Фактори, що впливають на конкурентоспроможність товару

До таких факторів мож­на віднести:

І. Ступінь новизни товару.

2. Символічні фактори, які розглядаються в розрізі суспіль­них норм (товар надає певного статусу його власнику).

3. Додаткові фактори, які безпосередньо не відносяться до продукту (пропозиція послуг, гарантія, встановлення ви­робу та його монтаж, можливість ремонту тощо).

Отже, добросовісна конкуренція направлена на отримання прибутку не лише за рахунок вдосконалення споживчих якос­тей продукції, а й шляхом надання більш якісних послуг. На Заході вважають, що підвищення рівня конкурентоспромож­ності можливе, якщо націлити підприємства на:

• постійне впровадження у виробництво нових, вдоскона­лених виробів;

• незмінне скорочення всіх видів витрат на виробництво продукції;

• підвищення якісних і споживчих характеристик при зни­женні цін на товари, котрі випускаються;

• використання нової технології;

• використання нової техніки;

• розробку нового дизайну товарів;

• впровадження нововведень в системі розподілу та збуту.

12. Оцінка потенціалу підприємства за окремими різновидами ресур­сів. Статичний та динамічний підходи до оцінки потенціалу економіч­ної організації. Метод кращих показників для оцінки наукових інновацій і нововведень.

економічним потенціалом слід розуміти сукупну здатність підприємства, яка залежить від продуктивних сил даного суб'єкта господарювання, виробляти продукцію, здійснювати будівництво, перевезення вантажів, надавати послуги.

Об'єктні складові пов'язані з матеріально-речовинною й особис­тою формою потенціалу підприємства. Вони споживаються і відтво­рюються в тій або іншій формі в процесі функціонування.

До них відносять: інноваційний, виробничий, фінансовий потенці­ал і потенціал відтворення.

Інноваційний потенціал - сукупні можливості підприємства щодо генерації, сприйняття і впровадження нових (радикальних і модифі­кованих) ідей для його системного технічного, організаційного й управлінського відновлення.

Виробничий потенціал - наявні і приховані можливості підприєм­ства щодо залучення і використання факторів виробництва для випу­ску максимально можливого обсягу продукції (послуг).

Фінансовий потенціал - обсяг власних, позикових і залучених фі­нансових ресурсів підприємства, якими воно може розпоряджатися для здійснення поточних і перспективних витрат. Головною складо­вою фінансового потенціалу є інвестиційний, тобто наявні і прихова­ні можливості підприємства для здійснення простого і розширеного відтворення.

Суб'єктні складові пов'язані з суспільною формою їх виявлення. Вони не споживаються, а складають передумову, загальноекономіч­ний, загальногосподарський соціальний фактор раціонального спо­живання об'єктних складових.

До суб'єктних складових потенціалу підприємства належать: нау­ково-технічний, управлінський потенціал, потенціал організаційної структури управління, маркетинговий потенціал.

Науково-технічний потенціал - узагальнююча характеристика рів­ня наукового забезпечення виробництва (науки, техніки, технології, інженерної справи, виробничого досвіду, можливостей і ресурсів, у тому числі науково-технічних кадрів, що знаходяться в розпоряджен­ні підприємства для рішення науково-технічних проблем.

Управлінський потенціал - це навички і здібності керівників усіх рівнів управління по формуванню, організації, створенню належних умов для функціонування і розвитку соціально-економічної системи підприємства. В узагальненому вигляді він є інтеграцією функціона­льно-структурних і нематеріальних елементів.

Потенціал організаційної структури управління - це корпоратив­ний управлінський (формальний і неформальний) механізм функціо­нування підприємства, що втілює в собі рівень організації функціона­льних елементів системи і характер взаємозв'язків між ними.

Маркетинговий потенціал - це здатність підприємства системати­зовано і планомірно спрямувати всі свої функції (визначення потреб і попиту, організація виробництва, продаж і післяпродажне обслугову­вання) на задоволення потреб споживачів і використання потенцій-

них ринків збуту. У структурі маркетингового потенціалу окремо ви­діляють логістичний потенціал.

13. Поняття гнучкості виробничої системи та її залежність від мінливості технології. Типи технологій та їх взаємозв'язок з різноманітністю продукції. Оцінка рівня різно­манітності продукції як база визначення гнучкості. Склад затрат для оцінки гнучкості. Кількісні параметри показника гнучкості.

