§1. Розслідування розкрадань, вчинених у сфері банківської діяльності

Банки і банківська діяльність відіграють винятково важливу роль у функціонуванні економіки держави. Образно їх називають «кровоносною системою» економічного ор­ганізму, через яку проходять платежі, взаємозаліки, кредитування й інвестування. Банки є стрижнем кредитної системи держави. Вони мобілізують і перетворюють у діючий капітал тимчасово вільні кошти, заощадження і прибутки населення та юридичних осіб, викону­ють різноманітні посередницькі кредитні, розрахункові, інвестиційні та інші операції.

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що є юридичними особами, які мають виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення внесків фізичних та юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізич­них та юридичних осіб.

Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахун­ковими (кліринговими). Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності та спеціалізацію за видами операцій. Банки мають право самостійно володіти, користува­тися та розпоряджатися майном, що перебуває у їх власності. Держава не відповідає за зобов’язаннями банків, а банки не відповідають за зобов’язаннями держави, якщо інше не передбачене законом або договором. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи праців­ників банків у ході виконання ними службових обов’язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом.

Правові основи створення банків і основні принципи їх діяльності встановлюються Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р., Законом Ук­раїни «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р., законодавством України про господарські товариства, іншими законодавчими і нормативними актами.

В умовах порушення господарських зв’язків між підприємствами, нестійкості ме­ханізму ціноутворення, недоліками правового регулювання, недостатньої професійної підготовки широкого кола фахівців банківської справи, ревізійних і контролюючих служб банківська система зазнає кримінального впливу. З усіх сфер саме в банківській системі відбулися найбільш значні структурні перетворення, що призвело до концент­рації в ній значних фінансових ресурсів. Проте банківська система стає об’єктом пося­гання не тільки у зв’язку з наявністю в ній значних коштів, а й тому, що за специфікою діяльності технологічний цикл у банках надзвичайно короткий, що створює мож­ливість швидкого обороту коштів і одержання високого прибутку. Крім того, техно­логічні можливості банківської системи дають змоіу не тільки злагоджено здійснювати операції на величезних територіях й територіях різних країн (у тому числі й незаконні або напівлегальні), а й вуалювати їх. При цьому доступ до одержання інформації про діяльність банку залишається закритим, у тому числі і для правоохоронних органів, і по­требує застосування відповідної процесуальної форми. Таким чином, у сфері банківсь­кої діяльності склалися умови, за яких успіх діяльності банків визначається не тільки прибутком, а й їхньою економічною безпекою.

Значну частину злочинів, що чиняться в банківській діяльності, складають діяння, кваліфіковані за ст. 191 КК України «Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем» та ст. 192 КК України «Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою». У системі елементів криміналістичної характеристики спосіб цих злочинів часто займає ключове місце як засіб встановлення інших її елементів. Злочинні способи, що здійснюються у сфері банківської діяльності, можна класифікувати за двома групами.

Перша група — це способи, що чиняться безпосередньо працівниками банківських установ.

1. Привласнення коштів вкладників шляхом їх повного або часткового неоприбуткуван- ня. Контролер-касир банку під час прийняття коштів від вкладників може: а) частково або повністю не проводити їх по банківських документах (оперативному щоденнику, особистому рахунку вкладника), хоча в ощадній книжці вкладника ці суми будуть від­ображені правильно. Розкрадання таким способом можливе тільки тоді, коли на цій операції працює той самий контролер-касир. У разі його заміни новий співробітник при зверненні вкладника відразу виявить різницю між даними ощадної книжки й осо­бистого рахунку вкладника; б) «округляти» сумувнеску, алишки перераховувати на свій особистий рахунок або рахунок заінтересованої юридичної особи.

2. Посягання на кошти шляхом привласнення нарахованих відсотків по внесках клієнтів. Привласнення відповідальними особами банку коштів здійснюється такими прийомами:

свідомо неправильним нарахуванням процентів по внесках, найчастіше у випадках, коли на рахунку клієнта знаходиться «некругла» сума, а також коли кошти перебувають на рахунку не повний календарний рік. Цьому сприяє складність нарахування відсотків і неможливість перевірки кожним громадянином правильності нарахування відсотків через відсутність спеціальних знань або непоінформованість;

щорічним нарахуванням процентів на суму початкового внеску, а не на суму фактич­ного залишку;

переоформленням простого внеску клієнта на строковий внесок без його повідо­млення з метою привласнення різниці між нарахованими відсотками по строковому і простому внесках;

якщо між банком і вкладником не встановлений розмір процентів по внеску, банк нараховує і виплачує проценти у розмірі, менше облікової ставки Національного банку України;

одностороннє зменшення банком розміру процентів на строковий внесок або внесок, внесений на умовах його повернення уроці настання визначених договором обставин;

неправильне встановлення терміну надходження чи повернення банківського вне­ску (не на наступний день після надходження внеску в банк; раніше дня повернення внеску або списання з рахунку вкладника);

не збільшення суми внеску кожного кварталу на невитребувані проценти.

