23. Оцінка результатів господарської діяльності під­приємства за а. Шереметом.

Він рекомендує проводити оцінку фінансового стану за звітний період комплексно, тобто за допомогою аналізу абсолютних і відносних показників. Порівняльний аналітичний баланс і розрахунок абсолютних показників фінансової стійкості слугують відправним пунктом аналізу фінансового стану підприємств. Запропонована автором методика може застосовуватися для фінансової звітності підприємств, які здійснюють реалізацію товарів, робіт і послуг “на момент відправки товарів, виконання робіт і послуг”, та не може бути використана прямолінійно для підприємств, що відображають у своїх бухгалтерських балансах реалізацію “на момент зарахування коштів на розрахунковий рахунок або в касу” із-за неадекватного відображення у балансі підприємства дебіторської заборгованості покупців, що призведе до перекручування фінансових показників. Однак дану методику можливо застосовувати за умови використання аналітичних даних забалансового бухгалтерського обліку для отримання порівняльного аналітичного балансу.

24. Економічна безпека підприємства: поняття і сутність, різні ознаки, основи оцін­ки. Основні функціональні складові економічної безпеки, склад і зміст її діагностування.

25. Можливості оцінки економічної безпеки за результатами фінансової діагностики. Діагностування ризику неплатоспроможності та банкрутства підприємства.

Безпека підприємства – це містке, комплексне поняття. У загальному вигляді її можна визначити як відсутність різного роду небезпек і загроз, або наявність можливостей щодо їх попередження, захисту своїх інтересів та недопущення втрат нижче критичної межі.

У процесі антикризового управління за допомогою діагностики визначають: симптоми кризових явищ; стадію й ступінь розвитку кризи; варіанти виходу з кризи і т. д.

Перша стадія кризи – падіння граничної ефективності капіталу, показників ділової активності підприємства, зниження рентабельності й обсягів прибутку, внаслідок чого погіршується фінансовий стан підприємства, скорочуються фінансові можливості розвитку.

Друга стадія кризи – поява збитковості виробництва. Способи розпізнавання кризового стану визначають особливі вимоги до вихідної інформації. Третя стадія – практична відсутність власних коштів у підприємства (значна частина оборотних коштів направляється на погашення збитків і обслуговування кредиторської заборгованості).

Діагностика на цій стадії акцентує особливу увагу на цінності ознак, що характеризують кризу й рівень ризику при прийнятті управлінських рішень для екстреного варіанта знаходження оборотних коштів.

Четверта стадія – стан гострої неплатоспроможності. Немає можливості профінансувати навіть скорочене відтворення і платежі за попередніми зобов'язаннями. Виникає реальна загроза зупинки або припинення виробництва, а потім і банкрутства. У цій ситуації діагностика з використанням коефіцієнтів платоспроможності й забезпеченості власними оборотними коштами дозволяє встановити фінансову неспроможність і можливість нейтралізувати її через процедуру банкрутства.

Всю сукупність факторів виникнення кризової ситуації в діяльності підприємства можна поділити на дві групи: зовнішні, на які воно не в змозі впливати або його вплив обмежений, та внутрішні, що виникають в результаті діяльності самого підприємства.

За можливістю діагностування та прогнозування фактори виникнення кризової ситуації в діяльності підприємства можна розглядати як такі, що діагностуються; прогнозовані та такі, що не піддаються прогнозуванню.

Боротьба підприємства за виживання в кризових умовах вимагає взаємозв'язку організаційних, правових, фінансових і управлінських аспектів.

Забезпечення економічної безпеки припускає виділення, аналіз та оцінювання існуючих загроз для кожної з функціональних складових і розробку на їх основі системи заходів, що попереджають і протидіють виникненню кризових явищ на підприємстві.

Рівень економічної безпеки підприємства оцінюють на підставі визначеного інтегрального критерію зважуванням і підсумовуванням окремих функціональних критеріїв, що розраховуються шляхом порівняння (зіставлення) величини загрози економічної безпеки та ефективності заходів її запобігання.

Аналіз і оцінювання економічної безпеки підприємства виконують у такий послідовності: виявлення внутрішніх і зовнішніх факторів, що визначають економічну безпеку підприємства (щодо кожної з функціональних складових), аналіз і оцінювання ступеня їх впливу; розрахунок узагальнених показників економічної безпеки для кожної з функціональних складових; розрахунок інтегрального показника економічної безпеки підприємства, розробка комплексу заходів, спрямованих на підвищення економічної безпеки, і оцінювання їх ефективності.