Під гнучкістю виробництва розуміють його здатність без будь-яких суттєвих змін техніки, технології та організації виробництва забезпечувати освоєння нових виробів у найкоротший термін і з мінімальними затратами праці та матеріальними ресурсами незалежно від зміни конструктивних і технологічних характеристик виробів. Основний показник – ступінь гнучкості – визначається кількістю витраченого часу та необхідних додаткових витрат при переході на випуск нової продукції. Виділяють чотири основних групи гнучкого виробництва. Перша група передбачає жорстку технологію виробництва для виготовлення однієї деталі. По закінченні випуску деталі обладнання не може використовуватись для виготовлення нової. Друга група заснована на технології виробництва, яка може перебудовуватись. Обладнання може використовуватись для виготовлення нового виробу. Прикладом може слугувати автоматична лінія з агрегатних верстатів. Третя група заснована на переналагоджувальних технологічних процесах та обладнанні, призначеному для одночасного випуску групи деталей. Щоб перейти на виготовлення деталей конкретного типу, потрібна перебудова, регулювання окремих вузлів, а також заміна деяких пристроїв з наявного комплекту. Переналагодження потребує більш короткої зупинки виробництва, ніж перебудова (1–5 хв). До цієї групи відносяться верстати-автомати, автоматичні лінії на їх базі або на базі спеціалізованих верстатів. Четверта група заснована на гнучкій технології виробництва та обладнанні, пристосованому до високого рівня автоматизації. Для переходу на випуск нового виробу переналагодження не потрібно. Ступінь гнучкості обмежений технічними параметрами і технологічним призначенням обладнання. Прикладом є інтегровані виробничі системи. Переваги гнучкого виробництва в порівнянні з традиційним: підвищується мобільність виробництва, скорочуються терміни освоєння нової продукції, підвищується продуктивність праці, скорочується виробничий цикл, знижуються витрати на виробництво. Гнучка виробнича система (ГВС) – це сукупність в різних сполученнях обладнання з ЧПУ, роботизованих технологічних комплексів (РТК), гнучких виробничих модулів, окремих одиниць технологічного обладнання з ЧПУ і систем забезпечення їх функціонування в автоматич­ному режимі протягом заданого інтервалу часу. ГВС дає можливість здійснювати автоматизоване переналагодження при виробництві виробів довільної номенклатури у встановлених межах значень їх характеристик. ГВС призначена для виконання основних виробничих процесів (заготівельних, механічної обробки та складання). Основними елементами ГВС є гнучкий виробничий модуль (ГВМ), РТК і система забезпечення функціонування. Гнучкий виробничий модуль – це здатність автоматично переналагоджуватись і автономно функціонувати одиниці автоматичного обладнання (з ЧПУ), оснащеність її автоматизованими пристроями завантаження заготовок, видалення відпрацьованої деталі, відходів, подачі та заміни інструменту, вимірів та контролю в процесі обробки, а також пристроями діагностики поломок і відмов у роботі. Роботизований технологічний комплекс – це сукупність одиниць технологічного обладнання, промислового робота та засобів їх оснащення, автономно функціонуюча та здійснююча багатократні цикли. РТК повинні мати автоматизоване переналагоджування та мож­ливість впровадження в систему. Основними характеристиками ГВМ і РТК є: здатність працювати автономно, без допомоги людини; автоматичне виконання всіх основних і допоміжних операцій; гнучкість; простота налагодження, усунення відмов основного обладнання та систем управління; сумісність з обладнанням традиційного та гнучкого виробництва; високий ступінь завершеності обробки деталей; висока економічна ефективність при правильній експлуатації та інші. Існують ГВС повного технологічного циклу, на якій деталі або вироби оброблюються із 100-відсотковою готовністю для складання, та ГВС неповного циклу, коли для завершення виготовлення деталі потрібні додаткові операції на обладнанні поза цієї системи. ГВС можуть бути представлені у вигляді гнучких автоматизованих ліній (ГАЛ), обладнання яких розташоване по технологічному маршруту в заданій послідовності, та гнучких автоматичних дільниць (ГАД), в яких допускається вільне розташування обладнання в будь-якій послідовності та гнучких автоматичних цехів (ГАЦ). Інтеграція ГВМ та РТК, потім ГАЛ, ГАД та ГАЦ, функціональних підсистем САПР, АСУТП в єдину виробничу систему перетворюють її в гнучке автоматизоване виробництво (ГАВ). Повністю інтегровані гнучкі виробництва ще не побудовані. Початок цьому покладено впровадженням ГВС. Так, побудовані типові комплексно-автоматизовані ділянки з обладнання з ЧПУ, з використанням ЕОМ, призначені для обробки деталей типу тіл обертання. Впровадження гнучких автоматизованих комплексів і виробництв дає не тільки великий економічний ефект, підвищує віддачу основних фондів, але й викликає соціально-економічні зміни у виробництві. Полегшується праця, забезпечується її безпека, покращується охорона середовища, усувається різниця між розумовою та фізичною працею, покращуються умови проживання та побуту населення. Реалізація гнучких автоматизованих виробництв дозволяє: забезпечити швидку перебудову виробництва на випуск нової продукції; збільшити коефіцієнт змінності до 2,5…2,8, а коефіцієнт використання обладнання – до 0,85…0,9; покращити умови праці, зменшити обсяг ручних робіт, збільшити продуктивність праці та знизити собівартість продукції. Основна концепція подальшої автоматизації промислових підпри­ємств – інтеграція управління підприємством, технологічними процесами, виробництвом в цілому в єдиній системі на основі комп’ютерної техніки.