§ 4. Розслідування вбивств, пов'язаних з інсценуваннями

Криміналістична характеристика злочинів. У цьому виді вбивств спосіб вчинення і спосіб приховування, як правило, об’єднані, тому що приховування здійснюється од­ночасно або з дуже малим розривом у часі. Іноді злочин інсценується створенням не­правдивих слідів або інших обставин, але той факт, що вчинені дії заздалегідь обдумані, підготовлені й реалізуються майже одночасно зі злочином, а іноді й до його вчинення, дає можливість розглядати їх як єдиний спосіб злочинів.

Найпоширенішими способами вчинення вбивств, що інсценуються іншими видами смерті потерпілого, є: а) інсценування падіння з висоти; б) інсценування необережного поводження зі зброєю; в) інсценування смерті від утоплення; г) інсценування смерті від впливу вогню у разі пожежі; ґ) інсценування смерті від необережного поводження з еле­ктричним струмом; д) інсценування смерті від транспортної (автомобільної або залізничної) травми; е) інсценування смерті в результаті порушення техніки безпеки на виробництві та ін. Дати вичерпний перелік усіх засобів приховування смерті особи як наслідку вбивства інсценуванням практично неможливо, бо варіанти, що обираються злочинцем, мають безліч варіацій.

Убивство, що інсценується нещасним випадком падіння з висоти. Звичайно ознаками, що свідчать про інсценування події, є тім’яні ушкодження на трупі, заподіяні в резуль­таті нанесення ударів тупими предметами, що відрізняються своїми характеристиками від ушкоджень, викликаних падінням з висоти. Крім названих ознак, існують інші, що спростовують версію нещасного випадку, комплекси ознак, що вказують на інсцену­вання.

Одним із видів інсценування вбивства в результаті необережного поводження зі зброєю є заява підозрюваного про те, що потерпілий завдав собі смертельного поранення в ре­зультаті невмілого, необережного поводження зі зброєю. За таких обставин в усіх ви­падках можуть бути виявлені ознаки інсценування шляхом визначення відстані, з якої був зроблений постріл, та інших ознак, що визначаються судово-балістичною експер­тизою, зокрема можливості мимовільного пострілу під час падіння зброї або пострілу без натискання на спусковий гачок. Таким саме чином може бути викрите інсценуван­ня самогубства, у розслідування якого значна роль належить судово-балістичній екс­пертизі (проведення розрахунків щодо можливості потерпілого самому зробити постріл) та дактилоскопічній експертизі, що детально досліджує наявність і розташу­вання відбитків пальців на воронованих частинах зброї потерпілого і належність таких потерпілій або підозрюваній особі.

У практиці розслідування вбивств мають місце випадки, коли інсценується смерть від утеплення. Обставини утеплення описуються підозрюваною особою достатньо до­кладно і, на перший погляд, правдиво. Проте в процесі огляду місця події і трупа вста­новлюються дані, що спростовують показання свідків. Так, зокрема, в результаті виміру глибини річки, озера в місці, що зазначено, глибина виявляється незначною і загиблий міг легко виплисти. Більше того, навіть зовнішній огляд трупа свідчить про наявність ран і ушкоджень (слідів удару, проникаючих поранень), що не могли утворитися в ре­зультаті утеплення. Після проведення судово-медичної експертизи нерідко з’ясо­вується те, що потерпілий був кинутий у воду, будучи мертвим. Таким чином, версія про інсценування утеплення може бути підтверджена.

У разі вчинення вбивства досить часто використовують подальший за цим злочином підпал, вважаючи, що пожежа знищить не тільки всі сліди, але й труп. Дійсно, значне число слідів перебування злочинців на місці події, як і слідів вчиненого вбивства, втра­чається в результаті впливу вогню. Проте аналіз обставин, пов’язаних із пожежею, ви­явлення трупів, що дає змогу встановити їх особу, ретельний аналіз залишених та вилу­чених у результаті проведення експертиз слідів, дає в розпорядження слідчого комплекс доказів, що свідчать про подію і механізм її здійснення. Стосовно цього особливо важ­лива інформація надходить від судово-медичного та інших експертів. Так, досліджен­ням може бути встановлено, що наявні травми від впливу вогню є посмертними, харак­тер поранень не пов’язаний із пожежею, осередком пожежі є паливно-мастильні ма­теріали, поміщені в різних місцях приміщення, та ін. Усі ці ознаки, що мають характер негативних обставин, вказують на наявність інсценування і спростовують інші версії.