3. Посягання на кошти шляхом привласнення нарахованих дивідендів на акції та інші цінні папери. Механізм злочину аналогічний попередньому способу. Збиток у цьому ви­падку може бути заподіяний власникам акцій — як фізичним, так і юридичним особам.

4. Зловживання з цінними паперами та облігаціями при покупці їх у населення шляхом не­повного оприбуткування і подальшого продажу клієнтам з привласненням отриманих коштів. Контролер або касир банку частково неоприбутковує цінні папери і не відобра­жає в банківських документах (операційному щоденнику й у додатку до нього) суми їх вартості. Далі неоприбутковані цінні папери продаються, а кошти привласнюються. Для цього злочину характерною є змова між контролером, касиром і завідувачем відділення або філії банку.

5. Зловживання з рахунками померлих вкладників, які не залишили заповідального розпо­рядження чи не мають спадкоємців, або останні не знають про ці внески. Механізм вчи­нення цього злочину полягає в тому, що працівник банківської установи підробляє до­кументи від імені вкладника на одержання грошового внеску, при тому, що банківський працівник має відомості щодо вкладника і членів його сім’ї. Зміни в банківські доку­менти вносяться заднім числом шляхом їх заміни.

Друга група — це способи, що чиняться клієнтами банку або третіми особами самостій­но або у змові з працівниками банківських установ.

1. Посягання на банківські кредити. Підприємець або інша особа за достовірними до­кументами одержує кредит з метою його використання. Проте під впливом суб’єктив­них і об’єктивних обставин ситуація змінюється (відмова контрагента, форс-мажорні обставини тощо), і замість повернення кредитору надані кредитні кошти перерахову­ються на адресу заінтересованої юридичної особи або за участі працівника банку пере­творюються в готівку в банку під фіктивні договори, наприклад, на забудову земельної ділянки, позички тощо. Працівником банку може забезпечуватися приховання злочи­ну шляхом: затягування терміну повернення кредиту, підроблення документів про тим­часову відсутність коштів на повернення кредиту, реструктуризації суми боргу.

2. Злочини, що чиняться за допомогою кредитового авізо. Цей спосіб є прикладом того, як викрите у свій час дуже небезпечне посягання на банківські кошти було нейтралізо­ване правоохоронними органами. Але цей спосіб має рецидиви в інших формах, у зв’яз­ку з чим потребує висвітлення. Під кредитовим авізо мається на увазі оформлене на спеціальному бланку суворої звітності повідомлення одного контрагента іншому про виконання розрахункової операції. За своєю суттю воно є гарантійним зобов’язанням перерахування коштів. За підробленими банківськими документами переказуються неіснуючі кошти, так звані «повітряні» гроші, які після закінчення злочинної операції привласнюються злочинцями.

У приготуванні до злочину використовуються чисті бланки кредитових авізо і платіжних доручень (що викрадаються, придбаваються в результаті зловживання служ­бовим становищем, для одержання бланків використовується недбалість банківських працівників у зберіганні зазначених документів, несанкціоноване ксерокопіювання та ін.). Відшукуються структури, що будуть фігурувати у підробленому авізо. Встановлю­ються їх адреси, номери поточних рахунків, ідентифікаційні коди тощо. При цьому ор- ганізацією-платником може фігурувати вигадана організація або зареєстрована за чу­жими або підробленими документами тільки для вчинення цього злочину з подальшою ліквідацією. Те саме можливе і з адресатом — організацією-одержувачем коштів. Не ви­ключається і варіант, коли відправниками і одержувачами викрадених грошей можуть виступати добросовісні, але введені в оману комерційні структури. Нерідко під час підготування до розкрадання відшукується працівник банку, який за винагороду забез­печує проходження документів у банку.

