2.4. Поділ на 4 зони

Функціональне зонування території національного природного парку здійснюється згідно із Законом України “Про природно-заповідний фонд України” на підставі проведених польових обстежень території парку, матеріалів обгрунтування його створення, затвердженого Положення про національний природний парк “Сколівські Бескиди” (додаток 3). Бралися до уваги природні, наукові, рекреаційні, оздоровчі, історико-культурні та інші цінності території.

Згідно з концепцією національного природного парку “Сколівські Бескиди” цей парк має природоохоронне, екологічне, естетичне, освітнє, рекреаційне та народно-господарське значення. Багатофункціональність не тільки наближує національні природні парки до біосферних резервантів (БР) але в умовах України фактично індентифікує ці дві природоохоронні категорії.

Проект організації національного природного парку “Сколівські Бескиди” здійснюється за європейськими стандартами, наявна висока частка площі заповідних ділянок і територій з регульованою рекреацією. Весь картографічний матеріал з відповідними базами даних опрацьовується з використанням кмп’ютерних програм продуктів AzcViewGIS 3.0a та Maplnfo Professional 5.0. Тобто, йде розробка геоінформаційної системи національного природного парку.

Однією з основних рис природи молодого національного парку є висока ландшафтна, геоморфологічна, геоботанічна, зоологічна репрезентативність його території.

Хоча природні екосистеми національного природного парку “Сколівські Бескиди” зазнали досить істотного антропогенного втручання: внаслідок вирубки корінних деревостанів на значних площах змінилася вікова структура лісового вкриття, значного поширення набули культури ялини європейської (в тому числі неаборигенного походження) на місці природних ялицевих і букових лісів, частина лісових площ зайнята вторинними луками, орними землями.

Важливо також те, що територія парку охоплює значні ділянки добре збережених природних лісів віком 100 і більше років, які є еталонами ведення лісового господарства в регіоні. Наступною особливістю парку є те, що на його території немає населених пунктів.

Сучасна рослинність парку, як біоенергетична основа функціонування екосистем, не є рівномірною з наукової та природоохоронної точок зору. В основі природоохоронного впорядкування території повинна знаходитися відповідна категоризація земель, в тому числі зонування, яке проводиться згідно з наступними принципами:

– принцип відображення при зонуванні багатофункціонального призначення парку;

– принцип пріоритету функціональної категоризації земель перед категоризацією режимною;

– принцип пріоритету охоронно-консерваційної функції, іншими словами це принцип першочергової залежності зонування від основної функції парку – резерватної;

– принцип відповідності площі і режиму охорони, що встановлюється для кожної конкретної зони, відповідно науковій і практичній цінності їх природних об’єктів;

– принцип збереження при допомозі зонування регіональних, екологічних і біогеографічних особливостей регіону, в якому знаходиться парк;

– принцип підтримання шляхом зонування екологічної стабільності на території парку і в районі його знаходження;

– принцип максимальної територіальної цілісності вичленованих зон;

– принцип залежності зонування від завдання по створенню національної екологічної мережі.

Критерії оцінки під час територіальної організації національного природного парку поділяються на дві групи. Перша з них обумовлюється суб’єктивними позиціями, з яких розглядається взаємодія у системі “людина – природа”. Це, передусім, можливість підтримання певного режиму, у тому числі заповідного. Друга група критеріїв визначається об’єктивно існуючими умовами, які не виявляють залежності від суб’єктивних оцінок. Сюди відносяться:

– ступінь збереженості природних екосистем і, передусім, збереженість їх рослинного покрову на час організації національного природного парку;

– ступінь стійкості і можливість авторегенерації екосистем після деструктивних втручань;

– захисна функція екосистем (водоохоронна, водорегулююча, ґрунтозахисна та інші) по відношенню до систем вищого, елементами яких вони є;

За результатами комплексної оцінки матеріалів лісовпорядних, геолого-геоморфологічних, флористичних, геоботанічних, зоологічних, ландшафтних, історико-культурних та інших досліджень проведених на території національного природного парку “Сколівські Бескиди” розроблено функціональне зонування його території. У межах території, що передана парку у постійне користування, площі функціональних зон мають наступний розподіл: заповідна – 21,3%; регульованої рекреації – 28,0%; стаціонарної рекреації – 1,4%; господарська – 49,3%. У перспективі пропонується зростання частки заповідної зони за рахунок зон регульованої рекреації і частково господарської. Територія, яка входить до складу парку без вилучення у землекористувачів, віднесена до господарської зони інших землекористувачів (військовий лісгосп). У його межах пропонується виділення найбільш цінних у природному відношенні ділянок у зону спеціального призначення із заказним природоохоронним режимом. На жаль, поки що керівництво Сколівського військового лісгоспу не впроваджує таких заходів.

Найменшою територіальною одиницею розробленого зонування на першому етапі обрано лісівничий виділ, територіальні поєднання яких охоплюють окремі геокомплекси. Це зумовлено тим, що лісівничий виділ:

а) найбільш детально і об’єктивно відображає характер сучасного рослинного покрову та територіальні особливості його господарського використання;

б) є основною господарською одиницею, на базі якої плануються лісогосподарські заходи;

в) зручний для оперативного втручання і прив’язки в натурі.

В основу функціонального зонування покладено еколого-географічний та історико-географічний підходи. Перший підхід враховує географічні аспекти забезпечення екологічної стійкості території національного природного парку як самостійного та взаємопов’язаного з оточенням територіального утворення з природоохоронно-рекреаційними функціями. Другий враховує існуючі традиції землекористування та їх історичні особливості.

В основу просторового взаємного розташування функціональних зон покладено поліконцентричну планістичну модель.

Згідно з цією моделлю заповідна зона розташована переважно “в глибині” території парку, охоплюючи найбільші малодоступні ділянки. Зони регульованої рекреації і частково господарська, оточуючи попередню, відіграють буферну роль, а зона стаціонарної рекреації локалізується тільки по периферії парку.

Таким чином, створення заповідної зони базується на наступних принципах:

– регіональна ландшафтна репрезантивність – включення у заповідну зону парку найбільш цінних і добре збережених природно-територіальних комплексів, які представляють типові й унікальні риси ландшафтів;

– кластерність та компактність заповідних ядер – доцільним видається організувати заповідну зону у вигляді компактних, але територіально роз’єднаних ядер. Останні охоплюють найбільш цінні геокомплекси, рослинні угрупування яких занесені у “Зелену книгу України”. У межах цих же геокомплексів зосереджено значну частину місцезростань видів рослин чи місць оселень тварин, занесених у “Червону книгу України”;

– парагенетична цінність і автономність – заповідні ядра являють собою по-можливості ділянки геохімічно взаємопов’язаних геокомплексів з однонаправленим потоком речовини і енергії;

– системно-функціональна єдність – зв’язування кластерних заповідних ядер між собою за допомогою зони регульованої рекреації;

– еколого-економічна доцільність – у заповідне ядро включено ділянки, які через різні причини мають виняткове середовище – захисне і водночас не мають економічного значення. Це ділянки стиглих та перестійних лісів на крутих, місцями скелястих схилах, які мають ґрунтозахисне і водорегулююче значення.

Крім того, організація заповідної зони проведена на підставі комплексного аналізу корінного і сучасного рослинного покриву і диференціації рослинних угрупувань за їх генезисом – природні (корінні), антропогенні первинного покриву (типові, підкісні, унікальні) та за їх захисною функцією. Рідкісні та унікальні угрупування у свою чергу поділяються на категорії (зонально, регіонально і локально рідкісні) та генезисом рідкісності (первинно та вторинно або анторопогенно рідкісні; первинно та вторинно унікальні, тобто псевдо рідкісні і псевдо унікальні). Критерієм для віднесення угрупувань до тої чи іншої категорії є роль їх біогеоценотичних аналогів у корінному рослинному вкритті.

Захисна функція рослинності встановлюється передусім по відношенню до ґрунтового покриву (ґрунтозахисні угрупування) і до водного режиму (водоохоронні та водорегулюючі екосистеми).

Усі відомі на сьогодні цінні з фітоценологічної і флористичної точок зору об’єкти, рівно як і захисні смуги рослинності (приполонинні ліси) включені в заповідну зону.

Згідно із загально прийнятими нормативами (Koncepcia…, 1964; Страускіс, 1973; Меллума, 1975; Таппо, 1975; Забелін, 1975, Реймерс, Штильман, 1978; Козак, 1993 та інші) в заповідну зону включаються природні територіальні комплекси (ПТК), які відповідають наступним вимогам:

– ПТК, які вже оголошені резерватами або пам’ятками природи (ботанічними, зоологічними, лісівничими, геологічними тощо). Сюди відноситься значна площа Майданського лісництва;

– ПТК, де збереглися основні осередки ендемічної і реліктової флори та існують сприятливі екологічні умови для її розвитку, які сприяють збереженню фітогенофонду. Це квартали 9 – 11, 17, 18, 22, 23, 45, 46, 78, 50, 51, 60 – 63, 65 – 69, 71 – 75, 97 Майданського лісництва, де зберігається реліктова третинна і четвертинна флора;

– ПТК, де сучасна рослинність зберігає характерні риси вкладу і структури природного рослинного вкриття і де виявляються характерні для регіону закономірності формування природних екосистем залежно від кліматичних, едафічних, геолого-геоморфологічних та топографічних умов і де в лісовому вкритті спостерігаються літогенні інверсії. Це квартал 76 Майданського лісництва, квартали 1, 8, 17 Завадківського лісництва, де корінні букові ліси на дуже вапнистих відкладах кросненської світи піднімаються вище від літогенних смерекових деревостанів на невапнистих пісковикових відкладах сі вище від ялицевих на м’яких аргілітових відкладах;

– ПТК, де знаходяться дуже рідкісні та унікальні для складчастої зони Українських Карпат ліси де зосереджене букове, яворово-букове криволісся, рідкісні горобинові угрупування та практично корінні букові ценози з покривом із цибулі ведмежої і безщитника розставленолистого. Це квартали 22, 26, 30 Крушельницького лісництва; квартал 5 Бутивлянського лісництва;

– ПТК, де зберігаються практично-корінні мішані деревостани, де поширені букові та яворово-букові ліси з покривом із третинного релікту (лунарії оживаючої), а також має місце практично корінний дуже рідкісний для району Бескид монодомінанатний ялиновий ценоз з покривом із ожини лісової. Це квартали 10, 23, 45, 46, 48, 50 Майданського лісництва, решта заповідних кварталів цього лісництва, що знаходяться в лівобережній частині басейну потоку Рибник Майданський, а також квартали 2, 4, 5, 6, 7, 14 – 17, 22 – 24 Завадківського лісництва.

Віднесення території до заповідної зони не означає заборону використання її для науково-дослідних, демонстраційних та пізнавально-туристичних цілей.

Основною вимогою для заповідної зони є охоронний режим ведення лісового і полонинського господарства, що виключає будь-яке антропогенне втручання у функціонування природних екосистем.

Принципу естетичної та дидактичної цінності дотримувались при організації зони регульованої рекреації. Сюди включені переважно найбільш відвідувані на сьогодні ділянки парку.

В зону включені ПТК, які характеризуються високим рекреаційним потенціалом , зокрема сприятливими кліматичними умовами, відносно розвиненою інфраструктурою, туристичною мережею.

Здебільшого функціонально рекреаційна зона виконує роль екологічного коридору, який з’єднує заповідні ядра.

Зона стаціонарної рекреації запропонована у місцях розташованих поблизу населених пунктів з досить доброю транспортною доступністю, де близько знаходяться джерела електроенергії і водопостачання та наявні можливості для реконструкції неексплуатованих або спорудження нових будівель чи водоймищ;

У господарську зону парку включено практично всі ділянки, які мають сьогодні господарське значення. У господарську зону включено також переважно молодняки та середньовікові ліси, які для покращення їх стану (формування породного складу близького до природних лісів) потребують активних лісогосподарських заходів. У господарську зону повністю включено Сколівський військовий лісгосп.

Важливим питанням є характер меж між функціональними зонами для чіткої орієнтації.

У розробленому зонуванні межі між зонами проходять, в основному, по квартальних межах, які в свою чергу добре відслідковуються в натурі – це дороги, водотоки, каркасні лінії рельєфу (хребти), просіки та траси.

Згідно розробленої концепції розвитку національного природного парку “Сколівські Бескиди” його потенційного екотуристичною спеціалізацією буде природничий, кваліфікований (піший), та сільський туризм. Цьому сприятимуть організація дидактичних стежок, оглядових веж, трасування краєзнавчих маршрутів, а також формування системи агроосель у прилеглих до національного природного парку населених пунктах.

Таблиця 5.1.1.1. Розподіл площі національного природного парку, наданої в постійне користування, за функціональним зонами

№ з/п	Назва функціональних зон	Площа, га	%%
1.	Заповідна зона	5194,0	21,3
2.	Зона регульованої рекреації	6818,2	28,0
3.	Зона стаціонарної рекреації	336,3	1,4
4.	Господарська зона	12020,5	49,3
	Разом:	24369,0	100,0

Відповідно до Закону “Про природно-заповідний фонд України” землі інших землевласників і землекористувачів відносяться до господарської зони.

Всього земель, включених в межі національного природного парку без вилучення їх у землекористувачів – 10892,0 га.

А. Загальна площа

Рис. 5.1. Діаграма розподілу площі національного природного парку “Сколівські Бескиди” за функціональними зонами

Б. Земель, наданих національному природному парку

в постійне користування

Рис. 5.1. Діаграма розподілу площі національного природного парку “Сколівські Бескиди” за функціональними зонами

Таблиця 5.1.1.2. Розподіл площі національного природного парку за функціональними зонами

№ з/п	Назва структурних підрозділів національного природного парку, землекористувачів	Загаль­на пло­ща, га	В тому числі за функціональними зонами
			заповід­на	регульо­ваної рекреації	стаціо­нарної рекреації	госпо­дарсь­ка
Землі, надані національному природному парку у постійне користування
1.	Підгородцівське лісництво	3526,0	–	1696,3	150,6	1679,1
2.	Майданське лісництво	7377,0	2450,0	1794,0	–	3133,0
3.	Крушельницьке лісництво	3811,0	317,0	1463,0	16,1	2014,9
4.	Завадківське лісництво	2515,0	1399,0	55,0	6,2	1054,8
5.	Бутивлянське лісництво	3604,0	85,0	1784,6	78,1	1656,3
6.	Сколівське лісництво	3536,0	943,0	25,3	85,3	2482,4
	Разом:	24369,0	5194,0	6818,2	336,3	12020,5
Землі, включені в межі національного природного парку без вилучення їх у землекористувачів (Сколівський військовий лісгосп)
1.	Корчинське лісництво	3513,0	–	–	–	3513,0
2.	Коростівське лісництво	4931,0	–	–	–	4931,0
3.	Тисовецьке лісництво	2448,0	–	–	–	2448,0
	Разом:	10892,0	–	–	–	10892,0
	Усього:	35261,0	5194,0	6818,2	336,3	22912,5
	%%	100,0	14,7	19,3	1,0	65,0

Розділ 3. Фізико-географічна характеристика території НПП