Оцінювання рівня економічної безпеки здійснюється порівнянням розрахункових значень показника з реальними величинами, одержаними раніше стосовно підприємства, а також (коли це можливо) щодо аналогічних суб'єктів господарювання відповідних галузей економіки.

Після розрахунку впливу функціональних складових на зміну сукупного критерію економічної безпеки підприємства здійснюють функціональний аналіз заходів з організації необхідного рівня економічної безпеки підприємства за окремими складовими в такій послідовності.

1. Визначення структури негативних впливів за функціональними складовими економічної безпеки. Розподіл об'єктивних і суб'єктивних негативних впливів.

2. Фіксація вжитих превентивних заходів для запобігання негативним впливам за всіма функціональними складовими економічної безпеки

3. Оцінювання ефективності вжитих заходів з погляду нейтралізації конкретних негативних впливів за кожною складовою економічної безпеки.

4. Визначення причин недостатньої ефективності заходів, ужитих для подолання вже наявних і можливих негативних впливів на економічну безпеку.

5. Виявлення не усунених і очікуваних негативних впливів на рівень економічної безпеки, а також тих, що можуть з'явитися в майбутньому.

6. Опрацювання рекомендацій щодо усунення існуючих негативних впливів на економічну безпеку й запобігання можливій появі нових.

7. Оцінювання вартості кожного з пропонованих заходів щодо усунення негативних впливів на рівень економічної безпеки й визначення відповідальних за реалізацію таких заходів.

Як показники рівня інформаційної безпеки можуть бути використані коефіцієнти:

- коефіцієнт повноти інформації (Кпі) – розраховується як відношення обсягу інформації, що є в розпорядженні особи, яка приймає рішення (ОПР), і обсягу інформації, необхідної для ухвалення обґрунтованого рішення;

- коефіцієнт точності інформації (Кті) – розраховується як відношення обсягу релевантної інформації до загального обсягу наявної в розпорядженні ОПР інформації;

- коефіцієнт суперечливості інформації (Ксі) – розраховується як відношення кількості незалежних свідчень на користь ухвалення рішення до загальної кількості незалежних свідчень у сумарному обсязі релевантної інформації.

Обсяг інформації може бути розрахований у сторінках формату А4, кількості символів тексту, Кбайтах, Мбайтах тощо.

Рівень інформаційної безпеки може бути визначений на основі добутку трьох згаданих коефіцієнтів:

Кі = Кпі*Кті*Ксі. При цьому, якщо:

Кі ≥ 0,7 – рівень безпеки високий;

0,3 ≤ Кі<0,7 – рівень безпеки середній;

Кі<0,3 – рівень безпеки низький.

Складові системи забезпечення економічної безпеки визначаються двома факторами:

- потенційним складом і структурою загроз;

- фінансовими можливостями підприємства.

Постійне посилення дії факторів, що загрожують економічній безпеці підприємства, потребує створення системи моніторингу стану і динаміки розвитку підприємства з метою завчасного попередження небезпек та загроз і вживання необхідних заходів щодо захисту та протидії.

Основні цілі моніторингу повинні бути такими: оцінювання стану та динаміки розвитку виробництва підприємства; виявлення деструктивних тенденцій і процесів розвитку потенціалу виробництва; визначення причин, джерел, характеру, інтенсивності впливу загрозливих факторів на потенціал виробництва; прогнозування наслідків дії загрозливих факторів; системно-аналітичне вивчення сформованої ситуації та тенденцій її розвитку, розробка цільових заходів захисту підприємства від загроз.

При здійсненні моніторингу повинен діяти принцип безперервності спостереження за станом об'єкта моніторингу з урахуванням фактичного стану і тенденцій розвитку його потенціалу, а також загального розвитку економіки, політичної обстановки та дії інших загальносистемних факторів.

26. Якісні характеристики стану безпеки (небезпеки), їх джерела, ідентифікація, бальна оцінка.

27. Методики діагностування ЕБП. Російська практика діагностування ЕБП, методика ФУДН. Z-paxyнок Альтмана, різновиди моделей діагностування ЕБП. Методика діагностування ЕБП за К. Друрі.