3. Посягання шляхом використання чеків і векселів. Під чеком мається на увазі доку­мент, що містить безумовне письмове розпорядження чекодавця платнику (банку) зро­бити платежі чекодержателю зазначеної на чеку грошової суми. Під час підготування вибираються, дістаються і підготовлюються необхідні для цього бланки документів (придбаються за хабарі, викрадаються); визначається організація і банк, що будуть фігурувати в чеку як чекодержатель і платник. Крім того, завжди вказується фактично існуючий банк і його справжній рахунок, а організація може бути вигаданою, за­реєстрованою, але фактично не діючою, або реально діючою. На стадії підготування до­буваються підроблені відбитки печаток і штампів комерційних банків (або вони підроб­ляються), реквізити бланків чекодавця і платника (номер рахунку, юридична адреса то­що). Одночасно обирається й організація, на поточний рахунок якої (за домовленістю під виглядом комерційної угоди за певну винагороду) може бути перерахована викраде­на сума, що потім знімається з рахунку і привласнюється злочинцями. На цьому етапі визначається і спосіб реалізації злочинного задуму.

За економічно-фінансовою природою чек має багато спільного з перекладним век­селем. Перекладний вексель близький чеку за змістом: пропозиція векселедавця, адре­сована платнику, сплатити на користь третьої особи-векселедержателя — вексельну су­му у визначений термін. Векселі підробляються так само, як і чеки, а на незабезпечені векселі одержуються значні суми. У цілому методи злочинного використання векселів із корисливою метою схожі з використанням чеків з тією самою метою.

4. Зловживання з використанням акредитивної форми розрахунків. Акредитив — це до­кумент, що передбачає форму розрахунків, за якої банк платника за дорученням плат­ника зобов’язаний: а) здійснити платіж на користь третьої особи за поставлені товари, виконані роботи і надані послуги; б) надати повноваження іншому (виконавчому) бан­ку здійснити цей платіж. При цьому банк платника і банк виконуючий мають між собою угоду про такого роду розрахунки.

Зловживання з використанням акредитивів здійснюються тільки посадовими особа­ми підприємств у змові з працівниками банку, що їх обслуговують. Депонувати фіктивно створену суму одержувачу коштів у разі акредитивної форми розрахунків можуть тільки банківські службовці, треті особи, які підробляють документи, вчинити такий злочин не в змозі, як це було з авізо, чеками та векселями. У зв’язку з тим, що у разі депонування в банк постачальника фіктивно створені суми коштів з рахунку платника не знімаються, то й оприбуткувати отримані товари на підприємстві покупця не можна, бо вони утво­рять надлишки. Тому товари реалізуються за готівкові кошти і привласнюються.

5. Зловживання з використанням пластикових платіжних карток. Пластикові платіжні картки — це іменні платіжні документи, що випускаються (емітуються) банка­ми України і закордонними банками, туристичними компаніями тощо. Картки забез­печуються коштами, що знаходяться на поточних рахунках їх власників, або авансови­ми платежами власників. Використовуються вони для здійснення безготівкових розра­хунків за товари, що купуються, та послуги, що отримуються. В Україні діють пластикові картки, що випускаються декількома великими банками, що створюють і забезпечують певну платіжну систему («VISA», «Master Card» та ін.).

З одного боку картки розміщені найменування емітенту (банку, фірми, організації, що їх випускають) з його фірмовою емблемою, номер картки, термін її дії та інші реквізити. На зворотному боці — магнітний носій інформації, зразок підпису власника картки (а іноді його фотокартка). При цьому номер, термін дії, ім’я і прізвище власника картки викарбовується опуклими буквами.

Організації, що приймають до оплати картки, періодично інформуються емітентами про номери карток, визнаних недійсними, викраденими, загубленими, фальшивими. Список номерів таких карток називається «стоп-аркуш». У разі використання картка перевіряється на справжність її реквізитів за «стоп-аркушем» і за допомогою прокатно­го апарата.

Характер підготовчого етапу такого викрадення залежить від того, хто його чинить: працівники банків, магазинів та ін., організована злочинна група або окремі шахраї. Наприклад, працівники банків та інших організацій, з огляду на певну ситуацію і вико­ристовуючи своє службове становище, добувають коди власника картки, продумують прийоми проникнення в платіжну мережу та ін. Організовані злочинні групи й окремі шахраї підробляють картки різними способами (стирають із викраденої картки наявні дані й заповнюють новими; зрізають і приклеюють букви і цифри, вкарбовані в площи­ну картки; випрасовують тепловою обробкою пластмасу картки і за допомогою настільного преса наносять інформацію; повністю підробляють карткутощо). Частіша­ють випадки використання карток без згоди власника родичами, знайомими, непо­внолітніми дітьми власника картки, в руках яких картки опиняються в силу різних об­ставин. Саме вчинення злочину полягає у безпосередньому використанні картки у роз­рахунках за покупки чи послуги, або отримування готівки через касу чи банкомат. Використання цього злочину може бути пов’язане з діями, що кваліфікуються за ст. 200 ККУкраїни «Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення».