§ 3. Типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування і програма дій слідчого щодо їх вирішення

Початковий етап розслідування зґвалтувань визначається сформованими слідчими ситуаціями. Як показує практика, слідчі при вирішенні питань про порушення кримі­нальної справи аналізованої категорії зіштовхуються з трьома найбільш типовими слідчими ситуаціями:

1. Слідчі ситуації виникають у випадках, коли злочинець знайомий заявнику або вста­новлений слідством на початковому етапі розслідування тобто особа, про яку йдеться в заяві потерпілої особи, знайома їй або є інформація про ґвалтівника з інших джерел. У названій ситуації необхідно виділити два основних напрямки розслідування: пе­ревірка правдивості заяви потерпілої особи (повідомлення) про зґвалтування і доказу­вання вини, у випадку обмови, невинності певної особи. Діяльність слідчого в таких ситуаціях спрямована на збирання і процесуальне закріплення доказів причетності особи до вчиненого злочину — встановлення конкретних обставин події, їх досліджен­ня, оцінка і використання з метою одержання нових даних. Крім того, необхідно вия­вити всі обставини злочину, аякщо він вчинений групою — встановити всіх співучас­ників і викрити їх.

Вихідні дані, що знаходяться у розпорядженні слідчого, визначають комплекс і по­слідовність проведення невідкладних слідчих дій: 1) допит потерпілої особи; 2) ос­відування потерпілої особи; 3) виїмка у потерпілої особи одягу і його огляд; 4) огляд місця події; 5) призначення судово-медичної експертизи потерпілої особи і судово- медичної експертизи речових доказів (якщо на одязі потерпілої особи мають місце які-небудь виділення ґвалтівника); 6) затримання підозрюваного і його допит; 7) об­шук особи підозрюваного; 8) освідування підозрюваного; 9) огляд і виїмка одягу підо­зрюваного; 10) допит свідків; 11) обшуки за місцем проживання та роботи підозрюва­ного.

2. Слідчі ситуації виникають у випадках, коли зґвалтування вчинено невідомим злочин­цем, потерпіла особа не знайома з насильником.

Для таких ситуацій характерний високий ступінь інформаційної невизначеності — відсутність даних про особу, а коло інших джерел для пошуку злочинця вкрай обмеже­не. Тому першочерговим завданням є встановлення особи злочинця, його розшук, за­тримання і викриття. У розглянутих ситуаціях діяльність слідчого має бути спрямована на виявлення і систематизацію максимальної кількості доказової та орієнтуючої інфор­мації, що характеризує особу злочинця і подію злочину.

У таких ситуаціях роль криміналістичної характеристики набуває особливо важли­вого значення. Перш за все, слідчий повинен максимально розширити і деталізувати зміст даних про відомі обставини у справі, у тому числі про ознаки зовнішності ґвалтівника і його поведінку, спосіб нападу, використання ним транспорту та ін. Потім одержана інформація співставляється із змістом відомостей, акумульованих у типовій криміналістичній характеристиці зґвалтувань. У результаті такого співставлення слідчі отримують додаткову інформацію, як правило, вірогідного характеру і використовують її для побудови версій. Максимум додаткових даних слідчі та оперативні працівники можуть отримати із криміналістичних обліків.

Для вирішення розглядуваних ситуацій можна рекомендувати такі першочергові слідчі дії та оперативно-розшукові заходи: 1) допит потерпілої особи на предмет з’ясу­вання обставин злочину, ознак зовнішності злочинця, встановлення куди він втік з місця злочину, чи користувався він транспортним засобом та ін.; 2) освідування по­терпілої особи; 3) виїмка у потерпілої особи одягу і його огляд; 4) огляд місця події;

5. призначення судово-медичної експертизи потерпілої особи і судово-медичної екс­пертизи речових доказів (якщо на одязі потерпілої особи мають місце які-небудь виділення ґвалтівника); 6) призначення за результатами огляду криміналістичних екс­пертиз; 7) допит свідків-очевидців, а у випадках, якщо немає таких, дії мають бути спря­мовані на їх виявлення; 8) застосування службово-розшукових собак; 9) перевірки ре­зультатів оглядів і допитів за криміналістичними обліками (дактилоскопічним, за спо­собом вчинення, за ознаками зовнішності тощо); 10) вивчення матеріалів архівних кримінальних справ (розкритих і нерозкритих) цієї категорії шляхом порівняльного аналізу способів вчинення таких злочинів (розслідуваного і зазначеного в архівній справі); 11) пред’явлення особам, які бачили злочинця, фотоальбомів із зображенням осіб, які знаходяться на обліку в органах внутрішніх справ; 12) складання пошукових орієнтувань і композиційних портретів; 13) вивчення відомостей, повідомлень, довідок про подібні злочини; 14) постановка завдання про встановлення особи, яка вчинила злочин, оперативним шляхом та ін.

