Біль супроводжується:

1. Емоційними реакціями як правило негативними емоціями: депресією, апатією, загальним нездужанням, хворобливим станом;

2. Вегетативними реакціями: гострий біль супроводжується активацією симпатоадреналової системи, що виявляються: тахікардією, підвищенням АТ, гіперглікемією, гіперліпацидемією. Тривалий біль, у тому числі і вісцеральний, викликає активацію парасимпатичної нервової системи, ознаками чого є брадикардія, посилення потовиділення, зниження АТ.

3. Руховими реакціями. Біль супроводжується рефлекторним скороченням скелетних м’язів ( напруження м’язів черевної стінки при вісцеральному болю - симптомом гострого живота, характерна поза при кольках);

4. Емоційно - больовий стрес. Біль стає причино, розвитку стресу.

5. Больовий шок. Біль є важливим патогенетичним механізмом розвитку різних видів шоку ( травматичний, опіковий, кардіогенний, панкреатичний і т.д.)

Хронічним називають сильний, тривалий біль, що виснажує, завдає страждань хворому. Виділяють такі ФОРМИ ХРОНІЧНОГО БОЛЮ:

• Невралгія - больовий синдром, пов’язаний з порушенням функцій периферичного нерва при вірусних інфекціях, авітамінозах, порушеннях кровообігу, розладу обміну речовин ( цукровий діабет). Особливо важкою є невралгія трійчастого нерва, яка виявляється нападами настільки сильного болю, що хворі не в змозі приймати їжу, розмовляти;

• Каузалгія - сильний пекучий біль, що виникає при ушкодженні великих соматичних нервів ( неповне перетинання нерва). У хворого виникає відчуття, начебто на шкуру ллють окріп або прикладають руку до розпечених предметів, або тримають їх у вогні. Навіть легкий дотик викликає нестерпний біль, крім того біль можуть провокувати несподівані зорові, слухові подразники.

• Фантомний біль - виникає після ампутації кінцівок - «болить» кінцівка, якої вже немає. Біль дуже сильний, нестерпний.

• Таламічний біль - важкий спонтанний біль у всій половині тіла з гіперпатією. Розвивається при ураженнях ядер таламуса.

Основні синдроми, що характеризують розлади рухової

функції нервової системи:

1. Порушення нервово-м’язової передачі;

2. Периферичні пралічі й парези;

3. Центральні паралічі;

4. Синдром паркінсонізму;

5. Гіперкінетичні синдроми — гіперкінези;

6. Мозочків синдром;

7. Судоми.

Причини та механізми розвитку центральних і периферичних паралічів і парезів.

Параліч - це повна втрата довільних рухів.

Парез - часткова втрата довільних рухів.

Перефиричні паралічі виникають при ушкодженнях рухових нервів і при дегенерації а - мото - нейронів спинного мозку. Останнє характерне для розвитку поліомієліту.

Ознаки перефиричних паралічів та парезів:

1. атонія (гіпотонія) м’язів - зменшення їхнього тонусу

2. арефлексія (гіпорефлексія) - відсутність або ослаблення спинномозкових рефлексів, у здійсненні яких бере участь ушкоджений нерв або мото нейрон.

3. атрофія м’язів, обумовлена їхньою гіпофункцією.

Центральні паралічі виникають при ушкодженні центральних рухових низхідних шляхів. Найчастішими причинами є травми спинного мозку і розлади мозкового кровообігу ( інсульти).

У розвитку основних ознак церебральних паралічів провідну роль відграє зменшення гальмівних з розташованих вище нервових центрів на а - мото - нейрони спинного мозку. Цим пояснюють такі характеристики центрального паралічу:

1. гіпертонію (спастичний параліч) збільшення тонусу м’язів.

2. Гіперрефлексію - посилення спинномозкових рефлексів ( збільшення їхньої амплітуди і розширення зони, з якої їх можна викликати).

3. поява паталогічних рефлексів ( рефлекс Бабінського)

Судоми - це мимовільне скорочення скелетних м’язів, що мають характер нападів. Вони є основним різновидом гіперкінезів. Розрізняють:

Клонічні судоми - це короткочасні скорочення і розслаблення окремих груп м’язів, що настають швидко одна за одним.

Тонічні судоми - це тривалі скорочення м’язів, що створюють ефект «застигання» тулуба і кінцівок в яких - небудь вимушених позах. Можливе поєднання.