Досить рідкісним видом інсценування смерті від ураження електричним струмом є за­ява про смерть особи, що настала в результаті необережного поводження з електрични­ми приладами або іншими джерелами електричної енергії. При цьому також існують оз­наки інсценування, незважаючи на ретельне підготування інсценування і створення та­кої моделі події, що представляється бездоганною. Ознаками, характерними для інсценування в таких випадках, є розташування електроміток на місцях, пов’язаних із випадковим доторком до джерела електроенергії, також відсутність слідів замикання, як наслідку тривалого впливу на особу електричного струму, розташування трупа щодо джерела електроенергії, наявність на трупі слідів насильства або слідів опору у разі бо­ротьби. Викриття інсценування в подібних випадках досить складне і потребує не тільки залучення спеціальних знань, але й ретельного аналізу всіх обставин, що можуть стосуватися події злочину.

У практиці розслідування мають місце випадки інсценування смерті, що настає в ре­зультаті автомобільної або залізничної травми. У розслідуванні таких подій основними слідчими діями, що сприяють виявленню інсценування, є огляд місця події і трупа, а також призначення судово-медичної експертизи. Як правило, вже у процесі огляду трупа на місці події судово-медичний експерт установлює посмертний характер ушко­джень, заподіяних транспортними засобами. Слідчий звертає увагу на локалізацію травм, що не відповідають їх звичайному розташуванню, що виникає у разі наїзду, а відповідають розташуванню ушкоджень, характерних для горизонтального положен­ня тіла жертви, тобто тому, що потерпілий був покладений на трасу або рейки залізнич­ного полотна. Такі обставини сприяють формуванню версії про інсценування нещас­ного випадку.

Одним із видів вбивства є інсценування самогубства, у тому числі із застосуванням вогнепальної зброї, шляхом утоплення, повішення. Щодо кожного з видів інсценуван­ня мають місце ознаки, що дають змогу будувати версії про інсценування події. Так, зо­крема, викриттю інсценування смерті шляхом самогубства з вогнепальної зброї можуть сприяти такі ознаки: а) відсутність опіку, попадання порошинок, що не згоріли, відсутність так званої штанцмарки — відбитка дулового зрізу на тілі або одязі потерпіло­го як свідчення пострілу впритул; б) наявність великої відстані між слідами пострілу і зброєю, що нібито знаходилася в руці постраждалого; в) невідповідність положення зброї і пози трупа, що свідчить про те, що постріл зроблений іншою особою; г) відсут­ність стріляної гільзи на місці події, як свідчення непотрібного знищення речового до­казу (використання патронів невідповідного калібру); ґ) наявність двох пострілів, кож­ний із яких був смертельним та ін.

Поряд із дуже важливими даними, одержуваними в результаті проведення судово- медичної експертизи, вагомими є дані, одержані в результаті ретельного огляду місця

8. Настільна книга слідчого

події за участю судового баліста і судово-медичного експерта, що сприяють правильній інтерпретації слідів, їх взаємному розташуванню (сліди крові), місця розташування зброї щодо трупа, слідів пострілу та ін. Різновидом інсценування є інсценування само­губства шляхом повішення. Ознаками інсценування в цьому випадку можуть бути різні обставини, що суперечать заявам осіб про самогубство. Слід зазначити, що в окремих випадках інсценування повішення підготовляється дуже старанно, придумується зло­чинцем весь механізм події з тим, щоб створити правдоподібну картину події. Злочи­нець підготовляє не тільки окремі сліди матеріального характеру (мотузка, перед­смертні листи), але й ідеальні сліди — розповсюджуючи чутки про бажання потерпіло­го піти з життя. Типовими ознаками інсценування самогубства є виявлення негативних обставин, що порушують уявлення про природний розвиток події. До таких обставин звичайно належать відсутність потрібної відстані між підставкою для ніг і трупом; відсутність грязьових нашарувань на взутті або ногах повішеного при тому, що навко­лишня поверхня покрита грязюкою; наявність слідів боротьби або опору, що виража­ються в подряпинах навколо шиї, а також на руках жертви; наявність странгуляційної борозни посмертного походження; давність написання передсмертної записки або її написання іншою особою з імітацією почерку потерпілого та ін. Аналіз названих обста­вин, окремі з яких можуть бути явними і прихованими, є підставою для висування версій про інсценування самогубства.

Поряд з інсценуванням самогубства шляхом повішення мають місце інсценування самогубства, вчинені за допомогою застосування холодної зброї. Під час огляду місця події і трупа за наявності таких заяв можуть бути виявлені ознаки, що вказують на інсце­нування. До таких ознак можна віднести: а) наявність на руках загиблого порізів, що можуть бути слідами опору; б) наявність на холодній зброї слідів пальців рук, що нале­жать іншій особі; в) наявність ушкоджень, яких, за їх локалізацією, потерпілий не міг завдати собі сам; г) наявність двох ушкоджень, кожне з яких за висновком судово- медичного експерта є смертельним; ґ) наявність слідів, що свідчать явно про опір по­терпілого; д) відсутність на руках потерпілого бризок крові, що обов’язково мають бути у випадках нанесення собі самому ушкоджень холодною зброєю. Наведене не вичерпує всіх ознак, що є підставою для висування версій про інсценування.

У системі криміналістичної характеристики одним із важливих елементів є ком­плекс слідів, властивий певній категорії злочинів. Виняткова індивідуальність кожного злочину, обумовлена способом його вчинення і приховування, дає змогу виділити в них те спільне, що властиве тому або іншому виду. При цьому характеру слідів, матеріальних або ідеальних за своїм змістом, властива певна типовість, зумовлена видом злочину, ме­ханізмом його вчинення і приховування, особистими якостями злочинця. І в цьому зв’язку сліди, що утворюються, складають певну картину події, її модель, що має більшу або меншу ступінь імовірності та іменовану в криміналістиці як «слідова картина». Та­кий комплекс, що синтезує, є підставою для його подальшого аналізу, мозаїчного упо­рядкування загальної картини, зумовленої характером оцінки його причинного відно­шення і доказового значення для висування слідчих версій. Тут значна роль належить тій суб’єктивній оцінці об’єктивно існуючої картини, яка і створює уявлення про подію злочину, його характер, взаємозв’язок і взаємозумовленість слідів.

У розслідуванні вбивств типова слідова картина характеризується наявністю трупа або його частин, слідів крові, наявністю або слідами, залишеними знаряддями злочину і тих традиційних слідів, що присутні в усіх злочинах — слідами взуття (ніг), слідами рук, мікрослідами, проте під час розслідування злочинів цієї категорії типова для розсліду­вання вбивств слідова картина порушується і не має вигляду звичайної логічної схеми вчинення вбивства, що властива іншим його різновидам. Злочинець у цих випадках ак­центує свої дії не на вчиненні вбивства, а на способі його приховування, який відрізняється від інших способів, де приховування припускає знищення тих або інших слідів, знищення знарядь убивства, приховування словесної інформації. Тут прихову­вання переростає нібито у свою протилежність — створення слідів, що порушують при­родну картину події, випадають із її послідовності, спотворюють традиційне уявлення про їх наявність або відсутність.

Своєрідність створення слідів, що порушують або спотворюють звичну логіку слідо­вої картини не завжди може бути виявлена, тому що злочинець, добре продумуючи кар­тину злочину, намагається створити видимість природності в розвитку події, що нерідко сприяє неправильній оцінці слідів або всієї слідової картини та неправильному форму­ванню слідчої версії. При цьому інсценування може стосуватися як окремих слідів, фраг­ментів обстановки, так і всієї події злочину, що інсценується як зникнення особи у разі підозри в убивстві. Розмаїття і характер інсценування залежить від багатьох чинників, але насамперед від інтелектуальної схеми її створення, побудованої злочинцем.

Одним з елементів криміналістичної характеристики убивств, що приховуються інсценування, є особа злочинця. Її неординарність проявляється в різних способах інсценування, характер яких зумовлений особистісними властивостями і соціальними рисами особистості: освітою, професією, статтю, моральними засадами, особливостя­ми психіки. У цій категорії злочинів особа злочинця виступає як власник свого роду ро­зумових завдань, вирішення яких відрізняється більшою або меншою складністю. Вирішення таких завдань важке не тільки за своїм характером, але й за діапазоном осіб, стосовно яких здійснюється переконання в істинності події. Ця обставина обумовлює в більшості випадків помилки і недогляди злочинця. Діяльність убивці, який інсценує яку-небудь іншу подію, що спричинила смерть людини, планується. Спочатку злочи­нець планує майбутній злочин, створюючи свого роду його модель, продумуючи мно­жину деталей інсценування, а далі його здійснює відповідно до задуманого. При цьому може відбуватися корекція задуманого, обумовлена як чинниками зовнішнього поряд­ку, так і його уточненням у зв’язку зі зміною намірів способу вчинення злочину, спо­собів його імітації, створенням додаткових ознак імітаційного змісту.

Характерними рисами особи злочинця щодо вбивств, прихованих інсценуваннями, є жорстокість, витонченість у способах вчинення злочину, лицемірство під час створен­ня обстановки втрати близької людини, холоднокровність, властива злочинцю, що дає змогу продумав механізм вчинення і приховування злочину, цинізм — як імітація по­ведінки особи, яка засмучена тим, що сталося. Особі злочинця притаманний певний інтелектуальний потенціал, великий або скромний, що дає змогу обирати відповідно до своїх намірів способи інсценування і методи їх здійснення. Для характеристики особи злочинця, який вчинив убивство, що приховується інсценуванням, важливе значення має такий елемент приховування, якудавана поведінка, що має в більшості випадків до­казовий характер.

Елементом криміналістичної характеристики цього виду злочинів є особа по­терпілого. У таких злочинах майже однозначно особа злочинця та особа потерпілого знаходилися в такій залежності, що відразу вказує на особу злочинця як особу особливо зацікавлену в смерті іншого. Наявність приятельських, сімейних, інтимних зв’язків у виявленні таких злочинів майже в усіх випадках вказує на причетність певного кола осіб, а в деяких випадках — на конкретну особу, до вчинення злочину. У цьому разі зв’язок між жертвою і злочинцем піднімається до рівня деякої закономірності, у якій момент інсценування є головною ознакою, що виявляє особу злочинця.

Щодо названої категорії злочинів, коло осіб, що вчинили злочин, досить вузьке, і для висування версії про особу вбивці достатньо двох основних чинників у розсліду­ванні: виявлення ознак інсценування і встановлення характеру стосунків з колом близьких або сторонніх осіб. Як правило, ці дані вказують на напрям розслідування.

Саме причетність до злочину, що може бути очевидною, внаслідок заінтересованості особи, конфліктних стосунків з потерпілим, помсти, ревнощів, меркантильних мірку­вань, змушує злочинця шукати будь-які засоби інсценування, обираючи з них найбільш правдоподібні, що не викликають підозри в його причетності. Тому виявлення ознак інсценування руйнує схему події, яку моделює злочинець і це для нього є найбільш не­безпечним щодо викриття.

Жертва злочину може обиратися з різних міркувань, з цього приводу мотивами вбив­ства можуть бути ненависть, помста, ревнощі, прагнення позбутися осіб, які перешко­джають бажанню улаштувати по-іншому своє життя, меркантильні міркування, а також просування службовими сходами, можливість офіційного виїзду за кордон та ін. Усі можливі варіанти, що зумовлюють мотиви вчинення вбивств важко перерахувати, тому що вони визначаються суб’єктивною спрямованістю особи злочинця. Проте в процесі побудови версії про зв’язок жертви зі злочинцем вони мають першорядне значення.

У характеристиці позиції потерпілих в розслідуванні таких злочинів може мати місце віктимна поведінка останніх, яка виражається в образах, зухвалій поведінці, ігнору­ванні спілкування, образливих жестах, іноді навмисному показному мовчанні, що сприяє формуванню злочинних намірів.

Початкові слідчі дії. Огляд місця події. Показником інсценування злочину взагалі й убивства зокрема є виявлення у процесі огляду місця події негативних обставин, їх на­явність також є підставою для швидкого та ефективного розслідування.

Негативні обставини — поняття, що характеризує сукупність слідів, ознак відхилен­ня від звичайної послідовності події. Негативні обставини в процесі розслідування є моментом, який сприяє виявленню суперечностей у послідовності дій, що виявляють­ся при встановленні причинних зв’язків між дією і результатом. Тому слідчому реко­мендують особливо старанно оцінювати всі виявлені сліди, установлюючи причинний зв’язок між діями і результатами у вигляді слідів та інших проявів.

Негативні обставини це наявність слідів у випадках, коли хід дій не припускає цих слідів у певному місці, або їх відсутність у випадках, коли такі сліди мають бути не­одмінним слідством дій. Правильне тлумачення та оцінка негативних обставин, з’ясу­вання причини створення слідів або причини їх відсутності сприяє точному розумінню обставин події злочину, конструюванню версій і слугує для перевірки показань свідків та обвинувачених.

За характером, атакож за способом виявлення, негативні обставини (їх ознаки відзна­чені у викладенні способів учинення злочину) можна поділити на дві групи: негативні об­ставини — матеріально-фіксовані сліди та негативні обставини — дії. У свою чергу, нега­тивні обставини-сліди поділяються на наявність слідів та їх відсутність у випадках, коли вони обов’язково мають бути. Так, наявність странгуляційної борозни посмертного ха­рактеру у разі заяви про самогубство особи є негативною обставиною — наявністю слідів, яких не повинно бути. Відсутність слідів крові у разі численних поранень є негативною обставиною — відсутність слідів, що за названих обставин мають бути.

Існує дві основні форми інсценування злочину: 1) із зміною матеріальної обстановки або слідів події (матеріальне інсценування); 2) без таких змін (вербальне інсценування).

Матеріальне інсценування здійснюється:

а) заміною всієї обстановки місця події іншою, відповідною інсценованій події на основі уявлень винного про інсценовану подію;

б) заміною окремих елементів іншими або видаленням окремих об’єктів із місця інсценування;

в) зміною розташування об’єктів, їх просторових зв’язків, стану, створенням види­мості інших дій учасників події, що підпорядковуються іншим мотивам і спонукальним причинам.

Вербальне інсценування полягає в неправдивих повідомленнях про подію, супрово­джуваних пред’явленням неправдивих підтверджень цих повідомлень.

Типовим прикладом такого інсценування слугує заява про нібито безвісне зникнен­ня людини з демонстрацією наявних за місцем його проживання документів, предметів одягу, без яких він не міг поїхати у відрядження або до кого-небудь із рідних чи знайомих.

Певне значення із числа негативних обставин, що сприяють викриттю інсценуван­ня, належить так званим «доказам поведінки», що виступають як дії (бездіяльність) винного або інших осіб, їх стан (у тому числі й психофізіологічні реакції), поінформо­ваність про подію, у вигляді так званої винної поінформованості.

Допит. Однією з початкових слідчих дій, яку проводять у процесі розслідування вбивств, прихованих інсценуванням, є допит підозрюваного. Такий допит, як правило, здійснюється відразу після огляду місця події. Проведення допиту після огляду місця події обумовлено виявленням негативних обставин, наявність яких припускає негайне з’ясовування їх характеру, місця і часу появи. Тактика допиту таких осіб здійснюється за правилами системи прийомів, спрямованих на виявлення неправди в показаннях і на її викриття. Специфікою допиту в цих випадках є акцентування запитань щодо виявле­них негативних обставин, поряд із детальним з’ясуванням усіх даних, що стосуються то­го чи іншого виду інсценування. У систему прийомів допиту як підозрюваного, так і об­винуваченого входять: а) постановка додаткових запитань; б) постановка деталізуючих запитань; в) постановка уточнюючих запитань; г) пред’явлення речових доказів; г) ого­лошення показань інших осіб; д) ознайомлення з протоколом огляду місця події; е) ого­лошення висновку експерта; є) оголошення результатів слідчого експерименту.

Оскільки інсценування події злочину завжди пов’язане з неправдою у показаннях, останню можна виявити такими прийомами:

виявлення суперечностей іншим даним у справі. Найчастіше це розбіжність пока­зань із результатами огляду місця події, свідченнями інших осіб; наявністю внутрішніх суперечностей у самих показаннях; описом подій, особливо віддалених у часі, з надмірною точністю; збігом у дрібних деталях показань декількох допитуваних, що звичайно вказує на змову;

різним поясненням тих самих обставин на різних допитах;

наполегливим кількаразовим повторенням допитуваним за власною ініціативою яких-небудь тверджень;

відхиленням від відповіді на прямі запитання, спробою показати, що запитання слідчого незрозумілі; допущенням обмовки;

наявністю висловів і категорій, не відповідних рівню освіти і розвитку допитувано­го, які свідчать, що він говорить із чужих слів;

приховуванням фактів, що за відомостями слідчого добре відомі допитуваному.

Під час допиту як підозрюваного, так і обвинуваченого важливо звертати увагу на так звану винну поінформованість, яка полягає в повідомленні допитуваним таких обставин злочину, що можуть бути відомі тільки особі, яка вчинила злочин. Ця особа має такий рівень інформації і такої її спрямованості, що повною мірою викриває його. Винна поінформованість може бути встановлена тільки в тому випадку, якщо слідчий добре підготувався до допиту, знає всі обставини і точно аналізує свідчення. Винну поінформо­ваність можна виявити, вдаючись до постановки деталізуючих запитань стосовно мо­ментів спростування підозри. Винна поінформованість найчастіше виражається в так званих обмовках — випадковому повідомленні тих відомостей, які особа хотіла прихова­ти, проте при емоційній напрузі, що супроводжує її під час допиту, мимоволі видає.

Призначення судових експертиз. При розслідуванні злочинів цієї категорії можуть бу­ти призначені найрізноманітніші експертизи. Серед них: судово-медична, судово- хімічна, судово-біологічна, судово-балістична. Відповідно до характеру злочину — повішення, отруєння, автотранспортна подія, виробнича травма, що спричинила смерть, перед судово-медичним експертом ставиться комплекс запитань, серед яких головними є: причина смерті; чи була смерть насильницькою; яким способом і за яких обставин заподіяна смерть. Судово-медичний експерт може вказати при цьому на низ­ку обставин, що свідчать про інсценування події злочину (посмертний характер стран­гуляційної борозни, травм, заподіяних рухомим транспортом, та ін.). В окремих випад­ках висновок судово-медичного експерта суперечить матеріалам розслідування, підка­зуючи його інший напрям. За таких обставин може мати місце призначення повторної або комплексної судової експертизи.

У практиці розслідування вбивств, прихованих інсценуванням, знаходить застосу­вання судово-балістична експертиза, за допомогою якої в низці випадків може бути ви­крито інсценування. Перелік запитань може змінюватися залежно від ситуації події та версій, що виникають у слідчого.

Поряд із названими видами судових експертиз можуть бути проведені: судово-хіміч­на експертиза у випадках, коли отруєння інсценується під природну смерть; судово- ботанічна та судово-біологічна, що сприяє викриттю смерті й часу її настання по квіт­ковому пилку і розвитку мікроорганізмів та ін.

Висування версій і організація розслідування. Висування версій при розслідуванні вбивств, прихованих інсценуванням, має певну специфіку і відрізняється від процесу висування версій при розслідуванні інших різновидів убивств. Ця обставина пояс­нюється насамперед тим, що в процесі розслідування слідчий виявляє суперечності, що не укладаються в звичайну логічну схему дій злочинця і тому викликають підозри щодо інсценування події, орієнтують слідчого на іншу інтерпретацію виявлених доказів, а от­же, на пошук інших підстав для висування слідчих версій.

При виявленні ознак інсценування вбивства в розумовій схемі слідчого, що висуває версії про подію злочину, існує паралельно ніби дві події: одна з них — реально підготов­лена картина події, інша — виникає у разі виявлення інсценування. При цьому не­обхідно встановити, яка з них є дійсною, а яка помилковою. За подібних обставин на до­помогу приходить дослідження логіки розвитку події, що характеризується наявністю закономірно виникаючих слідів, причинно обумовлених речових доказів, показань свідків, що пояснюють механізм події. На противагу так званій позитивній логіці розвит­ку подій можуть бути виявлені суперечності, які порушують уявлення слідчого про при­родний розвиток події, що випадають із логічного ланцюга взаємозалежних ознак зло­чинних дій та викликають підозру в правильному сприйнятті події злочину. При цьому моментом, що розриває ланцюг логічних уявлень, є виявлення негативних обставин, що своїм видом і характером відразу вказують на помилковість колишніх уявлень про подію, спрямовуючи мислення слідчого в інше русло, підказуючи шлях виявлення істини.

Типовими версіями в разі виявлення ознак інсценування в розслідуванні вбивств є:

1. щодо події: має місце вбивство; самогубство; природна смерть; нещасний випадок;

2. щодо особи злочинця: близька особа; стороння особа;

3. щодо мотиву: із ревнощів; користі; інших спонукань;

4. щодо способу вчинення вбивства: використання вогнепальної, холодної зброї; от­руєння; утоплення; удушення; інші способи;

5. щодо способу приховування: шляхом отруєння; повішення; утоплення; вибуху га­зу; ураження електричним струмом; необережного поводження з вогнепальною зброєю; падіння з висоти; випадкового падіння на твердий або гострий предмет та ін.

При плануванні та здійсненні організації розслідування вбивств, прихованих інсце­нуванням, найбільш ефективним є провадження тактичних операцій, що об’єднують декілька дій, проведення яких спрямоване на вирішення певного слідчого завдання. Серед таких завдань, відповідно до висунутих версій, головними є: 1) встановлення зло­чинця; 2) виявлення доказів підготування інсценування; 3) встановлення мотивів вчи­нення злочину; 4) встановлення способу вчинення і приховування злочину.

Визначення часу і характеру тактичної операції не повинно бути жорстким, ці показ­ники можуть видозмінюватися залежно від ситуації.

Перша тактична операція — «Встановлення злочинця» — містить у собі: а) огляд місця події і трупа, що припускає виявлення негативних обставин; б) затримання підо­зрюваного; в) допит підозрюваного; г) допит свідків; г) проведення оперативних заходів для встановлення можливих свідків і з’ясування характеру взаємовідносин між підо­зрюваним і убитим.

Друга тактична операція — «Виявлення доказів підготування інсценування» — містить у собі: а) допит можливих свідків з питань створення відповідної інформації про вбитого, його наміри поїхати, покінчити життя самогубством та ін.; б) допит підозрюва­ного про характер взаємовідносин між ним і потерпілим, а також з питань підшукання необхідних способів для реалізації інсценування злочинного задуму; в) встановлення місць придбання знарядь і засобів, необхідних для вчинення вбивства, шляхом прове­дення оперативних заходів; г) допит осіб, у яких купувалася (діставалася) зброя або інші засоби, згодом використані для вчинення злочину.

Третя тактична операція — «Встановлення мотивів вчинення злочину» — містить у собі такі слідчі та оперативно-розшукові дії: а) допит підозрюваного про мотиви вчи­нення злочину (позбутися турботи про хворого або старого; позбутися дружини (чо­ловіка) і дитини з метою отримання свободи дій — вступу в інший шлюб, ведення роз­гульного способу життя, одержання спадщини, одержання житла, заміщення посади, що звільнилася, тощо); б) допит свідків про наміри підозрюваного, поведінку і дії, що передували вчиненню злочину — бесіди про свої бажання, наміри, обставини, що зава­жають їх здійсненню, тощо; в) провадження обшуків з метою виявлення знарядь злочи­ну, а також даних, що свідчать про їх підготування (виявлення боєприпасів для стрільби, зброї, мотузкових матеріалів для інсценування самогубства, передсмертних листів);

г) допити осіб, із якими підозрюваний був у найбільш близьких стосунках і з якими мог­ло бути пов’язане здійснення злочинних намірів (коханці, співучасники).

Четверта тактична операція — «Встановлення способу вчинення і приховування злочину» — містить у собі такі слідчі дії та оперативно-розшукові заходи: а) огляд місця подіїітрупаз метою з’ясування способу вчинення злочину і механізму його здійснення;

б) призначення судових експертиз, у тому числі судово-медичної, судово-хімічної, су- дово-балістичної та ін. з метою визначення причини смерті та виявлення тих чи інших негативних обставин; в) встановлення способу створення інсценування як способу приховування злочину шляхом огляду місця події, допиту підозрюваного та зіставлен­ня їх результатів; г) провадження обшуків на квартирах підозрюваного і можливих співучасників з метою виявлення доказів інсценування злочину.

Розділ 20. Розслідування навмисного заподіяння шкоди здоров'ю