Оцінка ЕБП складається з оцінок її функціональних складових: фінансова, кадрова, технологічна, правова, інформаційна, екологічна, силова; ринкова, інтерфейсна. Кожна складова ЕБП характеризуються системою показників [9].  Так, фінансова складова характеризується показниками прибутковості - коефіцієнти рентабельності активів, власного капіталу, продукції, діяльності, загальної; ділової активності - коефіцієнти оборотності активів, дебіторської заборгованості, кредиторської заборгованості, матеріальних запасів, власного капіталу, рентабельності активів; фінансової стійкості - коефіцієнти автономії, фінансування, забезпеченості власними оборотними коштами, маневреності власного капіталу; платоспроможності - коефіцієнти загальної, термінової, абсолютної ліквідності.  Кадрова – коефіцієнти укомплектованості кадрами, плинності та стабільності персоналу, трудової дисципліни, освітнього рівня, інтелектуального рівня робітників, продуктивність праці. Технологічна складова характеризується показниками використання основних фондів – фондовіддача основних засобів, фондоозброєність, вікова структура устаткування, коефіцієнти вибуття основних засобів, оновлення основного капіталу, зношення основних засобів; матеріалів - матеріаломісткість, коефіцієнт корисного використання матеріалів; прогресивності - рівень прогресивності технологій, продукції, рівень технологічного потенціалу. Правова - коефіцієнти платіжної дисципліни, якості юридичних послуг, юридичного менеджменту. Інформаційна - продуктивність інформації, коефіцієнти інформаційної озброєності і захищеності інформації. Екологічна - коефіцієнти безпечності продукції, «екологічного балансу» раціонального використання відходів, забруднення середовища, рентабельність продукції з відходів, штрафи за порушення природоохоронного законодавства.  Силова - коефіцієнт транспортної безпеки, кількість осіб, звільнених з роботи за крадіжку чи спробу знищення майна, рівень інженерно-технічного захисту, коефіцієнт захищеності майна та персоналу підприємства. Ринкова - коефіцієнт ринкової віддачі активів, конкурентоспроможність продукції, частка фірми на ринку, коефіцієнт інноваційних витрат, ритмічність збуту, коефіцієнт ефективності рекламної політики. Інтерфейсна - рентабельність реалізації, ритмічність збуту, співвідношення витрат на маркетингові дослідження і загального обсягу реалізації, коефіцієнт виконання договорів.

Министерство имущественных отношений РФ регулирует деятельность федеральных государственных унитарных предприятий, которые распоряжаются федеральным имуществом на праве хозяйственного ведения. При соблюдении условий пп. 4 п. 1 ст. 7 Закона об аудиторской деятельности федеральные государственные унитарные предприятия подлежат обязательной ежегодной аудиторской проверке. Министерство государственного имущества как собственник имущества аудируемых предприятий является одним из пользователей аудиторского заключения и письменной информации по результатам проведения аудиторской проверки. Вследствие этого, Мингосимущество РФ разработало примерное техническое задание на проведение аудиторской проверки федерального государственного унитарного предприятия. Техническое задание устанавливает необходимость расчета в ходе проведения аудита следующих наиболее важных экономических показателей:

• Общей рентабельности, рентабельности активов и собственного капитала

• Рентабельности инвестиций

• Коэффициентов  текущей и абсолютной ликвидности

• Коэффициента обеспеченности собственными средствами

• Коэффициента соотношения собственных и заемных средств и т.д.

Методика расчета всех этих показателей утверждена Распоряжением Мингосимущества РФ № 1506-р. Таким образом, аудиторские фирмы, проводящие аудит федеральных предприятий, должны производить расчет именно этих показателей, исходя из утвержденной методики.

Нормативное обеспечение финансового анализа и деятельность Федерального управления по делам о несостоятельности (банкротстве) и Федеральной службы по финансовому оздоровлению и банкротству прежде всего связана с исполнением законодательства Российской Федерации в области несостоятельности (банкротстве).

