Електрошліфувальні ручні механізми

Електрошліфувальні ручні механізми призначені для полегшення роботи столяра під час шліфування. Існують такі основні типи ручних електрошліфувальних механізмів: вібраційні, обертові, стрічкові та обертово-вібраційні.

В електрошліфувальних механізмах вібраційного типу з прямокутною площадкою, площадка робить зворотно-поступальні прямолінійні рухи. Величина ходу площадки 5-10мм, число ходів - до 5000 у хв.; розміри площадок 50-85 х 100-200мм. Електричні шліфувальні машини комплектуються електродвигунами потужністю від 100 до 1000 Вт, тому їх вага коливається від 2,5 до 6кг, що сприяє гасінню вібрації. Недолік цих механізмів в тому, що після шліфування ним, можуть залишатися на виробі поперечні до волокон деревини сліди від шліфувального паперу.

Обертові (дискові) шліфувальні машини застосовуються для шліфування плоских поверхонь, рамок, країв, розташованих під кутом до 45° до площини тощо. Діаметр диска 120мм, частота обертання від 2000 до 3000об/хв. Шліфування виконують лобовою поверхнею диска, на якій закріплений шліфувальний матеріал (круг). Вони працюють по принципу звичайного електродриля на лобову частину, якого закріплюють спеціальний пристрій для утримування наждачного паперу.

Головний недолік дискових машин - різна швидкість шліфування - від низької в центрі до максимальної в районі кромки, а також дугоподібний характер рисок на поверхні, що залишаються від перерізання волокон абразивними зернами. Унаслідок високої швидкості шліфування найменший перекіс диска утворює на поверхні, особливо на краях, дугоподібне поглиблення.

В електрошліфувальних механізмах стрічкового типу шліфувальний папір рухається безперервною стрічкою. До переваг такого механізму можна віднести те, що шліфувальна стрічка не залишить слідів, якщо буде рухатись в здовж волокон деревини. Таким механізмом зручно шліфувати площини та кромки столярних заготовок чи готових до зборки деталей, які мають рівну або випуклу форму. За рахунок того, що натяжний ролик в деяких електрошліфувальних механізмах стрічкового типу знаходиться в наполовину відкритому стані, ними можна шліфувати деякі криволінійні кромки, які мають ввігнуту форму. Шліфований деревинний пил по каналах корпусу потрапляє в спеціальний контейнер, що значно зменшує запиленість в приміщені де проводяться шліфувальні роботи.

В електрошліфувальних механізмах вібраційно-обертового типу шліфувальний папір рухається по колу з маленькими відхиленнями від осі обертання (мікро вібрації). В електрошліфувальних механізмах такого типу, за рахунок мікро вібрацій, шліфувальний папір не залишає слідів на обробленій поверхні. Пил також виводиться у спеціальний контейнер (мішечок). Такими шліфувальними механізмами дуже зручно і швидко шліфують площини, прямі кромки і зібрані елементи конструкцій.

Ріжучим інструментом шліфувальних механізмів є абразивні зерна шліфувальної шкурки. Шліфувальна шкурка - це гнучка паперова чи тканинна основа з приклеєними абразивними зернами-різцями, кількість і розташування яких характеризується довільним порядком та різним ступенем густини. Абразиви бувають двох типів: природні (алмаз, корунд, сланець, пісок, кремінь, пемза та ін.) і штучні (електрокорунд, штучний алмаз, карбід кремнію, карбід бору та ін.); їх твердість визначається за шкалою Мооса.

За величиною зерен абразиви поділяються на: 1) шліфзерно -200, 160; 2) шліфпорошки - 125, 80, 63, 50, 40, 32, 25, 20, 16, 12, 8, 6, 5, 4, 3; 3) мікропорошки - М63, М50, М40, М28, М20, М14; 4) тонкі мікропорошки - М10, М7, М5, МЗ. Розмір абразивного зерна - величина умовна, яка характеризується найменшими лінійними розмірами сторони вічка сита, через яке проходить зерно, та вимірюється у мікрометрах (мкм).

Нині промисловість виготовляє широкий спектр шліфувальних матеріалів: листи, стрічки, губки, абразивні пелюсткові круги тощо.

У деревообробній промисловості здебільшого використовують листи і стрічки на тканинній і паперовій основі; у меблевій промисловості широкого поширення набули шліфувальні блоки (губки), з допомогою яких проводиться підготовка поверхні під лак або ґрунт, проміжне шліфування (зняття ворсу) тощо. Шліфувальний блок залежно від виду — це спінений поліуретан різної щільності або спеціальний поролон у поєднанні з еластоміром — тонкою плівкою з нанесеним абразивом.

Основними характеристиками абразивних матеріалів є зернистість, твердість, механічна міцність, мінеральний склад, об'ємна маса, абразивна здатність. Залежно від відсоткового вмісту основної фракції позначення зернистості доповнюють буквеним індексом. Від зернистості залежать чистота одержуваної поверхні і продуктивність процесу обробки. Так, за зернистістю шліфувальні матеріали поділяються на: 1) грубі - 8, 10, 12, 14, 16, 20, 24; 2) середні - 30, 36, 46, 54, 60; 3) тонкі - 70, 80, 90, 100, 120, 150, 180; 4) дуже тонкі - 220, 240, 280, 320, 400, 500, 600. Далі йдуть абразивні мікропорошки, розміри яких сягають 2000 одиниць.

Наприклад, абразиви зернистістю 80 одиниць застосовуються при грубій, чорновій обробці, а зернистістю 320 одиниць - при завершальному сухому шліфуванні деревини і міжшаровому шліфуванні оздоблювальних покрить. Для полірування лакового покриття використовується водостійка шліфувальна шкурка зернистістю 600 одиниць.

Якість шліфування також залежить від властивостей основи. Широкого поширення набули шліфувальні матеріали на текстильній і паперовій основі: розрізняють чотири основних види текстильних основ - синтетична (Y), бавовняна щільна тканина (X), бавовняна еластична тканина (J), бавовняна тканина підвищеної еластичності (F); паперова основа маркується залежно від щільності: 1) А, В, С, D - папір невисокої щільності (95 г/м² - 130 г/м²); 2) Е, F, Т - папір підвищеної щільності (250 г/м² - 350 г/м²).