3. Слідчі ситуації виникають, коли зґвалтування вчинено відомим злочинцем, проте зло­чинець зник з місця події.

Основним напрямом розслідування в таких ситуаціях є дослідження матеріальної обстановки на місці події, виявлення, збирання і фіксація доказової та орієнтуючої інформації про подію злочину і особу злочинця, який зник. Дії працівників дізнання та досудового слідства в цій ситуації повинні бути спрямовані на негайне переслідування злочинця «по гарячих слідах» і його затримання, а також на збір даних, що характеризу­ють особу розшукуваного, виявлення його зв’язків, встановлення можливого місцезна­ходження або появи злочинця, вжиття заходів щодо затримання особи, яка зникла з місця події та доставляння її в органи слідства.

Послідовність і оптимальний комплекс першочергових слідчих дій у розглядуваних ситуаціях можуть виглядати таким чином: 1) допит потерпілої особи; 2) освідування по­терпілої особи; 3) виїмка у потерпілої особи одягу і його огляд; 4) огляд місця події;

5. призначення судово-медичної експертизи потерпілої особи і судово-медичної екс­пертизи речових доказів (якщо на одязі потерпілої особи мають місце які-небудь виділення ґвалтівника); 6) допит свідків-очевидців, співучасників (якщо є такі); 7) до­пит осіб, які можуть дати відомості про злочинця і його спосіб життя (родичів, колег по службі, знайомих); 8) затримання і обшук особи підозрюваного; 9) допит підозрювано­го; 10) освідування підозрюваного; 11) огляд і виїмка одягу підозрюваного; 12) обшук за місцем проживання, роботи тощо; 13) одержання вільних і експериментальних зразків для порівняльного дослідження; 14) за необхідності призначення криміналістичних експертиз (за результатами оглядів залежно від виявлених слідів) та ін.

Поряд зі слідчими діями здійснюються оперативно-розшукові й організаційні заходи, до числа яких можна віднести: 1) застосування службово-розшукового собаки; 2) пе­реслідування «по гарячих слідах» злочинця, який зник з місця події; 3) виявлення мож­ливих свідків та їх допит; 4) прочісування й обстеження місцевості із залученням військових формувань; 5) блокування можливих місць відходу або перебування злочин­ця; 6) вивчення й аналіз аналогічних архівних кримінальних справ, матеріалів про відмо- вуу порушенні кримінальної справи; 7) вивчення відомостей, повідомлень, довідок про подібні злочини; 8) складання або постановка завдання щодо складання композиційно­го портрету особи, яка вчинила злочин; 9) перекриття місць можливого збуту викрадено­го; 10) оперативне спостереження в місцях вірогідної появи злочинця, який зник з місця події; 11) перевірка вчиненого злочину за обліком способів вчинення злочину та ін.

Дані про зовнішні ознаки злочинців перевіряються за фототеками і відеотеками місь­ких, районних органів внутрішніх справ. Якщо на місці події виявлені сліди пальців рук, то вони перевіряються за відповідним дактилоскопічним обліками. Сліди виявлені на місці події досліджуються за відповідними колекціями експертно-криміналістичних підрозділів.

Наведені типові слідчі ситуації і запропоновані алгоритми дій слідчого щодо їх вирішення мають не абсолютний, а приблизний, орієнтовний характер. Вони корегу­ються залежно від обставин справи, специфіки конкретних типових і загальних версій, висунутих у ході розслідування конкретної кримінальної справи про зґвалтування на основі даних про спосіб вчинення злочину, особи злочинця й потерпілої особи, харак­теру виявлених слідів та інших обставин.

Слідча практика свідчить, що кожній із названих груп відповідають конкретні типові слідчі ситуації. Так, залежно від обставин справи вони можуть бути більш детально кон­кретизовані: 1) потерпіла особа знайома з насильником (раніше зустрічалася з ним, ма­ла стосунки); 2) потерпіла особа не знайома з насильником, але запам’ятала його зовнішність і зможе його упізнати; 3) потерпіла особа не знайома з насильником і не пам’ятає його зовнішності; 4) має місце зґвалтування групою осіб, потерпіла особа знає одного з учасників злочину, а інших — ні; 5) один з учасників зґвалтування, яке вчине­но групою осіб, залишившись наодинці з потерпілою особою, відмовився від вчинення злочину, намагався надати допомогу; 6) потерпіла особа добровільно погодилась на ста­теву близькість зі знайомим, але він, скориставшись цим, привів її туди, де чекала група осіб, які й вчинили групове зґвалтування; 7) мало місце зґвалтування, але потерпіла особа помиляється стосовно вказаних нею обставин і особи злочинця, або умисно повідомляє слідству неправдиві відомості; 8) зґвалтування не було вчинено, а статевий зв’язокбув добровільний, або його взагалі не було; 9) посягання було закінчено настадії замаху або мала місце добровільна відмова від зґвалтування; 10) зґвалтування поєднано з використанням безпорадного стану потерпілої особи та ін.