Федеральное управление по делам несостоятельности (банкротстве) (ФУДН) издает в рамках своей компетенции распоряжения и инструкции, которые обеспечивают единый методический подход при проведении анализа финансового состояния предприятий и оценки структуры их балансов. Целью проведения анализа финансового состояния предприятия в этом случае является обоснование решения о признании структуры баланса неудовлетворительной, а предприятие неплатежеспособным. Критерии, по которым предприятие может быть отнесено к неплатежеспособным, указаны в Методических положениях по оценке финансового состояния предприятий и установлению неудовлетворительной структуры баланса. В соответствии с этим методическим положением определение неудовлетворительной структуры баланса производится исходя из оценки коэффициента текущей ликвидности и коэффициента обеспеченности собственными средствами. Критерии отнесения предприятий к платежеспособным определяются при анализе показателей восстановления (утраты) платежеспособности.

Федеральная служба России по финансовому оздоровлению и банкротству при мониторинге финансового состояния (ФСФО) предприятий устанавливает особый порядок проведения финансового анализа, определенный в Методических указаниях по проведению анализа финансового состояния организаций. Основной задачей проведения анализа финансового состояния организаций является получение объективной оценки их платежеспособности, финансовой устойчивости, деловой и инвестиционной активности, эффективности деятельности. Оценка этих параметров организации производится на основе базового показателя среднемесячной выручки предприятия от реализации продукции (работ, слуг). В ходе проведения анализа по методике ФСФО рассчитываются такие показатели, как показатели платежеспособности и финансовой устойчивости (коэффициент задолженности фискальной системе, степень платежеспособности по текущим обязательствам и т.д.), показатели эффективности использования оборотного капитала (коэффициент обеспеченности оборотными средствами, рентабельность продаж и т.д.) и т.д.

На практике рассмотренные методические указания и рекомендации ФСФО РФ и ФУДН РФ широко используются аудиторскими фирмами при проведении финансового анализа предприятий, в том числе находящихся в предбанкротном состоянии.

Необходимо отметить, что система показателей и методика их расчета, рассмотренная в данном параграфе, имеет непосредственное законодательное подтверждение и широкое практическое применение в области аудиторской деятельности. Поэтому создание системы компьютеризации финансового анализа было бы важным этапом в создание комплексной системы компьютеризации аудиторской деятельности.

Для побудови індексу Е. Альтман досліджував 66 підприємств, половина яких збанкрутувала в період між 1946 і 1965 pp., а половина працювала успішно, і 22 аналітичні коефіцієнти, які могли бути корисні для прогнозування можливого банкрутства. З цих показників він відібрав п'ять найбільш значущих і побудував багатофакторне регресійне рівняння. Таким чином, індекс Альтмана являє собою функцію від показників, які характеризують економічний потенціал підприємства та результати його роботи за попередній період. Індекс кредитоспроможності (Z-рахунок) розраховується за формулою:

, (17.3)

де   - робочий капітал / сума активів;

 - нерозподілений прибуток / сума активів;

 - операційний прибуток / сума активів;

 - ринкова вартість акцій / сума заборгованості;

 - виторг / сума активів.

Ще один аналітичний показник, призначений для оцінки ризику, - В«крайка безпекиВ», тобто різниця між фактичним і критичним обсягами випуску і реалізації (у натуральному вираженні):

Кб = Зф - Q '

де Kб - крайка безпеки; Оф - фактичний обсяг випуску і реалізації продукції.

Корисно розрахувати відношення кромки безпеки до фактичним обсягом. Ця величина покаже, на скільки відсотків може знизитися обсяг випуску і реалізації, щоб уникнути збитку.

До% = Кб/Qф * 100%,

де К% - відношення кромки безпеки до фактичного обсягу.

Кромка безпеки характеризує ризик підприємства: чим вона менше, тим більший ризик того, що фактичний обсяг виробництва і реалізації продукції не досягне критичного рівня Q 'і підприємство опиниться в зоні збитків.

28. Зміст і складові економічної культури підприємства, особливості її діа­гностики.

29. Оцінка продуктивності творчої праці, цінності інтелектуальних продуктів. Оцінка професіоналізму та кваліфікації персоналу. Оцінка рівня інвестицій у розвиток персоналу.

Економічна культура визначається як сукупність нефор­мальних процедур, що превалюють в організації, чи як пере­важна філософія щодо того, що найкраще дозволить досягти організаційних цілей. Культура формується на основі доміну­ючих постулатів віри й етичних стандартів. Поняття культури управління також тісно пов'язане з економічною культурою.

Важливе значення в аналізі корпоративної культури мають відповіді на наступні запитання:

1. Чи існують цінності, які поділяють всі співробітники компанії і який їхній зміст?

2. Чи є розходження між реальними і продекларованими керівництвом цінностями?

3. Які норми поведінки співробітників?

4. Які етичні стандарти, що розмежовують «припустиме» і «недозволене»?

5. Який управлінський стиль домінує у фірмі?

6. Які процедури вирішення конфліктів?

Виділяють дві ключові характеристики корпоративної культури. Перша -інтенсивність - являє собою «ступінь зго­ди співробітників підрозділу фірми у відношенні норм, цін­ностей, етичних стандартів. Як правило, нові фірми чи фірми, що знаходяться в процесі трансформації, мають менш інтен­сивну культуру. Друга характеристика - інтегрованість - ви­значає «ступінь відповідності норм, цінностей і етичних стандартів між різними підрозділами фірми». Так, досить час­то високодиверсифіковані компанії демонструють сполучення високої інтенсивності культури окремих підрозділів з віднос­но низьким рівнем інтегрованості загальної корпоративної культури.

Проблема організації із сильною корпоративною культурою полягає в тому, що зміни в місії, цілях і стратегіях навряд чи будуть успішними, якщо вони суперечать існуючій культурі. Як відзначає Е. Бурек, «корпоративна культура має чітко ви­ражену тенденцію перешкоджати змінам, тому що причина самого факту її наявності базується на підтримці стабільних взаємовідносин і норм поведінки».

Оптимальною культурою можна назвати таку культуру, що найкраще підтримує місію, цілі і стратегії фірми. Таким чи­ном, як і у випадку з організаційною структурою, корпоратив­на культура повинна випливати із стратегії. У випадку вихо­ду за рамки повної відповідності з культурою будь-яка серйоз­на зміна в стратегії повинна вести до модифікації корпоратив­ної культури.

На етапі реалізації нової або зміненої стратегії най­важливішими завданнями менеджменту є:

- визначення того, що дана конкретна зміна в стратегії бу­де означати для корпоративної культури;

- визначення необхідних змін у корпоративній культурі;

- рішення щодо того, чи виправдують очікувані результа­ти змін культури пов'язані з цим витрати. Важливо також оцінити сумісність стратегії і культури фірми.

У процесі реалізації нової стратегії Дж. Хангері Т. Вілен рекоменду­ють відповісти на наступні запитання:

1. Чи сумісна запланована стратегія з існуючою корпора­тивною культурою? Якщо так, необхідно приступати до швид­кої реалізації.

2. Якщо стратегія несумісна з існуючою культурою, чи може культура бути легко модифікована для забезпечення більшої відповідності з новою стратегією? Якщо так, мо­жна обережно приступати до реалізації стратегії, здійсню­ючи при цьому невеликі структурні модифікації; впроваджу­ючи програми навчання і розвитку співробітників і/чи при­значаючи нових менеджерів, особистісні і професійні хара­ктеристики яких мають велику відповідність до вимог стра­тегії.

3. Якщо культура не може бути легко змінена для забезпе­чення сумісності з новою стратегією, хоче і чи може мене­джмент здійснити значні організаційні зміни і піти на мож­ливі затримки в термінах реалізації стратегії, а також збі­льшення витрат? Якщо так, варто організувати новий струк­турний підрозділ для реалізації цієї стратегії.

4. Якщо менеджмент не бажає йти на істотні організа­ційні зміни, як і раніше, чи він орієнтований на реалізацію да­ної стратегії? Якщо так, варто знайти партнера для організа­ції чи спільного підприємства, запросити іншу компанію для реалізації стратегії на контрактній основі. Якщо ні, необхідно формувати іншу стратегію.

Визначивши необхідні зміни корпоративної культури для реалізації стратегії, потрібно дотримуватися таких умов трансформації корпоративної культури: головний керуючий повинен мати чітке стратегічне бачення майбутнього стану компанії; на підставі цього бачення потрібно визначити клю­чові умови, необхідні для успіху.

Головний керуючий і інші представники вищого керівницт­ва повинні приділяли величезну увагу забезпеченню інформованості співробітників усіх рівнів компанії відносно: пото­чного стану компанії порівняно з конкурентами; бачення того, якою компанія повинна стати і як це може бути досягнуто, прогресу компанії на шляху до цільових орієнтирів.