році (конституція Бельгії 1831 p., Канади 1867 р. та ін.).

Спосіб прийняття конституції має велике значення, оскільки від нього істотною мірою залежить сам зміст основного закону. Референдум як спосіб прийняття конституції має риси демократизму, тому що проект основного закону затверджується виборчим корпусом.

Політичний досвід сучасності переконує, що найбільш демократичним способом розробки, прийняття та затвердження конституції є її схвалення всенародним голосуванням.