Певні труднощі при розслідуванні вказаних вище типових ситуацій становлять ви­падки, коли заява (або повідомлення про злочин) надходять через значний проміжок часу (неповнолітня потерпіла розповіла про зґвалтування, лише коли з’ясувалося, що вона вагітна; потерпіла перебувала у важкому стані й лікарі довго не дозволяли її допи­тувати). Це складна ситуація, у якій інформаційна невизначеність, не своєчасне прове­дення невідкладних слідчих дій, втрата значної частини доказів і суперечливі факти ви­магають правильного й кваліфікованого проведення комплексу невідкладних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів. Перелік і черговість їх проведення залежить від обставин конкретної справи й багато в чому подібні з розглянутим вище комплексом.

Крім того, вихідні слідчі ситуації й, відповідно, встановлення істини у справі істотно утруднюється, коли потерпіла не чинила ґвалтівникові опору через явну нерівність си­ли, свого безпорадного стану або застосованого до неї психічного (фізичного) насиль­ства. Водночас підозрюваний пояснюєте, що сталося, обмовою, заявляючи, що статеві зносини відбувалися за обопільною згодою, а то й з ініціативи заявниці.

У низці випадків, наприклад, коли зґвалтована доросла жінка і наслідки вчиненого злочину очевидні або коли зґвалтована неповнолітня або малолітня, немає необхідно­сті у попередній перевірці. У таких випадках кримінальна справа порушується відразу після докладного опитування й судово-медичного освідування потерпілої особи. Потім потерпілу особу допитують.

Оперативно-розшуковим працівникам доручається встановити місцезнаходження підозрюваного, затримати його, вилучити одяг, у який він був одягнений у момент зло­чинного посягання. Провадиться обшук особи і огляд затриманого, його допит. Якщо підозрюваний загрожував потерпілій особі зброєю або відібрав у неї якісь речі, не­обхідно провести обшук за місцем проживання (роботи) ґвалтівника. Паралельно ве­дуться допити свідків.

При розслідуванні таких злочинів найбільш типовими версіями є: 1) мало місце зґвалтування потерпілої особи; 2) зґвалтування не було, мав місце добровільний стате­вий зв’язок, який заявниця видає за зґвалтування; 3) статевих зносин взагалі не було, за­ява є неправдивою; 4) мало місце зґвалтування, але потерпіла особа помиляється щодо вказаних нею обставин і особи злочинця; 5) була лише спроба зґвалтування, злочин бу­ло закінчено на стадії замаху; 6) мала місце добровільна відмова від зґвалтування;

7. зґвалтування не було, мало місце вчинення дій іншого характеру — хуліганство, по­бої, приниження та ін.;

Крім зазначених вище, можуть бути висунені й окремі слідчі версії про деякі обста­вини і деталі події. Так, у ситуації, коли злочинець знайомий заявнику, висунення версій спрямоване на перевірку правдивості заяви потерпілої особи (повідомлення) про зґвалтування. Перш за все, перевіряється версія потерпілої особи щодо обставин зґвал­тування, а потім версія щодо цього підозрюваного. Основними слідчими версіями, що мають бути ретельно перевірені стосовно особи, яка вчинила цей злочин, можуть бути такі: зґвалтування вчинено особою, на яку вказала потерпіла особа; потерпіла особа по­миляється щодо особи, яка вчинила зґвалтування, або умисно вказує на іншу особу; по­терпіла особа обмовляє конкретну особу. Необхідно ретельно перевірити версії про спо­соби зґвалтування, обстановку вчинення злочину, алібі, якщо воно заявлено підозрю­ваним, тощо. Одночасно перевіряється версія підозрюваного про здійснення ним статевого акту за добровільною згодою потерпілої особи.

У слідчій ситуації, коли зґвалтування вчинено невідомим злочинцем, слідчий пови­нен, насамперед, визначити коло осіб, серед яких слід вести пошук злочинця. Висува­ються версії про коло осіб, серед яких може бути злочинець: а) зґвалтування вчинено злочинцем, який знайомий із потерпілою особою; б) зґвалтування вчинено злочинцем, який має психічні захворювання або сексуальні розлади; в) зґвалтування вчинено осо­бами, раніше засудженими за аналогічні злочини; г) зґвалтування вчинено наркома­ном; ґ) зґвалтування вчинено неповнолітніми; д) зґвалтування вчинено злочинною гру­пою та ін.