Антигіпертензивні засоби план.

1. Причини виникнення, питання патогенезу й термінології артеріальної

гіпертензії.

2. Антигіпертензивні препарати, які впливають на судинорухові центри

головного мозку.

3. Антиадренергічні засоби периферичної дії:

   • гангліоблокатори;

   • α- адреноблокатори;

   • β- адреноблокатори;

   • симпатолітики.

4. Периферичні вазодилятатори:

   • прямі вазодилятатори;

   • міотропні спазмолітики;

   • антагоністи іонів кальцію;

   • активатори калієвих каналів.

5. Засоби, які впливають на ангіотензинову систему:

   • інгібітори АПФ (ангіотензинперетворюючого ферменту);

   • блокатори рецепторів ангіотензину ІІ (блокатори АТ₁-рецепторів)

6. Діуретичні засоби.

7. Комбінована терапія гіпертонічної хвороби.

8. Схема етапного лікування артеріальної гіпертензії.

9. Індивідуалізація антигіпертензивної терапії.

10. Фармакотерапія гіпертонічних кризів.

Антигіпертензивні засоби – речовини, які знижують системний артеріальний тиск (АТ) і застосовуються для лікування гіпер­тонічної хвороби, артеріальної гіпертензії, для надання невідкладної допомоги при гіпертонічному кризі.

Гіпертонічна хвороба – це захворювання, провідним симптомом якого є підвищення артеріального тиску, зумовлене нервово-функціональними порушеннями судинного тонусу. Термін “гіпертонічна хвороба” стосується тих випадків підвищення АТ, коли не встановлено жодних очевидних причин такого підвищення.

Термін “артеріальна гіпертензія (гіпертонія)” поширюється на всі випадки підвищеного артеріального тиску. Гіпертонічну хворобу необхідно відрізняти від симптоматичних гіпертензій, при яких підвищення АТ є одним із симптомів захворювання. Найбільше часто симптоматична артеріальна гіпертензія зустрічається при захворюваннях нирок, ураженні ниркових артерій, деяких хворобах ендокринних залоз, при атеросклерозі аорти тощо.

Етіологія та фактори ризику, які сприяють розвитку артеріальної гіпертензії:

психоемоційне напруження, порушення сну, вік хворого, статева причетність, шкідливі звички (паління, зловживання алкоголем), незбалансоване харчування (вживання великої кількості солі, насичених жирів), надмірна вага, малорухомий спосіб життя (гіподинамія), порушення функцій ендокринних залоз, травми ЦНС, спадковість, особливості професійної діяльності.

З точки зору патогенезу підвищення АТ пов’язане:

• з підвищенням тонусу симпатичної нервової системи, що веде до збільшення роботи серця і звуження кровоносних судин;

• з затримкою в організмі надміру іонів натрію, що веде до звуження кровонос­них судин;

• з активацією системи ренін - ангіотензин. Перенапруження сфери вищої нервової діяльності приводить до вазопресорної адреналової реакції (спазм судин після виділення адреналіну), в результаті чого настає звуження артеріол, головним чином внутрішніх органів, особливо нирок. Виникла ішемія ниркової тканини викликає посилену продукцію реніну, що, у свою чергу, приводить до утворення в плазмі крові ангіотензину-II, що викликає судинозвужувальну дію і стимулює секрецію корою надниркових залоз альдостерону – гормону, який затримує в організмі натрій, що в свою чергу сприяє звуженню судин і підвищенню АТ.

Ренін АПФ

А нгіотензиноген ангіотензин І ангіотензин ІІ

(неактивний) (активний)

• також рівень АТ залежить від систолічного об’єму серця, хвилинного об’єму крові, частоти серцевих скорочень, стану периферичного судинного опору, об’єму циркулюючої крові.

ПРЕПАРАТИ.

На початкових стадіях гіпертонічні хвороби або в період її загострення, обумовленого впливом психогенних чинників, помітну роль відіграють речовини, які справляють седативний вплив. Вони послаблюють процеси збудження і посилюють процеси гальмування в корі головного мозку, змен­шують долю психічного фактора в підтриманні гіпертензивного стану, зни­жують збудливість судинорухового центру та сприяють відновленню нормального артеріального тиску. Це транквілізатори (діазепам, хлозепід), седати­вні засоби (препарати валеріани, собачої кропиви, броміди), снотворні в невеликих дозах (фенобарбітал), нейролептики.